Педагогіка вищої школи - Туркот Т.I. -
Лекція у вищій школі: технологія і техніка підготовки і проведення

Учіння розум просвітлює М. Ломоносов

Організація навчання у вищій школі забезпечується засобами поєднання аудиторної і позааудиторної форм навчання. До традиційних форм організації навчального процесу (видів навчальних занять) відносять:

- лекції;

- семінари;

- практичні заняття (лабораторні роботи, лабораторний практикум);

- самостійну аудиторну роботу студентів;

- самостійну позааудиторну роботу студентів;

- консультації;

- курсове проектування (курсові роботи);

- дипломне проектування (дипломні роботи);

- усі види практик.

Для здійснення контролю за якістю знань та вмінь студентів традиційно використовуються:

- контрольні роботи;

- індивідуальні співбесіди;

- колоквіуми;

- заліки;

- іспити;

- захист курсових і дипломних робіт;

- державні іспити;

- комплексний іспит за фахом.

У вищому навчальному закладі лекція традиційно посідає одне з найбільш важливих місць у навчальному процесі.

Лекція у вищій школі: технологія і техніка підготовки і проведення

Лекція (лат. lektio - читання) - це стрункий, логічно завершений, науково обгрунтований, послідовний і систематизований виклад певної наукової проблеми, теми чи розділу навчального предмету, ілюстрований за необхідністю наочністю та демонструванням дослідів. Лекція мас органічно поєднуватися з іншими видами навчальних занять, слугувати підґрунтям для поглиблення і систематизації знань, які набуваються студентами у процесі аудиторної та позааудиторної навчальної роботи.

Методика підготовки і проведення лекції має свою специфіку, на якій зупинимося детальніше. Найперше слід зазначити, що сучасна лекція - це посвячення слухачів у процес сумісної наукової роботи, залучення їх до наукової творчості, а не тільки передавання наукової істини. Тому характерною особливістю сучасної лекції має бути діяльнісна основа, яка означає не механічне поєднання діяльності викладача і студента, а перш за все їх взаємодію у сумісному навчальному пошуці.

Згідно вимог сучасної дидактики вищої школи лекція повинна забезпечувати:

- науковий виклад великого об'єму чітко систематизованої і концентрованої, методично грамотно опрацьованої сучасної наукової інформації;

- доказовість і аргументованість суджень;

- достатню кількість фактів, аргументів, прикладів, текстів чи документів, які підтверджують основні тези лекції;

- ясність, логічність і лаконічність викладу інформації;

- активацію навчально-пізнавальної діяльності слухачів різноманітними засобами;

- чітке окреслення кола запитань для самостійного опрацювання з посиланням на джерела інформації;

- аналіз різних поглядів на вирішення поставлених проблем;

- надання студентам можливості слухати, осмислювати і нотувати отриману інформацію;

- встановлення контакту з аудиторією та забезпечення ефективного зворотного зв'язку;

- педагогічно доцільне використання різноманітних засобів наочності;

- педагогічну завершеність (повне висвітлення наукової проблеми чи теми з логічними висновками).

Дидактична цінність лекції полягає в тому, що студент отримує можливість засвоїти значно більший об'єм інформації, ніж за той самий час самостійної роботи. Під час лекції досвідчений викладач може плідно впливати на погляди і переконання студентів, формувати у них уміння критично оцінювати отриману інформацію, ознайомлювати слухачів з новітніми науковими досягненнями. Лекція слугує своєрідним дороговказом для студентів у неосяжному морі інформації. Вона незамінна, коли відчувається дефіцит літератури. Однак лекція має і певні недоліки: привчає студентів до пасивного сприймання інформації і ЇЇ механічного запису , гальмує бажання самостійно опрацьовувати інші джерела інформації окрім конспекту, звужує навчання у ВНЗ до школярства (наприклад, простого відтворення прослуханого) тощо.

Проведені дослідження (А.І. Кузьмінський) засвідчують, що після лекції з усього обсягу інформації студенти можуть відтворити лише 10-15% (як говорить народна мудрість: "В одне ухо влетіло, в друге вилетіло"). Окрім того великі потоки слухачів (більше 50 осіб) позбавляють викладача можливості ефективного управління розумовою діяльністю студентів. Відсутність бажання студентів активно працювати на лекції може мати декілька причин, найбільш типовими з яких є наступні:

- невідповідність рівня складності пропонованого на лекції матеріалу рівню підготовленості студентів до його сприйняття;

- надмірна теоретизація матеріалу або навпаки його спрощення, "розжовування" до примітивізму;

- відсутність зв'язку між теоретичним матеріалом і його практичною значущістю;

- відсутність у студентів мотивації до вивчення конкретного предмету у зв'язку з нерозумінням його ролі в майбутній професійній діяльності;

- недостатня психолого-педагогічна та методична підготовка викладача, його невміння цікаво і доступно викладати навчальний матеріал, продумувати кожен фрагмент лекції та зацікавити ним слухачів. У зв'язку з цим приведемо одне порівняння: за даними американських фахівців підготовка до інтенсивної одногодинної лекції вимагає від викладача щонайменше 30-40 годин підготовки . Іншими словами, "високий енергетичний імпульс" лекції повинен забезпечуватися потужною і довготривалою "акумуляцією" інформаційної енергії. Отже, важливим показником лекції має бути її змістовність та інформативність - сукупність нових знань з теми, їх повнота і достовірність.

I.A. Балягіна, М.А. Богоград та Г.О. Ковальчук пропонують визначити рівень змістовності лекції за допомогою спеціального показника Рз :

Рз = Чз/ Чл- 100%,

де; Р з - показник рівня змістовності лекції; Ч з - час змістовної частини лекції; Ч л - час лекції;

Так, наприклад, якщо за 90 хвилин лекції викладач висвітленню проблеми присвятив 60 хвилин, то

Р = 60/90 o 100%, отже Рз = 66,6%.

Чи можна досягти, щоб лекція була змістовною на 100%? Мабуть, це неможливо, адже іноді лекцію доповнюють цікавими даними та прикладами, афоризмами і т.п. Водночас треба пам'ятати, що ця інформація не повинна бути тільки цікавою, але й мусить мати безпосереднє відношення до теми. Викладач повинен докласти максимум зусиль, щоб надати необхідну інформацію за темою і у такому обсязі, коли студенти її найкраще засвоять. Не слід забувати пораду знаменитого практика і теоретика красномовства давнього Риму Ціцерона: "Найбільша майстерність оратора - не тільки сказати потрібне, а й не сказати непотрібного". Тому досвідчені викладачі досягають оптимального рівня інформативності завдяки певному обмеженню надмірності інформації. Така надмірність у лекції показує, наскільки кількість вимовлених оратором слів перевищує мінімальну кількість їх, безумовно необхідну для передавання певного обсягу знань. Молодим викладачам можна порадити проаналізувати рівень надмірності власного мовлення. Для цього слід записати фрагмент своєї лекції так, як вона була подана студентам, і проаналізувати скільки слів можна скоротити, не зруйнувавши змісту висловленого. Невиправдана надмірність інформації може викликатися:

- недоліками мовленнєвого стилю лектора;

- акцентуванням уваги на роз'ясненні зрозумілих усім понять і фактів;

- зайвим повторенням думок, що однак не повинно викликати повторення окремих найбільш важливих слів і фраз для їх найкращого запам'ятовування;

- невиправданою кількістю прикладів та демонстрацій, чим порушуються психологічні закони запам'ятовування.

Так, експериментально встановлено, що слухач зазвичай може запам'ятати і відтворити не більше 5-9 одиниць інформації. Тому на лекції доцільно аналізувати не більше 5 основних проблем. Що ж стосується кількості рис аналізованих явищ, то тут слід обмежуватися максимальним числом - 9, що є межею короткотермінового запам'ятовування. У лекції також слід обмежувати кількість цифр, використовуючи максимальний "психологічний цифровий бар'єр": 5-7 цифр. Викладачам (особливо економічних дисциплін, яким необхідно використовувати цифровий матеріал) із загального обсягу цифрових даних слід відбирати обмежене коло найпотрібніших показників, і докладно аналізувати саме їх, уникати громіздких цифр та використовувати узагальнені величини, що більш легко сприймається аудиторією. Зазвичай на лекціях слід відмовитися від об'ємного кількісного аналізу або проводити його у випадках лише кончої необхідності. Методично доцільно буде обмежитися викладом його результатів. Однією з важливих рис лекторської майстерності варто вважати уміння викладача використовувати в лекції оптимальну кількість змістових, відомих раніше і нових відомостей, зокрема цифрових.

Отже, лекційний матеріал повинен старанно відбиратися, а на лекціях обговорюватися тільки найбільш важливий у змістовому і структурному значенні навчальний матеріал. Студент повинен чітко усвідомлювати, яку конкретно інформацію він повинен засвоїти на лекції, яку в процесі практичних занять та в процесі самостійної роботи. Тому на самому початку курсу бажана вступна лекція, яка у стислій, а можливо у схематичній формі могла б надати інформацію про завдання, зміст і структуру усієї навчальної дисципліни, її взаємозв'язки з іншими дисциплінами, значення у фаховій підготовці спеціаліста. Зміст і деталізація рекомендацій викладача щодо навчальної діяльності на лекції визначається тим, на якому курсі читається лекція і зі студентами якої форми навчання (денної, чи заочної) проводиться заняття. Для студентів заочної форми навчання слід використовувати настановчі лекції. На такій лекції окрім розкриття предмету і завдання навчальної дисципліни, визначення кола її проблем, необхідно зробити огляд наявних джерел інформації, сформулювати методичні поради щодо організації самостійної роботи, окреслити терміни та зміст контрольних заходів, висловити рекомендації відносно форм звітності про хід та результати опрацювання навчального матеріалу.

Оглядову лекцію найчастіше читають перед виробничою практикою, державними іспитами, перед виконанням курсових чи дипломних робіт, абітурієнтам - перед вступними іспитами (якщо ВНЗ їх проводить).

Головне завдання оглядової лекції полягає в забезпеченні взаємозв'язку і наступності між вивченими темами, між теоретичними заняттями і практичними вміннями. Мета такої лекції - узагальнення і систематизація наукових знань. Зазвичай стрижнем оглядової лекції виступає концептуальна основа всього курсу і його найбільших розділів.

Традиційним типом у практиці вищої школи постають тематичні лекції. їх призначення полягає в розкритті певної теми навчальної дисципліни, пояснення студентам інформації, що має бути ними осмислена, засвоєна і використана в ближній перспективі на практичних заняттях, а в далекій перспективі - у майбутній фаховій діяльності.

За способом викладу навчального матеріалу можна виокремити такі види лекцій:

- проблемні лекції;

- лекції - візуалізації:

- лекції - консультації;

- бінарні лекції;

- лекції - бесіди;

- лекції - дискусії;

- лекції із заздалегідь запланованими помилками;

- лекції з аналізом конкретних ситуацій;

- лекції - конференції;

- лекції - прес-конференції.

Проблемна лекція
Опорний конспект (зразок)
При підготовці та проведенні лекції викладачеві бажано скористатися наступними рекомендаціями
Семінарське заняття, методика його підготовки та проведення
Практичні заняття. Методика підготовки і проведення
Методика проведення консультацій та індивідуальних занять
Міні-модуль 3.3. Психолого - педагогічні особливості організації самостійної роботи студентів
Види самостійної роботи студентів
Метод "Портфоліо" в структурі самостійної роботи
Комп'ютерна підтримка самостійної роботи студентів
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru