Основи журналістики - Михайлин І.Л. -
Розділ 5. Журналістика як масово-інформаційна діяльність

Поняття "масової інформації" в журналістиці. Типологічні концепції соціальної інформації. Перетворення в журналістиці наукових, професійних, художніх та індивідуальних повідомлень на масову інформацію. Новина та її атрибути. Спонукальність масової інформації. Специфіка інформації в журналістиці (актуальність, оперативність, документалізм, повторюваність тем і неповторність матеріалів). Рівні і форми існування масової інформації. Зовнішній і внутрішній типи інформації

Сьогодні в суспільній думці з терміном "журналістика" конкурують терміни "органи (засоби) масової інформації" і "мас-медіа". В обох з них наголошується на тому, що в сучасному світі журналістика сприймається як масово-інформаційна діяльність. Відреагувала на це й теорія журналістики, де поняття "масова інформація" сьогодні теж висунулося на перший план. Воно складається з двох частин, кожна з яких семантично значима.

У сучасній науці існує дві концепції поняття "інформація": атрибутивна й функціональна. Згідно з першою, інформація розуміється як атрибут матерії, а відтак є властивістю будь-якого матеріального об'єкта. Наприклад, удар метеорита по поверхні Місяця залишає на ній кратер; це і є інформація про взаємодію двох космічних тіл. Таку інформацію несе в собі кожний матеріальний об'єкт. Але описати й усвідомити журналістику можна тільки з погляду другої концепції.

Згідно з цією теорією, інформація функціонує лише на соціально свідомому рівні, виникає як наслідок спрямованої активності, а обмін інформацією між людьми за допомогою знаків та символів розглядається як головна умова розвитку людської культури, її найважливіша форма.

Згідно з сучасними поглядами на людину, вона відрізняється від решти представників живого світу здатністю засвоювати у великих кількостях зовнішню інформацію і на її підставі продукувати внутрішню. Власне поява істот, які володіли здатністю нагромаджувати (запам'ятовувати) інформацію і утримували її більше в мозку, ніж у генах, спричинила мільйони років назад революцію в розвитку живого світу. Для прогресу живих організмів виявилися потрібними речовина, енергія та інформація. А відтак інформація виявляється одним з базових атрибутів життя як такого. Людина стоїть вище усяких інших форм життя, тому що вона є передусім життя, що усвідомлює саме себе. Інформація - це спосіб репрезентації дійсності в свідомості людини й суспільства. Причому з розвитком людини від нижчих до вищих її типів (австралопітек, пітекантроп, неандерталець, homo habilis, homo sapiens, кроманьйонець) потреба в інформації і кількість нагромадженої інформації стало збільшувалася.

Унаслідок процесів нагромадження інформації на певному етапі розвитку людства виникає писемність, література, наука, друкарство, а зовсім недавно за історичними мірками - і журналістика. Таким чином, журналістика є найважливішою складовою соціальної інформації і може бути пояснена лише з погляду функціональної концепції інформації.

Слово "інформація" в журналістиці має широке, вузьке і спеціальне значення.

У широкому значенні інформація - всяке нове знання, що передається від одного суб'єкта до іншого. "Інформація" - це найекономічніший, найшвидший і найчіткіший спосіб записування, збереження та передавання новин, - відзначив відомий французький філософ Жак Дерріда у праці "Закон достатньої підстави: Університет очима його послідовників" (1983). - Інформація не лише інформує, передаючи зміст повідомлення, вона надає форми, "in-formiert", "formiert zugleich". Вона ставить людину в такі рамки, що дозволяють їй панувати на Землі та за її межами" .

"Вживаючи слово "інформація", важливо також пам'ятати і про етимологію цього слова, - відзначив і академік Російської АН Микита Моїсеєв. - У звичайному, життєвому смислі воно означає суму відомостей, яку отримує певний суб'єкт - людина чи група людей (або тварин) - про навколишній світ, про самого себе, про іншого суб'єкта або досліджуване явище - відомостей, з допомогою яких він може точніше прогнозувати наслідки своїх дій і відбирати способи використання своїх можливостей для забезпечення власних інтересів і для досягнення поставлених цілей" .

Таке розуміння інформації висуває на центральне місце суб'єкта, який використовує отриману інформацію на свій розсуд. Під суб'єктом в даному випадку розуміємо не лише окрему людину, але й людську спільноту будь-якого обсягу, аж до людства в цілому.

У вузькому значенні інформація - сукупність коротких некоментованих повідомлень. У теорії журналістики слово

"інформація" використовується й у спеціальному значенні, у цьому випадку воно означає конкретний жанр невеликої за обсягом замітки, що повідомляє про певну новину.

Масова інформація, таким чином, є різновидом соціальної інформації. Соціальна інформація - це повідомлення, передані будь-якою зрозумілою людині знаковою системою про процеси функціонування суспільства, а також про те, що стосується цих процесів і може вплинути на них.

Як знакова система повідомлень найчастіше виступає мова: писаний текст або усне мовлення. Але це не єдина форма знакової системи. Дорожні знаки, піктографічні позначення на вулицях і вхідних дверях, фірмові знаки на товарах, що дозволяють людині орієнтуватися в соціальному просторі, також становлять різновиди знакових систем. Але журналістика переважно використовує найскладніший з них - мову. У той же час вона не відмовляється від зображальних засобів: ілюстрацій, фотографій, графіків і схем, які дозволяють більш глибоко вплинути на читача й ширше задовольнити його потреби в різноманітній інформації.

У сучасній науці існує кілька типологічних концепцій соціальної інформації.

Автори підручника за редакцією професора В. Й. Здоровеги "Теорія і практика радянської журналістики: Основи майстерності, проблеми жанрів" (Львів, 1989) за предметом зображення розподіляють інформацію на такі типи:

1. Офіційна інформація. Сюди належать державні постанови, резолюції партійних з'їздів і конференцій, промови політичних діячів, заяви політичних партій, громадських організацій та окремих осіб. Офіційна інформація надається для опублікування відділами зв'язків з громадськістю, прес-центрами та прес-бюро установ чи організацій, з'їздів чи конференцій. Вона не підлягає редагуванню і мусить бути опублікована дослівно, у тому вигляді, у якому надійшла.

2. Подієва інформація. Це - основний інформаційний блок, створюваний редакційним колективом, його репортерами й кореспондентами. Сюди належать оперативні повідомлення про факти й події внутрішнього й міжнародного життя.

Подієва інформація надходить у редакцію з двох джерел:

а) від інформаційних агентств і

б) від власних кореспондентів.

Цей тип інформації створює особливо гарний ґрунт для реалізації творчих можливостей журналіста.

3. Ділова інформація. До неї відносяться виступи фахівців з якнайширшого кола питань, що цікавлять аудиторію. Це можуть бути матеріали з медицини, освіти, будівництва, агрономії тощо, як створені самими спеціалістами, так і отримані від них у вигляді інтерв'ю.

4. Довідкова інформація і реклама. До цього виду інформації належать програми радіо і телебачення, театральна й кіноафіша, розклад руху транспорту. Рекламна інформація займає в сучасній журналістиці вагоме місце й виконує не тільки функцію повідомлення, але й фінансового забезпечення видань.

5. Естетична інформація. Це літературні твори, репродукції живопису й художні фотографії в друкованих ЗМІ; музика, вистави, теле- й художні фільми на радіомовленні й телебаченні.

6. Публіцистична інформація або просто - публіцистика.

Це серцевина, стрижень журналістики, аналітичні матеріали різних жанрів від коментаря до огляду, статті, нарису. Разом з по-дієвою інформацією публіцистика створюється в редакційному колективі. Але на відміну від першого виду (подієвої інформації), другий пов'язаний не з відтворенням вже готових фактів і явищ, а із створенням нових духовних та інтелектуальних цінностей. Публіцистичний тип інформації створюють уже не репортери й кореспонденти, а співробітники, що виступають в амплуа оглядача чи редактора напрямку, тобто журналісти більш високої кваліфікації, які мають глибокі знання в галузі своєї тематичної спеціалізації і достатній життєвий досвід.

Друга типологічна концепція соціальної інформації запропонована колективом авторів підручника "Масова комунікація" (К., 1997). Вони виділяють такі типи соціальної інформації:

1. Масово-розповсюджувана (масова) інформація, до якої відносять усю публічно розповсюджувану друковану або аудіовізуальну продукцію (книжки, брошури, пресу, теле- й радіопередачі, а також будь-які записи на касетах чи компакт-дисках).

2. Статистична інформація - це офіційно документована інформація державних органів чи наукових установ про процеси, що відбуваються в економічному, соціальному й культурному житті суспільства.

3. Довідково-енциклопедична інформація - це офіційні повідомлення або систематизовані відомості, складені за відповідною формою з використанням передбачених законом засобів про різноманітні події, явища, процеси, героїв та персонажів історії та сучасності.

4. Інформація про особу - це сукупність офіційних документованих анкетних відомостей про особу.

5. Інформація про діяльність державних органів і організацій (правова інформація) - це офіційна інформація, що створюється в процесі діяльності органів влади, громадських чи партійних об'єднань, державних та приватних підприємств, установ та організацій .

Легко помітити, що типологія львівського підручника включає в себе більше розмаїття явищ соціальної інформації, демонструючи їхню участь у творенні журналістики, тоді як київські науковці зосередили увагу власне на двох її типах: масово-розповсюджуваній (п. 1) та альтернативній до неї офіційній (п. п. 2-5).

Сучасна людина живе зараз у густо насиченому різноманітною інформацією суспільстві. Щодня на неї зі шпальт газет і сторінок журналів, з радіоприймачів і телевізорів навалюється величезна кількість новин і повідомлень найрізноманітнішого характеру. Подальшій ескалації інформаційної агресії на людину сприяє вдосконалення інформаційних технологій, поява новітніх типів журналізму на електронній основі. Разом з тим науковці відзначають, що "фізичні можливості людини пропускати через себе і засвоювати інформацію не збільшилися за останні сімдесят тисяч років" . А відтак, лише відбір інформації, її узагальнення на аналітичній основі може врятувати людину та її розум від розчинення в хаосі світу. Цей процес і здійснює масова інформація.

Для того, щоб уявити процеси її творення та спосіб функціонування важливо взяти до уваги таке. Унаслідок запровадження дедалі більшої спеціалізації в житті суспільства люди все більше втрачають здатність розуміти одне одного, оскільки предметом їхньої діяльності стають дедалі вужчі ділянки дійсності.

Науковці створюють статті й монографії, висувають гіпотези, пишуть звіти про свої дослідження, здійснюють відкриття. Причому представники навіть суміжних дисциплін вже далеко не завжди розуміють сутність проведеної їхніми колегами роботи. Наукова інформація, як різновид соціальної, має характер езотеричної, внутрішньої інформації, вона не доступна масовій аудиторії у тій формі, в якій виробляється і потребує свого роз'яснення, витлумачення у звичних для реципієнта-неспеціаліста поняттях.

Ще одним різновидом соціальної інформації є професійний її тип. Кожна спеціальність (фах) має свої секрети, потребує певних спеціальних знань, навичок і вмінь. Для того, щоб розповісти широкому читачеві про професійні обов'язки та діяльність інженера чи агронома, учителя чи лікаря, будівельника чи митника, необхідно також звернутися до простих і звичайних понять, зуміти професійну термінологію, часто цілий соціальний діалект (соціолект, жаргон) перекласти на зрозумілу масовій аудиторії мову.

Те ж саме справедливо сказати й про художній тип соціальної інформації. Художня думка в ХХ столітті ускладнилася настільки, що далеко не всі твори музики, живопису, театру, кіно, літератури є зрозумілими широкій аудиторії безпосередньо. Процес їхнього сприйняття сьогодні вимагає опосередкування мистецькою критикою. Афористично це висловив французький філософ і літературний критик Роланд Барт, сказавши: "Критика не є наука. Наука вивчає смисли, критика їх виробляє. (..) Відношення критики до твору є відношенням змісту до форми" . Іншими словами, художній твір залишається певною річчю в собі без роз'яснювального його витлумачення літературної (чи якоїсь іншої мистецької) критики, яка й відіграє роль перекладача художнього висловлювання на мову масової інформації.

Нарешті, кожна особистість, навіть звичайна людина, володіє величезним обсягом індивідуальної інформації, яка складається з її життєвого досвіду, погляду на явища й процеси дійсності, ставлення до героїв та персонажів історії та сучасності. Ця індивідуальна інформація також становить величезну цінність, оскільки саме людство являє собою спільноту окремих особистостей, які складають цілісність саме завдяки тому, що комунікативно пов'язані між собою.

А відтак, далеко не вся соціальна інформація, що функціонує в суспільстві, доступна широкій аудиторії навіть тоді, коли відзначається важливістю й актуальністю. Пресічна людина не зрозуміє наукових новинок, складних художніх творів, комерційних таємниць, професійних секретів, хоч би вони й були їй повідомлені. Журналістика сьогодні - це спосіб перетворення (перекладу) наукових, професійних та фахових, комерційних та бізнесових, художніх та індивідуальних знань і повідомлень на загальнозрозумілу масову інформацію. Якщо люди здатні розуміти один одного, так це тому, що в соціальній інформації є шар, який виконує роль духовного мосту між представниками різних соціальних спільнот - це шар масової інформації.

Іншими словами, журналіст перекладає фаховий, спеціальний, насичений термінами дискурс на загальнозрозумілу для широкого загалу читачів мову. При цьому слід розуміти, що, як і при будь-якому перекладі, втрачаються якісь деталі й барви оригіналу, переклад не може бути цілковито адекватним до першоджерела. Це істина, яка визнається всіма фахівцями з теорії перекладу. У знаменитому романі М. де Сервантеса Сааведра "Дон Кіхот" головний герой пояснював своєму менш освіченому супутнику: "Переклад, дорогий Санчо Панса, - це фламандский килим зі споду". Тим не менше, журналист як перкеладач наукових, професійних, художніх та індивідуальних дискурсів на мову масової інформації повинен, як і перекладач будь-яких текстів, домагатися точності й повноти в донесенні змісту повідомлення до читачів.

СОЦІАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

СОЦІАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

Продемонструємо процес творення масової інформації на прикладі від протилежного. У всеукраїнському тижневику "Наша газета +" 27 листопада 1999 р. на сторінці "Клуб допитливих" у рубриці "Очевидне - неймовірне" була опублікована стаття відомого журналіста Валентина Смаги "Альберте, ти не правий!" Вона розповідала про відкриття українського ученого Петра Пруссова, яке спростовує теорію відносності Альберта Ейнштейна. Автор досить популярно розповідає, що для зручності своїх висновків сам знаменитий фізик, творець теорії відносності, вдався до спрощення фізичного світу, відмовившись від явища ефіру.

Але далі журналіст, закликавши читача згадати шкільний курс фізики, пропонує йому досить складні термінологічно й незвичні для неспеціаліста наукові факти. "Усім відомо, - пише В. Смага, - що при переміщенні провідника в магнітному полі виникає електрорушійна сила. Це і є електричний струм. Проте є також, стверджує Пруссов, і поздовжня дія магнітного поля на провідник. Вона впорядковує рух частинок ефіру в потік, який і захоплює вільні електрони, внаслідок чого на кінцях провідника, розташованого вздовж магнітного поля, також виникає електрорушійна сила.

Поперечна дія магнітного поля на провідник - це, згідно з Петром Пруссовим, використання потенційної енергії ефіру, на чому ґрунтується вся сучасна енергетика.

Поздовжня дія приведе до використання кінетичної енергії ефіру. У ній - ключ до енергетики майбутнього, коли людство зможе отримати необхідну енергію безпосередньо з Космосу".

Цілком очевидно, що виклад журналіста не є загальнозрозумілим, і читачі, що не мають спеціальної підготовки, не зрозуміють відкриття українського науковця. Сенсаційний за своєю сутністю матеріал залишиться несприйнятим аудиторією. Журналістові не вдалося перетворити наукову інформацію на масову. А це явище не просто не бажане, а цілком заборонене в процесі творення масової інформації.

Адже журналістика функціонує в системі: автор (журналіст) -інформація (текст) - аудиторія. З самого початку виникнення газет і журналів постало питання про вимірювання цінності й корисності інформації з погляду її використання. Важлива проблема діяльності журналіста - встановлення таких взаємин з аудиторією, за яких потенційна інформація стає прийнятою, засвоєною, а відтак і реальною.

В американській журналістиці, аби уникнути брутального ґвалтування свідомості читачів від некомпетентних інтерпретацій журналістів-дилетантів, було запропоновано правило "news not views" (новини без поглядів). Асоціація американських редакторів ще в 1923 р ухвалила рішення про те, що новини не повинні містити оцінок, нав'язувати читачам погляди журналістів. Це рішення було прийняте для захисту читачів від агресивності інформаційного потоку, мало певні наслідки, але змінити прагматичну природу журналістики виявилося неспроможним.

При цій нагоді розгляньмо поняття "новина" як важливу категорію теорії журналистики.

Новина - це повідомлений факт. Проблемі факту в журналістиці буде присвячено в цьому підручнику окремий розділ. Тут же у вигляді необхідної дефініції необхідно вказати на таке: факт - це будь-який виокремлений фрагмент реальної дійсності. Під фактом може розумітися подія, явище, статистичні дані, висловлювання знакової особи та ін. Новина як повідомлений факт - це актуальна частина соціальної інформації. Випуски новин на радіо чи телебаченні передбачають передачу в ефір щойно одержаних повідомлень - це ще одне значення поняття "новина".

Новини відзначаються такою атрибутикою:

1) вони відбивають останні події, відтворюють картину світу, що склалася на цей мемент;

2) новини несистематичні, новинарна картина світу характеризується колажністю;

3) завданням новин не є інтерпретація і упорядкування повідомлень;

4) новини невічні, вони живуть до того часу, поки зберігають актуальність, далі їх витісняють інші форми знання;

5) події, подані як новини, відзначаються несподіваністю, незвичністю;

6) новини будуються на передбаченні можливого інтересу аудиторії;

7) новини служать орієнтирами і вказівниками знань, але не замінниками знань;

8) новини передбачувані; у цьому полягає головний парадокс новин, заздалегідь відомо про візит Президента, ювілеї, від-риття виставок, новинами стає в такому випадку не сама подія, а зміст події, підписані угоди, сказані на відкритті слова.

Як продукт активної діяльності людини новини і соціальна інформація в цілому характеризуються цілепокладенням. Про це дуже добре сказали автори підручника "Масова комунікація". "Соціальна інформація, - відзначили науковці, - ніколи не буває нейтральною. Інформація, що передається засобами масової комунікації, об'єктивно впливає на людей. Проводилося досить багато досліджень, метою яких було довести, що можна виконати настанову американської журналістики "news not views" (новини без поглядів), але вони щоразу показували, що навіть без комен-таря, через добір новин чи якісь інші умови комунікатор свідомо чи несвідомо певним чином впливав на аудиторію" .

Журналіст, як і будь-який політично активний громадянин, просто не може не мати своїх поглядів на ті чи інші події і явища сучасності, не може не мати свого ставлення до героїв і персонажів історичної дійсності. Так же, як і всі інші громадяни, він має цілковите право оприлюднити свою точку зору. Справа полягає в іншому: важливо, щоб він не заважав решті суб'єктів інформаційних відносин висловити свої погляди, навіть тоді, коли б вони виявилися альтернативними щодо його позиції. Лише вільний ринок ідей є гарантією справді гармонійного розвитку суспільства, лише за такої умови продуктивного обміну думками можливий пошук найбільш прийнятних рішень виникаючих соціальних проблем. Модель внутрішнього плюралізму повинна сприйматися як норма сучасної журналістики.

Зрештою, у світі мас-медіа американська концепція "news no views" далеко не є переважаючою. Німецькі журналісти, як уже мовилося, віддають перевагу "адвокатському" типу журналістики, вважаючи, що її завдання можуть бути розв'язані не в площині чистої інформатики, а на рівні публіцистики, тобто активної пропаганди загальнолюдських життєвих цінностей.

Вітчизняна традиція розуміння журналістики ніколи не сприймала її лише як безстороннього носія інформації, а завжди розглядала як спосіб формування громадської думки, соціальної педагогіки, розв'язання важливих суспільних завдань, захисту простої людини від сваволі державного бюрократичного апарату.

Ця проблема давня, можливо, вона має такий же вік, як і сама журналістика. Наприклад, понад століття тому, у далекому вже 1891 р., між Іваном Франком і Михайлом Драгомановим зав'язалася дискусія з приводу інформаційного чи аналітичного вибору в журналістиці. І. Франко, прикро вражений конфіскацією прокуратурою гострої публіцистичної статті М. Драгоманова в газеті "Хлібороб", висловився за такі дві засади журналістської творчості: "1) писати річі наукові без публіцистичного вістря, а навіть без усякого вістря, т. є. говорити і не договорювати до крайнього слова, 2) писати річі суцільні, зв'язані одні з одним, але без спільного титулу, а по змозі писати так, щоби преміси [повідомлення. - І. М.] були осібно, а виводи осібно" . М. Драгоманов, однак, вступив у полеміку з колегою. "З приводу пропавшої статті в "Хліборобі" я б з Вами поспорив, - писав він у відповідь на пропозиції І. Франка. - Для народу простого так писати не можна. Це ми, книжники, намуштровані факти в однім місці читати, а виводи в другім, або "читати поміж рядків",- а прості люди цієї науки не мають" Ч Під "простими людьми", звичайно ж, у термінології сучасної теорії комунікації, розумівся масовий читач. В українській суспільній свідомості журналістика завжди сприймалася як модель аналітичної діяльності, у якій факти і висновки не розкладаються на різні полички, публіцистичні ідеї не ховаються у підтекст, навпаки увиразнюються, старанно обґрунтовуються й аргументуються, підносяться публіці в легкій для сприйняття образній формі.

Отже, інформація в журналістиці - це не просто новини, а працюючі повідомлення, це новини, що увійшли в свідомість і вплинули на аудиторію в розрахованому автором напрямі. Журналістика - це прагматична, спонукальна інформація. Саме це робить її масовою.

У словосполученні "масова інформація" складник "масовий" означає зовсім не низької якості, не ширвжитковий. На перший же план висуваються такі ознаки масовості:

1. Спрямованість на масу (на все населення) при відсутності безпосереднього контакту, незалежно від розмірів і просторової розосередженості аудиторії. Слід при цьому мати на увазі відносність поняття "масовості". Особливо великі тиражі й справді називаються "масовими", але здебільшого така ситуація характерна для тоталітарних країн, де існує монополія держави чи партії на розвиток преси і поширення інформації. Наприклад, у Радянському Союзі центральні газети "Правда", "Известия", "Труд" видавалися величезними накладами 15-20 млн примірників; але реальна причина таких високих тиражів полягала в примусовій передплаті на ці видання; передплачувати їх були зобов'язані усі члени партії, вчителі, працівники науково-дослідних інститутів, викладачі вищих закладів освіти та студенти і т. д.

У ринкових же умовах, унаслідок вільної конкуренції народжується й існує велика кількість газет і журналів з меншими тиражами. Зменшення тиражів, але збільшення кількості видань сприяє більш повному задоволенню інформаційних потреб громадян, "масовому" охопленню населення інформацією, забезпечує можливість вибору періодичних видань за політичною спрямованістю чи інтересами.

Тираж слід співвідносити з розмірами розрахункової аудиторії. Дві тисячі примірників - малий наклад для України й навіть для Харкова, але для Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, у якому саме таким накладом виходить внутрішня газета "Харківський університет", це тираж масовий.

Так само масовим є тираж у п'ять-шість тисяч для районної газети, що видається в районі зі загальною кількістю населення 40-50 тис. мешканців. Наприклад, у конкурсі "Часопис", що його проводить щороку до Дня журналіста Харківська обласна державна адміністрація та Харківське обласна організація Спілки журналістів України, у 2000 р. в номінації "Читацькі симпатії" експертна комісія відзначила Кегичівську районну газету "Наш край". Її разовий тираж склав 2165 примірників. Нібито в абсолютних вимірах він малий. Але в Кегичівському районі Харківської області проживає 25,6 тис. мешканців. У розрахунку на 1 тис. населення газета виявилася найбільш масовою.

2. Відповідність до потреб маси в інформації. Журналістика зорієнтована переважно на загальнозначиму інформацію, змістом якої є відображення життєдіяльності суспільства в повідомленнях, відомостях, знаннях. Журналістика спрямована на забезпечення інформаційних потреб населення в ідеологічній, суспільно-політичній, науково-технічній, економічній, культурній та ін. сферах. Засобом безпосереднього обміну інформацією між людьми є спілкування. Журналістика і є головним комунікативним каналом, що забезпечує обмін інформацією в найрізноманітніших сферах. Вона є масовою, бо соціальна інформація, що створюється журналістами й поширюється через канали масової комунікації, становить інтерес для всього суспільства, є загальноцікавою.

3. Прагнення до консолідації, тобто вироблення спільної для багатьох позиції. Формуючи громадську думку навколо найважливіших проблем суспільного буття, журналістика сприяє об'єднанню людей за поглядами й інтересами. Обговорення проблем і вироблення спільної позиції щодо їх розв'язання консолідує націю, дає кожному громадянинові відчуття плеча, відчуття своєї несамотності в світі. Журналістика - це органи масової інформації, бо вона сприяє виробленню масою читачів спільної позиції, орієнтує їх уздовж одного суспільно-політичного вектора, налаштовує на сприйняття тих чи інших соціальних, економічних та культурних цінностей.

4. Доступність для маси. Ця проблема має кілька аспектів. Передусім інформація має бути доступною читачам за змістом і формою, тобто зрозумілою їм, написаною простою мовою, має містити витлумачення складних понять. По-друге, інформація повинна бути доступною економічно, тобто продаватися за невелику плату. І, нарешті, по-третє, відзначимо ще один аспект доступності - зручність доставки. Сьогодні газету чи журнал, що видається у будь-якому місті України, можна передплатити на всій її території. Деякі газети і журнали, що виходять в регіонах - "Арт-мозаика" (Харків), "Собеседник" (Одеса) - проголошують себе всеукраїнськими виданнями. Передплата дозволяє читачеві щодня виймати із своєї поштової скриньки газети й журнали, що видаються не лише в його, а й в інших містах України, а також отримувати зарубіжну періодику. Доставка радіо- й телепрограм здійснюється через ефірний, супутник чи дротовий (кабельний) зв'язок і дозволяє слухачеві й глядачеві сприймати їх удома в зручний час.

5. Відкритість для співпраці усім охочим і здібним до журналістської творчості. Журналістика містить потенційну можливість виступу кожного громадянина з будь-якого питання, аби цей виступ був виконаний на достатньому для сприйняття аудиторією рівні. Більше того, співробітники редакції завжди мають змогу стилістично допрацювати матеріал стороннього автора, якщо тільки в ньому міститимуться суспільно цінні думки. Газети і журнали вміщують на своїх сторінках листи читачів, до участі в радіо- й телепрограмах запрошується досить широке коло громадян. Особливу популярність на телебаченні набули ток-шоу (контактні програми), які збирають багатьох учасників у ролі безпосередніх дійових осіб і глядачів, наприклад: "Карооке на майдані" Ігоря Кіндратюка і "Ключовий момент" Наталі Сумської на каналі "Інтер". У цій відкритості для співпраці теж виявляється ще один аспект "масовості" журналістики.

"Масовій інформації" протистоїть "індивідуальна" (особистий досвід), "художня" (літературні та інші твори мистецтва) та "спеціальна" (наукові та професійні знання) інформація, але в сукупності разом вони є основою духовності особи, створюють інформаційну базу для її орієнтації в світі й практичної діяльності.

Отже, журналістика невіддільна від поняття "масова інформація".

Специфіку "масової інформації" визначають такі атрибутивні ознаки:

1. Змістова актуальність. З цього погляду інформація повинна мати загальносуспільне значення, бути важливою для досить широкого кола громадян, викликати інтерес великої групи читачів.

В. В. Різун виокремив такі три складові актуальності: "суспільна зумовленість (суспільна мотивованість), відповідність важливим суспільним завданням (суспільна цілеспрямованість) і суспільна доцільність (суспільний смисл)" Ч У першому аспекті актуальна тема - це така, що покликана до життя суспільними потребами й проблемами. У другому аспекті актуальність пов'язується з активним суспільним цілепокладенням, яке повинне бути розташованим у межах поліпшення суспільного життя, оздоровлення соціальних процесів. У третьому аспекті під актуальністю розуміється можливість журналістського твору справляти позитивний вплив на подальшу діяльність читачів.

2. Хронологічна актуальність або оперативність. З цього погляду всі новини повинні бути "останніми", відзначатися свіжістю. Мабуть, не одну людину в дитинстві дивувала парадоксальна вербальна формула, неодноразово чута по радіо: "Передаємо останні новини", - адже ці новини насправді ніколи не були останніми, а виходили в ефір знову й знову. Лише підрісши, особа осягає зміст метафори: новини є останніми, з тих що повідомлені на цю хвилину; останні за хронологічною актуальністю.

У журналістиці точиться постійна боротьба за оперативність, першість і пріоритетність у поданні повідомлень. З цього погляду прикметний епізод описано в романі російського письменника

Сави Данґулова (1912-1989) "Кузнецький міст" (кн. 1-3, 19711979). У творі, що його присвячено діяльності під час Другої світової війни Міністерства закордонних справ СРСР, багато уваги приділено й відображенню роботи зарубіжних кореспондентів, акредитованих при Міністерстві. За законами тоталітарної держави в Радянському Союзі журналістика не була незалежним інформаційним інститутом, а виконувала роль наймички при державно-партійному апараті. У романі описано, як з цією метою використовується навіть іноземний журналістський корпус, акредитований при Міністерстві закордонних справ СРСР. Переміщення кореспондентів та їх доступ до інформації суворо регламентувалися. Але наприкінці 1943 р. вже організовувалися з метою інформування світової громадськості колективні виїзди кореспондентів провідних світових інформаційних агентств і найголовніших щоденних періодичних видань на місця бойових дій.

У третій книзі роману описано повернення групи з тридцяти журналістів з України. Відразу по приїзді кожен кореспондент дав телеграму-блискавку до своєї редакції: "Виїздив на Дніпро, бачив переправу радянських військ. Був прийнятий командувачем армії українських партизанів. Найближчі півтори-дві години передам двісті рядків". Після відправки "блискавок" до Лондона, Нью-Йорка, Мельбурна і т. д. кімната кореспондентів у відділі преси наповнилася гуркотом друкарських машинок. Двісті рядків і справді повинні бути "відлиті" негайно і за півтори години переправлені до редакції телеграфом, інакше буде пізно, повідомлення з'явиться в інших газетах і перестане кваліфікуватися як "останні новини".

Дивовижною здається швидкість, з якою працювали зарубіжні кореспонденти, нібито їм допомагає якась чудо-сила. Насправді все простіше. Як тільки "кореспондентський ковчег" залишає столицю, газетчик перетворюється на акина: він складає свій майбутній журналістський твір і, складаючи, заучує його напам'ять. Цей процес триває під час усієї поїздки і завершується лише з поверненням літака в Москву. Журналіст готовий повторити свій текст, як "Отче наш". Відправивши телеграму, він кидається за машинку і з швидкістю друкарки "вистрілює" вже готовий, складений у голові текст. Йому не в силі завадити ніщо: ні розмови сусідів, ні стукіт їхніх машинок. Навіть укинутий у кратер Етни, він розмістивши свій "ремінгтон" на колінах, видасть заповітних двісті рядків у найкращому вигляді. Через півтори години великий за обсягом нарис готовий і відправляється телеграфом до редакції, де для нього у відповідності з попередньою телеграмою зарезервовано місце в найближчому номері.

Цей епізод блискуче змальовує боротьбу за хронологічну актуальність, оперативність як найважливіші якості масової інформації в журналістиці.

3. Документалізм. Виклад новин обов'язково мусить містити посилання на джерела, на документи чи інші шляхи надходження інформації, називати прізвища і соціальний статус (посади) осіб, що надали інформацію. Чим більше посилань на джерела в журналістському матеріалі, тим вища його професійна цінність.

4. Повторюваність тем і неповторність матеріалів. Журналістика завжди - повторювана неповторність. Кожний конкретний журналістський матеріал неповторний, але найчастіше журналіст працює в добре знайомій для нього проблематиці, яка накладає своєрідні межі на творчу діяльність журналіста, що виражається у виробленні загальної концепції, яка простежується в численних матеріалах, повторюваних джерелах, напрацьованих вербальних формулах, які творча пам'ять послужливо підсовує авторові. Повторюваність тем у широкому значенні -провідна особливість журналістської праці, автор мусить бути компетентним у питаннях, про які пише, щоденно вивчати свою тему, нагромаджувати знання, збирати так зване "досьє"; але разом з цим не залишати інформаційного пошуку, відкривати нових героїв, вдосконалювати стиль.

5. Прагматизм, імперативність. Сукупність повідомлень, що відтворюють картину сучасного світу і сприймаються суспільством у своїй сукупності як журналістика, створюються не безцільно, а з метою досягнення певного наслідку: дати читачам можливість зорієнтуватися в соціальному довкіллі, спрямувати громадську думку уздовж певного політичного вектора, викликати цілком реальні реакції читачів, а відтак і втілитися в нові об'єктивні події і явища завтрашнього дня. Журналістиці властива імперативність (імператив - наказовий спосіб), іноді - відверта, іноді - прихована. Масова інформація містить у собі ефект спонукальності: до появи визначених емоцій, до роздумів, до осмислення ситуації в тому чи іншому напрямку, до дій.

Увіходячи через журналістський текст у ситуацію чи проблему, знайомлячись з героєм чи персонажем, читач повинен визначитися у своєму ставленні до них: явище стає предметним і реальним,

Словник молодого журналіста
Розділ 6. Журналістика як інформаційний простір
Словник молодого журналіста
Розділ 7. Журналістика як галузь суспільно-політичної діяльності
Словник молодого журналіста
Розділ 8. Свобода слова і журналістська діяльність
Словник молодого журналіста
Розділ 9. Загальні та спеціальні функції журналістики
Словник молодого журналіста
Розділ 10. Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru