Історія України - Пасічник М.С. -
Боротьба між Центральною Радою і більшовиками за владу в Україні.

20 листопада 1917 р. Центральна Рада проголошує III Універсал про утворення Української Народної Республіки. Проте політичний провід Центральної Ради продовжував і надалі орієнтуватися на Росію, тепер уже більшовицьку: "Віднині Україна стає Українською Народною Республікою, не відділяючись від Російської республіки і зберігаючи єдність її".

Звичайно, III Універсал схвально зустріли в демократичних колах. Він мав велике значення у тому аспекті, що вперше після багатовікового імперського гніту гарантував національним меншинам в Україні право на національно-культурну автономію, на вільний розвиток в Україні росіянам, полякам, євреям та ін. Сподівання лідерів Центральної Ради, соціал-демократичних партій і партій соціал-революціонерів на мирне вирішення з більшовиками українського питання не виправдались. Рада народних комісарів оголосила Центральній Раді ультиматум. Застерігалось, що в разі невиконання поставлених вимог через 48 годин Росія вступає в збройну боротьбу з військами Центральної Ради. У відповіді на ультиматум, підписаній В. Винниченком і С. Петлюрою від імені уряду України йшлося: "Стан війни між двома державами Російської республіки Генеральний секретаріат вважає убивчим для справи революції і для торжества інтересів робочих і селян. Секретаріат всіляко уникає кривавих засобів вирішення політичних і державних питань, але якщо народні комісари Великороси беруть на себе всі подальші братовбивчої війни, вимусять Генеральний секретаріат прийняти їх виклик, то Генеральний секретаріат ніскільки не сумнівається, що українські солдати, робітники і селяни, захищаючи свої права і свій край, дають належну відповідь народним комісарам".

Але братовбивча війна не лякала більшовицький уряд. Імперські амбіції, страх втратити владу взяли гору над здоровим глуздом. Червона орда посунула в Україну. Війська Муравйова захопили Харківщину, Донбас, Полтавщину, Катеринославщину, на початок січня підійшли до Києва. Окрім невеликих загонів і Слобідського Коша під командуванням С. Петлюри, їм практично ніхто не чинив перешкод. Українські корпуси імені різних гетьманів або переходили на бік більшовиків, або заявляли про свій нейтралітет. Це був жорстокий наслідок страшних помилок з боку політичного проводу Центральної Ради у недооцінюванні будівництва власної армії, національно свідомої та відданної ідеям України. Фактично Центральна Рада не мала збройних сил, щоб зупинити війська Муравйова, які рухалися з Бахмача на Київ.. 300 київських студентів, нашвидкуруч озброєних, вирушили назустріч більшовицькій армії, але були розбиті під Кругами.

Небезпечна ситуація утворилася в Києві, де в ніч з 28 на 29 січня 1918 р. місцева більшовицька Рада депутатів підняла збройне повстання. Заколотники, майже 8 тис. озброєних осіб, захопили київський "Арсенал", закріпились там і поширювали наступ на все місто. Центральна Рада кинула проти більшовицьких заколотників курінь січових стрільців, команду "Вільного козацтва", Чорноморський курінь, рештки полків полуботківців, богданівців та ім. І. Богу на, підрозділ панцерників — загалом близько 2 тис. багнетів. Обороною мав керувати уряд Центральної Ради, але В. Винниченко у цей критичний момент заявив про відставку. Новий уряд, до складу якого увійшло вісім соціалістів-революціонерів і два соціалісти-демократи, очолив В. Голубович. Новий міністр оборони А. Немоловський виявився нездатним керувати обороною Києва. Запеклі й тяжкі бої тривали 10 днів. Загинули майже всі матроси Чорноморського куреня, 70 січових стрільців. 2 лютого 1918 р. на підмогу до Києва вступив із Слобідським Кошем і сотнею січових стрільців С. Петлюра. Це і вирішило хід боїв — заколотників розгромили. Але 9 лютого 1918 р. війська Муравйова все-таки увійшли до Києва і вчинили різню. За неповними даними, було убито понад 3 тис. осіб. На вулицях міста розстрілювали всіх, хто розмовляв українською мовою, носив вишиванки або виказував хоч якусь симпатію до українців. 9 лютого 1918 р. у Бресті представник У HP О. Севрюк, з одного боку, і представники Німеччини, Австрії, Болгарії і Туреччини — з другого підписали мирний договір, визнавши Україну незалежною і суверенною державою. Російська делегація залишила переговори.

Значна територія України уже перебувала під окупацією більшовицької Росії, і уряду У HP нічого не залишилось, як просити військової допомоги в Німеччини та Австрії. Були надії, що вони допоможуть українськими підрозділами Січових стрільців, що перебували на службі в австрійській армії, сформувати частини си-ньожупанників а українців-військовополонених. Але такий план союзники відхилили. Один окупант мріяв посісти місце іншого. Німецькі частини посунули в Україну. Війська У HP перейшли в наступ і 1 березня 1918 р. звільнили Київ. На чолі Гайдамацького Коша на Софійський майдан вступив С. Петлюра. Не схвалюючи угоди з Німеччоною, С. Петлюра взяв участь у битві за Київ.

У квітні 1918 р. уряд Леніна підписав мирний договір з центральними державами і тим самим дав гарантії не втручатися в українські справи. У травні 1918 р. територія УНР була повністю звільнена від більшовицьких військ.

Уряд УНР справно постачав Німеччині хліб, продовольство і вугілля. Цього виявилось замало. Союзники хотіли продовжити своє перебування в Україні, а головне — забезпечити стабільність та надійність постачання. Революційне піднесення, вимоги вирішити земельне питання на користь селянства, неспроможність соціалістів налагодити державне і економічне життя, невдоволення населення України перебуванням окупантів викликало в німецького командування роздратування і думки про заміну уряду, який не тільки не міг, але й не хотів сприяти німецьким військам грабувати Україну. Це призвело до конфлікту національно-визвольних сил з окупаційними військами.

Українська державність в період 1918—1920 pp.
Українська держава в добу Директорії.
Інформаційна політика УНР.
Західноукраїнська Народна Республіка. Листопадовий чин.
Розділ 16. УКРАЇНА В СКЛАДІ СРСР. ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА ІМПЕРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МОСКВИ
Україна в роки "воєнного комунізму" і нової економічної політики.
Входження України до СРСР.
Досягнення і ускладнення процесу українізації (коренізації).
Насильницька колективізація в українському селі.
Голод 1932—1933 рр. як геноцид проти українського народу.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru