Основи журналістики - Михайлин І.Л. -
Передмова до п'ятого видання

Дорогі читачі: учні й колеги!

Перше видання цієї книжки, що вийшло в світ понад десять років тому, і наступні три (у тому числі й одне - російською мовою) розійшлися, що поставило проблему створення наступного видання. Зрозуміло, що воно планувалося як виправлене й доповнене; зрештою, у такий спосіб будувалися й попередні. Але у порівнянні з ними я мушу подати деякі нові пояснення.

У передмові до третього видання я вказав на два найголовніші напрямки доопрацювання попереднього тексту: 1) розширення конспекту до жанру повноцінного підручника і 2) залучення до обґрунтування теоретичних положень численних прикладів з журналістської практики. Сьогодні, підготувавши нове видання, збагачений досвідом роботи в журналістській науці протягом п'ятнадцяти років, я прийшов до несподіваного й для самого себе висновку. Він полягає в тому, що стабільний підручник з журналістики, який би був придатний для використання в усі часи й у будь-якому просторі, навряд чи можливий. Перешкоджають його появі обставини двох типів.

По-перше, це суспільно-політичні обставини, які раз у раз змінюються. Особливо в Україні. Якщо справедливою є думка П'єра Бурдьє, що властивість поля журналістики - безкінечна боротьба за свободу слова, то оволодіння цією свободою і є змістом історичного процесу розвитку медіа. Журналістика як спосіб пізнання суспільством самого себе мусить бути весь час інакшою, щільно припасованою до сучасності, особливостей її політичного життя. Зміни в суспільстві у найширшому значенні цього слова тягнуть за собою зміни в журналістиці, яка це суспільство відображає й пізнає. А вже за журналістикою поспішає і квапиться (іноді й шкутильгаючи) наука про журналістику. Це означає, що вона мусить за визначенням бути еволюційною наукою, яка через (короткі) відрізки часу переглядає свої основні положення й категорії.

По-друге, це технологічні обставини, які так само раз у раз змінюються. Останнім часом припинилися розмови про науково-технічну революцію; не тому, що вона відійшла в минуле, а тому, що вона стала буденним явищем. Людство вступило у фазу постіндустріального (інформаційного) суспільства, у якому головним товаром і цінністю стали знання, а на роль провідного чинника поступу висунулася особа вченого. І якщо правильною є думка Маршала Маклюена, що засіб є повідомленням, то й зміна інформаційних технологій вирішальним чином впливає на стан і якість журналістики.

Відтак, я став учасником процесу наздоганяння наукою живої, еволюційної журналістської практики. Як тут не навести ще одне висловлювання: "Теорія, мій друже, сіра, та дерево життя зелене" (Й.-В. Гете). Читачам судити про те, як у цій книзі сіра теорія змагалася із зеленим деревом життя.

Автор

Розділ 1. Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності

Портрет професії журналіста. Привабливі боки журналістики: можливість самореалізуватися; мати творчу за характером роботу; доносити до людей правду, примножувати в світі добро, боротися за справедливість; впливати на формування суспільної свідомості, громадської думки; спілкуватися з видатними людьми, прожити цікаве життя; першим опинятися в гущині подій, осягати глибинний зміст явищ, причини і наслідки, витлумачувати їх для загалу; стати знаменитим, мати гарні заробітки, посідати престижне місце в структурі суспільства. Труднощі спеціальності: стресовість, потреба таланту, необхідність безкінечного самовдосконалення, моральна відповідальність за кожен журналістський твір, мистецтво постійного спілкування, налаштованість на універсальність

и здобули середню освіту і постали перед вибором майбутньої долі. Ви обираєте професію, а відтак і спеціальність у вищій школі, щоб вчитися далі й стати висококласним спеціалістом.

Професія журналіста сьогодні приваблює багатьох молодих людей численними перевагами, широкими можливостями. Серед них як на найважливіші слід вказати на такі.

1. Масово-інформаційна діяльність надає людині широкі можливості самореалізуватися; вона містить у собі елементи цілого ряду привабливих творчих професій, які самі по собі самодостатні й цікаві.

Здійснюючи свою професійну діяльність, журналіст виступає під час інтерв'ю в ролі психолога, він мусить бути гарним комунікатором і вміти "розговорити" співбесідника.

Збираючи інформацію, він повинен виявити неабиякі акторські здібності, зуміти, де це потрібно, залишитися непоміченим, спрацювати у ролі стороннього спостерігача, а в іншому місці зіграти важливу персону, домогтися довіри, схилити співрозмовника на свій бік і обов'язково сподобатися йому, адже тільки за умов цілковитої довіри можливе розкриття інформаційної скрині Пандори, якою, безумовно, є кожна людина.

Спілкуючись щодня з численними співрозмовниками й читацькою аудиторією, журналіст здійснює функції педагога, щонайменше в двох аспектах: по-перше, відкриваючи людям шлях до нових знань, і по-друге, навчаючи їх жити. Він вислуховує й дає корисні поради. У нашому суспільстві журналіст - це не просто професія, а певне звання, її представники наділені великим суспільним авторитетом, до них звертається пересічний громадянин у скрутні моменти свого життя, шукаючи поради й підтримки. Тому в професійній діяльності журналістові часто доводиться здійснювати й лікарські функції.

Макетуючи свіже число газети чи журналу, готуючи до виходу в ефір радіо- чи телепередачу, журналіст виступає в ролі режисера (згадаймо первісне значення цього слова, що прийшло до нас з латини; де "rego" означає "керую"), адже йому доводиться упорядковувати роботу численного колективу, у якому кожен спеціаліст має своє окреме завдання і здійснює притаманну лише йому функцію. Щоправда, таку роботу виконує не кожен журналіст, а лише редактор, але й рядовий кореспондент, виходячи із своїх професійних завдань, мусить здійснювати велику організаторську роботу: створити навколо себе інформаційну мережу, шукати шляхи доступу до джерел інформації. Крім інформаційного забезпечення своєї діяльності, самомаркетинг є важливою умовою його власної праці, служить гарантом успішного становлення й всебічного розвитку здібностей журналіста.

Нарешті, його робота пов'язана з безперервним створенням текстів. Це завершальний етап його діяльності. У даному випадку журналіст виступає в ролі письменника. Але від представника цієї вільної професії він різниться тим, що пише завжди, практично щодня, і за будь-яких умов і обставин. Для щоденної газети практично кожен її кореспондент повинен подати 200250 рядків тексту в номер. Історія журналістики нагромадила багато свідчень про невтомність видатних майстрів пера: наприклад, Улас Михайлович Дорошевич (1864-1922), знаменитий редактор популярної у свій час газети "Русское слово", крім керівництва виданням, виконував величезне авторське навантаження: 64 тисячі рядків на рік, 5300 - на місяць, 175 рядків на день . Такий щільний режим і створює головні особливості праці журналіста, у якій на саме написання твору відводиться не так уже й багато часу, а натомість його левову частку займає пошук теми, віднайдення джерел інформації для її висвітлення, ознайомлення з документами й джерелами та ін.

Перелічені аспекти складають парадигму творчої діяльності кожного журналіста. Але слід мати також на увазі, що при збиранні матеріалу йому доводиться здійснювати й самостійні журналістські розслідування. А це передбачає виконання рольових функцій інших (засадничо - будь-яких) професій, не лише перелічених щойно тих, які мають виразну творчу домінанту.

Слід однозначно сказати в підсумку, що журналістика, як ніяка інша сфера, надає індивідові можливість стати особистістю, реалізувати себе цілком, виявити усі природні таланти, якими б розмаїтими вони не були.

2. Журналістика приваблює людину можливістю мати творчу за характером роботу. Наскільки важливо для людини за допомогою творчості здійснитися в цьому світі, свідчить досвід одного з провідних філософів ХХ століття Миколи Бердяєва (1874-1948), у головних працях якого "Філософія свободи" (1911), "Смисл творчості. Спроба виправдання людини" (1916) та "Філософія вільного духу" (ч. 1-2, 1927-1928) обґрунтовано ідею життєвої, іманентної необхідності для людини реалізувати себе у вільній творчості. Творчість виступає як головна умова опанування людиною свободи, разом з тим свобода є головною умовою здійснення особою творчої діяльності.

Іноді в працях з журналістикознавства можна зустріти думку про те, що журналістика - це й зовсім не творчість, а ремесло, що елемент власне творчості істотно девальвований в масово-інформаційній діяльності. З цим навряд чи варто погоджуватися. Адже, зрештою, й ремесло - це специфічна, але все ж таки творчість. Крім того, журналістський твір так само, як і літературний, - наслідок духовної діяльності особи, спосіб оприявнення буття. До журналістської творчості мають застосовуватися усі філософські положення й категорії, що використовуються наукою для осягнення творчості як такої.

А відтак творчість є продовженням світотворення. І журналістика - у тому числі. Розповідаючи про світ навколо нас навіть за допомогою новинарних заміток і некоментованих повідомлень, журналістика, можливо, сама того не помічаючи, спричинює здійснення неявного, перетворює неіснуюче в ранг існуючого. Суспільство володіє природою (фізичною й суспільною) рівно настільки, наскільки знає її. Журналістика і є способом знання і щоденного пізнання довкілля, а відтак вона мусить розглядатися як повноцінна й повноправна творча діяльність людини, за допомогою якої вона (людина) реалізує своє екзистенцційне, трансцендентне призначення в цьому світі.

У філософській автобіографії "Самопізнання" (посм. вид. 1949) М. Бердяєв так сформулював тему творчого покликання людини, яку вважав головною для свого життя. "Надзвичайно зухвала думка, - писав він, - що Бог потребує людини, відповіді людини, творчості людини" . А трохи вище він твердив: "Творчість людини не є вимога людини і право її, а є вимога Бога до людини і обов'язок людини. Бог чекає від людини творчого акту як відповіді на творчий акт Бога. Про творчість людини вірне те ж, що й про свободу людини. Свобода людини є вимога Бога до людини, обов'язок людини стосовно Бога" . Саме тому в людині закладений іманентний потяг до творчості як до головної умови здійснення її природного призначення, первинної місії, а також опанування свободою, вільного виявлення себе самої. Творчість невіддільна від свободи.

Молодому журналістові слід звикнути до думки про творчий характер усієї його діяльності. Творчість починається не за робочим столом з написанням тексту (там вона закінчується), а зі збирання інформації, з віднаходження цікавої теми для повідомлення чи журналістського розслідування. До кожного кроку свого журналіст мусить підходити як до творчого акту, намагаючись реалізувати в ньому всю свою обдарованість, усі можливості, вкладаючи в кожний вчинок увесь свій творчий потенціал.

3. Професія журналіста приваблює можливістю доносити до людей правду, примножувати в світі добро, боротися за справедливість. У здійсненні цих завдань полягає реалізація безпосередніх функцій журналістики. Людина не просто потребує знань про світ, а потребує їх з практичною метою: створити цей світ зручним для свого життя, для співжиття в ньому осіб різної національності, відмінного соціального статусу, різного віросповідання. Людину не полишає мрія про досконале суспільство, а відтак і думка: чи можна від створення досконалих творів перейти до створення досконалого життя. Журналістська творчість має на меті поліпшення, вдосконалення суспільства. У цьому й полягає її прагматичний, ужитковий зміст.

Мені здавалося, що етичний аспект в масово-інформаційній діяльності дещо втрачає свою актуальність сьогодні, коли наша українська журналістика, звільнена від обов'язкової агітації й пропаганди, переживає період зростання в ній питомої ваги інформаційних жанрів, але був приємно здивований, коли студенти першого курсу спеціальності "Журналістика" нашого університету у традиційних творах, які я загадую писати для ознайомлення з ними: "Хто я? Автопортрет на тлі епохи", серед мотивів, що спричинили вибір ними професії журналіста, назвали саме цей: можливість примножувати в світі добро, допомагати людям у розв'язанні моральних проблем, а саме довкілля перетворювати на засадах Краси й Справедливості.

"Моєю мрією, принаймні в останній рік, - пише Марина Г., що приїхала до нашого навчального закладу з с. Михайлики Ши-шацького району Полтавської області, - було навчання в цьому університеті. І я щаслива з того, що зараз навчаюся тут. Я хочу досконало вивчити свою професію, щоб зуміти знаходити не тільки цікаву інформацію, але й за допомогою Слова внести в наше по-всякдення хоча б трішки добра". Схожу думку висловила й Олеся К. з смт. Чутове, що на Полтавщині. "На мій погляд, - написала вона, - основне завдання журналістики - приносити користь іншим, постачати людям нову інформацію. І саме так я зможу жити, приносячи людям своїм Словом добро". Цікаво, що обидві дівчини мали ще перед вступом до Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна журналістську практику в своїх районних газетах. Вони не з чужого голосу знали про величезне значення Слова в людському житті.

4. Професія журналіста приваблює можливістю впливати на формування суспільної свідомості, громадської думки. Зрештою, у цьому теж полягає здійснення важливої функції журналістики. Працівник мас-медіа, інформуючи читачів про події в регіоні й світі, висловлюючи свою думку про них, втягує в поле свого впливу аудиторію, запліднює її своїм баченням дійсності та її проблем. Не письменник, а журналіст претендує сьогодні на роль "володаря думок", його ім'я найчастіше зустрічається пересічному громадянинові під репортажами, коментарями, аналітичними статтями чи нарисами; саме журналіст відіграє сьогодні роль політичного центру, до якого тягнеться за авторитетним словом політично активна аудиторія.

Ще зовсім недавно людське суспільство було літературо-центричним, журналістика сприймалася як частина літературної діяльності, але сьогодні ситуація рішуче змінилася. Наше суспільство стало журналістикоцентричним, література сприймається як частина журналістики. Сьогодні багато авторів працюють у галузі літератури факту (нон-фікшн), будучи, по суті, представниками журналісмтики в літературі. Журналіст як творча особистість набуває особливого статусу інтелектуального ватажка, і ця його суспільна роль не може не приваблювати молоду людину.

5. Журналістика дає можливість представникові цієї професії спілкуватися з видатними людьми і прожити цікаве життя. Існує справедливе твердження: особистість створює її оточення. Це означає, що масштаб людини вимірюється колом її спілкування. Для журналіста тут розкриваються максимальні можливості. Він за своїм службовим становищем мусить брати інформацію в перших за компетентністю в даній галузі осіб, розмовляти з провідними науковцями, письменниками, політиками, діячами мистецтв.

Кожне інтерв'ю збагачує журналіста новими знаннями, поглиблює його розуміння проблеми, яку він вивчає. Досвідчений журналіст з часом набуває статусу науковця, до нього звертаються за порадами й консультаціями, бо він виявляється добре поінформованим і зорієнтованим у даній галузі, його ім'я стає відомим не тільки широкій публіці, але й фахівцям. Журналістам відкритий шлях до політичної діяльності, багато хто з них і справді стає народними депутатами Рад різних рівнів, їм довіряють люди саме через те, що добре знають позицію цієї особи завдяки її численним публікаціям.

6. Професія зобов'язує журналіста першим опинятися в гущині подій, осягати глибинний зміст явищ, розуміти їх причини і наслідки та витлумачувати для загалу. В американській журналістиці народилася приказка: журналіст мусить бути на пожежі за чверть години до її початку. Парадокс приказки спричинений тим, що за чверть години до початку ще ніхто не знає, що станеться в певному місці, якщо тільки мова не йде про заплановані заздалегідь заходи. Але журналіст мусить мати унікальний "нюх" на новину, формувати в собі відчуття пошуку нового, адже новини - це теми його майбутніх публічних виступів, статей і нарисів.

"Я не знаю більш захоплюючої професії, як журналістика, -писав в автобіографічному есеї Борис Полевой. - Журналіст завжди у гущі життя свого народу, завжди серед перших про все дізнається. І, якщо ти справжній репортер, ти завжди у вирі подій, а якщо до того ж ти ще й гарно зарекомендував себе, -завжди в самому їх епіцентрі" .

Будучи першопроходцем, журналіст першим розгадує прихований для решти зміст подій, з'ясовує причиново-наслідкові зв'язки, роз'яснює перспективи розвитку явищ, пропонує шляхи розв'язання проблем і застерігає від помилок. Відчуття першості в журналістиці нічим не відрізняється від радості науковця, що здійснив наукове відкриття. Своєрідність же масово-інформаційної діяльності полягає в можливості багаторазово пережити щастя першовідкриття, тим часом як наукова сфера навряд чи так систематично й часто надає такі підстави своїм суб'єктам.

7. Важливою перевагою журналіста є те, що його професійні обов'язки дають йому можливість подорожувати. Кореспондент районної газети мусить бувати в усіх населених пунктах району. Співробітник регіональної (обласної) преси за предмет своїх журналістських творів має життя усіх районів, сіл, містечок і міст. Журналіст центральної газети має перед очима всю Україну, повинен черпати матеріал з усіх її регіонів. Активно розвивається в сучасній Україні й міжнародна журналістика, яка передбачає ознайомлення українського читача з подіями в усьому світі. Не рідкість у сучасному житті - наявність зарубіжних кореспондентів і в регіональних мас-медіа. Усе залежить від фінансових можливостей видання утримувати власного кореспондента у великому центрі міжнародного політичного життя.

8. Журналістика дає можливість людині стати знаменитою, бачити своє ім'я надрукованим у газеті чи журналі, чути свій голос в ефірі, бути відомою багатьом громадянам особою. Психологи свідчать, що в мотиваційній сфері поведінки можливість задовольнити прагнення до слави є важливим компонентом вчинків людини. У такий спосіб особа увічнює себе, залишає наслідки своєї праці для нащадків.

Слід відразу застерегти молодого журналіста, що шлях до слави в цій професії - довготривалий і тернистий; популярність приходить до журналіста тоді, коли він сходить на професійну вершину, набуває авторитетності серед читачів, слухачів, глядачів, оволодіває глибокими знаннями і секретами майстерності. Це не популярність гімнастки чи футболіста, які супроводять спортсмена з юнацьких літ, після перших же вдалих виступів. Це наслідок багаторічної невтомної праці над собою.

9. Журналістика приваблює можливістю мати гарні заробітки, посідати престижне місце в структурі суспільства. Пострадянський простір, до якого належить і Україна, характеризується існуванням на ньому так званого перехідного суспільства, що його ознаками є незавершеність реформ, наявність політичних сил, які прагнуть повернути колесо історії назад і домогтися під будь-якою назвою відновлення "єдіной і нєдєлімой" Росії. Тому й становище журналістики в Україні, як і її працівників, залишає бажати кращого. У самій Росії журналістика переживає кризу. "Середньомісячна зарплата журналістів регіональних ЗМІ, - за свідченням спеціаліста, - складає третину від середньої зарплати по країні, і 40 % з тих, що пишуть, до падіння рубля в серпні 1998 р. отримували від 50 до 100 доларів на місяць" .

Однак Україна тримає стабільний курс на адаптацію у світове співтовариство, економічні реформи і утвердження власної державної незалежності. А відтак, для молодого журналіста сьогодні важливо знати інше: у всьому світі журналістика відноситься до найбільш престижних професій, а праця її представників оплачується за найвищими розцінками. За даними на середину 1990-х років вона входила в дев'ятку найбільш високооплачуваних професій у США. Тижнева заробітна плата у цій дев'ятці складала: юрист - 1008 дол., лікар - 984, інженер -836, викладач вищого навчального закладу - 756, головний бухгалтер - 743, економіст - 732, програміст ЕОМ - 662, архітектор -632, журналіст - 537 . В американській дійсності журналісти належать до того прошарку забезпеченої інтелігенції, що прагне до "меритократії" (від. лат. шегіїхія - гідний), сутність якої полягала б у приході до влади найбільш обдарованої й гідної частини суспільства.

Прикметами "нового класу" меритократії, що зароджується в Америці, є наявність у її представників вищої освіти, здобутої в найкращих національних закладах освіти; виняткові природні здібності, включаючи стабільну працездатність; неодмінне досягнення поставлених цілей і надзвичайні амбіції. От у яку суспільну групу входять журналісти в розвинених країнах світу.

Складений соціологами портрет середньостатистичного американського журналіста такий: це чоловік, що здобув ступінь бакалавра в громадському коледжі, одружений, має вік 38 років, його заробітна плата складає 31 тис. доларів на рік, він працює в журналістиці 14 років і має намір працювати й далі .

Знаючи про рух нашої держави у напрямку до світового співтовариства, слід припустити, що саме до такого майнового рівня і соціального становища буде прямувати й українська журналістика, тим більше, що від неї самої не в останню чергу залежить, яким бути завтра нашому суспільству.

Як бачимо, професійна діяльність журналіста містить багато переваг, що їх, безперечно, усвідомлює молода людина, обираючи для себе цю спеціальність. Але зовсім мало хто з молоді замислюється над труднощами даного фаху, виявляє спроможність бачити зворотній бік медалі. Тому завжди, зустрічаючись з абітурієнтами в дні відчинених дверей, із слухачами підготовчих курсів і навіть з уже зарахованими на навчання студентами Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, я передусім прагну попередити їх про труднощі і небезпеку цієї романтичної професії і разом з тим описати ті суворі вимоги, які вона висуває до кожного індивіда, хто її обирає. Це тим більше важливо усвідомити, бо самі переваги професії невіддільні від її труднощів, і в деяких випадках у другій частині нашого викладу мова йтиме про те ж саме, що і в першій, але з від'ємним знаком.

Отже:

1. З багатьох професій журналістика - найбільш стресова спеціальність. Психологи з Манчестерського університету (Велика Британія) на підставі своїх досліджень, що тривали протягом року, склали шкалу стресів для 150 професій. Ступінь стресу визначався за кількістю серцевих нападів та інших хвороб, розлучень, автотранспортних пригод, за поширеністю алкоголізму серед представників відповідних професій. Отримані наслідки оцінювалися за десятибальною шкалою. Журналісти зайняли у цій шкалі стресів третє місце з 7,5 балами, пропустивши вперед лише шахтарів (8,3 бала) і поліцейських (7,7 бала), тобто виявилися першими з усіх інтелектуальних професій.

У всьому світі, і в Україні зокрема, журналісти зазнають на собі відчутного морального, психічного та фізичного тиску з боку тих, хто зацікавлений у приховуванні інформації від суспільства і перешкоджає здійсненню представниками мас-медіа їхньої професійної діяльності.

Часопис "Журналіст України" спеціальний випуск (1997 -№ 3-4) присвятив загиблим у мирний час працівникам ЗМІ. Тут подано уривки з тоді ще не опублікованої книги редактора "Молодіжної газети" (Житомир) Петра Тарасюка "Хто наступний? (Реквієм про загиблих журналістів)", де зібрано матеріали про вісімнадцятьох працівників пера, що пішли з життя, виконуючи свої професійні обов'язки. Це сталося переважно у 1990-ті роки. Слідство у їхніх справах здебільшого не завершене, а припинене за відсутністю доказів. Так буває, коли маємо справу з убивствами на замовлення. Автор сумлінно зібрав матеріали про життя загиблих журналістів, описав відомі слідству обставини їхньої смерті, повідомив про тематику, якою вони займалися в останні дні свого життя. Це жахливий мартиролог української журналістики. Надихають, проте, слова Петра Тарасюка: "Свобода слова - над усе. Демократична преса України вже сформувалася, її не вб'єш і не задушиш. Знаю: професія журналіста нелегка, але коли вибрав цей шлях, то йди по ньому до кінця свого життя..." .

У третє тисячоліття Україна увійшла з новими жертвами з середовища журналістів - це Георгій Гонгадзе, Ігор Александров, Михайло Коломієць, Василь Климентьєв. Відсутність енергійного розслідування обставин їх загибелі і пошуку злочинців збоку правоохоронних органів - свідчення про істотні проблеми в сфері політичного життя в Україні в цілому, де боротьба за громадянське суспільство триває.

Не завершена й на сьогоднішній день справа журналіста Георгія Гонгадзе, викраденого й по звірячому вбитого 16 вересня 2000 року, покарані лише виконавці злочину, суд над головним організатором і досі не відбувся, а замовник все ще публічно не названий. Опір у розслідуванні цієї справи і висвітленні правди про неї виявився безпрецедентним. Не випадково найкраща книжка про Георгія Гонгадзе та його справу написана не українцем, а громадянином Великобританії. На щастя вона перекладена по-українськи. Доля Г. Гонгадзе стала кульмінацією в стосунках влади і журналістики в Україні. Прикро, що випадки перешкоджання журналістам здійснювати їх професійну діяльність множаться в сучасній Україні..

Навіть усунення з життя журналіста загрози фізичної розправи не виводить його з-під пресу психічного тиску й емоційних перевантажень, пов'язаних з його професійною діяльністю. У медицині встановлено, що представники комунікативних професій постають перед загрозою, яка мовою психології називається "професійним вигоранням". Особливо це стосується лікарів, поліцейських, які мають справу з людським горем, необхідністю брати участь у порятунку людей від злочинців, від хвороб, ділити з ними скорботу й відчай. Синдром вигорання настає внаслідок "отруєння людьми". Але з цього погляду й журналіст - комунікакативна особистість, яка так само приймає на себе тягар негативної інформації, особа, до якої люди дуже часто звертаються по допомогу в скрутних для себе життєвих ситуаціях. Журналіст провадить журналістське розслідування у ворожому середовищі. Правда, яку він пізнає, і висновки, до яких він приходить, невтішні для суспільства. У найбільш демократичному американському соціумі журналістика відіграє функцію сторожового собаки. Чи це не значить, що в журналіста собаче життя й зазнає він на собі собачого ставлення? А відтак, цілком логічно припустити, що й на нього поширюється хвороба комунікативних професій - синдром емоційного вигорання.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (2001), "синдром вигорання - це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, яке характеризується порушенням продуктивності в роботі і втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також до вживання алкоголю або інших психоактивних речовин з метою дістати тимчасове полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності і (в багатьох випадках) суїцидальної поведінки" [Напівжирний курсив авторів. - І. М.].

Термін "психічне вигорання" вперше запропонував американський психолог Х. Файненбергер ще на початку 1970-х років, він же зробив перші кроки в напрямку вивчення відкритого ним феномена. Він встановив, що до "психічного вигорання" схильні представники професій, що належать до сфери діяльності "людина - людина", виявивши, що ніщо не є для людини таким сильним навантаженням, як інша людина. Від думки про те, що даний феномен є наслідком тривалого стресу, він перейшов у процесі досліджень до іншої концепції, встановивши, що синдром являє собою набутий стереотип емоційної професійної поведінки, при якому спостерігається розлад не самої особистості, а її ролі, що виникає внаслідок хронічної втоми. У сучасній психології і психіатрії найпоширеніший підхід, згідно з яким даний феномен розуміється як синдром професійного вигорання, що складається з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних особистісних досягнень .

Іншими словами, загальновизнаною є думка про особливі психічні, емоційні і навіть фізичні навантаження, пов'язані з виконанням особою професійних обов'язків журналіста. А відтак, звертаючись до молоді, яка йде в журналістику, хочу попередити: знайте, що ви обрали найбільш небезпечну з усіх інтелектуальних професій, яка потребуватиме від вас мужності, особливої психічної загартованості й моральної стійкості.

2. У професії журналіста успіх залежить передусім від міри таланту. Де його джерела і коли він розкривається?

Якщо ви закінчили школу з медаллю, це зовсім не означає, що ви маєте достатній талант, аби успішно працювати в журналістиці. Якщо ви написали кілька віршів, нехай і вдалих, це теж не підстава для вибору цієї професії, бо журналістика -то все ж таки не зовсім література. Для того, щоб продуктивно займатися нею, необхідні універсальні розмаїті обдарування.

Проте, історія знає безліч прикладів "бездарності" геніїв замолоду. Антон Чехов ніколи не отримував за шкільні твори більше "трійки". А критик О. М. Скабічевський у рецензії на його ранні оповідання твердив, що письменник помре у п'яному вигляді під парканом... М. Салтиков-Щедрін, який написав твір за доньку, отримав "двійку" з резолюцією вчителя: "Не знаєте російської мови". Ф. Шаляпіна не прийняли до консерваторії. Про Вальтера Скотта професор університету сказав: "Він дурень і залишиться дурнем". Німецький математик К. Ф. Гаусс був пасинком у школі й вважався нездарою. І. Ньютону не давалася шкільна фізика й математика. Геній біофізики, фізіології та психології Г. Л. Ф. Гель-мгольц вчився в школі так, що вчителі вважали його недоумком. Енріко Карузо, звернувшись до викладача, дістав його категоричний вирок: "Ти не можеш співати!".

Таємнича природа таланту! "Вундеркінди" не завжди підтверджували свої здібності в зрілому віці й досягали видатних звершень у науці чи мистецтві. А деякі пересічні замолоду індивіди виявляли з часом обдарованість, ставали володарями дум, вписували свої імена в історію духовної культури людства.

Часом шлях талановитої людини до загального визнання встелений тернами. Сучасники глухі до її відкриттів і звершень. І лише згодом приходить суспільне розуміння величі діяча. Журналістика, однак, таких прикладів не знає. Вона розрахована на сучасників, а не нащадків, вона вимагає успіху сьогодні, а не завтра. Журналістові мало почувати талант у самому собі, слід, щоб його визнали інші, тепер, а не потім.

Якщо ви не відчуваєте внутрішньої потреби у творчості, якщо ви ніколи не прагнули реалізувати себе в тексті, якщо ваша рука не хапала нетерпляче ручку, щоб записати швидкоплинні думки, летючі образи, яскраві словесні формули, ви, мабуть, не зможете бути журналістом високого класу.

Якщо ви не "згоряли від допитливості", від жадоби знати про щось, якщо ви ні разу не кидали улюблену справу, аби помчати на інший кінець міста, щоб стати свідком або учасником історичної події, то ви не маєте підстав вважати себе готовим до навчання журналістиці.

Ви скажете, що в кожній професії є елементи ремісництва й творчості. І почасти будете праві. Почасти тому, що міра творчості в професії журналіста і, скажімо, теслі, різна. Та й поганий тесля псує дерево, а поганий журналіст - людей, суспільство.

Елемент ремісництва в журналістиці, зрозуміло, вищий, ніж у красному письменстві, оскільки дається взнаки загаданість завдань, заданість тем, обмеженість обсягів текстів, обов'язковість виконання й негайність створення матеріалу. Разом з тим, як ми твердили вище, професія журналіста цікава саме як творчість -універсальна, розмаїта. А відтак вона потребує природної обдарованості. І якщо її у вас немає, вам краще залишити мрії про журналістику.

Часом буває так, що талант "дрімає" в людині, вона здобуває іншу освіту, стає фахівцем у якійсь галузі і лише потім, в силу непереборного потягу, приходить у журналістику.

Видатний чеський письменник і журналіст Карел Чапек (1890-1938) у гумористичній книзі про газетярство "Як це робиться" кепкував з приводу журналістської освіти. "Наскільки мені відомо, - писав він, - ніхто до цього часу не намагався встановити, звідки беруться журналісти. Правда, існує інститут журналістики, але я ще не зустрічав журналіста, який би вийшов звідти. Зате я вияснив, що кожен журналіст колись був медиком, інженером, юристом, літератором, співробітником експортної палати або ще чим-небудь, і з тих або інших причин залишив попередню професію. Бувають і невдахи, які просто "пристроїлися в газеті". Ніхто не скаже про людину, що вона пристроїлася в парламент або директором у банк, а ось "пристроївся в газеті" кажуть.

Журналістом людина стає звичайно після того, як вона по молодості напише що-небудь у газету. На превелике здивування автора замітку друкують, а коли він приносить другу, людина в халаті говорить йому: "Напишіть нам що-небудь ще". Таким чином, у більшості випадків людина стає журналістом у результаті зведення з доброї путі. Я не знаю нікого, хто б з дитинства мріяв стати журналістом. Кожний журналіст у дитинстві, мабуть, мріяв стати машиністом, моряком або власником каруселі, але якесь коліщатко зіскочило, мрії не здійснились, і він потрапив за редакційний стіл. Іноді людина йде в газету тому, що відчуває, що може добре писати. Але й це не обов'язкова умова. Журналістами, як і акторами, стають люди найрізноманітніших професій, які опинилися на роздоріжжі" .

Відтоді, коли Карел Чапек писав ці веселі нотатки, багато що змінилося в світі масової інформації. Ускладнилася технологія виготовлення новин та методів збирання інформації, відбулася революція в технічних засобах журналістики. Займатися цією професією без попередньої підготовки й навчання ставало дедалі проблематичнішим. Журналістська освіта набула поширення як обов'язкова умова наступного професійного успіху. З'явилася й когорта молодих людей, що вже змалку мріяли про професію журналіста й підсовували лялькам для інтерв'ю іграшкового мікрофона. Що ж, часи міняються, і ми - разом з ними.

Випускники факультетів і відділень журналістики сучасних університетів повинні приходити в друковані та електронні ЗМІ озброєні методологічною культурою. Вони мусять глибоко розуміти закони масово-інформаційної діяльності, знати функції й засади журналістики, чинники її ефективності; вони повинні вміти відбирати й здійснювати інтерпретацію фактів дійсності. Освіта повинна стати гарантією майбутнього професійного успіху спеціаліста, він мусить узяти від університету все, що навчальний заклад здатний йому дати, адже в Україні склався й продовжує формуватися ринок журналістської праці, який оцінює людину не за наявним документом про освіту, а за реальними вміннями й знаннями.

Поруч із цим і досі лишається слушною істина: талановитій людині відкрита дорога в журналістику у будь-якому віці і з будь-якої сфери дійсності. Більше того, на Заході поширена думка про те, що саме з фахівців інших професій, які мають глибокі знання у своїй галузі й достатній життєвий досвід, виходять найкращі журналісти. Журналістика як друга вища освіта вважається ефективним шляхом підготовки висококласних спеціалістів для мас-медіа.

Що ж можна побажати молодій людині, яка із шкільної лави починає осягнення професії журналіста? Працюйте над собою, над пошуком таланту в собі, відшукайте ту сферу, у якій ваші здібності можуть дати найвищий ефект. А журналістика створює для цього блискучі можливості.

3. Професія журналіста - це безкінечне самовдосконалення.

Талант, не підкріплений здатністю особистості до вічного навчання й безперервною працею над собою, зал

Розділ 1. Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності
Словник молодого журналіста
Розділ 2. "Основи журналістики" як наукова дисципліна про теоретико-методологічні проблеми фаху. Структура науки про журналістику
Словник молодого журналіста
Розділ 3. Інфраструктура журналістики
Словник молодого журналіста
Розділ 4. Журналістика як система органів масової інформації
Словник молодого журналіста
Розділ 5. Журналістика як масово-інформаційна діяльність
Словник молодого журналіста