Соціальна педагогіка - Пальчевський С.С. -
1.12. Соціальна робота і соціально-педагогічна діяльність у зарубіжних країнах

По-справжньому нація велика не тоді, коли вона складається із великої кількості мислячих, вільних і енергійних людей, а коли думка, свобода і енергія підкорені ідеалу вищому, ніж у середнього члена суспільства.

Метью Арнольд

Проблеми та завдання соціалізації особистості на початку третього тисячоліття. Соціалізація особистості в освіті США. Американська община як центр соціалізації різновікових груп населення. Психолого-педагогічна служба "Гайденс". Соціально-педагогічні дослідження у США. Особливості соціальної роботи та соціально-педагогічної діяльності у Великобританії. Вирішення проблем соціалізації дітей та підлітків у Франції. Реалізація основних принципів теорії та практики соціалізації в Німеччині. Соціально-педагогічна діяльність соціальних служб Швеції.

У кінці ХХ-го- на початку ХХІ століття найрозвинутіші країни світу, складаючи економічний авангард людства, незважаючи на високий економічний розвиток, зустрілися з низкою проблем, які для свого вирішення, з одного боку, вимагають глобальних підходів, а з іншого, спричиняють висновок, що правильні в минулому норми індивідуальної і колективної поведінки стають згубними і вимагають негайної корекції або тієї мети, яку вони зумовлювали, або тих дій, за рахунок яких дотримувалися.

У найближчих два-три десятиліття стратегія і тактика життєорганзації народів світу, будучи орієнтованими на високу якість життя в розвинутих країнах та значне її підвищення у країнах третього світу, в основному повинні спрямовуватися на вирівнювання та підтримування більш - менш стійкого рівня співіснування з біосферою. Для цього відповідно до "заповіту" Нобелівського лауреата Конрада Лоренца в екопсихологічну систему людської особистості, як складової загальнопланетного співтовариства у найближчі два-три десятиліття необхідно закласти ті основи внутрішнього психологічного "дому", які, гармонізуючи інтереси особистості та суспільства, забезпечували б підтримку згаданого рівня співіснування. Пропозиції вченого та відомі прогнози майбутнього, виконані Римським клубом, схвилювавши науковців і багатьох політиків Заходу, дали змогу дійти висновків, що ці основи повинні формуватися на базі глибокого усвідомлення кожною людиною небезпеки атавістичного прагнення до перемоги у змаганнях з іншими, намагання довести свою перевагу накопиченням матеріальних об'єктів чи іншим смертельно небезпечним для біосфери й людства способом. Велике значення має також визнання необхідності толерантності й поваги у стосунках із чужими етнічними спільностями, відмова від надмірної ідеологічної індокринації, уникнення проблем генетичної деградації. На порозі інформаційного суспільства, коли асортимент виробництва продукції та технологія такого виробництва оновлюється приблизно через 5 років, стимулюється необмежене зростання діяльніших знань та вмінь кожного працівника у його особистісній та іншій сферах життєдіяльності (професійній та загально цивілізаційній компетентності). Матеріальні докази особистого успіху поступово втрачають своє значення. Гроші як засіб нагромадження, дедалі частіше вимушені конкурувати з розвитком професійної талановитості, здатної до вирішення будь-яких нестандартних завдань у нестандартних ситуаціях. За умови постійних якісних змін в економічному, духовному житті суспільства постає необхідність у безперервному процесі навчання та соціалізації людини упродовж усього її життя. Під цей процес у розвинутих країнах підведена філософська основа екзистенціалізму, філософії глобальних проблем, екології, ноосфери. Останнім часом у розрахунках розвитку як кожної особистості зокрема, так і суспільства загалом викликає загальний інтерес філософія нестабільності І.Пригожина з її синергетичною методологією, що стосується хаотично непередбачуваних елементів.

Зважаючи на це і на те, що для кожного працюючого у ситуаціях сьогодення стають важливими такі якості, як: професійна мобільність, уміння швидко переучуватися та набувати нових знань, фізична та психічна стійкість - соціальне замовлення суспільств розвинутих країн зумовило у 80-90-х роках ХХ-го століття другий етап оновлення педагогічних систем. У цей час на загальнодержавних рівнях з'являється низка освітніх програм: "Освіта американців для ХХІ століття" (1984, США), "Пошуки моделі освіти для ХХІ століття" (1984, Японія), "Освіта для 2000 року" (1985, ФРН), "Освіта майбутнього" (1985, Франція).

Однією з пріоритетних тенденцій в освіті США поряд із вирішенням проблем індивідуалізації в навчанні та вихованні виступають проблеми соціалізації особистості. Це знайшло свій вираз у нових формах "кооперованого" навчання і морального виховання, у здійсненні "ми - орієнтації" поряд із "я - орієнтацією". В етичній площині це відобразилося на переході від політики "ціннісного нейтралітету" та "вульгарного індивідуалізму" до етичного буму, результатом якого стало створення таких професійних організацій, як: "Педагоги за соціальну відповідальність", "Акцент на взаєморозуміння" та ін.

У сфері особистісних та соціальних цінностей важливі зміни останнім часом пов'язані з уже згаданим усвідомленням необхідності безперервного характеру освіти; з трансформацією свідомості від стану "холодної війни" між двома світовими системами до відчуття відповідальності за вирішення глобальних проблем людства; переходу від політики "плавильного котла", в якому емігранти з усіх куточків світу засвоювали цінності "середнього" американця, до мультикультурної ідеології та "міжкультурної компетенції" з характерним для неї позитивним ставленням до різноманітних культур, звичаїв, традицій, філософських основ світосприйняття.

Теорія і практика соціально-педагогічної діяльності в США мають столітню історію, хоча пов'язані переважно з такими поняттями, як "соціальна робота" та "соціальний працівник". Ця діяльність започаткована в 1889 році, коли Джейн Адамс допомагала переселенцям адаптуватися в нових для них умовах життя. Нові імпульси їй були дані у 1920 році у зв'язку із створенням Американської ліги допомоги дітям, а в 1921 році Американської асоціації соціальних робітників.

На сьогодні ж соціальна робота, на багатьох етапах тісно поєднуючись із соціально-педагогічною діяльністю, складає своєрідну галузь індустрії цієї найбагатшої країни світу, і спрямовується на людей різного віку, різних соціальних прошарків, рас, етнічних груп, релігій. Діяльність соціальних працівників, у їхньому ж складі й соціальних педагогів, поширюється не тільки на різноманітні освітні навчальні заклади, а й на урядові установи, офіси, підприємства , центри охорони здоров'я, агентства з охорони сім'ї і дитини, центри фізичного і психічного здоров'я, госпіталі, військові підрозділи, психіатричні лікарні, в'язниці, церкви, ком'юніті-центри.

Важливим центром соціалізації підростаючого покоління залишається школа. У країні існує давня традиція її міцного зв'язку з общиною, оскільки в США школи завжди будувалися на кошти платників податку місцевих общин - сукупності населення певних територіально-адміністративних одиниць, які представлені житловими кварталами у великих містах, окремими поселеннями, містечками, селищами. На цих територіях, як правило, існувала ціла низка соціальних інститутів: школа, сім'я, батьківсько-общинні асоціації, общинні клуби, релігійні об'єднання, різноманітні інші установи, організації, а також промислові підприємства.

Теоретичним фундаментом общинного навчання став прагматизм, що певним чином сприяло розвитку індивідуальних здібностей учнів і зміцненню зв'язку школи із життям. У процесі соціалізації особистості на основі освіти школярі ознайомлювалися з різними сферами трудової діяльності, брали участь у соціальному житті общини, яка в науково-педагогічних дослідженнях розглядалася як вирішальний чинник об'єднання всіх соціальних прошарків місцевого населення. На початку 70-х років на загальнодержавному рівні був прийнятий акт розвитку общинних центрів, які розташовувалися у коледжах та університетах і готували керівників общинних шкіл. Концепція залучення общини до навчання та виховання школярів та їх всебічної соціалізації на цій основі знайшла підтримку в Національній асоціації батьків та вчителів. У її заяві з приводу цього йшлося, що общинна школа-"... це інструмент для реалізації всього потенціалу кожного індивіда" (EducationAmendments of1977. Washington, 1978. - P. 161-162).

Общинна школа перетворилася в центр громадського життя общини, оскільки представляла населенню общини своє приміщення та матеріальні засоби для проведення занять у другій половині дня. В таких школах дорослі разом із дітьми отримали можливість вчитися та відпочивати. Директори общинних шкіл призначалися координаторами штатів, або обиралися радою общини, яка враховувала такі їхні особистісні якості, як: конгруентність, комунікабельність, винахідливість. Кожний із директорів на чолі зі штатом співробітників, до складу якого входили вчителі, котрі працювали на півставки, та клерки, реалізовував програму общинного навчання. Робочий день керівника, як правило, розпочинався о першій годині дня і закінчувався об одинадцятій вечора. Основні аспекти його діяльності були представлені професіями: педагога, радника з профорієнтаційної роботи, інспектора, адміністратора. Таким чином, діяльність общинної школи спрямовувалася за трьома основними напрямами: 1) робота з дітьми, 2) робота серед дорослого населення з метою залучення його до життя общини, 3) залучення дорослих до виховання молоді. У системі роботи общинної школи певним чином відбувався процес соціалізації всіх вікових груп населення.

Соціальній роботі та в її складі соціально-педагогічній діяльності в школі надається велике значення. Починаючи з 70-х років ХХ-го століття в країні регулярно проводяться науково-практичні конференції, присвячені проблемам шкільної соціальної роботи. Видаються журнали "Соціальна робота в системі освіти" та "Журнал шкільної соціальної роботи".

У сучасній американській школі штатні соціальні працівники у ході соціально-педагогічної діяльності виконують найрізноманітніші функції. Насамперед, у процесі індивідуальної роботи з учнями як клієнтами вони намагаються здійснювати профілактику безпричинних пропусків навчальних занять, середовищної дезадаптації підлітків, їхньої підвищеної агресивності, передчасної вагітності учениць. З цією ж метою вони організовують групи для обговорення проблем, які хвилюють людину шкільного віку. Особливе місце серед них останнім часом посідають питання зловживання наркотичними речовинами, запобігання інфекційних захворюванням (ВІЛ / СНІД), ранньої вагітності, проблем спілкування з ровесниками та сексуальних порушень. Однак, розробляючи програми занять дискусійних груп, соціальний працівник попередньо консультується з вчителями, батьками та адміністрацією школи. У свою чергу, вони самі консультують педагогічний колектив стосовно індивідуальних психічних особливостей школярів.

Окремою ділянкою роботи соціального працівника школи є його соціально-педагогічна діяльність у колі батьків учнів. З одного боку, він вивчає особливості кожної окремої сім'ї, її ставлення до школи та дитини, а з іншого боку, допомагає батькам налагодити тісніші зв'язки зі школою та краще зрозуміти глибину проблем дитини в школі. Надає їм потрібні психолого-педагогічні консультації і у випадку необхідності допомагає зв'язатися з різноманітними агентствами, наприклад, агентством сімейної служби.

Соціальний працівник, використовуючи низку федеральних соціальних програм і таких програм окремих штатів, виявляє учнів, які потребують матеріальної допомоги (одяг, навчальне обладнання, книги, безплатні або частково оплачувані сніданки, гаряче молоко).

Як правило, соціальний працівник співпрацює з так званою мультидис-циплінарною бригадою, в завдання якої входить обстеження певних учнів з метою отримання ними соціальної освіти. До його обов'язків входить отримання від батьків письмового дозволу на обстеження їхньої дитини та залучення її до спеціальної освіти, на збір відповідної медичної та іншої діагностичної інформації, гарантує її конфіденційність. Вивчаючи історію розвитку дитини, соціальний працівник звертає увагу на те, чи спостерігаються порушення, характерні для учня в школі, у сімейному або ширшому соціальному оточенні. Адже згідно з законом про спеціальну освіту вияв аномальної поведінки тільки в умовах школи засвідчує, що проблема полягає в школі, а не в дитині. У цьому випадку необхідна консультація з вчителями стосовно відповідних змін у шкільних програмах з метою задоволення потреб дитини. Проводиться збір іншої важливої інформації, на основі якої можна було б визначити нормально чи аномально розвивається школяр. Важливими тут стають виявлення ставлення батьків до народження дитини, ставлення дитини до батьків, часу першого самостійного кроку і першого сказаного слова, найефективніших виховних впливів, ставлення дитини до братів і сестричок, якщо вони є тощо.

Поряд із соціальним працівником в обстеженні учня беруть участь психолог і педагог. Не пізніше як через 90 днів з дня направлення дитини на обстеження мульти-дисциплінарна бригада повинна визначити чи потребує учень спеціальних послуг, а, якщо потребує, то яких точно. Такий висновок надзвичайно важливий для школяра та його батьків.

Окремою ділянкою роботи соціальних служб США є безпосередньо сім'я. У цьому випадку таку роботу класифікують за такими двома напрямами: "Робота в домашніх умовах" та "робота поза домом". Робота в домашніх умовах передбачає такі соціальні послуги: соціальний захист, сімейна терапія, фінансова допомога, денний догляд, послуги, пов'язані з веденням домашнього господарства.

Соціальний захист стосується, насамперед, дітей, яких дома ображають (биття, насильство, непосильна праця), або позбавляють належного піклування (незадовільний догляд, погане харчування, відсутність медичної допомоги). З метою виявлення соціальної незахищеності по телебаченню час від часу показують номери телефонів соціальних служб захисту, за якими дитина може зателефонувати у випадках образ та насильства.

Соціальні працівники, працюючи з неблагополучними сім'ями, вивчають мікроклімат у них, інформують батьків про правові наслідки та правове поле їхньої діяльності, надають інформацію стосовно корисних для сім'ї служб.

Сімейне консультування або сімейна терапія - це надання допомоги сім'ям, які відчувають різні види дистресу. Хоч обидва терміни вживаються як синонімічні, терапія вважається інтенсивнішою формою впливу, ніж консультування. Сімейний терапевт-професіонал, найчастіше маючи ступінь магістра і відповідну спеціалізацію в цій галузі, допомагає встановити конструктивні взаємини між членами сім'ї, демонструючи свій чітко виражений нейтралітет та об'єктивність зайнятих позицій, що, як правило, сприяє пом'якшенню гостроти міжособистісних стосунків у сім'ї.

Фінансова допомога надається дітям і сім'ям у рамках федеральних програм соціального захисту, які передбачають забезпечення засобами для існування сімей, у яких годувальник після сплати необхідних для соціального забезпечення податків припинив роботу, став непрацездатним або помер. Фінансову допомогу отримують також сім'ї із дітьми, які знаходяться на утриманні.

Соціальна допомога в денному догляді стосується догляду за дітьми, де в цьому є необхідність, особливо там, де матері працюють. Такий догляд може здійснюватися як у приватних будинках, так і в спеціальних центрах, які мають відповідні ліцензії.

Якщо батьки дитини стають непрацездатними натривалий час, з'являється необхідність з метою подальшого догляду та виховання дитини використати такі соціальні послуги: 1) передати дитину на виховання; 2) усиновити чи удочерити її; 3) відправити у притулок домашнього типу; 4) використати інституційну опіку; 5) застосувати можливості судової системи.

Соціально-педагогічна діяльність соціального працівника в цьому випадку, насамперед, полягає в обстеженні сім'ї майбутніх прийомних батьків, виробленні відповідних психолого-педагогічних рекомендацій. Після передачі дитини на виховання в цю сім'ю соціальний працівник упродовж відвідин її здійснює психолого-педагогічні спостереження з метою створення необхідних матеріальних та психолого-педагогічних передумов повноцінного догляду за дитиною.

У період після передачі дитини на виховання соціальний працівник слугує зв'язуючою ланкою між біологічними батьками та людьми, які прийняли вихованця. Важливою є моральна підтримка кровних батьків дитини в період росту і розвитку її, підготовка їх до повернення сина чи дочки в сім'ю.

Інколи виникає необхідність усиновлення чи удочеріння дитини або у зв'язку з тим, що батьки самі дійшли висновку про неможливість відповідного виховання сина чи дочки, або через те, що суд позбавив їх батьківських прав. У цих умовах важливого значення набуває психолого-педагогічне консультування прийомних батьків.

Відправка дитини в притулок домашнього типу дає можливість прихистити дитину на той випадок, коли немає можливості передати її на виховання в сім'ю; коли в дитини чи в підлітка виявляється підвищена потреба у спілкуванні з ровесниками; коли прихистити її потрібно на певний період. Такі притулки створюються як державними агентствами, так і приватними організаціями. Ті з них, що мають ліцензію, розраховані на 8 дітей. Контингент останніх може бути різноманітний-із затримкою розвитку, з фізичними порушеннями, із психічними захворюваннями. Соціальні працівники, які працюють у таких притулках, найчастіше мають ступінь бакалавра. Спеціалісти, що мають ступінь магістра, надають психолого-педагогічні консультації дітям та їх сім'ям.

Інституційна опіка як форма допомоги неповнолітнім не відзначається особливою ефективністю, оскільки найменшим чином спрямована на створення "нормального" середовища для виховання. Здійснюється така опіка у великих закладах на зразок притулку, які організовані лише у зв'язку з тим, що забезпечують спеціалізоване лікування чи короткочасне прихищення дітей, які очікують передачі на виховання або відправлення в невеликі притулки домашнього типу. Таким дітям упродовж їхнього перебування тут з боку соціальних працівників надається необхідна моральна підтримка з метою адаптації до тимчасового колективу підлітків.

Особливих соціально-педагогічних підходів вимагає робота з "важкими" підлітками і неповнолітніми з групи ризику. Стосовно них існує ціла низка програм, частина з яких ініційована урядами штатів чи общинами, а частина реалізується приватними організаціями за дозволом штатів. Програми штатів, як правило, сприяють створенню невеликих відкритих виправних закладів і служб, які допомагають дітям залишатися поблизу їх сімей. Соціальні працівники за таких умов отримують можливість інтегрувати власний виховний вплив із впливом сім'ї з метою перевиховання підлітка. Через те основні зусилля спрямовуються на те, щоб вирвати неповнолітнього з формальної системи суду і передати його під опіку місцевим організаціям, віддаленим від системи правосуддя, огородивши його від перевиховання у стінах закритих інтернатів, колоній та тюрем. Такий підхід певним чином запобігає формуванню негативних сугестивних комплексів злочинця у неповнолітнього правопорушника. Створені в 1967 році бюро соціальних послуг молоді координують діяльність, спрямовану на недопущення залучення підлітка у сферу діяльності судів у справах неповнолітніх. Більшість із них не пропонують власних послуг, а, виступаючи в ролі посередника, контролюють діяльність сервісних організацій з метою задоволення потреб неповнолітніх.

Для підлітків, які позбавлені свободи і відбувають покарання, існують дві категорії закладів: 1) закриті місця позбавлення волі, 2) закриті виховні заклади. До перших відносять заклади, що обмежують фізичну свободу неповнолітніх злочинців, які знаходяться в попередньому ув'язненні на період перевірки фактичних обставин справи. До других-державні або приватні організації, які обмежують свободу пересування неповнолітніх, направлених сюди за рішенням суду. Функціонують такі типи цих закладів: школи для перевиховання, молодіжні табори і ранчо, закриті притулки і дитячі будинки, центри цілодобового нагляду.

Соціальні педагоги, які працюють в них, проводять бесіди, надають необхідні консультації, координують дію інших служб закладів із метою створення умов для виправлення неповнолітнього правопорушника.

Оригінальний підхід до вирішення проблем соціалізації дітей та підлітків у США демонструє широковідома в країні та за її межами психолого-педагогічна служба "Гайденс", яка була організована Френком Парсонсом у1908 році. Слово "гайденс" походить від англійського дієслова "гайд", що означає "вести, керувати, скеровувати". Ця служба є обов'язковою у структурі освіти США. Американські вчені вважають, що у розвитку кожної дитини є періоди, коли виникають дві важливі проблеми: необхідність прийняття рішення і адаптація в новій ситуації. Саме тут дитині чи підлітку не обійтися без кваліфікованої допомоги.

Спеціальні відділи "Гайденс" є не тільки в Міністерстві освіти США, але і в кожному штаті. Вони координують діяльність подібних служб шкільних округів і проводять консультації з питань, що виникають. У кожній школі розробляють власні програми "гайденс", спрямовуючи їх на сприяння найповнішому розвитку потенційних можливостей кожного школяра. Практично це виглядає так. У школах організовуються спеціальні комітети, куди входять адміністрація, головний спеціаліст служби - каунслер (порадник-консультант) і кілька авторитетних педагогів. Завдання комітету-вивчення проблем школярів, виявлення тих, для вирішення яких необхідна допомога дорослих. Згодом на цій основі розробляється програма діяльності служби з врахуванням залучення до її виконання різновікових груп дітей. Таким чином, планування роботи "від дитини" (залежно від її потреб та інтересів) дозволяє зробити виховання та навчання цілеспрямованим і співзвучним інтересам та рівням розвитку учнів, допомагає педагогам і психологам коригувати свою діяльність стосовно розвитку особистості дитини чи підлітка.

У сфері діяльності служби "Гайденс" задіяне велике коло осіб: соціальний педагог, психолог, учителі-консультанти, учитель "домашньої кімнати", аташе для зв'язків з органами юстиції, лікар, медсестра, керівники гуртків та клубів, асистенти-секретарі. Забезпечує взаємодію всіх працівників служби каунслер. Як правило, цю посаду обіймає людина з вищою педагогічною освітою, яка пройшла додаткову підготовку на однорічних чи дворічних курсах зі спеціальності "гайденс". У вирішення різноманітних і не завжди легких завдань каунслеру допомагають так звані на-півпрофесіонали: учителі-консультанти, асистенти каунслерів і психологів, технічні секретарі. "Напівпрофесіонали" проходять навчання на курсах (8-10 тижнів), де отримують навики виконання окремих функцій. Наприклад, вони проводять індивідуальні бесіди з учнями відповідно до певного плану; отримують і фіксують інформацію психолого-педагогічних спостережень; підбирають для учнів літературу з тем, що їх цікавить; налагоджують неформальні контакти із сором'язливими чи, навпаки, агресивно налаштованими дітьми; проводять тестування, збирають інформацію про професійні уподобання школярів, з метою їх часткової реалізації встановлюють відповідні ділові контакти в середовищі.

До сфери "гайденс" відносять будь-яку діяльність, яка сприяє доцільному розвитку дитини. Аналогічні служби діють в сусідній Канаді та інших країнах.

Важливою соціальною послугою для дітей та молоді країни є діяльність телефонних психологічних служб, які створюються в основному при провідних дитячих психотерапевтичних центрах. Подібні "телефони довіри" існують і для дорослого населення. Американські дослідники дійшли до висновку, що участь соціального працівника в роботі цієї служби, орієнтованої на співпрацю з молодшими віковими групами населення, обов'язкова.

Вирішення проблем соціалізації підростаючого покоління в США б ускладнювалося без проведення соціально-педагогічних досліджень закономірностей формування та розвитку особистості. Чимало з них присвячена проблемам лідерства (Т.Гоулд, Р.Липпит, Н.Полянскій, Ф.Редль). Дослідники, наприклад, встановили, що лідери, як правило, володіють "потенціалами", які високо оцінюються їх ровесниками (успішне навчання, демонстрація особливої ерудиції в певній галузі знань, комунікабельність, фізична досконалість, володіння здібностями співака, танцюриста, художника, готовність до захисту друга і т.д.). Важливу роль для хлопчиків відіграє сила, для дівчаток - краса. Відтак, учні-лідери своєю поведінкою здатні помітно впливати на життя класу. З такими дітьми та підлітками дослідники Д.Коунін та Р.Гален пов'язують так званий ефект "брижів" у класі, який помічається в тому випадку, коли учитель карає улюбленого лідера. У зв'язку з цим дослідники С.Ридуей, Х.Слоун, Р.Шмак рекомендують учителям бути терпеливими і уважними, особливу увагу звертаючи на дітей-лідерів з метою співпраці з ними. Вважається, що влада вчителя і його авторитет можуть використовуватися лише у вкрай обмежених масштабах згідно зі строго визначеними завданнями. Йому радять гармонійно розподіляти в дитячому колективі свій власний авторитет і авторитет школяра-лідера.

Соціальна робота та соціально-педагогічна діяльність у США стосуються не тільки людей молодших вікових груп, а й старших. Наприклад, соціальні працівники церкви надають соціальну допомогу усім прихожанам, які потребують цього. Для дітей організовуються "живі куточки", для любителів музики-концерти. Бездомні отримують нічліг і ранковий сніданок у церковному дворі. В армії завдяки соціальним працівникам вдається позбутися нестатутних взаємин. Медичні соціальні працівники допомагають лікарям підняти у хворого надію на видужання, надають консультації його сім'ї стосовно догляду після виписки із госпіталю, рекомендують фахівців для зняття стресів, надають психологічну підтримку безнадійно хворим людям.

Фах соціального працівника у США здобувають у школах соціальної роботи, які є підрозділами університетів, у яких відбувається підготовка соціальних працівників із ступенем бакалавра, магістра і доктора. Основні базові елементи навчальної програми бакалавра (термін навчання 4 роки) - поведінка людини в соціумі, соціальна політика, теорія і практика соціальної роботи, цінності та етика, дослідницька робота, практика. Магістри поглиблено вивчають такі спеціалізовані предмети: соціальна політика, соціальна економіка, соціальне право, соціальна психологія, геронтологія, методи соціальної роботи. Термін навчання їх 2 роки. Головною передумовою отримання докторського ступеня є розвиток науково-дослідних навичок студентів та отримання глибоких теоретичних знань. Ступінь присуджується після дворічного навчання та успішного захисту докторської дисертації.

Соціальною роботою та соціально-педагогічною діяльністю у Великобританії зайняті, насамперед, соціальні служби, які несуть безпосередню відповідальність перед місцевою владою. Через це більшість соціальних працівників працює в общинах, тоді як інша частина зайнята в закладах денного догляду або за місцем проживання клієнтів.

У сферу діяльності соціальних служб у Великобританії, які є винятково бюджетними організаціями, потрапляють діти, підлітки, молодь, а також їх сім'ї, які потребують соціального та психологічного захисту і матеріальної підтримки. Ці служби незалежні від навчальних та медичних закладів. Соціальний працівник має право поставити перед місцевою владою питання про небезпеку для всебічного розвитку дитини чи підлітка з боку конкретного закладу, фахівця, родича чи приватної особи. За умови наявності необхідних матеріалів на основі заяви соціального працівника місцеві судові органи притягують до відповідальності юридичну або приватну особу. Однак частина соціальних працівників безпосередньо працює в навчальних та медичних закладах у тісному контакті зі штатними психологами, але, незважаючи на це, адміністративно підпорядковується місцевим соціальним службам.

Головним завданням соціального працівника у всіх випадках є безпосередній контакт із клієнтом та його сім'єю з метою надання психологічної і педагогічної допомоги.

Соціальні працівники, які безпосередньо працюють в навчальних закладах, за своїми функціями нагадують наших організаторів позакласної та позашкільної роботи. Відповідають за профілактику правопорушень серед підлітків, психолого-педагогічне консультування батьків, координацію соціально-педагогічної діяльності закладу із відповідними зовнішніми службами.

Функціонують також спеціалізовані соціальні центри, що обслуговують певні категорії населення (дітей, підлітків, сімей), які проживають на конкретній території. Розташовані вони, як правило, у кількаповерхових особняках із численними приміщеннями з відповідним обладнанням та технікою. Структура соціальних служб у них "лінійна", що, на відміну від "об'єктових", вимагає доволі вузької спеціалізації соціальних працівників (психотерапевтична практика, сімейна психологія, соціальний захист відвідувачів центру, зв'язок із юридичними службами, закладами охорони здоров'я, відпочинку, службами соціального забезпечення).

У системі соціальних служб діють також структури, які нагадують дільничних лікарів наших районних поліклінік, що обслуговують жителів певної території. Такі служби допомагають визначитися клієнтам з особливостями своєї проблеми і отримати направлення до спеціалістів у вузькопрофільні центри.

У сфері відпочинку гурткова сітка в країні розвинута слабо. Натомість існує багато молодіжних клубів, які часто розташовуються в кафе і добротно обладнаних центрах. Організовують відпочинок у них спеціально підготовлені працівники освітнього департаменту, які широко використовують методи групової роботи.

У Великобританії до початку 1990-х років соціальні працівники могли отриматидві кваліфікації: Свідоцтво Спеціаліста Соціальної Роботи (COSW) або ж Свідоцтво Соціальних Служб (CSS). Обидві спеціальності надавали право кваліфіковано займатися соціальною роботою, але, насправді, одна спеціальність вважалася більш престижною, оскільки готувалася на рівні магістра в старіших університетах, а друга-на рівні середньої освіти в політехнічних інститутах. У подальшому вони були об'єднані й навчання майбутніх спеціалістів почало проводитися за однією освітньою програмою соціальної роботи із встановленими національними нормами для всієї Великобританії.

Наразі в країні прослідковуються певні відмінності між соціальною роботою та соціально-педагогічною діяльністю, між поняттями "соціальний працівник" і "соціальний педагог". Постає питання, чи можуть ці дві спеціальності бути об'єднаними без взаємовиключення або ж домінування однієї з них. Життя підтверджує, що подібні відмінності не складають проблему доки не призводять до розділення і порушення цілісності та ефективності кожного із стандартів.

У Великобританії це належним чином розуміють і виходять із того, що будь-яке розділення функцій ослаблює професіоналів і служби, в яких вони працюють. Зважаючи на це, майбутнє соціальної роботи в цій країні визначають фразою: "Працюємо разом". Це означає не тільки об'єднання і роботу різних професіоналів, а й здатність працювати за межами професійних меж і дисциплін. У найближчий час у Великобританії замість відділів соціальної роботи і команд соціальних працівників планується організація багатодисциплінарного об'єднання лікарів, учителів, поліції, фізіологів та інших фахівців, діяльність яких спрямовуватиметься на надання допомоги як окремим людям, так і цілим співтовариствам у процесі пристосування до змін у розвитку суспільства.

Для теорії та практики соціалізації особистості у Франції важливе значення має концепція педагогіки навколишнього середовища, яка представляє так звану педагогіку дії. Вона націлює соціальних педагогів та соціальних працівників на розкриття сутнісних сил особистості, її відкритості світу, орієнтації на гуманну взаємодію з ним. Основні теоретичні положення цієї концепції об'єднують її з такими новаторськими концепціями, як: демократична педагогіка, педагогіка співробітництва, педагогіка успіху, педагогічна анімація та іншими. Сучасні французькі дослідники Б.Бло, П.Ферран, Р .Карра, Л.Порше та інші, обумовлюючи "навколишне середовище" та "виховне суспільство" як цілісну виховну систему, включають у неї широке коло структурних компонентів: фізичний, соціальний, міський, сільський, естетичний, утилітарний, природний, технологічний тощо. Практика соціального виховання орієнтує дітей та підлітків не тільки на їх безпосереднє оточення, а й на віддаленіше, зокрема планетарне.

У спеціальній доповіді групи вчених на чолі з Роланом Карра "Дослідження галузі виховання і соціалізації дитини", яка була підготовлена для Міністерства промисловості та науки Франції, підкреслюється, що розв'язання виховних проблем повинно стати першочерговим завданням країни і з цією метою слід об'єднати та активізувати всі виховні сили. Загальний національний проект виховання перетворює всіх французів у "виховнунацію". Таке об'єднання має допомогти ліквідувати історичний розрив між школою і виробництвом, наукою, технологією, сім'єю, роботою за місцем проживання і різними асоціаціями. Зважаючи на це, пріоритетними напрямами в науково-дослідній роботі в галузі теорії виховання стає проблема аналізу "різноманітного виховного поля" та концепції "виховного суспільства".

На думку прихильників цієї концепції, школа повинна бути відкритою для різноманітних переконань, діалогу, співробітництва, залишатися не тільки "храмом знань", а й своєрідним вікном у світ, центром навчання і виховання всіх дітей кварталу. У світлі цього важливого значення набуває проблема так званої педагогічної анімації, оскільки згідно з нею ставиться завдання перетворення шкіл у виховні общини.

Термін "аніматор" (фр. animer-надихати, спонукати до певної діяльності) використовують для характеристики організатора після урочної діяльності дітей, який сприймається учнями не стільки як педагог, скільки як член групи, який разом з усіма бере участь у її житті. Він відповідальний за соціальне і культурне вдосконалення всіх членів групи, за створення умов для творчої діяльності та доброзичливих стосунків у групі. Діяльність аніматорів спрямовується у двох напрямах: 1) носить загальний характер і здійснюється відповідальними працівниками профспілок, асоціацій, рухів, угрупувань; представниками громадсько-виховних культурних закладів (бібліотек, музеїв і т.п.); 2) пов'язана з виховною роботою вожатих дитячих таборів, тренерів спортивних клубів, керівників художньої самодіяльності, технічних клубів.

Педагогічна анімація, окрім шкіл, активно розвивається в культурно-дозвіллєвих центрах молоді, зокрема у численних Будинках культури, де молодь орієнтується на заняття в клубах за інтересами. Користуються популярністю також Центри канікул і дозвілля, які включають в себе дошкільні табори для 4-6-річнихдітей, центри канікул для 6-14-річнихдітей, центри спільних канікул для підлітків 13-18 років, місця сімейного відпочинку з організованим дозвіллям, центри дозвілля під відкритим небом для підлітків від 16 років і старше. З метою фізичного, морального та естетичного розвитку дітей та підлітків у Центрах організовується різноманітна діяльність на ві

Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики соціально-педагогічної роботи з людьми різних вікових груп та категорій
2.1. Стратегії соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі основних психологічних теорій особистості
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі психологічної теорії особистості В.Джемса
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі психологічної теорії особистості в "описовій психології" В.Дільтея та Е.Шпрангера
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі неофрей-дистської епігенетичної теорії розвитку особистості Е.Еріксона
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтом у світлі гуманістичної теорії особистості К.Роджерса
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі гуманістичної теорії особистості Г.Олпорта
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі гуманістичної теорії особистості А.Маслоу
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі теорії особистості П.Жане - представника французької соціологічної школи
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі культурно-історичної теорії Л.С.Виготського