Культурологія - Безвершук Ж.О. - Словник

Агіографія (з грец. — святий і графія) — вид церковної історичної літератури, що містить опис життя (житія) святих і церковних діячів.

Апокрифи (з грец. — таємний, прихований) - пам'ятки релігійно-легендарної літератури; тексти, які не ввійшли у канон, оскільки на соборах у їх справжності сумнівалися. У дохристиянські часи і в період раннього християнства А. називали твори з прихованим смислом, зрозумілим лише для окремих втаємничених людей. Пізніше до А. належали книги, які тематично були пов'язані з офіційно визнаними фактами, але дещо інакше тлумачили канонічні сюжети.

Аутодафе (з порт. — акт віри) — оголошення та приведення у виконання вироку інквізиції, зокрема публічного спалення засуджених на вогнищі.

Ваганти (з латин. — ті, що мандрують) — мандрівні клірики, школярі, іноді збіднілі лицарі і городяни із середньовічної Західної Європи XI—XV ст. У своєрідній сміховій ліриці вони пародіювали культові церковні тексти, писали вірші латинською мовою сатиричного ті епікурейського характеру, застільні та любовні пісні (до наших днів дійшов студентський гімн— "Радіймо!").

Вітраж (з латин. — скло) — картина чи орнаментальна композиція, виконана зі скла (чи інших матеріалів, які пропускають світло). В. використовувався для заповнення віконних прорізів. Спочатку В. робили з окремих шматків кольорового скла, скріплених свинцевими або олов'яними переплетеннями.

Десятинна церква в Києві — перша кам'яна церква Давньої Русі, збудована руськими і візантійськими майстрами у 989—996 рр. за часів князя Володимира. Названа так тому, що на її спорудження й утримання князь увів спеціальний податок — десятину. Наприкінці 1240 р. із вторгненням у Київ полчищ Батия церква була зруйнована.

Дисиденти (з латин. — незгідний) — 1) людина, яка не додержується панівного віросповідання; 2) у середні віки назва всіх некатоликів у країнах Західної Європи, у тому числі в шляхетській Польщі.

Дитинець — центральна укріплена частина міста в Давній Русі. Зазвичай Д споруджували на зручних для оборони місцях (па мисах річок, пагорбах) і оточували ровами, валами, мурами з баштами і брамами. У Д. розміщувалися князівські та боярські двори, житла військових і духівництва, міські собори.

Єресі (з грец. — осягаю, обираю, переконую) у античних письменників — "свобода вибору", "вчення", "школа". У ранній патристиці слово "Є." вживалося стосовно людей, які на основі вільного розуму тлумачили християнські поняття. Вселенські собори надавали податтю "Є." статус терміна, який означав учення, що відступило від догматики і підлягає осудженню та прокляттю. Є. виникали вже в перші віки християнства.

Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир — один з діючих православних монастирів, видатна пам'ятка архітектури і мистецтва XII ст. Близько 1108— 1113 рр. у ньому було збудовано Михайлівську церкву. У XII ст. монастир був місцем поховання князів. У 1240 р. із вторгненням у Київ полчищ Батия він був частково пограбований і зруйнований. Відбудований у XIV ст. І тоді ж почав називатися Києво-Михайлівський Золотоверхим монастирем.

Києво-Печерська лавра — православний монастир, заснований 1051 р. вихідцями з бояр Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої резиденції князя у с. Берестові поблизу Києва. У ХП ст. отримав назву "Лаври" (головного великого монастиря). К.-П. л. була центром перекладання і переписування творів з грецької та інших мов. Тут писалися житія святих, а також житія монахів та повісті, які на початок XIII ст. увійшли до збірки, що пізніше почала називатися "Києво-Печерським патериком":

Кирилівська церква в Києві — архітектурно-художня пам'ятка XII—ХУШ ст.; велика тринефна споруда з шістьма опорними стовпами й однією банею.

Книжкова мініатюра — вид живопису, ілюстрація, яка прикрашала рукописні книги. Появі ілюстрації сприяло виникнення пергаменту, який краще сприймав фарбу, ніж папірус (II—IV ст.). Головним замовником багатоілюстрованої книги для богослужіння стала церква. У ранньому середньовіччі (VI—VIII ст.) орнамент, який прикрашав вільну поверхню, особливого розквіту набув саме у рукописних книгах. Власне літери стали схожими на орнамент. Велика літера, ініціал, розрослися в цілу картину, замінивши собою мініатюру.

Літописи — історичні твори в Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в яких розповідь велася І за роками. В Л. розповідь про події кожного року починалася словами "в літо" (звідси — назва "літопис"). Більшість Л. дійшла до нас у вигляді літописних зве* день, в яких поєднані в єдину оповідь окремі літописні книги, акти, повісті, житія святих тощо.

Менестрель (з фр., латин. — той, що перебуває) -середньовічний співак, музикант, потішник, зазвичай постдекламатор при дворі феодального сеньйора у Франції та Англії ХІП—XIV ст. За тематикою творчість М. орієнтувалася на смаки знаті.

Мінезингер (з иім. — любов і співець) у XII— XV ст. — німецький середньовічний поет-співак, автор і виконавець лицарських ліричних пісень, для яких були характерні вишуканість і культ прекрасної дами.

Ордалії (з пізньолатин. — присуд, суд) — спосіб виявлення вини підсудного шляхом різних випробувань (вогнеМ, водою, розжареним залізом) або судом двобою, який іноді називався "поле". О. широко застосовувалися у середньовічному судовому процесі.

Отці Церкви — група перших християнських богословів, творців патристики. Перехід християнства на права державної релігії у IV ст. вимагав роботи над цілісною систематизацією християнської догматики. Кульмінацією цієї діяльності став гурток "каппадокійців" (Каппадокія — область на півдні Малої Азії), до складу якого входили Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ниський на Сході та Августин на Заході.

Патристика (з латин. — отці, церква) — термін, який позначає вчення перших християнських богословів, проте з другої половини V ст. до VII—VIII ст. П. уже стала філософією. На відміну від Старого і Нового Завітів (християнське Святе Письмо), П. — це Свята спадщина. Патристична література охоплює "апостольський" період, з середини II ст. відкривається доба так званих апологетів — письменників-полемістів, які захищали християнство під час репресій з боку влади і нападок філософів. Наступний етап — творчість гуртка "каппадокійців" — найбільш впливових Отців Церкви, які власне й заклали основні догми і церковну політику стосовно культури.

"Повчання Володимира Мономаха" ("Повчання Володимира Мономаха своїм дітям") — визначна пам'ятка давньоруської літератури XII ст. "Повчання", яке збереглося без закінчення, вміщено в Лаврентіївському списку "Повісті временних літ". Володимир Мономах повчав своїх нащадків бути мудрими і освіченими правителями на Русі, оберігати її єдність, бути справжніми християнами і не вдаватися до покарання через смерть ("не губіть людську душу").

"Руська правда" — збірники норм давньоруського права XI—XII ст. Відома велика кількість списків "Р, п.", які прийнято поділяти на три редакції — коротку, розширену та скорочену, коротка є найдавнішою (XI ст.) і складається з "Правди Ярослава", "Найдавнішої правди", "Правди Ярославичів", або "Статуту Ярославичів", "Покону вірного" та "Урока мостникам". "Р. п." мала великий вплив на розвиток феодального права майбутньої України, а також Росії, Білорусі, Литви і Польщі.

Скоморохи — мандрівні актори, потішники, витівники у народних театральних виставах. У літописах перша згадка про С. у Київській Русі датована 1068 р.

Скрипторій (з латин. — місце для писання) — школа, майстерня спочатку при монастирях, а пізніше в містах, де переписувалися книги.

"Слово о полку Ігоревім" — найвидатпіша літературна пам'ятка Давньої Русі (XII ст.); епічний твір, змістом якого став невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича та інших князів проти половців у 1185 р. Автор "С", який невідомий, виявив велику людяність щодо героїв цього невдалого походу. "С" було знайдене на початку 90-х років XVIII ст. (знайшов О.І. Мусін-Пушкін у списку кінця XV — першої половини XVI ст., який пізніше згорів у пожежі у Москві 1812 р.). "С." перекладене багатьма мовами світу.

"Слово про закон і благодать" — зразок ораторської І прози Київської Русі. "С." написане і виголошене митрополитом Іларіоном з нагоди відкриття Софійського собору (десь між 1037 та 1050 рр.). "С." стверджує, що, русичі, які не знали "рабства закону" ("Старого Завіту"), виявилися відкритими релігії Євангелія, а тому Русь християнізувалася органічно і швидко. В "С" прославляються київські князі Володимир Святославич і Ярослав Мудрий, підтримується актуальна ідея Київської держави під єдиною владою та самостійність руської православної церкви.

Софійський собор у Києві — видатна пам'ятка архітектури Київської Русі, яку було закладено 1037 р. за князювання Ярослава Мудрого. Собор будували візантійські та київські майстри. В плані храм є прямокутником, поділеним 12 опорними стовпами на 5 нефів. Вія оточений з трьох боків двома рядами галерея, з яких внутрішня була двоярусною, а зовнішня — одноярусною, відкритою. Опорні стовпи тримають склепіння та 13 куполів. С. с. належить до храмів хрестово-купольного типу.

Схоластика (з грец. — вчена бесіда, школа) — релігійно-філософські вчення західноєвропейського середньовіччя і Нового часу, які, на противагу містиці, бачили шлях пізнання Бога в логіці і міркуванні, а не у надрозумному спогляданні і відчутті. С. розробляла і власне філософські проблеми, проте в основному для С. філософія була "служницею теології".

Трубадури (з Прованс. діал. — ті, хто віршує) — мандрівні поети-співці ХІІ—ХШ ст. у Провансі — південній провінції середньовічної Франції, які оспівували лицарську мужність та пригоди. Деякі із створених Т. віршованих форм лягли в основу західноєвропейської поезії.

Трувери (з фр. — шукачі, вигадники) — мандрівні співці-поети у середньовічній Франції ХІІ—XV ст., які складали пісні про героїчні подвиги, писали романи і драматичні твори (Кретьєн де Труа, Жан Бодель, Марія Французька та ін.).

Університет (з латин. — сукупність) — виший навчально-науковий заклад, який об'єднує низку факультетів, що представляють основні розділи наукового знання. У. мають поєднувати навчальну і наукову роботу. Були засновані такі У.: у 1200 р. — Паризький, у XIII ст. — Оксфордський і Кембриджський в Англії, Саламанкський в Іспанії, Неополітанський в Італії, в XTV ст. — Празький, Краківський, Гейдельберзький, Кельнський та Ерфуртський. Наприкінці XV ст. у Західній Європі вже нараховувалось 65 університетів.