Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Виникнення християнства

Християнство є однією з трьох світових релігій. У християнстві розрізняють три основні напрями: православ'я, католицизм та протестантизм. Головним об'єктом вшанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто лише Богом або тільки божественним посланцем.

Християнство виникло у І ст. н. е. як відгалуження іудаїзму, від якого воно успадкувало, насамперед, визнання Старого Заповіту (в іудеїв він має назву Танах) - найдавнішої частини Біблії. Зі Старого Заповіту було запозичено чимало сюжетів з біографії Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина імені нового Бога - Христос - є перекладом грецькою мовою іудейського релігійного терміна "месія" (буквально - "помазаник", у перекладі - "посланець Божий", "рятівник людей").

З іудаїзму християнство запозичило вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, кінець світу.

Великий вплив на християнство мало вчення кумранської громади - іудейської релігійної секти, одним із районів діяльності якої було давнє місто Кумран. Кумраніти по-своєму розвивали вчення про месію. Зокрема вони вважали, що месія є людиною, його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, уже відбулося і тепер слід чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу.

Значний вплив на християнство мали також ідеї Філона та Сенеки. Александрійський філософ Філон вважав, що людина гріховна від народження, а врятувати душу вона може аскетизмом і стражданням. Він розробив учення про Логос, яке розвивало погляди іудейської релігії щодо месії. Філон учив, що месія має ім'я Логос (з грец. - слово), що месія сам є Богом. Християни прийняли ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм і страждання як шлях до врятування душі. У римлянина Сенеки християни запозичили етичні ідеї рівності людей перед Богом, урятування душі як мету життя, презирство до земного життя, любов до ворогів, покірність долі.

Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали культи східних богів: Осіріса (Єгипет), Мітри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фрігія), Будди (Індія) та ін. У перші два століття нашої ери вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був надзвичайно великим. Оскільки міфи про східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, вони були одним із найважливіших джерел біографії Христа.

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три основні періоди: первісне християнство (від середини І ст. до середини II ст.), раннє християнство (від середини П ст. до початку IV ст.) та пізнє християнство (від початку IV ст. до кінця V ст.).

Громади первісного християнства складалися з бідноти. Представників заможних класів було мало і вони не відігравали особливої ролі. У цьому розумінні первісне християнство стало релігією пригноблених. Церква тільки формувалася. У період раннього християнства впливовими особами були заможні люди, які згодом очолили групи віруючих. Християнські громади, які почали називатися парафіями, об'єднувались в єпископії (на чолі з єпископами) та митрополії (на чолі з митрополитами). Так виникла церква.

У період пізнього античного християнства рабовласницький клас в основному приєднався до християнської релігії. За імператора Константина (IV ст. н. е.) християнська релігія стала державною - користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави.

Єпископії та митрополії об'єдналися у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії було три патріархії - Римська, Александрійська та Антіохійська. Наприкінці IV ст. до них приєдналася Константинопольська, а у V ст. - Єрусалимська.

Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з'їзд духовенства, який відбувся 325 р. у Ніке'і (Мала Азія) і називався так у зв'язку з тим, що на ньому було представлене вище духовенство всієї імперії.

Скликання Собору означало завершення процесу створення єдиної християнської церкви, бо у Вселенських соборах духовенство імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча Вселенські собори скликалися досить рідко, вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості. У період античного християнства сформувалося Священне Письмо християн - Біблія.

Етап античного християнства змінився етапом феодально-30 християнства (VI-XV ст.), коли стався розкол церкви на православну та католицьку. Передумовою розколу був поділ Римської імперії наприкінці IV ст. на Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі і наступне завоювання наприкінці V ст. Західної Римської імперії германськими племенами.

Пізня римська імперія IV-V ст. н. е.
Значення культурної спадщини Риму
Середньовіччя
Велике переселення народів III-VII ст. Утворення варварських держав
Падіння західної Римської імперії
Франкська держава меровінгів
Держава каролінгів
Загибель імперії карла великого та поява середньовічної Європи
Християнізація Європи
Виникнення ісламу. Арабський халіфат
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru