Історія української преси - Животко А.П. -
"Нова Ера" та її органи

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Шал а вона підготовний період. В'яжеться він з приїздом до Галичини 1882 р. П. Куліша з думкою примирення українців з поляками. Органом цієї акції мав стати часопис "Хутір" за редакцією І. О. Левицького.

Не зустрівши відгуку, Куліш виїхав до Відня, де змінив своє становище в протилежний бік. Але кинута ним думка залишилася і промощувала собі стежку.

У дев'яностих роках у зв'язку із загальним політичним становищем, що загрожувало небезпекою війни з Росією, уряд під впливом міністра закордонних справ Кальнокого пішов назустріч українцям та зробив у тому напрямі натиск на поляків.

Намісник гр. К. Бадені і крайовий маршалок кн. Сангушко іменем польської шляхти погодилися на нав'язання стосунків з українськими народовцями. Вислідом цього був пам'ятний виступ у галицькому сеймі Ю. Романчука (25. XI. 1890) та піднесення надій на сповнення основніших потреб українського народу, що прибрало назву "Нової Ери" в українському житті.

Приблизно на цей час припадають такі факти: серед польської шляхти Познані та Східної Прусії виникають думки і надії на колонізаційну акцію на українських землях під Росією. У зв'язку з цим певна частина у Києві робить спроби порозуміння з українським суспільством на проти московському ґрунті. Більшість в українському суспільстві від порозуміння стрималася. Пішла на нього тільки група на чолі з О. Кониським.

Ця акція збіглася з "Новою Ерою" на західноукраїнських землях і відбилася на сторінках української журналістики Галичини.

Офіційним органом "Нової Ери" став часопис під назвою "Народна Часопис", а ідеологічним органом відновлена "Правда" під проводом О. Барвінського, який заступив Ю. Романчука, що, зневірившись, відступив.

Відновлення "Правди". Як було її зустрінуто. Характер часопису. Зміст і співробітники. Значення "Правди"

В червні 1888 р. приїхав до Галичини О. Кониський. Ще перед Львовом у Тернополі порозумівся він з О. Барвінським у справі видання літературно-політичного часопису. Перебуваючи у Львові, почав він підшукувати співробітників. Звернувся і до М. Драгоманова з проханням написати для першого числа програмову статтю, на тему якої формулював як "політичну програму України-Руси в її етнографічних межах". Запросив також І. Франка, М. Павлика, Є. Олесницького з проханням дати для редакції своє ім'я.

Не бувши добре поінформованим про глибше заховані тенденції ініціаторів, згадані особи, як і інші, приступили до співробітництва.

Незабаром ініціаторами видана була "Оповістка" про видання часопису "Правда". На підставі цієї оповістки "Зоря" (Львів) такими словами вітала появлення нового часопису:

"Всяка часопись коли являється на світ, то голосить, що без неї от-от запалась би земля, і для того вона мусила народитись, щоби спасти мир, поки ще не пізно. Але коли видавництво "Правди" толкує про потребу нової часописі, то в тім не відходить від правди ані на волос. Тому всім серцем раді ми новому видавництву і щиро його вітаємо та бажаємо, щоби якнайкраще сповняло свою заповідь для гаразду найширшої нашої громади".

По виході першого числа, що появилося у жовтні 1888 р. як 1-й випуск XIV річника, редакція "Зорі" в ч. 213 того ж року устами її редактора О. Борковського запротестувала проти нав'язання часопису до попередньої "Правди", як її продовження.

Висловивши здивування, О. Борковський запитував:, "На якій іменно підставі редакція позволила собі назвати сей місячник річником ХIV-им?"

Вказавши на те, що попередня "Правда" була органом громадським, запитував він далі: "Чи ж так воно з сею новітньою "Правдою"? І відповідав: "Зовсім ні! Єсть це видавництво чи одного чоловіка, чи тісного якого кружка людей — до сего нам мало діла; досить, що не видавництво громади. Про замір сего видавництва, про його програму, про "Оповістку", до послідньої майже хвилі навіть і не знав ніхто. Ба, скажу ще, що коли б було прийшло до якої-небудь ширшої наради, то на мою гадку мимо хорошої взагалі програми на деякий уступ "Оповістки" був би навіть ніхто не важився писатись... для того то, і поки що єдино для того протестую рішуче проти названня сего місячника річником XIV, і я рад би на її випуску бачити слова "річник І" ... Новий місячник заповідається хороше і варт того, щоби зацікавилася ним якнайширша громада. Тільки при тім всім він зветься річником 1-им, а не ХIV-им!"

Протест цей мав той наслідок, що з видання знято було порядкове означення річника. На початку зовсім, а пізніш означуючи кожний річник лише роком його виходу.

У першому числі появилася програмова стаття, написана М. Драгомановим, але подана була без підпису автора і з деякими змінами. Це викликало гострий протест Драгоманова, а потім і зречення від співробітництва.

У цьому ж числі появилася стаття і розвідка Франка. Оцінку першого числа і зокрема програмової статті та писань І. Франка дав в "Зорі" О. Борковський.

"Вступне слово від видавництва, — писав він, — визначається ясним поглядом на наше положення і розумними гадками про дороги, якими нам добиватися ліпшої долі. Не менш хороша, а заразом повчаюча, стаття І. Франка "Політичний огляд". У літературній частині замітна і цінна розвідка І. Франка про "Молодий вік О. Федьковича" — з правдивою нетерпеливістю приходиться ждати її кінця".

Незабаром політичне обличчя часопису почало виступати виразніше. Це потягло за собою відхід декого зі співробітників. Найвиразніше становище було сформульовано у вступній статті новорічного числа 1890, в якій редакція писала: "Судилося нам, галицьким русинам і полякам, відограти ролю, де в чому похожу на ту, яку в ідо гра в П'ємонт для Італії. Судилося нам збудувати ті нові шляхи, якими наші брати укупі з нами повинні прийти до своєї "обітованої" землі, до тієї землі, де світитиме нам усім сяєво правди, волі людського життя. Та земля — федерація... Нехай нас схрещують, як кому подобається, а ми, що сили стане, служитимемо ідеї згоди на підставі реальної рівноправносте".

Підтвердила редакція це ж становище ще раз у наступному (1891) новорічному числі. Вітаючи братів поляків з Новим роком, вона писала: "Русинам і полякам судилося посіяти перше зерно до будучої федеративної згоди життя... Тепер від слова берімося спільними силами до діла, до праці... стежка протоптана".

Тут же зазначає "Правда" своє становище до росіян та інших сусідів: "Згода з поляками не значить ворогування з іншими сусідами нашими тим паче з найближчим нашим сусідом — народом великоруським чи московським... Ми, кажемо вдруге, не вороги ніякого народу, котрий не ворог нашому і не змагається проти нашої самостійности національної, проти розвою нашого народу, нашої культури на фунті національному. Ми хочемо бути нами! От і все! Хто з великоросів се признає, той приятель наш і нашого народу, хто не признає — той наш ворог"...

По від'їзді О. Кониського до Києва ведення "Правди" перебрав О. Барвінський, а підписували після Є. Олесницького, який зрікся після першого річника, Павло Кирчів, І. Стронський і А. Березницький. Серед співробітників по відході М. Драгоманова, І. Франка та інших, були головним чином літературно-наукові сили з українських земель під Росією і в меншій кількості з галицько-українських земель.

Поза національно-політичним становищем, що його зайняла "Правда", пощастило їм зробити часопис цікавим у літературно-науковій та інформаційній частині. У цілому змісті визначалися статті, що були відгуком на національно-культурне та громадське життя; тут же полеміка

"Правди" з іншими часописами ("Зорею", "Народом" тощо); присвяти пам'яті визначніших постатей з українського національно-культурного і наукового світу.

У частині літературно-науковій були розвідки, літературно-критичні праці та історичні огляди, етнографічні матеріали тощо. Досить згадати тут хоча б такі твори як "Україні" В. Сивенького (Самійленка), його ж сатира "Патріотична праця", переклад Дантової "Божественної комедії", гумористична новела "Ідейний чоловік" та інші; рецензії В. Чайченка (Б. Грінченка), О. Шелухина, А. Кримського, П. Куліша та інших; з оповідань чи романів — М. Коцюбинського ("На віру"); Л. Старицької-Черняхівської ("Перед бурею"), П. Мирного, О. Кониського, Г. Дишканта ("Мужицька совість"), Дніпрової Чайки, а також Карпенка-Карого "Що було, те мохом поросло". З історичних та літературно-історичних праць і розвідок такі: проф. І. Кульчицького "Займанщина і форма займанщини на Україні", К. Студинського "Причинки до історії Унії", "Пересторога" — літературно-історична студія пам'ятника української культури; П. Крутіня "Нужди і потреби України перед Комісією Катерини П", М. Уманця "Антін Головатий, запорожський депутат і кобзар", "Колонізація України від половини XIII до половини XV ст." та інші.

Тут же такі цінні праці, присвячені Т. Шевченкові, як Д. Дяченка "Психічне становище Т. Г. Шевченка за час від звістки про волю Лазаревського до офіціяльної звістки", Т. Звіздочота "Т. Шевченко в світлі європейської критики", Любенького "Суспільні і національні ідеали Шевченка" та інші.

З етнографічних праць — О. Маковея, І. Нечуя-Левицького ("Українські гумористи та штукарі"), М. Колцуняка, І. Герасимовича, С. Юрковця. Поруч з тим містилося тут листування визначніших людей з українського національно-культурного і громадського життя - листи О. Волинського до Навроцького та Г. Рожданського; В. Бар він-ського до брата Олександра, В. Навроцького, Льва Гузара; І. Белея до О. Борковського; В. Климковича до Ол. Барвінського; Ф. Заревича до Т. Реваковича та інші. Тут же покажчик листів Т. Шевченка.

Не менш цікавими і цінними були тут спомини, як наприклад, Т. Реваковича про Ф. Заревича, в яких чимало матеріалів до історії часопису "Вечерниці"; О. К-го "З життя в Полтаві" та інші.

Цінні праці з краєзнавства та широко поставлений відділ "Вісті", як також огляди, як Т. Звіздочота про національне питання в Росії, "Російська школа на Україні", "Російські журналісти про Україну", "Україна в цифрах" тощо. Тут же появилася між іншим надзвичайно цікава і цінна замітка (О. Ж-ь) про українців у в'язниці Соловецького монастиря під назвою "Українці, замучені в острозі Соловецького монастиря". Чимало місця відведено критичним та бібліографічним статтям і заміткам.

У публіцистичній частині та політичних оглядах цілий характер часопису виявлявся, із одного боку, в гострій і влучній критиці російських порядків супроти українських національних інтересів, а з другого — промовчуванням негативних сторінок в польському становищі щодо тих же інтересів. [...]

Та незважаючи на це останнє, не можна відмовити "Правді" цієї доби того цінного значення в історії українських національних змагань, що характеризуються дальшим кроком по шляху з'єднання всіх українських сил на національно-культурному ґрунті.

Особливо ж підноситься її історичне значення, коли пригадаємо, що стала вона одною з трибун для українського слова в ту темну добу, яку довелося переживати українським землям під Росією.

Відновлення "Правди". Як було її зустрінуто. Характер часопису. Зміст і співробітники. Значення "Правди"
"Зоря". Організація. Редакція. Зміст і співробітники. Зв'язок із східноукраїнськими землями. Припинення. Причини
"Літературно-Науковий Вісник". Початки, програма і характер часопису
Редакція. Співробітники і зміст "Літературно-Наукового вісника"
Як був зустрінутий "Літературно-Науковий Вісник". Передплата
Російська цензура і заборона передплати "Літературно-Наукового Вісника" на українських землям під Росією
"Записки Наукового Товариства ім. Шевченка" у Львові
Політична диференціація в 1830-х роках. Партії і їх органи. "Руслан" та інші
Українська радикальна і соціалістична преса перед її народженням. Роль Драгоманова. "Друг"
"Громадський Друг" та його спадкоємці. Збірник "Дзвін" і "Молот". Нездійснений часопис "Основа"
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru