Історія української преси - Животко А.П. -
Наступник "Вечерниць" - часопис "Мета". Програма, співробітники і зміст. Упадок і відновлення видання

В той час, як москвофільський рух і його преса ширилися серед галицько-українського суспільства за матеріальною допомогою російського уряду та моральною, подекуди, підтримкою московського (російського) науково-літературного світу, ідея українського національного відродження та її преса знайшли собі підтримку з боку українського суспільства східних українських земель з-під Росії. Йшла ця підтримка через українських літераторів та громадсько-політичних діячів як В. Білозерський, О. Кониський, П. Куліш, М. Драгоманов, М. Ковалевський, як також через таких меценатів в українському національному відродженні як Симиренко та Є. Милорадович.

Цією ідеєю національного відродження в першу чергу захоплюється молодь. Починає вона гуртуватися в "Громади". Створюється організація "Молода Русь", що довший час стає живчиком національного відродження. Побіч з молоддю стають і поодинокі представники старшого громадянства, як Ю. Лаврівський, С. Качала, Заячківський, Т. Ревакович та інші.

Речником молодої громади стає її самостійна преса, а першим її органом — часопис "Вечерниці", що починає виходити з 1 лютого 1862 р. за редакцією Федора Заревича. Був він одним з трьох молодих українських патріотів тієї доби, що творили ніби другу "Руську Трійцю" — Ф. Заревич, К. Климкович і В. Шашкевич, син Маркіяна.

Спільними силами запалили вони погасле багаття української національної ідеї, яку підніс свого часу Маркіян Шашкевич.

"Вечерниці". Їх характер, зміст. Акція проти часописи. Припинення

Приступивши до видання "Вечерниць", ця трійця виступила речником поєднання національно-культурного відродження з соціально-економічним визволенням на ґрунті національної одноцілості українського народу. Ця ідея вперше вкладена була до повісті Ф. Заревича під заголовком "Хлопська дитина", що появилася у "Вечерницях" за підписом Юрка Ворони.

Крім Ф. Заревича та В. Шашкевича, який у другому році перебрав редакцію, ближчим співробітником "Вечерниць" був К. Климкович (Іван Хмара), який визначався публіцистичним талантом. Серед інших співробітників були: Ю. Федькович, А. Вахнянин, Д. Танячкевич (псевдонім Грицько Будеволя), Є. Згарський та інші. Зі східних українських земель — П. Куліш, М. Вовчок, Стороженко, Максимович, Костомаров, Лазаревський, твори яких тут появляються та зокрема багато поезій Т. Шевченка. Траплялися і дописи з України під Росією (Терезовського та інших).

Проти молодої громади виступили "сповісти", як їх названо за органом "Слово". Почалася широка агітація. Але успіх мала вона незначний. Молодь щораз більше горнулася під свій національний прапор і гуртувалася навколо свого органу.

Були тут рухливі і талановиті люди та не було серед них людей грошовитих, що відбилося на долі часопису. Досягнувши до місяця вересня 1862 р., мусили "Вечерниці" з ч. 34 внаслідок тяжкого фінансового стану спинитися. Але з 1 листопада почали виходити знову.

Перейшовши до другого року видання (1863), відводять "Вечерниці" ще більше місця творам і працям авторів з українських земель з-під Росії. Та брак матеріальних засобів знову ставить видавців перед необхідністю припинення видання, на цей раз вже остаточно, що і сталося на 17 числі з 15 червня 1863 р. Було це останнє число "Вечер-ниць".

Наступник "Вечерниць" - часопис "Мета". Програма, співробітники і зміст. Упадок і відновлення видання

Та не було це останнє слово тих, кого противники вважали незрілими фантастами, які скоріше чи пізніше примушені будуть залишити свої мрії. В тому ж останньому числі "Вечерниць" появилася оповістка про видання нового політично-літературного вісника під назвою "Мета". Вона мала появитися з початком другого півріччя 1863 р. як місячник під керівництвом К. Климковича, але він занедужав на очі і мусів здержатися від редагування. Щойно у вересні появилося це число, яке за мотто мало "В своїй хаті своя правда, і сила, і воля", та програму, що її було подано такими словами:

"Скрізь у нас чується потреба такого письма, щоб було огнищем руської народної ідеї, розбуджувало б самовіжу народню, причинялось би до самостайного подвигнення народу з його упадку і до скорішого розвою його духовної жизні і вещественного добра на умовах єдино можливих — на основі своєї народньої істоти".

Далі йде сама програма: "Самостай на народи я література і народньо-політичне становище — се єсть те поле, на котрому ворошньою працею доконується в народах великого діла... Здобування самостійної народи ьої руської літератури на основі одностайного розвою народньої річи в письмі і мові, і бережений від прямовання до якої-не-будь іншої слов'янської словесности, отже, збереження рідної мови від язикової централізації, то одно діло.

Заступованнє гадки о народньому єдинстві і народній самостійності всего южно-русько го люду і одзисканнє його прав природніх і політичних через розбудженнє його народньо-політичної чинности на законній дорозі — отже, з уваженнєм двоїстих династичних і государственних інтересів, то друге діло. Одно і друге найде в нашому органі вірного заступника, щирого робітника і невсипущого сторожа... В состав "Мети" входить будуть статті двоякої грясті (змісту): Літературні і політичні. Будуть, отже, поміщатися писані твори с краснорічмої і наукової словности статті односящіся до політичного, соціального, релігійного й культурного буту всего руського народу"...

Як би додатком до цих слів прозвучала стаття в ч. З під назвою "Письмо до громади", підписана "Невідомий З-поміж гурту" (Д. Танячкович). Вказавши на придушене українське життя під Росією, "Мета" цим "Письмом" гостро виступила проти становища староруського і москвофільського табору.

Рішуче засуджуючи його, вона остаточно з ним зривала, простягаючи руку до українських земель за Збручем.

Цікавий, різноманітний зміст цього журналу, дописи про українське життя під Росією, цінні статті на політичні теми, зокрема К. Климковича — все це викликало не лише зацікавлення ширших кіл, але і глибоку симпатію до часопису.

Серед творів красного письменства, що появилися на його сторінках, крім Шевченка1, звертають увагу твори П. Куліша ("Дума про Саву Кононенка, 1637 р. та інші), Гребінки, Маринчука (В. Антонович), Мордовцева, Гургурдядька (псевдонім), який дав поему під назвою "Могильні сходини", що появилася в двох числах 1863 р. з такою приміткою редакції:

"Автор, посилаючи нам отсю поему, каже: "Придивіться ви до неї гарненько; тут вам наш край, який він тепер. Отут та біда, що наш люд терпить і від історичної брехні, що у нас розпустили поміж народом, і від москалів, і від ляхів, і від жидів, і від інших всяких грабителів"...

З публікацій національно-політичного характеру визначається стаття К. Климковича під назвою "Становище Руси супроти ляцько-московської борби", яку автор кінчає такими словами: "Ляхи і москалі б'ються без відомости русинів, яких не признають обоє. Який не будь кінець візьме тепершішня борба, то неприготованими він нас не застане... наша доля не ззаду нас, но перед нами, і що ми тоді аж доберемося до неї, як займем своє місце в сім'ї слав'янській".

Цікавий відділ дописів, зокрема з українських земель під Росією. В одному з таких дописів автор ("Українець") звертається з такими словами: "Віруючи в симпатію братів галичан, віруючи в стару слов'янську правду, ударяємось до вас з нашим горем, просимо вас прийнять і заявить наш голос, як тільки ви справді ставите вашим ділом життя та добро народне, а не сковані здалека теорії про московську силу, як живете своїм розумом, а не піддаєтеся під ману клирикалів, що виросли в московських семинаріях та научились у них славить казенного Бога, затративши всяке чуття народне, чоловіче та чесне"...

Далі йде опис народного життя, пише про народну освіту, про становище московської журналістики — "Русского Вестника", "Вестника Западной и Юго-западной России": "Опріч личної біди, українці виносять ще унижения невиносимі в літературі, більша часть журналів московських те і робить, що топтає в грязь українців, за те тільки, що вони українці"... І закінчує: "Побачите, як цілий народ душать: бідних та темних — різкою, голодом... бідних та просвітних — теж голодом, поліцією, Сибіром. Чи задушать нас, не знаємо, будемо боротися за свою правду, поки життя стане. Як же нас розвіють по великому світу та вже живої душі не останеться на Україні, то не поминайте лихом та з нашого приміру учіться розпізнавати, що таке Москва".

В іншому дописі з Києва про роль п.п. Гогоцького та Говорського і "Вестника Западной и Юго-западной России" дописувач каже про його жандармський колір.

Та чи не найціннішим є допис-огляд, що його подає Левко Гончаренко про Київський університет під заголовком "Значення Київського університету для українського народу", як також "Дещо про школи народні на Україні".

Цінні сторінки "Перегляду різних часописів роз'яснюючих руське питання", — отже те, що тепер ми назвали б "Україніка", як також "Ровесної (сучасної) літописи". Врешті, "Жива Словесность" з відділом збірки пісень, оповідань і приповідок народних, одним словом, всіляких "забитків з неписаної словесности нашого люду".

Натхненна "Молода Русь" йшла зі всім цим до широких верств свого народу, здобувши тим собі назву "народовців".

Все це непокоїло противний табір. Не задовольняючись своїми силами, шукав він допомоги серед ворожих українству реакціях кіл російського суспільства. Слабі ще сили молодої громади національного відродження не могли витримати натиску агітації, наклепів, заборон. До того ж ще спричинилася хвороба К. Климковича та брак матеріальних засобів.

У січні 1864 р. видання "Мети" було перервано на п'ятому числі. Але в березні 1865 р. К. Климкович знову відновлює її, на цей раз вже як чисто політичний часопис, двотижневик.

Вихід відновленої "Мети", як органу "народовців", викликав ще більший гнів серед противників.

Розгорілася знову вперта боротьба, наслідком якої прийшов черговий упадок часопису. Протримавшись до листопада, з ч. 18 "Мета" перестала виходити. Але не з резиґнацією. Навпаки, з певністю, яку редакція висловила такими словами: "Через три майже роки боровся наш орган, заступаючи щиро народній інтерес спротиву яге лонам польським і московським... Сходимо з поприща з тою непоколебимою вірою, що наш народ не вмре, не загине, мимо всяких ударів польських і московських централістів, що ми колись встанемо до дальшої боротьби могучі і сильні"...

"Нива"
Спадкоємець "Мети" і "Ниви" літературний часопис "Русалка"
Сатирично-гумористичні часописи
Москвофіли і гр. Голуховський. Часопис "Русь"
Поширення зв'язків зі східноукраїнськими землями. Журнал "Правда"
Спроба польсько-української угоди. Її орган "Основа" (1870-1872)
Продовження "Правди". Допомога східноукраїнських земель
Перед українським громадсько-політичним органом. Український селянський часопис "Батьківщина"
"Діло"
"Нова Ера" та її органи
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru