Козацькі вожді України - Сушинський Богдан -
Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

Михайло Ружинський походить з того ж таки давнього українсько-польського роду, до якого належав і один з перших козацьких гетьманів, наступник князя Д. Вишневецького, Остафій Ружинський та Богдан Ружинський, що гетьманував 1575-1576 рр. На жаль, про цього полководця деякі дослідники нашої історії взагалі не згадують, інші ж обмежуються кількома скупими рядками. Але що вдієш: про керівника повстанців у Англії чи Італії, не кажучи вже про наполеонівських маршалів, ми завжди знали більше, ніж про полководців, що боронили рідну землю. До них, мало знаних, а проте звитяжних, можна віднести й Михайла Ружинського.

Відомо, що своїм гетьманом козаки обрали його - за одними даними - 1584 року, коли мусив зректися булави Богдан Микошинський. Але дата ця полемічна, бо існує вже згадуваний мною в есе про Б. Микошинського лист, писаний цим "гетьманом війська запорозького", датований травнем 1586 року. Хіба що, може, 1584 року Ружинський став гетьманом реєстровців, а потім уже об'єднував під час походів під своїм командуванням і нереєстрових запорожців. Король Польщі) затверджуючи нового гетьмана, сподівався, що після його погроз та погроз султана, козаки погамуються під новим проводом. Але не для того і не від тих князь Ружинський приймав булаву, щоб тихо сидіти на Січі. Вже за місяць він згуртував запорожців у похід на Перекоп. Досі в нашій уяві Кримське ханство асоціюється тільки з кримським півостровом. Це не відповідає дійсності. В часи М. Ружинського воно сягало Очакова, займало значну частину сучасних Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької областей, підступало до Дону й Кубані. Отож іти на Перекоп, що лежав у глибині ханства, наважувався далеко не кожен козацький ватажок.

Ружинський відважно повів туди свої полки, завдав татарам поразки і повернувся на Січ. Без особливих втрат, зате з великими трофеями і здобиччю. Можна не сумніватися, що цей похід мав важливе військово-політичне та пропагандистське значення. Він поставив короля, кримського хана і правителя Стамбула перед тим фактом: попри всі погрози та заборони, козаки не припинять боротьби за визволення українських земель і даватимуть, як і давали, відсіч ворогові. Свідчила виправа на Перекоп і про те, що Січ знову зміцніла, і жодних погроз не боїться.

Ще важливішим з політичного погляду був похід під командуванням князя Ружинського до річок Кальміус і Берда, що на сучасному Донбасі. Цього разу українці теж завдали поразки кримчакам та підлеглим їм ногайцям, і крім інших трофеїв, захопили ще й 40 тисяч коней. Ця здобич мала, якщо говорити сучасною мовою, величезне стратегічне значення: козаки неабияк послабили можливості татарської, зате надовго забезпечили кіньми свою кавалерію.

Слід пам'ятати, що саме після рішучої перемоги М. Ружинського на Кальміусі й Берді ці землі почали підлягати Січі. Тобто, по суті, козаки приєднали до України території, що належали свого часу Київській Русі. І хоч основне військо повернулося на Січ, на названих територіях залишилися прикордонні залоги. Вони створили власні поселення, власні військові табори, такі собі міні-Січі, і татарам тут гуляти вже не стало волі.

Ці дві перемоги викликали велике занепокоєння не тільки в Криму, а й у Стамбулі. В обох столицях розуміли, що скаргами королеві на його вірнопідданих козаків уже не обійтися, цим справі не зарадиш. Треба діяти рішучіше, націлюючись на остаточне знищення козацтва. І часу для здійснення задуму не гаяли. Зібравши величезну орду, кримчаки запросили підмоги в турецьких гарнізонів, що базувалися на Північному Причорномор'ї, і вирушили в похід на Україну. План був дуже простим, а тому здавався ханові просто-таки геніальним: розгромити і зрівняти з землею Січ, що про неї й згадки не лишилося; раз і назавжди покласти край козацтву як військовій силі та явищу, а тоді вже вдарити на Черкаси та Канів і сягнути Києва.

Про ці наміри М. Ружинському стало відомо від захоплених козацькою розвідкою "язиків". І саме вони ще раз переконали кошового, якою рятівною силою для України та всього народу є і буде надалі запорізьке козацтво. Князь негайно скликав козаків з усіх зимівників та пасік, розіслав гінців до поселень, де мирно хазяювало городове лицарство. Про всяк випадок зміцнив також січові укріплення.

Хан Іслам-Гірей, відомий своєю войовничістю, особисто повів ординців на Дніпро. Здається, з ним були всі, кого тільки вдалося виловити по кримських степах та посадовити на коней. Але, як кажуть у таких випадках помірковані українці, з великого грому вийшов малий дощ. Козаки на чолі з Ружинським не чекали, поки татари переправляться через Дніпро. Вони вдарили саме по переправі, коли будь-яке військо стає найуразливішим. Чимало татар потопилося, багато полягло на острові Таволжанському. А тих, кому все ж пощастило дістатися правого берега, добивали спеціальні загони, що стали засідкою по прибережних байраках. Інакше кажучи, князь Михайло Ружинський повівся в цій війні з мудрістю істинного тактика і стратега. Він змінював психологію козацтва, вбачаючи перемоги не в здатності вистояти перед навалою орди, а в умінні винищити її, відкриваючи собі шлях для удару у відповідь. І з таким ударом він не забарився.

Щоб нищівна поразка в українських степах та на Дніпрі не здалася ханові й туркам чимось випадковим, вже за кілька місяців - навесні 1587 року - М. Ружинський повів своє козацтво на Очаків. Це остаточно піднесло авторитет кошового в очах не тільки січовиків, а й цілої України.

Для початку козаки збиралися напасти тільки на передмістя цього імперського форпосту Туреччини - надто вже неприступною та насиченою гарматами здавалася фортеця. Та коли рейд пройшов успішно і всі османські військові сили було погромлено, українці понабирали гаків та штурмових драбин і протягом однієї ночі, з першого приступу, здобули османську цитадель, розвіявши міф про її могутність і недосяжність.

Наслідком походу стало те, що козаки визволили чимало полонених і захопили просто-таки небачені трофеї. Недарма турецький історик і літописець Наїма, що жив у XVII столітті і був сучасником епохи, про яку йдеться в наших есе, говорив про козаків таке: "Можна з упевненістю сказати, що неможливо знайти на землі людей більш хоробрих, які б так мало турбувалися про своє життя і так мало боялися смерті". Це стосувалося і лицарів Михайла Ружинського.

До всього мовленого тут варто додати, що водночас із Михайлом на Січі перебував і його брат, князь Кирик Ружинський. Відомостей про нього маємо теж небагато, проте аналіз того, що все ж таки дійшло до нас, показує: князь Кирик брав на себе урядування Січчю на час, коли гетьман Михайло вів козаків у похід. Тобто, по суті, залишався наказним гетьманом. Докладніше про князя Кирика Ружинського поговоримо пізніше. Але якщо зважити, що з часом на козацькому небосхилі з'явився ще й ватажок із цього ж роду Роман Ружицький, то стає зрозуміло, що йдеться про цілу династію українських козацьких полководців.

Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.
Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.
ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.
Криштоф Косинський. Гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.
Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.
Войтих Чановицький. Гетьман запорізького козацтва.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ.
Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.
Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.
МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru