Історія України - Коваль М.В. - § 12. Війна з радянською Росією

Підготовка Раднаркому до вторгнення в Україну

11 листопада 1918 р. Німеччина підписала акт про перемир'я, що означало її фактичну капітуляцію. Для радянської Росії відкрилася можливість анулювати Брестську мирну угоду. 13 листопада ВЦВК РСФРР офіційно заявив, що вважає угоду недійсною.

У заяві вказувалося, що Російська Радянська Республіка вітає трудящих окупованих областей і "...обіцяє їм повну, що йде до кінця, підтримку в боротьбі за встановлення на їхніх землях соціалістичної влади робітників і селян". Курс на світову революцію, під гаслом якого відбувся жовтневий переворот, не перешкодив більшовикам прагнути до встановлення радянського ладу в межах кордонів колишньої Російської імперії. "Збирання" втрачених під час світової і громадянської воєн імперських земель навколо єдиного центру Раднарком розглядав як першочергове завдання.

Заяву ВЦВК про недійсність угоди відділяло од повідомлення про перемир'я на Західному фронті два дні. Але конкретні дії, що випливали з факту капітуляції Німеччини, Раднарком розпочав, не гаючи й такого часу. Вже 11 листопада він дав директиву Реввійськраді республіки у 10-денний термін підготуватися до походу в Україну. Того ж таки дня головком І. І. Вацетіс, терміново відкликаний із Східного фронту В. О. Антонов-Овсієнко і Й. В. Сталін зустрілися з українськими більшовиками В. П. Затонським, М. О. Скрипником і Еп-штейном (Я. А. Яковлєвим). Останні дали невтішну інформацію: без уведення в Україну значних сил Червоної армії не можна розраховувати не лише на успіх революційного руху, а й на саме його виникнення. За цих умов організувати успішний похід в Україну впродовж десяти днів виявилося справою нереальною. Реввійськрада республіки не мала достатньої кількості резервних військ.

Одначе підготовка до вторгнення розгорталася на. повний хід. 17 листопада було створено окрему від Реввійськ ради Росії Українську революційну військову раду. До неї ввійшли Й. В. Сталін, Г. Л. Пятаков, В. П. Затонський і В. О. Антонов-Овсієнко. 28 листопада, через два тижні після утворення Директорії, було проголошено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України у складі Г. Л. Пятакова (голова), В. К- Аверіна, Артема (Ф. А. Сергєєва), К. Є. Ворошилова, В. П. Затонського, Е. И. Квірінга, Ю. М. Коцюбинського, М. І. Подвойсько-го, О. Г. Шліхтера та ін. Один із перших декретів цього уряду присвячувався утворенню Української радянської армії.

Щоб передчасно не видати справжнє призначення стягуваних у цю армію військ, їх назвали групою курського напряму. Антонову-Овсієнку дали можливість відібрати військові частини з резервної армії, що дислокувалася на Орловщині. Він включив у групу два полки ВЧК, три продовольчі полки, загони угорських інтернаціоналістів, партизанські загони з-під Уфи, які складалися переважно з поволзьких татар, і три полки прикордонної варти, що раніше охороняли кордон Росії з окупованою Україною. Кістяк групи становили Перша і Друга повстанські дивізії, утворені з партизанських загонів у "нейтральній зоні".

1 грудня в газеті "Известия ВЦИК" з'явився маніфест Тимчасового уряду України, в якому проголошувалася його програма дій. Уряд заявляв, що стає на чолі мас, які повстали проти гетьманського режиму, обіцяв скликати після встановлення радянської влади на місцях Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, проголошував націоналізацію промисловості та банків, повідомляв про безкоштовну передачу селянам усіх поміщицьких земель з реманентом.

Отже, більшовики мали намір перехопити керівництво всенародним повстанням проти гетьмана і окупантів, хоч більша частина України вже перебувала під контролем Директорії. По суті, маніфест сконструйованого у Москві "українського уряду" заповідав конфронтацію з тією адміністрацією, яка утворювалася в ході повстання.

Тим часом війська під керівництвом Антонова-Овсієнка вже розпочали вторгнення в Україну.