Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Польща 60-х. Рух протесту студентів та інтелігенції в 1968 р.

Соціально-економічний розвиток Польщі в 60-ті роки мав досить суперечливий характер. Економіка країни, попри всі заклики до інтенсифікації, як і раніше, розвивалася екстенсивно. Хоча за роки другої (1961 — 1965) і третьої (1966—1970) п'ятирічок національний дохід виріс на 80 %. У розвитку польської індустрії особлива увага приділялася збільшенню енергетичних потужностей, будівництву нових промислових об'єктів у машинобудуванні і хімічній промисловості, а також розвиткові металургії і сировинної бази. Усього за ці роки було збудовано близько 600 і повністю реконструйовано 150 великих підприємств. В інвестиційній політиці перевага віддавалася важкій індустрії, наукомісткі галузі розвивалися слабо.

Характерною рисою розвитку сільського господарства була низька ефективність капітальних вкладів, що пояснювалося насамперед великою розпорошеністю землеволодінь, незаінтересованістю комуністичної держави у підтримці селян-одноосібників. Сільськогосподарське виробництво В 60-ті роки збільшилося всього на 25 %, а середня урожайність зернових — 12,4 ц з гектара — була однією з найнижчих у регіоні. Основну масу селян, як і раніше, становили одноосібники. Вони володіли на правах власності 85 % сільськогосподарських угідь і виробляли 86,5 % валової


продукції сільського господарства. Кооперативи у 1970 р. обробляли всього 1,7 % земельних угідь, решту — держсільгоспи. Щоб хоч як-небудь впливати на одноосібні селянські господарства, держава розвивала мережу сільськогосподарських гуртків, які сприяли вирішенню питань сівозміни, застосування добрив, використання сільськогосподарської техніки тощо. На кінець 1970 р. в країні їх налічувалося 35 тис.

У політичній сфері тривав відхід від лінії жовтня 1956 р. Невдовзі після III з'їзду ПОРП з Політбюро і Секретаріату ЦК почали усувати реформаторськії налаштованих членів керівництва (Є. Моравський, Є. Альбрехт), відбувалося подальше обмеження внутріпартійної демократії. Влада дедалі більше зосереджувалася в руках Політбюро ЦК ПОРП і партійної номенклатури. Участь профспілок у визначенні соціальної політики держави була досить обмеженою. Знову посилився адміністративний тиск на духовенство. Конфліктна ситуація склалася у стосунках з творчою інтелігенцією, яка протестувала проти обмежень демократії. Чергове загострення близькосхідної кризи і реакція на неї частини польського загалу були використані В. Гомулкою для насадження міфу про існування у країні сіоністської "п'ятої колони", що посилило антисемітський і антиінтелігентський синдром у суспільстві.

Конфлікт з інтелігенцією і студентською молоддю, які висловлювали невдоволення авторитарними методами правління Гомулки, досяг апогею в 1968 р. Приводом для масових виступів стала заборона інсценувати поему А. Міцкевича "Дзяди" у столичному театрі "Народови", оскільки деякі мотиви цього твору сприймалися глядачами як критичний натяк на порядки, що склалися в тодішній Польщі, особливо її підлегле становище щодо СРСР. У відповідь на рішення властей студентська молодь 30 січня організувала несанкціонований мітинг біля пам'ятника А. Міцкевичу. Міліція розігнала учасників виступу, 35 чоловік було заарештовано. Столичні маніфестації підтримували студенти Любліна, Познані, Гданська. Втім, властям удалося мобілізувати на свою підтримку робітничі загони, які разом з міліцією до 8 квітня придушили студентські виступи. Було затримано 2730 чоловік, 688 потрапили під слідство, 360 засуджені, багатьох викладачів столичних вузів звільнили з роботи. Широко використовуючи той факт, що серед учасників цих подій було чимало осіб єврейської національності, преса розгорнула розгнуздану антисемітську кампанію. Водночас терміново були внесені зміни до закону про вищу школу, які передбачали скасування її автономії, відновлення класових критеріїв прийому до вузів.

Антисемітська спрямованість внутріпартійних чисток 1968—1969 pp. спричинила еміграцію близько 20 тис. євреїв, що значною мірою дискредитувало Польщу в очах світової громадськості. Не меншої шкоди міжнародному престижу країни завдала участь Війська Польського у ліквідації "празької весни". Причому Гомулка, боячись зростання впливу комуністі в-реформаторі в у власній країні, був одним із найрішучіших прихильників силового придушення "чехословацького експерименту".

Підписання 7 грудня 1970 р. договору про нормалізацію відносин між ПНР і ФРН та позитивний відгук на нього у польському суспільстві створили у керівництва ПОРП ілюзію підтримки його політичного курсу громадськістю. Саме тоді було вирішено суттєво змінити цінову політику на внутрішньому ринку. У відповідь на підвищення цін 14 грудня 1970 р. застрайкували робітники судноверфей Гданська і Глині, до яких приєдналися робітники інших міст. Почалися вуличні сутички, під час яких сили правопорядку застосовували вогнепальну зброю проти демонстрантів у Гданську. Наслідки були трагічні: 44 убитих і 1164 поранених.

Наслідком кривавої акції стало падіння Гомулки, який багато чого обіцяв у 1956 p., а зрештою став жертвою тактики, яку так часто застосовував. Трагедія польського суспільства полягала в тому, що зміна вождів різного рангу тривалий час створювала і підтримувала на офіційному рівні ілюзію, що соціалізм — система досконала, погані лише виконавці. Посаду першого секретаря ЦК ПОРП обійняв Едвард Герек, який раніше очолював воєводський обком ПОРП у Верхній Сілезії. Згори знову посипалися обіцянки, а від поляків — кредит довір'я новому вождю. Цікаво, що найважливішим критерієм оцінки Е. Терека польським електоратом було його франко-бельгійське минуле.

Польські зусилля 70-х років. Початок формування опозиції
Суспільно-політична криза 1980 — 1981 pp.
Завершення антитоталітарної демократичної революції
Початок стабілізації (перша половина 90-х років)
До індустріального суспільства західного зразка
На шляху до Європейського Союзу
Нова зовнішня політика
Розділ 14. РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ
Становлення російської державності
Соціально-економічний розвиток