Козацькі вожді України - Сушинський Богдан -
Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

Можливо, ми тому так мало знаємо про Дмитра Барабаша, що діяльність його припадає на епоху славетного Петра Сагайдачного, чия постать здатна затьмарити кого завгодно. Проте і Сагайдачний не був ідеальним гетьманом. Принаймні багатьом козакам він таким не здавався. Час від часу суперечності між цим талановитим, але суворим, вимогливим гетьманом, і козацькою сіромою, та й старшиною, настільки загострювалися, що Сагайдачного позбавляли булави, чи, може" він і сам позбувався її. І тоді зі старшинської маси виринав наступний вождь. Володарем булави і козацьких симпатій він ставав ненадовго. Але іноді траплялося так, що встигав зробити чимало, вписуючи і своє ім'я в літопис українського лицарства. Саме таким вождем і постає перед нами Дмитро Барабані.

На чолі козацького руху він постав за досить романтичних, але разом з тим і скрутних для козаччини часів. Після тривалого морського походу гетьмана Сагайдачного в 1616 році, коли було здобуто турецькі міста Кафу, Синоп і Трапезунд, надзвичайно загострилися польсько-турецькі відносини, що поставило Польщу в дещо делікатне становище. З одного боку, вона побоювалася, що відповіддю Туреччини на морські напади Сагайдачного може бути війна, а Річ Посполита до неї аж ніяк готовою не була, з другого - короля і польський сейм дуже непокоїло зростання могутності українського козацтва і, зокрема, те, що в нього раптом з'явився такий відважний і талановитий полководець.

Дійшло до того, що поляки вирішили створити спеціальну урядову комісію, яка б вивчила питання статусу козаків, їх військових дій та запропонувала план приборкання українського лицарства. Саме на час створення цієї комісії Сагайдачний, можливо, з дипломатичних міркувань, одійшов від справ, а булава виявилася в руках Дмитра Барабаша. Звідки походив цей новий гетьман та за які заслуги його обрано на гетьманство, ми не знаємо. Зате відомо, що Д. Барабаш надій поляків на сяку-таку злагоду з султаном не виправдав. Перше, що він зробив, це сформував нову козацьку флотилію і повів її на Константинополь. І тут, певна річ, у столиці Високої Порти зрозуміли: як і далі таке буде, то козаки й по саду султанового палацу гулятимуть. Але вдіяти ніхто нічого не міг. Козаки висадились таки на берег, смерчем пролетіли над передмістям столиці і, захопивши чималу здобич та визволивши кілька десятків полонених, повернулися на свої чайки.

І тоді сталося те, що мало статися: султан наказав своєму Іскандеру-паші вдертися до України і не просто покарати козаків, а винищити все населення півдня України, щоб остаточно викорінити козацький дух. А викорінивши його, заселити тогочасні козацькі землі кримськими татарами та ногайцями. Досвід такого заселення турки вже мали. Саме цим способом вони устаткували Буджацьку орду в пониззі Дністра, власне, між Дністром і Дунаєм, витіснивши звідти слов'янське й молдавське населення та віддавши простір ногайцям.

Проте турецький полководець вочевидь був неготовий до такої кампанії. Ввівши війська на Поділля, він незабаром відчув, що подолати польського й українського війська йому не вдасться, і погодився на пропозицію коронного гетьмана С. Жолкевського вкласти мирну угоду. Що й було зроблено у вересні 1617 року в містечку Буші.

Ну, а що до Дмитра Барабаша, то він зумів повернутися зі своєю ескадрою на Дніпро. І навряд чи його та козаків-мореплавців дуже схвилювали погрози турків та їхні демарші. І того й того вони вже наслухались та надивились вдосталь. Як склалася подальша доля цього гетьмана, невідомо. На згадку про нього лишилося тільки письмове розпорядження, що ним він зобов'язував переяславську адміністрацію повернути землю якомусь козакові Лукашенкові - можливо, одному з тих, хто ходив з ним на Константинополь, - яку в нього несправедливо відібрав пан Саченко.

Що ж, іноді й такого вияву справедливості досить, щоб залишити свій слід в історії. Не кажучи вже про похід на Константинополь.

Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.
Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.
Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.
Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.
Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.
Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.
Дорошенко, гетьман реєстрового козацтва.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ