Історія України - Кормич Л.І. - РОЗВИТОК МІСТ ХАЗАРІЇ

866 роком датується перша латинська згадка про іудаїзм у Хазарії, що означало визнання іудейського царя-васала рівним хазарському каганові.

На початку IX ст. в Хазарії відбувся державний переворот під керівництвом Обадії. Владу захопила іудейська община, яка поставила поряд з каганом-тюрком царя-іудея. І "стали стікатися до нього іудеї з різних мусульманських країн і з Рума", — зазначив Аль-Масуді.

Кордони Іудео-Хазарії на півдні сягали Дербента, на сході — Яїка, на заході — Північного Криму, на півночі — Камської Болгарії. Торговельні колонії каганату розповсюджуються від Китаю до Іспанії. На цій території єврейські купці завозили з Заходу рабів, хутра, мечі. Зі Сходу — алое, мускус, камфору тощо. Кагани Хазарії збирали данину з 25 держав.

Збільшення кількості підданих, данників каганату, було вигідним Хазарії. Тому в другій половині IX ст. західним кордоном каганату став Дніпро. Сіверяни, в'ятичі і радимичі стали хазарськими данниками, а тиверці й уличі, що мешкали в пониззі Південного Бугу і Дністра до гирла Дунаю, як припускає проф. Л.М. Гумільов, могли бути союзниками кагана в безперервній війні з мадярами.

Каганат не мав своєї регулярної армії, тому наймав військових іноземців. Спочатку це були печеніги, потім — гузи, а далі — мусульмани з берегів Каспію. Постійний корпус найманої гвардії в столиці каганату Ітілі складався з 7 тисяч вояків. Для утримання в покорі і окраїн каганату, і власного народу, а також малих війн з іншими державами цього було досить.

Платня найманцям за службу була великою, але уряд Хазарії ставив жорсткі умови: армія не повинна була терпіти поразки. За неї воїни карались смертю. З погляду європейців чи євразійців це було недопустимо навіть по відношенню до бойових коней чи мисливських собак. Однак бажаючих найнятись на службу в каганат вистачало.

РОЗВИТОК МІСТ ХАЗАРІЇ

Крім Хазарського каганату і Руської держави, у IX ст. в Східній Європі існували ще Камський Великий Булгар і Аварський каганат. Хазарський каганат в цей час був найбільш активним і міцним. За допомогою Візантії хазари побудували на Дону фортецю Саркел для захисту від степових мадярів і слов'ян.

Візантійський імператор Феофіл відгукнувся на прохання кагана і царя Хазарії і послав у каганат інженера і дипломата Петрону Каматіра, який і побудував в місці, що його обрали хазари, цегляне укріплення, назване Саркелом. Фортеця була споруджена у місцевих варварських традиціях. Були зведені могутні вали і рови, стіни побудовані без фундаменту, внутрішня площа фортеці поділена на декілька частин. Мабуть, візантійці порадили використати цеглу для будівлі, та в каганаті вже добре знали цегляне будівництво й до цього.

Скоріше всього, що місія Петрони була більше дипломатичною і шпигунською, чим будівельною. Це тим більш справедливо, що, повернувшись додому, Петрона подав докладний звіт про становище на сході і про можливості, що відкриваються у зв'язку з деяким послабленням каганату.

Як фортеця Саркел проіснувала недовго. Скоро її почали заселяти переселенці. Коли у фортеці стало тісно, її перепланували і розширили. Склад населення міста був дуже різноманітним. У самому місті жили болгари, слов'яни, а в цитаделі — тюрки. Цей гарнізон, що складався з гузів і хазарів, охороняв місто і шлях, на якому стояло місто, збирав мито з купців, що йшли караванами мимо і пливли річкою Дон.

У місті жили не тільки купці, а й ремісники. Торгівля і ремесло перетворили фортецю у квітуче місто. Зрештою, всі нові міста Хазарії виростали із фортець.