Історія України - Пасічник М.С. -
Український одяг XVI—XVII ст.

Він рельєфно розкриває складність соціальної структури суспільства. Представники різних соціальних груп (ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торговці, згодом робітники і буржуа) відрізнялись своєрідністю вбрання. Костюм того часу був певною позначкою, за якою визначалась належність людини до однієї із соціальних верств.

Розкішний одяг феодалів стверджував їхнє панівне становище, підкреслював державні привілеї. Виділялось своїм вбранням і заможне козацтво, у тому числі старшина. Особливою була одежа духовенства — крім специфічного крою і деталей, вона вирізнялась незрівнянним багатством, використанням золототканих привозних тканин, прикрас, дорогоцінної культової атрибутики.

Для виготовлення святкового одягу заможних верств населення використовувались високоякісні тканини — парча, оксамит, штоф — із чергуванням блискучих і матових елементів орнаменту в стилі ренесанс та бароко. Тканини прикрашали елементами стилізованого рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони. У XVII ст. розвивається золототкацьке виробництво у Бродах та інших містах Галичини. Використання орнаментованих тканин було продовженням культурних традицій Давньої Русі, які підкріплювались постійними торговельними контактами з європейськими країнами та Сходом.

Особливістю костюма заможної козацької старшини була, сорочка з тонкого полотна, вишита шовком, сріблом або золотом. Подібна за кроєм до народної, вона відрізнялась якістю тканини, оздобленням. Сорочка заправлялась у широкі сукняні, шовкові або плисові шаровари яскравого кольору. Поверх неї одягався дорогий жупан, який підперезувався золототканим перським або слуцьким поясом, а під час урочистих подій — ферезея (шуба), прикрашена дорогоцінною запоною. Козацька старшина носила різнокольорові сап'янові чоботи. Шапки були переважно плисові, облямовані дорогим хутром та прикрашені коштовним камінням, пір'ям страуса. Шуби козацька верхівка підбивала рисячим, соболевим або лисячим хутром, оздоблювала горностаєм, золотим шнуром, галунами, коштовностями. Українська знать наслідувала польську шляхту в побуті та одязі, намагалась підкреслити класову спільність з нею, протиставляючи себе простому людові.

Буденний козацький одяг складався із жупана, черкески, барвистих шароварів, шалевого пояса, шапки-кабардинки, вовняної бурки (вільчура).

Найстійкішим щодо збереження давньоруських традицій був одяг сільського населення України, хоча й він вбирав характерні риси попередніх епох і трансформував, пристосовуючи до конкретних умов, досвід інших народів.

Особливості народного строю.

Характерною рисою традиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, яка відбиває розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів, створення різноманітних його форм, володіння багатьма видами і техніками опорядження та декорування одягу. В цьому розумінні український народний стрій вирізняється значною варіативністю. Найпомітніші відмінності у народному костюмі, на думку дослідників Т. Ніколаєва та Г. Щербій, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, на Слобожанщині та частково на Поділлі. Це ж стосується традиційного одягу населення Карпат, Полісся, Волині.

Основними елементами чоловічого вбрання Наддніпрянщини були штани, безрукавка, свита, кожух, жупан, кирея, пояс. Сорочка мала тунікоподібний крій (тобто із згорнутого навпіл полотна) або прямокутні вставки на плечах (полики), пришиті по пітканню. Такий тип був характерний для всіх східних слов'ян. Були також сорочки з вузеньким поликом, що іноді нашивався на трикутну вставку на плечах (стрілкова сорочка), відомі також полякам і народам Прибалтики.

Чоловічі сорочки мали на грудях прямий розріз — пазушку. Святкові, меншою мірою буденні, сорочки по поликах, коміру, пазушці та чохлах рукавів оздоблювалися вишивкою. Заправлялися вони у полотняні штани, які були досить широкими. Шаровари як одяг, зручний для верхової їзди, побутували у районах із відгонним скотарством. Поступово їх замінили вужчі штани, холоші яких з'єднувалися між собою клинами. Обов'язковою складовою чоловічого вбрання центральних областей України була безрукавка.

Верхній одяг шився з добротного сукна чорного, коричневого, а в давніші часи — білого кольору. Свита на спині призбиралась до талії. Траплялися чоловічі свити з так званими "вусами" — клинцями, які вставлялися ззаду до лінії талії. Заможніше населення влітку носило жупан із фабричної тканини, схожий за кроєм на свиту, а взимку — кожух до талії з овчини або тулубчастий (переважно на Київщині та Слобожанщині). Овчина до кінця XIX ст. була білого кольору, пізніше — жовтого. Свити й кожухи оздоблювали вишивкою та аплікацією.

У негоду на свиту чи кожух одягали плащоподібний одяг із грубого домотканого сукна — кирею, що мала відлогу (бородицю, кобку). В деяких місцевостях кирея навіть заміняла свиту, а тому й називалася свитою. Верхній одяг чоловіки підперезували тканим або плетеним вовняним, шовковим, бавовняним поясом.

Волосся на голові підрізували під макітру. Бороди відпускали тільки літні чоловіки. Стрижка під макітру витіснила у XIX ст. інші її види, зокрема вибривання голови із залишеним "оселедцем", поширене у XV—XVII ст. Влітку носили солом'яні брилі, взимку — смушкові або хутряні шапки циліндричної форми зі сферичним або плоским дном. Бідніше селянство взувалося в постоли — стягнуті шматки сиром'ятної шкіри, а на Полтавщині — плетені з лика личаки. Заможніше населення носило черевики, чоботи.

Жіночий народний одяг Наддніпрянщини складався з сорочки, запаски, дерги або плахти, керсетки, свити або юпки, кожуха. Найрозповсюдженішою була мала сорочка з суцільнокроєним рукавом, пришитим до станка по основі тканини. Вона була відома й іншим східним слов'янам. Другий тип сорочок — з прямими плечовими вставками (полики або уставки), що пришивались до станка по основі або пітканню,— був характерний для Полтавщини. На Правобережжі сорочки мали виложистий або стоячий комір, а також широкі чохли. На Київщині сорочки шились коротшими, ніж в інших місцевостях, довжина їх сягала колін. Жіночі сорочки по рукавах, поликах, коміру, нагрудній частині й по подолу вишивались лляною біло-сірою ниткою (Лівобережжя) або червоною та чорною заполоччю (Правобережжя). На Полтавщині комірчик, краї рукавів і пазуха жіночої сорочки прикрашали вишивкою менше.

Поверх сорочки жінка огортала стегна двома шматками однотонної або орнаментованої вовняної тканини — запаскою. Іноді замість запаски одягали дергу — розпашний одяг, зшитий з кількох шматків тканини.

Як святковий одяг була поширена плахта — поясне вбрання з двох досередини зшитих полотен, доповнене спереду вовняним або полотняним фартухом (попередниця, квартух). Одяг типу плахти був поширений тільки на Подніпров'ї і мав дуже давнє походження.

Зверху на сорочку одягався керсет — безрукавка з фабричної тканини, яка в кожній місцевості мала своє забарвлення, особливості крою та оздоблення.

Верхнім одягом жінок були свита з білого сукна з "вусами" або юпка з легких тканин (вибійки на полотні, доморобної баї та фабричних тканин). У деяких районах різновидом юпки був халат. Узимку жінки носили кожух, який оздобленням не відрізнявся від чоловічого.

Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. Влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята одягали вінки. На Лівобережжі обв'язували голову хусткою, складеною у вузьку смугу. Таку пов'язку можна було побачити і в інших слов'янських народів. Взимку поверх неї одягали теплу хустку, влітку — легеньку, зав'язуючи кінці під підборіддям або на потилиці.

Заміжні жінки скрізь по Україні обов'язково покривали голову очіпком. Був поширений давній головний убір — намітка, оздоблена вишитим або тканим орнаментом. Намітку одягали на обруч (кибалку) з лубу, картону або на очіпок.

Основними прикрасами в жіночого населення Наддніпрянщини були стрічки, сережки, намисто з коралів, бурштину або дутого скла, дукачі, каблучки, персні.

Чоботи носили чорні або двокольорові (чорно-коричневі), які вийшли з ужитку в кінці XIX ст. Святковим взуттям улітку були черевики. Повсякденно жінки, як і чоловіки, здебільшого ходили босоніж або в постолах.

Своєрідністю відзначався костюм населення Полісся. В цьому історико-етнографічному районі стійкіше зберігалися архаїчні традиції. Тут побутувала чоловіча сорочка з поликами, оздоблена тканим узором, яку носили поверх вузьких полотняних штанів, підперезаних ремінцем. Поширені були безрукавки з сукна домашнього виробництва. Свити й кожухи шили за давньою традицією — з "вусами", носили також прямоспинний кожух (толуб). Переважали свити сірого кольору, кожухи — білого, а на Східному Поліссі — жовтогарячого. Влітку і взимку бідніше населення ходило в личаках.

Жіноча сорочка на Поліссі була з прямим поликом, пришитим по пітканню, і виложистим коміром. Шилась вона з сурового або напіввідбіленого полотна, оздоблювалась тканим або вишитим монохромним орнаментом переважно червоного кольору (на Чернігівщині — білого). Спідниця шилася з вовняної (літник) або лляної доморобної тканини зі смугами різних кольорів. Спереду літник мав вставку з іншої тканини (притичка). Широко побутував фартух - - вовняний або лляний — з тканим орнаментом. Крім того, жінки носили подібний до білоруського андарак та безрукавку з білого сукна — катанку.

Лівобережне Полісся певною мірою відрізнялось від Правобережного. Крім андарака, який тут шили з однотонної червоної вовняної тканини зі смугою орнаменту на спинці, жінки носили плахти й керсетки з домашніх, а пізніше — з фабричних тканин. Для костюмів Полісся здебільшого характерний білий колорит з переважанням червоного тону в оздобленні.

Праслов'янські риси досить стійко зберігались у народному одязі Волині: поликові жіночі сорочки, прикрашені червоною гладдю, чоловічі сорочки з поликами, пришитими по пітканню з подібною вишивкою, намітки, постоли та ін. Одяг цього регіону відзначався різноманітними декоративно-технічними засобами оздоблення: заволікання, хрестик, ткані узори (перетик), настилання, ажурне вирізування (різь) тощо.

В окремий комплекс можна виділити одяг населення Карпат. Своєрідністю відзначався костюм гуцулів, в якому зберігалося багато архаїчних рис. Чоловіча сорочка була тунікоподібною, з характерною вишивкою на з'єднанні рукавів із станком. Носили ЇЇ навипуск і підперезували широким шкіряним поясом (чересом) з металевими прикрасами і орнаментальним тисненням. Штани шилися з білого полотна (покрениці), кольорового сукна (кранівниці) або білого сукна (гачі). Холоші знизу іноді закочувались і вишивались. Най відоміші елементи костюма гуцулів — киптар (овчинна безрукавка) й сердак (прямоспинний короткий піджак із домашнього сукна темного кольору, з бічними клинками або без них). Зверху вдягалася прямоспинна довга манта з пелериною. Плечовий та верхній одяг у гулуців густо оздоблювався вишивкою, аплікаціями. Чоловіки пов'язували шию хусткою, а волосся підрізували спереду. З головних уборів поширені були облямована хутром шапка і хутряна вушанка. Влітку в багатьох місцевостях чоловіки одягали пояркові брил і-кресані, оздоблені півнячим пір'ям. Характерним взуттям були постоли, що вдягались на онучі або панчохи з домотканого сукна (капці). Молодь носила й чоботи. Не розлучались гуцули зі шкіряною, прикрашеною тисненням та мідними бляшками торбинкою, яку вішали через плече (тобівка, дісаги), порохівницею (перехресниця) і топірцем.

Чоловіки, як і жінки, прикрашали себе намистом з плодів, у яке іноді вплітали мідні ґудзики, а також браслетами, мідними ланцюжками мирегязями. Ретязі з хрестиками одягали на шию, ними скріплювали поли сердака, коли його накидали на плечі, на них підвішували до пояса люльку. Носили також персні з пірамідальними горбиками.

Сорочка гуцулок була з прямим поликом і вузенькою обшивкою при шиї. Заміжні жінки одягали одну або дві смугасті запаски, дівчата — спідниці. Жіночі киптар і сердак не відрізнялися від чоловічих. Крім того, жінки носили також сердак на хутрі й короткий кожушок. Святковим жіночим одягом була гугля — плащоподібна накидка з вовняної тканини. Прототипом цього одягу була незшита накидка а тканини (у словаків, моравів, деяких балканських народів) або плетена з соломи (Галичина) чи листя (у хорватських пастухів).

У гуцулів заплітали коси не тільки дівчата, а й заміжні жінки. Дівчата вплітали у волосся також штучні коси з конопель або гарусу. Голову дівчата прикривали, зазвичай, вінкоподібно; зокрема, носили старовинне чільце — нанизані на дріт або ремінець мідні пластинки у формі маленьких стручків чи пелюсток. У заміжних жінок побутувала намітка, поверх якої голову інколи обвивали складеною в смугу хусткою. На свята одягали багато шийних, вушних і ручних прикрас: згарди — нанизані на шнурок хрестики, а між них трубочки з латуні або закручені спіраллю мідні дротики; ґердан — плаский ланцюжок, подібний до ажурного коміра; ковтки — низані з різнобарвного бісеру грушоподібні сережки, а також сережки з підвісками з намистин або металевих пластин; ретязі, нараквиці (щось на зразок браслетів, сплетених із різнокольорової вовни), персні. За взуття для всіх жінок правили постоли, які в свята одягали з панчохами (капчурами), а для дівчат — ще й чоботи. Жінки носили ногавиці — доколінниці.

В одязі бойків, лемків, покутян і буковинців — чимало спільного з гуцулами. Чоловіки всіх зазначених груп носили короткий верхній одяг типу сердака або піджака, подібні до киптаря безрукавки (мунтян — у буковинців і покутян та безрукавки з тканини — лейбики, катанки — в інших групах). Поширений був також одяг типу опанчі, в якому замість відлоги пришивалася пелерина (манта у буковинців і покутян, сірманя у лемків, сіряк у бойків).

Буковинці, покутяни та частково бойки сорочку випускали поверх штанів, через плече вішали торбину. Підрізали волосся тільки спереду, носили шапки, брилі.

Особливостями лемківського чоловічого комплексу були сорочка з розрізом на спині, що заправлялася в штани, та чуганя — сукняний плащоподібний одяг із довгою пелериною та з імітацією рукавів, що сягав подолу і одягався наопашки.

Сорочка бойків також мала розріз на спині, їхній сердак, як і лемківський, нагадував свиту. У бойків ще на початку XX ст. була в ужитку хутряна безрукавка — бунда, один бік якої був незашитий і зав'язувався ремінцями. Чоловіки-бойки подекуди заплітали волосся у дві коси.

На Буковині переважали тунікоподібна сорочка і полотняні, сукняні або шкіряні штани (машини) з вузькими довгими холошами. У буковинців і покутян сердак прилягав до талії, побутував тулуп-кожух.

Спільними елементами жіночого костюма бойків, лемків, буковинців і покутян були безрукавки і сердаки, що майже не відрізнялися від чоловічих, і постоли — як найпоширеніший вид взуття. Проте вбрання кожної з цих груп також мало свої відмінності.

Для бойківчанок характерною була сорочка з відокремленим станком, густо зібраним подолом та з розрізом на спині або на плечі. Сорочки вишивались на грудях півколом на зразок намиста. Спідниці шились із білого полотна або вибійки, рясно призбирувались і вишивались. З-під очіпка заміжні жінки випускали по боках кучерики, які іноді згортали у скрутні. У свята волосся розпускалося, а на голову одягалася біла хустка.

Лемківчанки носили також дводільну із зборами сорочку з розрізом на плечі, кольорові спідниці, а як верхній одяг — шубу, пошиту в талію і покриту фабричним сукном (манту). Заміжні жінки розділяли волосся на дві половини, а потім, згорнувши кожну з них у скрутень, намотували на луб'яний або мотузяний обруч, що накривався очіпком; зверху накидався обрус (тип рушника).

Значно більше різнився одяг буковинок і покутянок. Тут побутувало два типи жіночої сорочки: тунікоподібна з рукавами без зборок і сорочка з поликами. Поясним одягом були горботка або спідниця. Горботка — це шматок смугастої або однотонної чорної чи червоної вовняної тканини, якою огортаються стегна, один із кінців підтикається під пояс.

До плечового та верхнього одягу буковинців і покутян входили киптарі, сердаки і кожухи. Кожух іноді покривався фабричним сукном (кунтуш). Кожухи на свята одягали і влітку. Був поширений на Буковині одяг типу пальта — бурнус. Дівчата, крім хусток, носили коди — вінкоподібні прикраси із жмутка тирси, що кріпилися на тімені й пишно піднімалися вгору, а волосся при цьому розпускалось. Іноді під цей убір підтикалося пташине пір'я. Заміжні жінки, викладаючи волосся, робили фігурну пов'язку на тімені. Взимку та влітку носили постоли і чоботи.

Своєрідним був костюм українського населення Закарпаття. У чоловіків побутували довгі поликові сорочки, вузькі сукняні або полотняні штани без з'єднуючої холоші вставки, а також широкі штани типу словацьких і угорських, що під перезувались широким поясом. Нагрудний та верхній довгополий одяг складався з піджакоподібного сіряка, короткого кожушка та довгого прямоспинного безрукавного кожуха з широким коміром (губи). Чоловіки носили брилі, взувалися в постоли і чоботи.

У жінок Закарпаття поширеними були плісирована сорочка з розрізом на плечі або на спині, полотняна спідниця з передньою вставкою (попередниця). Побутував також фартух (плат) як єдиний поясний одяг. Широкого вжитку набули безрукавки міського типу (камізельки), сіряки й кожушки, що не відрізнялись від чоловічих, й оригінальне верхнє вбрання — гуня з ворсистого сірого або білого сукна з імітацією рукавів. Дівчата заплітали волосся в дрібні коси (дрібушки), на голову вдягали луб'яний обруч з нашитими монетами, вінки і жмутки штучних квітів. В усі пори року взували постоли або чоботи.

Перехідним між буковинсько-покутським одягом і одягом, характерним для Прикарпаття, Західного Поділля та частково Волині, можна вважати східноподільський комплекс. Чоловіки тут носили навипуск тунікоподібну, з вільними рукавами і високим коміром сорочку, вузький тканий пояс або ремінець, темного кольору свиту з шалевим коміром і прохідкою, опанчу, полотнянку. В широкому вжитку були брилі і постоли.

На Поділлі до останнього часу зберігалися давні слов'янські традиції прикрашання одягу на основі зооморфного орнаменту. Домінуючий чорний колір вишивки був характерним для верхнього плечового одягу типу свити (чугаїни, гуньки), а також поясного одягу (запаски, горботки). На відміну від Наддніпрянщини жіночі сорочки тут частіше мали виложистий комір, суцільно-кроєний рукав, покритий вишивкою (виноград) чорними, синіми або металевими нитками (золото).

Подільський народний костюм вирізнявся також специфікою фактури доморобних матеріалів, яка полягала у більшій рельєфності порівняно з іншими районами України, підкресленою прямолінійністю крою, оригінальним принципом вирішення підлеглості одних компонентів іншим, своєрідністю носіння одягу.

Костюм населення степової частини України — наслідок взаємодії культур українського, російського, білоруського, молдавського та інших народів, що заселяли край. Крім того, на ньому позначився вплив міста. Чоловіки тут носили верхні міські сорочки, косоворотки, пальта, прямоспинні свити, що нагадували пальто, але мали стоячий комір, а також кожухи. Поширені були картузи, традиційні високі конічні шапки, черевики, чоботи.

Жінки одягали сорочки та керсети з чотирикутним вирізом, сарафани. Під впливом сарафана та міського плаття набула поширення сорочка до талійки — з поликами, на кокетці, до якої пришивались станок і підтичка. Широко побутували міські спідниці, кофточки, блузки, пальта з фабричної тканини, іноді з пелериною, а також свити зі стоячим коміром, хустки, взимку — шалі, у заміжніх жінок — традиційні очіпки та шапки міського типу. Дівчата зачісували волосся найчастіше по-міському.

Такими були різновиди традиційного народного вбрання, що побутували в Україні аж до початку XX ст.

Література

Білан М. Стельмащук Г. Український стрій. — Л., 2000.

Бойківщина: Іст.-етногр. дослідження / Під ред. Ю. Г. Гошка. — К., 1983.

Бутнік-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво (1917—1941). — К., 1966.

Бутнік-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво (1941 —1967). — К., 1970.

Вагнер Г. Канон й стиль в древнерусском искусстве. — М., 1987.

Воронов В. О крестьянском искусстве. — М., 1972.

Гуцулъщина: Іст.-етногр. дослідження / Під ред. Ю. Г. Гошка. — К., 1987.

Етнографія України: Навч. посіб. / Під ред. С. А. Макарчука. — Л., 1994.

Культура і побут населення України / Під ред. В. І. Наулка. — К., 1991.

Маслова Т. Орнамент русской народной вышивки. — М., 1978.

Народна архітектура українських Карпат XV—XX ст. / Під ред. Ю. Г. Гошка. — К., 1987.

Народні художні промисли УРСР: Довідник. — К., 1986.

Рыбаков Б. Язичество древних славян. — М., 1981.

Самойлович В. Народное архитектурное творчество. — К., 1989.

Українське народознавство / Під ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. — К.: Знання, 2004.

Особливості народного строю.
Розділ 11. РОСІЙСЬКЕ САМОДЕРЖАВСТВО ТА ЙОГО РУЙНІВНА РОЛЬ В ЗНИЩЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Політика Росії щодо України після Полтавської битви.
Зміни в адміністративному і військовому устрої Гетьманщини.
Гетьман Кирило Розумовський та його реформаторська діяльність.
Скасування козацького устрою в Слобідській Україні.
Передумови та наслідки ліквідації Запорозької Січі.
Ліквідація автономії України і колонізаторська політика російського царизму в другій половині XVIII ст.
Захоплення Правобережної України Російською імперією.
Розділ 12. КУЛЬТУРА, НАУКА ТА МИСТЕЦТВО В УКРАЇНІ XX СТ.