Педагогіка вищої школи - Туркот Т.I. -
Урахування акцентуацій характеру студента

Темперамент впливає на форму прояву характеру, своєрідно забарвлюючи ті або інші його риси. Відомий педагог І.Ф. Харламов підкреслює: "Велику увагу слід приділяти вивченню суттєво - емоційної сфери учнів і своєчасно виявляти тих, хто відрізняється підвищеною подразливістю, негативно реагує на зауваження, не вміє підтримувати позитивні контакти з товаришами. Не менш суттєвим є знання типології характеру кожного учня для того, щоб ураховувати при організації колективної діяльності, подоланні негативних рис і якостей.

Характер (грец. - карбування, відбиток) - це сукупність сталих індивідуальних рис особистості, які формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Отже, характер є сукупністю певних рис особистості. Кожна риса характеру є рисою особистості, але далеко не кожна риса особистості є рисою характеру.

Характер взаємопов'язаний з іншими сторонами особистості, зокрема з темпераментом і здібностями. Так, наполегливість у холерика виявляється в кипучій діяльності, у флегматика - в зосередженому обміркуванні. Холерик трудиться енергійно, швидко, а флегматик - методично, не поспішаючи. З іншого боку, і сам темперамент у певній мірі дещо "перебудовується" під впливом характеру: так, людина із сильним характером може в певній мірі впливати на деякі негативні сторони свого темпераменту. Розквіт здібностей пов'язаний з умінням наполегливо переборювати труднощі, не занепадати духом під впливом невдач, працювати організовано, виявляти ініціативу. Зв'язок характеру і здібностей виражається й у тім, що формування таких рис характеру як працьовитість, ініціативність, рішучість, організованість, наполегливість

Відбувається у тій же сфері людської діяльності людини: у якій

формуються і її здібності. Наприклад, у процесі праці, як основного виду

діяльності, розвивається, з одного боку, здібність до праці, а з іншого - працьовитість як риса характеру.

Існує декілька підходів до класифікації характерів. В основу однієї з таких класифікацій покладене відношення людини до певних аспектів діяльності та відповідні риси характеру:

відношення особистості до праці - працездатність, схильність до творчості, старанність, відповідальність, ініціативність, наполегливість або протилежні риси: пасивність, безвідповідальність, лінощі тощо;

відношення до інших людей, колективу, суспільства - товариськість, альтруїзм, чуйність, уважність, колективізм чи індивідуалізм, презирство та інші.

відношення людини до самої себе - самоповага, гордість, егоїзм самокритичність або самолюбство, зарозумілість, самовпевненість та інші;

відношення до речей - акуратність, бережливість, щедрість або неохайність, скупість тощо.

За іншою класифікацією виділяють такі риси характеру:

а) риси, які характеризують вчинки людей щодо вибору цілей діяльності і спілкування, наприклад - ощадливість, раціональність;

б) риси, які характеризують дії, спрямовані на досягнення цілей, наполегливість, цілеспрямованість, послідовність тощо;

в) риси, які безпосередньо пов'язані з темпераментом і характеризують особливості дій, вчинків, поведінки загалом, - інтроверсія-екстраверсія, витриманість-імпульсивність, тривожність та інші.

З позицій зору формування сприятливих взаємовідносин між членами студентської групи, між студентами і викладачами до уваги слід брати теорію акцентуацій особистості (акцентуацій характеру) К. Леонгарда.

Особистості, у яких основні риси мають занадто високий ступінь виразності (крайні варіанти норми), К. Леонгард назвав акцентуйованими. Ці особистості не є патологічними, вони мають як потенційні можливості соціальних позитивних досягнень, так і соціально негативні потенції

(наприклад, у них є ризик виникнення психопатій). Деякі "акцентуйовані особистості" можуть постати у негативному світлі, оскільки життєві обставини були несприятливими, але під впливом інших чинників вони могли б досягти неабияких успіхів.

Акцентуації характеру часто (50-80%) зустрічаються у підлітковому та юнацькому віці. Педагогам нерідко доводиться вступати у взаємодію з акцентуйованими особистостями, а тому важливо знати і передбачати специфічні особливості поведінки молодої людини. Викладачам ВНЗ, кураторам студентських груп, слід знати і ураховувати особливості спілкування і поведінки акцентуйованої особистості, запропоновані Н.В. Ліфарєвою , які ми пропонуємо у наступному вигляді (табл. 14).

Вчені зазначають, що починаючи з 40-х рр. XX ст. збільшилась кількість людей, що мають акцентуації, тому науковці спробували виявити і пояснити цей феномен: "У чому причини і звідки витоки цього явища?" - ставилося питання вченими перед різними лекційними аудиторіями протягом трьох років (близько 800 осіб). У судженнях студенти були одностайними: війни XX ст., репресії, голод та інші соціальні негаразди (у психологічному розумінні - стреси, страх, тривожність, гальмування емоцій і мислення) призвели до "розширення кордонів" неврівноваженості та інертності людини взагалі, особливо генотипу на нашій території, і передаються спадково. Ці риси виявляються в різних людей по-різному: в нерішучості, сумнівах, побоюванні нового, нав'язливих станах, неможливості закінчувати розпочату роботу тощо" .

Особливості спілкування і діяльності залежно від типу акцентуації характеру особистості

Продовження табл. 14

Продовження табл. 14

Продовження табл. 14

Продовження табл. 14

Продовження табл. 14

Інші прояви індивідуально-психологічних особливостей
Урахування Тендерних особливостей студентів
Типологізація студентів та її урахування в навчально-виховному процесі
Міні-модуль 4.3. Значення пізнавальної професійної мотивації для становлення особистості майбутнього спеціаліста. Динаміка професійної мотивації
Мотиви і мотивація професійної діяльності
Динаміка професійної мотивації та адаптації студентів до навчання у вищій школі
Міні-модуль 4.4. Гуманістичне освітнє середовище як чинник соціалізації студента та розвитку його творчої особистості
Студент як головна постать навчально-виховного процесу
Проблема гармонізації міжособистісних стосунків у студентській групі
Модуль 5. Особистість викладача вищого навчального закладу