Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Складний шлях до ринку й демократії

Горбачовська перебудова в СРСР і процеси демократизації, розпочаті в інших країнах Східної Європи, поставили румунське суспільство перед дилемою: тоталітаризм чи демократія. Приводом для масових виступів проти тоталітарного режиму стали події в місті Тімішоарі, де 16 грудня 1989 р. відбулися сутички між силами правопорядку і демонстрантами, які організували живий ланцюг навколо будинку протестантського священика Ласло Тьокеша, якому загрожувала депортація. Виступ на захист священика-інакодумця переріс у масовий протест проти режиму Чаушеску. Масові мітинги та демонстрації відбулися і в інших містах. 22 грудня в Бухаресті після кривавих сутичок з секуратистами і військовими повстанці штурмом захопили будинок ЦК РКП. Напруженість у румунській столиці зберігалася ще кілька днів: обстрілювались центральні вулиці, пожежею були охоплені королівський палац, університетська бібліотека та інші будівлі. У вуличних боях загинуло 1104 і поранено понад 3 тис. повстанців. 22 грудня поблизу міста Тирговіште були заарештовані Ніколає та Єлена Чаушеску. 25 грудня за умов секретності відбувся військовий трибунал, який визнав диктатора та його дружину державними злочинцями й засудив їх до страти. Вирок було виконано того ж дня.

Створений в ході революції Фронт національного порятунку (ФНП), який очолив опальний партійний діяч Йон Ілієску, 23 грудня оприлюднив заяву, в якій повідомляв про падіння клану Чаушеску й перехід влади до його рук. Програма ФНП декларувала відмову від однопартійної системи, встановлення демократичної плюралістичної форми правління, проведення вільних парламентських і президентських виборів, реорганізацію національної економіки, проведення політики дружби й співробітництва в дусі "єдиної Європи". На падіння режиму населення зреагувало фразою "бог повернувся до Румунії". На підставі закону-декрету про політичні партії почалося формування багатопартійної системи. Зокрема, відновили свою діяльність націонал-ліберали. Розгорнувся складний і тривалий процес становлення демократії та цивільного суспільства.

Складний шлях до ринку й демократії

На початку 1990 р. на вимогу громадськості заборонено діяльність компартії Румунії, а її майно конфісковано. До травня місяця було зареєстровано 76 партій, а у вересні того ж року їх налічувалося вже 105.

Серед них п'ять "зелених" і сім республіканських партій, кілька демократичних рухів і національних фронтів, низка християнсько-демократичних союзів, циганських партій і союзів інших національних меншин, ціла серія аграрних і кооперативних партій та ін. Швидко набирали силу відновлені "історичні" партії: Націонал-цараністська, Націонал-ліберальна, а також Соціал-демократична, котрі на перших вільних виборах виступили єдиним блоком. Ці політичні угруповання відображали тенденцію до відродження й реставрації колишніх політичних структур, що засвідчили результати травневих (1990) парламентських виборів. Переконливу перемогу на них здобули депутати від ФНП, який невдовзі трансформувався в Партію соціальної демократії (ПСД). Президентом Румунії, попри своє комуністичне минуле, був обраний Й. Ілієску.

Радикальна антикомуністична опозиція (Націонал-цараністська, Християнська і демократична, Націонал-ліберальна, Ліберально-монархічна партії, націоналістична партія "Велика Румунія" та ін.) не визнала результатів виборів і організувала на університетській площі Бухареста мітинг-марафон, вимагаючи відставки новообраного президента й уряду. Акція протесту переросла у криваву бійку з силами правопорядку й шахтарями, яких викликав на підмогу до столиці президент. У листопаді 1991 р. похід 50-тисячного легіону румунських гірників на Бухарест та спровоковане безладдя (кілька чоловік загинуло, сотні дістали поранення) завершилися відставкою тодішнього уряду Петре Романа.

Економічний та соціальний хаос, суперечки в суспільстві навколо майбутнього державного устрою, зокрема заклики правих до відновлення монархії та повернення на престол короля Михая, як і гостра критика на адресу президента й виконавчої влади призвели до відставки законодавчого органу та глави держави й позачергових виборів (1992). Президентом Румунії вдруге став Й. Ілієску, а перемогу на парламентських виборах здобув пропрезидентський блок "червоний квадрат" (Партія соціальної демократії, Соціалістична партія праці та праві партії "Велика Румунія" і Партія національної єдності румун), який сформував новий уряд.

Кабінет Н. Векерою вніс істотні корективи в хід реформ, і вже в 1993 р. відбувся перелом. Економічний спад змінився зростанням виробництва на 1,3 %, а в 1995 р. цей показник сягнув 9,2 %. При цьому було змінено саму концепцію економічних перетворень. Румунські реформатори керувалися не стільки рекомендаціями західних експертів, скільки практичним досвідом щодо подолання кризових ситуацій у країнах з розвинутими ринковими системами. Процес приватизації дещо загальмувався. Лібералізація перестала бути самоціллю, а роль держави в економіці незмірно зросла.

Поліпшення макроекономічних показників в економіці супроводжувалося позитивними структурними зрушеннями, а темпи зростання промислового виробництва були вищими за валові показники по економіці в цілому. У самій промисловості випереджаючими темпами характеризувалися її обробні галузі, а серед останніх швидше розвивалися наукомісткі виробництва. Динаміці макроекономічних показників відповідала й активність надходження іноземних інвестицій в різні сфери румунської економіки. Лише у 1993— 1994 pp. у країну надійшло 1,3 млрд доларів іноземних інвестицій. Найкращим свідченням фінансової стабілізації був той факт, що населення повірило в ефективність реформ і масово обмінювало свої доларові заощадження на національну валюту, яку, своєю чергою, на вигідних умовах вкладало в банки. Заощадження населення стали важливим додатковим джерелом інвестицій.

Характер реформ кабінету Н. Векерою цілком вписувався в рамки неокейнсіанських концепцій, проте з наближенням парламентських і президентських виборів 1996 р. права опозиція звинуватила його в прихильності до комуністичних методів правління, а країни ЄС, посилаючись на нібито недемократичну еволюцію румунського суспільства, істотно зменшили обсяги допомоги.

Курс на переміни і збагачення (1996—2000 pp.)
Зовнішня політика
Розділ 16. СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
Післявоєнна реконверсія. Внутрішня політика
Формування зовнішнього курсу США
Післявоєнні соціальні проблеми і президентські вибори 1948 р.
Кінець ядерної монополії США. Успіхи та невдачі зовнішньої політики Г. Трумена
Доктрина "звільнення від комунізму". Маккартизм
Економіка США в 50-х роках. Перехід до системи ДМК, його специфіка у США
Республіканці та демократи в 50-тІ роки. Консервативна згода