Історія України - Пасічник М.С. -
Розвиток мистецтва в XVI—XVII ст. та його характерні риси.

Українське народне образотворче мистецтво — одна з органічних складових національної культури, в якій стійко зберігається етнічна специфіка. У різноманітних формах народного образотворчого мистецтва — вишивках, прикрасах, розписах тощо — втілено світоглядні ідеї та естетичні смаки народу, його повсякденний потяг до прекрасного.

Пов'язане з ужитковими потребами, залежне від особливостей технології, матеріалу та знарядь праці, народне мистецтво водночас має самостійне художнє значення, його суттєві риси — декоративність, конструктивність і орнаментальність — дають підставу розглядати витвори мистецтва як результат естетичної діяльності народу. Це мистецтво далеке від натуралізму; світ його образів виникає в процесі творчого усвідомлення реалій, їх стилізації. Народний майстер у своїй творчості завжди йшов за матеріалом, розкриваючи красу його фактури і натурального кольору, зберігав у обрисах меблів, знарядь праці, начиння тощо природні лінії та форми дерева, повторював у вигинах керамічного або скляного посуду пластику птахів і тварин.

За своєю соціальною природою народне мистецтво є колективною творчістю. Воно — підсумок плідної праці багатьох поколінь вишивальниць, різьбярів, гончарів тощо. Через багаторазові повторення його образи, технічні навички закріплюються і передаються наступникам як культурна традиція. Але це не просто повторення, це творчий процес удосконалення усталених форм, технологій; майже кожний майстер доповнює і змінює сюжети й композиції орнаментів, їх колорит, вносить своє бачення і відчуття світу. Крім змісту і форми, змінюється й призначення декорованих предметів. Так, з поширенням фаянсового і фарфорового посуду традиційна кераміка втратила своє колись суто утилітарне значення.

Українське народне мистецтво, як і інші явища традиційно побутової культури, формувалось протягом століть. Інформація, що зосереджена у його хронологічних нашаруваннях, є цінним джерелом пізнання етнічної історії народу. Дослідження технологій різьбярства, ткацтва, гончарства та інших художніх промислів і ремесел, художнього оформлення народного житла, орнаментальних сюжетів свідчать про культурно-історичну єдність східнослов'янських народів — росіян, українців і білорусів, розкривають численні паралелі щодо застосовуваних знарядь праці, принципів декорування, семантики сюжетів. Водночас у народному мистецтві українців є чимало своєрідних рис, що свідчать про специфіку різних історико-етнографічних районів України.

Спрямоване на задоволення потреб родини за умов натурального господарства, народне мистецтво існувало у формі домашніх промислів, а також ремесел. Деякі з них, наприклад, гутництво, гончарство і ткацтво, з розвитком фабрично-заводського виробництва почали згасати. Ремісничі вироби не витримували конкуренції з фабричними і ставали менш важливими у побуті селянства; рівновага їх ужиткової та декоративної функцій зміщувалась у бік останньої. Загалом процес відмирання народних художніх промислів з розвитком капіталістичної промисловості був характерним для більшості європейських країн.

Народне пластичне мистецтво.

Українське народне мистецтво розвивалось за трьома основними напрямами: пластичним, живописним і графічним.

Пластика народного мистецтва існує в різних традиційно-побутових явищах — знаряддях праці, художній обробці стін житла, архітектурно-конструктивних елементів його екстер'єру та інтер'єру.

Регіональні особливості архітектурної пластики визначалися місцевими традиціями, наявністю тих чи інших будівельних матеріалів. Так, для мурованого житла південних районів України притаманна розвинута пластика з рельєфними деталями, завдяки яким на фасаді створювалася примхлива гра світлотіні. Одним із прийомів посилення естетичної виразності фасадів традиційного житла було створення рельєфів, конструктивно пов'язаних з його архітектурою, — пілястрів, поясків, карнизів. Ці елементи мали й певне практичне значення: пілястри потовщували стіни на кутах споруд, зберігаючи їх від перезволоження, карнизи створювали виступи над вікнами і слугували відливами. В районах, де основним будівельним матеріалом була глина, пластиці бракувало виразності, чіткості профілювання.

Виявом архітектурної пластики дерев'яних хат були випуски дерев'яних брусів та їх скульптурне обробляння, обшивання каркасних конструкцій, особливо фронтова, фігурні стовпчики галерей і ґанків. У інтер'єрі житла пластичній обробці піддягала насамперед поверхня печі. Різноманітні за формою ніші, карнизи тощо не тільки надавали їй певної художньої виразності, а й збільшували тепловіддачу.

Камінь піддавали художній обробці не тільки в архітектурній пластиці. Вже з середини XII ст. на території України формувалися центри художньої обробки вапняку, різнокольорового сланцю, стеатиту та шиферу.

Найбільшої естетичної цінності пластичний напрям народної творчості українців набув у орнаментальних формах — різьбленні по дереву та інших матеріалах. Різьблення по дереву, відоме східнослов'янським народам із давніх часів, було поширене в усіх районах України, особливо у лісовій смузі. У стильових різновидах, іконографічних мотивах архітектурного різьблення і декору побутових предметів, знарядь праці поєднувалися висока майстерність і художня традиція. У народному житлі різьбленням прикрашалися найважливіші архітектурно-конструктивні деталі: фронтони, обрамлення вікон і дверей, сволоки. Серед улюблених мотивів оздоблення — геометричні: трикутники, квадрати, ромби; солярні та інші знаки; рослинні: в'юнкі гілки, квіти, вазони; зооморфні: силуети кінських голів, птахи тощо.

В оздобленні інтер'єру традиційного житла застосовувалися такі ж прийоми і мотиви. Але побутове різьблення відрізнялося від архітектурного ретельністю деталювання, філігранністю техніки, оскільки декор інтер'єру та ужиткових предметів був розрахований на сприймання зблизька. У техніці плоскісного різьблення (її різновиди — гравірування і тригранно-виїмчасте різьблення) виконували геометричні орнаменти на сволоках, скринях, одвірках, дерев'яному посуді, деталях ткацьких верстатів, возах. Профільованим різьбленням оздоблювали бокові дошки і завершення мисників, спинки ліжок, лав та ін.

Різьблення по дереву в різних історико-етнографічних районах України мало свої стилістичні і технологічні особливості. Так, у Карпатах, де виробництво і торгівля прикрашеними різьбленням виробами були важливими статтями прибутку селян, різьблення домінувало у декорі ужиткових предметів, знарядь праці; багатством різьблених прикрас вражала народна архітектура. Але навіть у межах одного району можна було спостерігати деякі варіанти: якщо гуцульські різьбярі працювали у техніці плоскісної різьби, інкрустації металом, кольоровим деревом, перламутром тощо і використовували головним чином геометричні орнаменти на фасадах будинків, знаряддях праці, транспортних засобах, то у лемківському різьбленні палиць, посуду тощо оживав рослинний світ природи — виноградне, дубове і калинове листя, квіти соняшника, садові плоди.

У південні райони переселенці з Наддніпрянщини та Полісся перенесли прийоми дерев'яного архітектурного різьблення на інші матеріали — глину, гіпс. Рельєфні орнаменти (зубчики, розетки, в'юнкі гілки, вазони, півні та голуби тощо), спочатку вирізьблені ножем по м'якій штукатурці або виліплені з глини, а згодом відлиті з гіпсу, розміщалися на пілястрах, завершеннях вікон, фронтонах, ними декорували пічні ніші.

Багато зразків народної пластики дало ковальське ремесло. Сільські ковалі кували надбанні, придорожні й надгробні хрести, огорожі, звичайним зубилом насікали свої орнаменти (кола, хвилясті лінії, крапки, стилізовані розетки, квітки) на дверних замках, клямках, димниках тощо. Найбільш вдало пластичні можливості металу поєднались з місцевими орнаментальними традиціями в оздобленні кованих скринь, розповсюджених по всій Україні.

Серед найвідоміших (починаючи з XVII ст.) виробів із кістки та рогу — порохівниці, їх виготовляли з оленячого рогу та декорували багатим різьбленням (об'ємним, ажурним, рельєфним), а також накладанням металу.

Чіткість ліній, досконалість форм, поєднання доцільності й краси були притаманні шкіряним виробам — сап'яновому взуттю, хутряному одягові, військовому обладунку. Особливої слави зажили футляри, тобівки, череси та інші вироби з "ременю", що вироблялися у Карпатах. Основними способами декорування шкіряних виробів були холодне і гаряче тиснення, ажурне вирізування з підкладкою, плетіння кольоровими ремінцями, аплікація, карбування тощо.

Застосовуючи традиційні техніки плетіння (проста, прошаркова, ажурна, спіральна, хрестикова та ін.), народні умільці створювали з лози, рогози, соломи та інших рослинних матеріалів різні за формою і орнаментом ужиткові предмети — кошики ДЛЯ зберігання продуктів та домашнього збіжжя.

У вишуканих формах і художніх особливостях ювелірних виробів продовжувалися традиції, народжені ще за часів Київської Русі. Народні майстри, виготовляючи дукачі, сережки, намисто, використовували техніки лиття та штампування. До різних технік — карбування, гравірування тощо — вдавалися гуцульські майстри, які досягли в ювелірному ремеслі значних успіхів. І хоча з кінця XIX ст. фабрична продукція значно потіснила ремісниче виробництво, саме воно й стало тим плідним підґрунтям, на якому розвинулося сучасне ювелірне мистецтво.

Розмаїттям і багатством форм, усталених з часів давньослов'янської спільноти, вражає традиційний український керамічний посуд: корчаги, слоїки і тикви, стрункі глечики і баньки, пукаті макітри, амфороподібні водяники; їх виробництво було здавна поширене на Україні, надра якої багаті на глину. Форма цих виробів, витягнутих на крузі, значною мірою визначалася цією технологією, але й вона мала свої локальні особливості — від видовженої на Лівобережжі до присадкуватої на Поліссі та Прикарпатті. Зразками традиційної дрібної скульптурної пластики є полтавські іграшки (півники, свищики, коники, баранці), гуцульські коники з сиру та ін.

Великою популярністю навіть за межами України користувалися вироби зі скла. Найбільшого поширення гутництво набуло У північних і західних районах, де було багато дерева, яке використовувалось як паливо для скловарень. Тільки на Чернігівщині у XV—XVIII ст. працювало понад 100 гутних підприємств. Зі скла виробляли штофи, чарки, вази, фляги. Вони часто видувалися у формі тварин, птахів. Пластична виразність скляного посуду посилювалася завдяки його декоруванню жгутами, нитками, стрічками, медальйонами-печатками.

Народне пластичне мистецтво.
Декоративний розпис та орнаментика.
Семантика народних художніх образів.
Формування традиційного одягу українців.
Український одяг XVI—XVII ст.
Особливості народного строю.
Розділ 11. РОСІЙСЬКЕ САМОДЕРЖАВСТВО ТА ЙОГО РУЙНІВНА РОЛЬ В ЗНИЩЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Політика Росії щодо України після Полтавської битви.
Зміни в адміністративному і військовому устрої Гетьманщини.
Гетьман Кирило Розумовський та його реформаторська діяльність.