Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Внутрішньонімецькі проблеми першої половини 90-х років

Для ендеерівського керівництва проблема об'єднання була найболючішою. Воно намагалося будь-що ЇЇ відтягнути, відстрочити, якимось чином загальмувати. Адже йшлося про кінець соціалістичного експерименту, про визнання безперспективності шляху, яким ішла Східна Німеччина, про історичну відповідальність її керівництва. З великими труднощами еволюціонувало в бік беззастережного об'єднання Німеччини також радянське керівництво. Певні побоювання німецьке об'єднання викликало в Польщі. Навіть в урядових кабінетах західних держав замислювалися над можливими наслідками зламу усталеного порядку в європейському балансі сил. Скориставшись ситуацією, Модров 1 лютого 1990 р. висунув триетапний план об'єднання Німеччини: від співробітництва обох країн у різних галузях, особливо економіці, через конфедерацію до утворення насамкінець Німецької Федерації чи Німецького Союзу. Але для східних німців та їхніх нових політичних партій такий тривалий шлях був неприйнятним. Вони поспішали скористатися плодами революції. ФРН виступила ініціатором негайного об'єднання уже влітку 1990 р. шляхом укладення економічного, валютного та соціального союзів між ФРН і НДР через обмін східних марок на західні тощо. Вирішальне слово у цьому плані мали сказати вибори у Східній Німеччині, призначені на 18 березня 1990 р.

У передвиборній кампанії склалися три основні блоки. Насамперед, це блок правоцентристських партій — ХДС, НСС (Німецький соціальний союз) та "Демократичне пробудження" — під назвою "Альянс за Німеччину". Другий блок — "Союз вільних демократів" — представляв союз трьох ліберальних партій — Ліберально-демократичної, Вільної демократичної і Партії демократичного форуму. На чільне місце своєї виборчої програми обидва блоки ставили об'єднання Німеччини на основі статті 23 Конституції ФРН від 1949 р. Тільки ПДС (колишня СЄПН) — третя сила на виборах — наполягала на збереженні НДР. А взагалі місця в Народній палаті виборювали 24 партії та об'єднання.

На виборах до Народної палати — законодавчого органу НДР — переконливу перемогу здобув "Альянс за Німеччину" — 40,7 % голосів виборців. ПДС зібрала лише 22 %. Перехідний коаліційний уряд з представників "Альянсу" та "Союзу вільних демократів" очолив християнський демократ Лотар де Мезьєр. Тепер шлях до єдиної Німеччини був відкритий. 31 серпня було підписано договір про об'єднання Німеччини. 12 вересня у Москві договором 2 + 4 СРСР, США, Англія та Франція як держави, що несли відповідальність за долю Німеччини після 1945 p., підтвердили її об'єднання. Німецькі кордони на Сході по Одеру і Нейсе визнавалися остаточними. А 3 жовтня 1990 р. відбулося саме об'єднання.

Таким чином, християнсько-демократичний уряд Г. Коля здійснив найкращу з можливих моделей об'єднання Німеччини без війни та зовнішньополітичних колізій. З її території почалося виведення 380-тисячного угруповання радянських військ, і Німеччина залишилася членом НАТО. Столицею об'єднаної Німеччини став Берлін. Німеччина знову стала найбільшою державою Європи (82 млн. населення). У протиборстві НДР—ФРН перемогли демократія і ринкова система.

Внутрішньонімецькі проблеми першої половини 90-х років

Об'єднання Німеччини не було одноразовим актом. Найголовнішою внутрішньою проблемою країни була інкорпорація п'яти новоприєднаних земель колишньої НДР. Починаючи від 1990 р. відбувалася приватизація власності, яку проводила створена ще 1 березня 1990 р. Опікунська рада, закривалися нерентабельні підприємства, йшло оздоровлення економіки, здійснювалася реструктуризація. Набагато швидше, аніж в інших посткомуністичних країнах, відбувалося входження Східної Німеччини в ринок. Це було цілком закономірно, адже НДР в економічному відношенні вважалася найбільш розвинутою країною соціалістичної співдружності. Проте за нових умов виявилося, що 90 % підприємств нежиттєздатні, тому підняти швидко промисловість і життєвий рівень населення східних

земель до показників Західної Німеччини - - річ непроста. Різниця в життєвому рівні населення ФРН і НДР у 1990 р. була значною і виражалася у співвідношенні 100:40. На думку деяких аналітиків, НДР відставала від ФРН у своєму розвитку на 25 років. Протягом чотирьох років після об'єднання уряд ФРН витратив на модернізацію та оздоровлення східних земель 400 млрд. дол. Це викликало певний психологічний настрій у німецькому суспільстві. Західних німців дратувало те, що вони змушені платити за об'єднання і безглуздість тоталітаризму. З іншого боку, виявилося, що жителі східних земель після 40 років командно-адміністративної системи далеко не всі готові зануритися у ринкове життя з його свободами, особистою відповідальністю та ризиком, плюсами й мінусами. Не всі виявилися здатними скористатися економічною свободою, за яку боролися. Масову приватизацію, повернення власності тим, кому вона належала до комуністичної влади (реституція), не всі сприйняли однозначно.

Переведення планового господарства на ринкову основу — процес болісний для суспільства. За період 1991—1994 pp. скорочення виробництва у хімічній галузі становило 74 %, у машинобудуванні — 78, текстильній — 86, електронній — 100 %. Сама приватизація у східних землях відбувалася з великими труднощами. Хоча держава надавала з цією метою необхідні кредити, проте зобов'язання, які змушений був брати на себе новий власник, були досить суворими (виплатити всі борги підприємства, зберегти робочі місця, налагодити виробництво у визначені строки тощо). Гальмувало процес економічного оновлення й те, що продуктивність підприємств на Сході складала лише 30 % порівняно із західними. Потрібні були кошти на цілковиту заміну технологічного устаткування. Опікунській раді не легко було знайти покупців на східнонімецькі монстри (на 75 % підприємств працювало в середньому більш як 1000 чол.). А тому держава надавала новим власникам різні пільги (цільові кредити, безвідсоткові позики, податкові пільги, всілякі фанти, перепідготовка кадрів). За перші три роки на реалізацію різних програм у Східній Німеччині було витрачено 475 млрд. марок. Та попри всі зусилля, у 1994 р. частка східнонімецьких земель в експорті ФРН становила лише 1,8 %.

Та з часом м'яка шокова терапія дала свої плоди. Планово-командне господарство переведено на ринкове. Відійшли в небуття підприємства-монстри. Уже в 1994 р. на Сході функціонувало 50 тис. підприємств, на яких кількість працівників не перевищувала 500. Прикметою часу стали інвестиції американського концерну "Доу кемікл" у потужний нафто-хімічний комплекс у Саксонії — Ангальт. Сам Дрезден почав перетворюватися на центр німецької мікро-електроніки.

Перехід Східної Німеччини до ринку відгукнувся безробіттям. Кількість тих, хто втратив роботу в Німеччині, сягнула 2,5 млн. чол., а кількість бідняків (звичайно, за місцевими стандартами) зросла до 10 %. Усе це призвело до різкого погіршення соціальної ситуації. Почастішали спалахи ненависті до іноземців, які бачаться такими, що зазіхають на німецький добробут та робочі місця. Активізувався екстремізм як правих, так і лівих, простежується їх прагнення до спільних дій. Неонацистські настрої були особливо поширені у східних землях. Основи червоно-коричневого союзу, як відомо, були закладені ще у ваймарський період. Спорідненість цих ідеологій відома. Для них обох характерне неприйняття демократичних принципів у політиці та ринкових відносин в економіці. Не випадково ліві і праві екстремісти діяли спільно, виступали як антиамериканісти проти Маастріхтського договору. Проте не екстремізм визначав обличчя суспільного життя Німеччини першої половини 90-х років.

Усе ж демократія поступово зміцнювалася і на Сході Німеччини. її гарантом виступала конституція ФРН. "Міттельштанд" — середній клас — наприкінці 1994 р. у східних землях представляли 470 тис. фірм, на яких працювало більше половини зайнятих по найму. За темпами зростання виробництва колишня НДР вийшла на перше місце у світі. Нові технології, висока продуктивність праці рішуче визначали обличчя економіки східних земель. Так, в Айзенаху раніше 10 тис. чоловік виробляли 80 тис. автомобілів, тепер 1800 продукують 150 000. Міцніє життєстійкість і життєздатність промисловості.

Вибори до бундестагу восени 1994 р. дали перевагу в 10 голосів коаліції ХДС/ХСС/ВДП і ще раз підтвердили, що громадянам об'єднаної Німеччини імпонувала розумна і

виважена внутрішня та зовнішня політика такого видатного державного діяча, як Г. Коль. Саме при ньому відбулося об'єднання Німеччини мирним шляхом, почалося будівництво парламентсько-урядового комплексу в центрі Берліна, а 31 серпня 1994 р. останній російський солдат покинув німецьку землю.

Завершення "ери Коля"
Повернення соціал-демократів до влади
Зовнішня політика уряду Г. Шрьодера
Німецько-українські стосунки
Соціально-економічний розвиток Німеччини наприкінці XX — на початку XXI ст.
Німеччина і світ
Розділ 12. КРАЇНИ ПІВНІЧНОЇ ЄВРОПИ
Політичний та економічний розвиток у перші повоєнні роки
Економічний бум та політичний розвиток 50—60-х років
Країни Північної Європи в 70-ті роки. Економічні труднощі та політичні метаморфози