Історичне джерелознавство - Калакура Я.С. - 2.4. Жанрові та історичні зображальні джерела

Живопис, так само як і інші види мистецтва, є однією з форм суспільної свідомості, засобом пізнання світу. Художні образи, створювані живописцями, здебільшого не розвиваються в часі, а відображають певний момент історичної події або явища. Методами типізації і відповідними засобами художньої виразності живопис розкриває суть явищ і закономірність процесів життя, відтворює не лише зовнішній вигляд, а й внутрішній світ, характери людей, їхні суспільні взаємовідносини. Як приклад можна навести жанрові і пейзажні малюнки Т. Шевченка, в яких реально показано життя і побут українського народу. В жанрі побутового живопису втілені моральні й соціальні погляди великого Кобзаря. Критика тогочасної дійсності прослідковується у його картині "Катерина". Подаючи образ скривдженої російським офіцером селянської дівчини, Т. Шевченко першим у вітчизняному мистецтві висловив протест проти безправного становища жінки. "Катерина" має риси традиційної народної картини, з її оповідністю, драматичним змістом, повчальним висновком. Є в ній від народної картини й окремі засоби та форми в зображенні, наприклад, пейзажного мотиву, в атрибутах побуту, в компонуванні постаті селянина, в якому простежується подібність до козака Мамая, у дзвінкому соковитому колориті. З особливою любов'ю написана постать Катерини — вродливої селянки, простої і довірливої. На її обличчі — вираз глибокого жалю, терплячості, затамованих сліз.

У картинах "Селянська родина", "На пасіці" Т. Шевченко звернувся до теми, яку оспівував у поемах та віршах, — до теми святості, недоторканості материнства і батьківства. Коли дивишся на ці картини, пригадуються рядки його поезій про матір і дитя, які за силою вираженої в них думки є справді мудрими і філософськими. У лагідній розмові батьків окреслюються характери жінки і чоловіка, їхня зацікавленість поведінкою дитини.

Один із характерних моментів сімейної злагоди відображає картина "На пасіці". Малі діти принесли обід своєму батькові, який працює за селом. Привітні обличчя, широко відкриті очі малят і навіть така "деталь, як віночок на голові старшої дівчини, — все промовляє про радість зустрічі з батьком.

У картинах "Катерина", "Селянська родина", "На пасіці" Т. Шевченко мовою реалістичного мистецтва на повний голос заявив про рідну землю, про її знедолених людей — селян-кріпаків.

Джерельне значення мають й інші жанри образотворчого мистецтва, в яких доробок Т. Шевченка був досить вагомим, зокрема історична композиція та ілюстрація до творів вітчизняної і світової класики. Його малюнки на історичну тематику відбивають не просто зацікавленість ефектними сюжетами, а певну вибірковість: "Смерть Лукреції", "Смерть Віргінії", "Смерть Сократа", "Смерть Олега, князя древлянського" та ін. Художник трактує смерть відомих персонажів античної і вітчизняної історії як наслідок підступу, тиранії, терору. Відтак елементи драми, контрасту стають визначальними і в інших, більш зрілих і детально опрацьованих творах Т. Шевченка на історичну тематику.

Особливу увагу привертають малюнки "Смерть Олега, князя древлянського" та "Смерть Богдана Хмельницького", які свідчать про зацікавленість художника українською історією. В основу малюнка "Смерть Олега, князя древлянського" покладено один з епізодів князівської міжусобної боротьби часів Київської Русі, про який розповідається в Іпатіївському літописі, а саме — історія вбивства в 977 р. князя Олега його рідним братом Яро-полком за намовою Свінельда. В центрі малюнка зображено вбитого Олега, який лежить на килимі в оточенні натовпу своїх переможених прибічників. Біля його ніг стоїть Ярополк. Театральним жестом руки вказуючи на вбитого, він докоряє воєводі Свінельду, звинувачуючи його в трагедії, яка щойно відбулася.

На малюнку "Смерть Богдана Хмельницького", гетьмана зображено в його останні години життя, коли він передає булаву своєму синові Юрію. Булаву тримає на блюді дружина гетьмана — Ганна Золотаренко. За церемонією спостерігають козаки з найближчого оточення Хмельницького. Деякі з них стоять з опущеними головами, інші вносять до кімнати регалії козацького війська: прапори, тулумбаси тощо. Обабіч смертельно хворого гетьмана в дорогих кріслах сидять митрополит і московський боярин — представник царя при дворі Богдана Хмельницького.

В малюнках, ілюстраціях та офортах Т. Шевченка високого рівня досягло мистецтво графіки. Перший твір критичного реалізму в українській графіці "Живописна Україна" був задуманий Шевченком як періодичне художнє видання про історичне минуле України. У 1844 р. вийшов перший і єдиний випуск "Живописної України" з шести естампів — історична композиція "Дари в Чигирині", присвячена подіям Визвольної війни українського народу середини XVII ст. У жанровій сцені "Старости" йдеться про високі моральні риси українського народу, в "Судній раді"— справедливий народний суд протиставляється судові офіційному. Офорт-казка "Солдат і смерть" є гострою сатирою на миколаївську солдатчину. Пейзажі "У Києві" та "Видубицький монастир у Києві" відтворюють природу і старовинну архітектуру України.

Історик завжди має пам'ятати, що переважна більшість творів, які відображають історичні події, створені авторами, які не були ані сучасниками, ані очевидцями подій, а розкривали сюжети на основі власного вивчення й бачення епохи. Саме тут, а не в сюжеті картини, криється джерельна інформація. Звернемося до славнозвісних картин видатного художника І. Рєпіна. Не лише походженням, а й творчою, педагогічною, громадською діяльністю він був пов'язаний з Україною, вивчав історію, побут українського народу, його культуру і мистецтво. І. Рєпін — українець і за характером своєї творчості. Українська стихія виблискує в його полотнах на українську тематику — "Українська селянка", "Портрет Т. Г. Шевченка", "Гетьман", "Чорноморська вольниця", "Гайдамаки", "Вечорниці" та ін.

Смерть Хмельницького. Дари в Чигирині. Т. Шевченко. 1833-1837, 1848 рр.

Детальніше зупинимося на картині "Запорожці пишуть листа турецькому султанові". Вона рознесла по всьому світу славу про запорозьке козацтво, його героїчну, нескорену вдачу. Історія створення цього полотна невіддільна від України, її історичних пам'яток, природи, нащадків запорозьких козаків.

І.Рєпін. Запорожці пишуть листа турецькому султанові

На полотні яскраві, колоритні постаті запорозьких козаків. Троє з них — це образи гоголівських літературних героїв, козацький полковник Тарас Бульба та його сини Остап і Андрій. Один персонаж — це історична особа, кошовий отаман Іван Сірко, двоє інших — військовий суддя і писар, решта — рядові запорожці. Рєпін зобразив на картині татарина і поляка-шляхтича, що теж бували на Запорожжі.

Дух картини підтримує оригінальний запорозький антураж — яскравий одяг, зброя, амуніція. За юрбою запорожців проглядається табір. Запорожці скупилися навколо столу, за яким сидить писар. На його обличчі лукава посмішка. Він чує, але не квапиться записувати дошкульні епітети на адресу турецького султана, що їх вигадують запорожці. Одні сиплять дотепами, інші супроводжують гучним реготом або лише всміхаються на гумор своїх товаришів.

Сюжет картини відтворює лише один з епізодів життя запорозького козацтва, проте художник вклав у неї глибший зміст. Він утілив свою історичну концепцію, ідею героїзму, нескореності, безмежної волелюбності, незалежності запорозьких козаків, які відкидають вимогу володаря наймогутнішої у світі на ті часи держави — султанської Туреччини — підкоритися йому. Запорожці, які протистояли величезним силам Османської імперії на морі, руйнували турецькі чорноморські фортеці і порти, цього разу перемагали ворогів своїм сміхом, гумором, знущальним реготом.

Історія українського козацтва приваблювала і надихала художників XX ст. Видатний український живописець-баталіст і графік М. Самокиш чимало картин і малюнків присвятив Визвольній війні українського народу середини XVII ст. Серед них "В'їзд Богдана Хмельницького в Київ", "Бій під Жовтими водами", "Абордаж турецької галери запорожцями", "Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким" та інші полотна.

Розглядаючи жанрові та історичні за змістом зображальні джерела, слід відзначити, що кожне з них має своє власне обличчя, яке складалося під впливом багатьох чинників. Проте головні з них — це час створення твору та індивідуальність творця, особливість художнього сприйняття світу.

Дослідник пересвідчується, що художник, хоч би яких проблем він торкався, вирішує своє завдання в органічному зв'язку з сучасним йому життям. Він відгукується на ті чи інші події, відчуває їх соціальне звучання, виступає з особистою думкою про них, виражаючи її художніми засобами.