Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Югославсько-радянський конфлікт 1948 р.

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

У лютому 1948 р. Й. Броз Тіто був запрошений до Москви на нараду з проблем Ватіканської федерації та інших питань. Проте він відправив тули делегацію у складі Е. Карделя, М. Джиласа й А. Бакари-ча. Сталін сприйняв це як вияв непокори. 18—19 березня 1948 р. з Югославії були відкликані радянські військові й цивільні спеціалісти, а в Москві перервані переговори з югославською торговою делегацією. У березні—травні 1948 р. відбувся обмін листами між радянським і югославським керівництвом. У своїх листах, адресованих Тіто, Сталін і Молотов звинувачували югославських лідерів у погіршенні стосунків між обома країнами. Тіто відкидав висунуті проти нього звинувачення й намагався виправдатися. Його позицію підтримав пленум ЦК КПЮ.

Бажаючи продемонструвати свою вірність марксизму-ленінізму й беззастережне прийняття радянського досвіду соціалістичного будівництва, лідери Югославії 28 квітня 1948 р. ініціювали черговий закон про націоналізацію, який не мав прецеденту в східноєвропейських країнах. Він розширив державний сектор за рахунок малих і середніх підприємств, що не потрапили під націоналізацію 1946 р. Йшлося, практично, про одержавлення всієї промисловості.

Проте Сталін, маючи намір дати урок керівництву інших країн народної демократії, переніс обговорення югославського питання в Інформбюро. На Бухарестській нараді країн-учасниць (червень 1948 р.) було прийнято резолюцію, в якій містилися звинувачення керівників КПЮ у закулісній критиці ВКП(б) і СРСР, невизнанні марксистської теорії тощо. Таким чином, конфлікт переріс у відкриту пол іти ко-ідеологічну війну. Улітку 1948 р. в СРСР і країнах народної демократії була розгорнута широка антиюгославська кампанія.

V з'їзд КПЮ (липень 1948 р.) відхилив резолюцію Інформбюро й водночас заявив про своє прагнення ліквідувати розходження з ЦК ВКП(б) та з Інформбюро. Більша частина членів КПЮ і безпартійних громадян підтримали своє керівництво. Кампанія проти "інформбюровщини", що розгорнулася у країні, поляризувала югославське суспільство, створила атмосферу нагнітання напруженості й підозрілості. Увійшли в практику адміністративні методи керівництва економікою, посилилися репресії проти політичних супротивників. У січні 1949 р. проголошено курс на масову колективізацію сільського господарства. Чисельність СТК зросла з 1318 у 1948 р. до 6668 у 1950 р.

Погіршення відносин з Радянським Союзом і країнами народної демократії змусило югославське керівництво шукати підтримки капіталістичних держав. У липні 1948 р. США і Югославія уклали угоду про звільнення "заморожених" у США югославських активів та майна на суму 47 млн. доларів. Водночас були врегульовані претензії з приводу націоналізації Югославією американської власності (США отримали компенсацію у розмірі 17 млн. доларів), а також проведені взаємні розрахунки за ленд лізом.

У 1949 р. взаємні звинувачення між керівництвом Югославії і країн радянського блоку посилились. Наприкінці вересня радянський уряд денонсував радянсько-югославський союзний договір. Прикладові СРСР наслідували всі країни народної демократії. Югославія опинилася в економічній блокаді, що підштовхнуло її до розширення торговельно-економічних зв'язків із західними країнами.

Чергові звинувачення на адресу КПЮ містилися в резолюції наради Інформбюро, що відбулася в Будапешті у листопаді 1949 р. У документі, зокрема, стверджувалося, що югославське керівництво встановило у країні антикомуністичну поліцейську диктатуру фашистського типу і є наймитом імперіалістичної реакції. Це призвело до остаточного розриву відносин Югославії з СРСР і країнами народної демократії, хоча формально дипломатичні зв'язки між ними усе ж не були розірвані. Після появи будапештської резолюції керівництво КПЮ відійшло від своєї "оборонної" позиції й розгорнуло широку кампанію проти Радянського Союзу та його сателітів. Воно звинувачувало сталінське керівництво в переродженні соціалізму в державно-капіталістичну систему, в догматичній ревізії марксизму-ленінізму, бюрократизації партії і країни.

Югославсько-радянський конфлікт, який досяг у 1949— 1953 pp. свого апогею, помітно вплинув на Югославію. Змінилося геополітичне становище ФНРЮ: з активного члена табору народної демократії Югославія перетворилася на країну, йому об'єктивно протилежну. Конфлікт став потужним імпульсом для зростання жорстокості комуністичних режимів, становлення адміністративно-командної системи, форсування соціалістичних перетворень як у Югославії, так і в інших країнах соціалістичного табору. У самій Югославії різко зросла внутрішньополітична напруженість. Для виживання необхідно було внести зміни в зовнішню і внутрішню політику країни.

Суспільна криза початку 50-х років і перехід до самоврядного соціалізму
Метаморфози самоврядного соціалізму
Період "контрреформ"
Криза економічно та політичної системи
Розпад югославської федерації
Збройні конфлікти на теренах "другої Югославії"
Політичні процеси у "третій Югославії"
Соціально-економічний розвиток Союзної Республіки Югославії
Проблема Косово
Югославська федерація: проблеми остаточного розмежування
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru