Масові комунікації - Квіт С. -
ЗАЯВА УКРАЇНСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ

Ми, журналісти України, усвідомлюючи унікальне значення правдивого слова для розвитку і зміцнення нашої Батьківщини, усвідомлюючи особисту відповідальність журналіста за чесне інформування суспільства, даючи собі звіт, що страх завадить деяким нашим колегам підписатися під цим маніфестом, проголошуємо:

1) В Україні існує політична цензура, засобами якої е цензурування за вказівкою або згодою влади програм на телебаченні і радіо, статей у пресі, тиск у різноманітних протизаконних формах на журналістів та окремі ЗМІ, які намагаються об'єктивно висвітлювати суспільно-політичне життя країни.

2) Політична цензура є приниженням журналістів та народу України.

3) Політична цензура е протизаконною: здійснюючи політичну цензуру, влада намагається обмежити конституційне право громадян на свободу слова, зафіксоване в Конституції, законах України, міжнародних правових документах, ратифікованих Україною, а отже, чинних на її території. Варто наголосити, що право свободи слова є невід'ємним правом українських громадян. Таким чином, здійснюється грубе порушення одного з найважливіших засадничих принципів Конституції України. Те, що за наявності кричущих прикладів політичної цензури в Україні досі ніхто не був притягнутий за це до відповідальності, ми вважаємо глумлінням над законом і над правом українських громадян.

4) Ми, журналісти України, солідаризуємося з опором наших колег і вітаємо тенденцію, за якою в умовах посилення політичної цензури в Україні журналісти від протестів одинаків переходять до колективних солідарних дій.

5) Ми, журналісти України, оголошуємо про готовність до загальноукраїнського страйку, з метою підготовки якого та інших солідарних дій журналістів на підтримку своїх колег створюється Ініціативна група.

6) Ми, журналісти України, шукатимемо усіх необхідних засобів для підтримки наших колег, звільнених з роботи чи переслідуваних у зв'язку з їхнім намаганням об'єктивно висвітлювати події.

З жовтня 2002 р.

У результаті переговорів представників журналістського руху з керівництвом українського Парламенту, а також завдяки підтримці акції парламентським Комітетом з питань свободи слова та інформації, очолюваним М. Томенком, у грудні 2002 р. відбулися парламентські слухання "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні", а навесні 2003 р. Президент України А. Кучма підписав Закон "Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань...", де вперше в історії українських медій було дано визначення поняттю "цензура", встановлена відповідальність за неправомірну відмову в наданні інформації, звільнено від відповідальності за висловлення оціночних суджень, заборонено органам державної влади та місцевого самоврядування позиватися до суду з приводу дифамації. Паралельно П АРЄ приймає до своєї резолюції ініційовану українськими журналістами поправку, яка стосувалася політичного тиску з боку Адміністрації Президента України.

"Телекритика" зазначає, що на той час журналістам вдалося домогтися певних успіхів, зокрема у пом'якшенні політичного тиску з боку державної влади, а також з боку власників і топ-менеджерів ЗМК. Водночас маніпулятивні технології влади стають витонченішими, брак профспілкового досвіду журналістів - очевиднішим. Створений страйкком був розпущений, а редакційна політика телеканалів згодом знову набула суцільно "темниківського" характеру. Відбувався підкуп найбільш професійних кадрів, насамперед телеведучих, ринково невмотивованим ростом зарплат і збільшенням соціальних пакетів. Була також застосована тактика оголошення журналістського руху "бунтом грантожерів". Вони, мовляв, виносячи "цензурне" сміття з хати, працюють на інтереси західного, насамперед американського капіталу, непатріотично завдаючи втрат іміджу власної держави.

Нова активізація журналістського руху, яка припала на другу половину 2004 p., мала не лише професійне, а й виразно політичне спрямування. На думку Р. Павленка й І. Клименко, навіть частковий відхід від однобічного висвітлення подій напередодні голосування другого туру президентських виборів був рівнозначний революційному прориву опозицією інформаційної блокади. Ці аналітики називають такі причини журналістської революції:

1. Загальні зміни у суспільній свідомості внаслідок спроб брутальної фальсифікації президентських виборів 2004 р. і тому — загроза можливого суспільного осуду чи зневаги з боку професійного середовища. Специфічними виявами таких змін у журналістському середовищі були:

• неприйняття старого політичного режиму та порядків, що нав'язувалися ним, у тому числі засобам масової інформації;

• неприйняття ролі, яка відводилася мас-медіям у сценаріях політ-технологів із Банкової (участь в інформаційній війні проти власного народу та представників опозиції, "інформаційне кілерство"), що не могло не зачепити професійне й людське самолюбство журналістів;

• небажання брати на себе відповідальність за розкол у суспільстві, спричинений тотальною пропагандистською кампанією, та відверту брехню владної верхівки;

• усвідомлення глибини конфлікту, інспірованого російськими політ-технологами за допомогою ЗМК.

2. Падіння авторитету (та рейтингів) провладних ЗМК внаслідок дисонансу між реальністю і "картинкою", яку змальовували такі медії.

3. Журналістська солідарність із ЗМК, на які чинився владний тиск через дотримання ними незалежної редакційної політики або опозиційну орієнтацію ("5 канал", ТРК "ЕРА", ТРК "Київ", радіо "Свобода", газета "Сільські вісті" тощо). Особлива роль своєрідного каталізатора Помаранчевої революції, без сумніву, належить "5 каналу", який провадив цілодобову трансляцію з Майдану в режимі on-line. О. Гарань зазначив, що цей канал, хоч і вважався опозиційним, але завжди подавав інформацію про події з позицій обох сторін.

4. Тиск і солідарність з акціями громадянської непокори з боку міжнародного співтовариства.

5. Повернення почуття власної гідності та внутрішньої свободи.

6. Обмеження менеджментом (власниками) низки провідних українських ЗМК свободи журналістської діяльності, примус працювати з порушенням етичних норм та принципів журналістики, політична цензура.

Чинником, який сприяв журналістській революції, стала наявність досить потужної медіапрофспілки та низки інших незалежних громадських організацій, створених на хвилі "журналістських бунтів" 2001—2002 рр. Саме ці структури, за словами експертів, зуміли стимулювати відповідні настрої в медійній корпорації, підтримувати думку про пріоритетність стандартів журналістської діяльності, вести роз'яснювальну роботу щодо журналістських прав та способів їх захисту. Недержавні організації також провокували (моніторингами, критичними статтями тощо) суспільне неприйняття підцензурних ЗМК, що не могло не позначитися на їхньому рейтингу.

Наслідком непрофесіоналізму провладних ЗМК стало те, що, за даними всеукраїнського опитування громадської думки, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи" спільно з інтернет-виданням "Телекритика" 2-11 жовтня 2004 року, телеканалам переважно не довіряли або зовсім не довіряли більше 34 % українців. При цьому тих, хто повністю довіряв електронним ЗМІ, виявилося заледве 7 %. Сумнівалися у чесності більшості телеканалів майже 40 % опитаних. Із них дві третини (66 %) були переконані, що нечесна гра телеканалів ведеться на користь В. Януковича і проти В. Ющенка (понад 50 % опитаних). До найбільш упереджених каналів українці віднесли "УТ-1" (17,4 %), "1+1" (13,5 %) та "Інтер" (13,3 %).

ЗАЯВА УКРАЇНСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ

Ми, журналісти українських телеканалів, занепокоєні загрозою висвітлення вирішального періоду виборів у спотвореному вигляді.

Всупереч стандартам професійної журналістики, влада, а під її тиском частина власників та менеджерів телеканалів, прагнуть замовчувати важливі події або перекручують їх сутність.

Ми усвідомлюємо власну відповідальність за надання людям інформації, на основі якої вони приймають свої рішення.

Тому ми вимагаємо дотримання таких стандартів висвітлення подій:

1. Усі інформаційні програми повинні інформувати про всі суспільно значущі події.

2. Усі інформаційні програми повинні представляти всі значущі точки зору на події, що висвітлюються.

3. Уся інформація, що потрапляє до етеру, має бути перевірена та містити посипання на джерела.

Ми зобов'язуємося виконувати ці стандарти.

Ми впевнені, що повне і професійне висвітлення вирішального періоду виборів е вкрай необхідним для глядачів.

Ми закликаємо колег приєднатися та підтримати нашу позицію! (346 підписів)

Таким чином, ознаками журналістської революції стали:

• Активізація діяльності Незалежної медіа-профспілки, особливо її Київського регіонального відділення.

• Відмова журналістів від розміщення в етері інформаційних матеріалів, які зазнали політичної цензури з боку менеджменту ЗМК чи їхніх власників.

• Зміни у редакційній політиці провідних телеканалів: масова відмова від "темників", поява матеріалів, що представляють різні думки, а не лише думку, вигідну чинній на той час владі.

• Публічні акції незгоди з цензурою та солідарності з журналістами опозиційних видань.

Аналіз причинно-наслідкових зв'язків подій Помаранчевої революції дав можливість Р. Павленку та І. Клименко зробити висновок про те, що процеси в журналістському середовищі, які мають назву журналістської революції, мали вторинний, тобто похідний, характер від загального стрибкоподібного процесу демократизації українського суспільства.

Брудні виборчі технології та медії
Незворотність змін в українських медіях
ПРОФЕСІЯ ЖУРНАЛІСТА
Універсалізм професії журналіста
Професійні стандарти
Журналістське розслідування
Правова культура
Журналістська етика та саморегуляція
Соціологічна грамотність
Public relations, спім, маніпуляції