Соціальна педагогіка - Пальчевський С.С. -
Тактики запобігання суїцидам

Виявлення ознак можливої небезпеки на основі суїцидальних погроз, депресії, приготування до останнього волевиявлення. Визначення характеру ізольованості клієнта.

Серйозне сприйняття суїцидальних погроз, оскільки небезпека перебільшення потенційної загрози-ніщо в порівнянні із загибеллю людини через невтручання соціального педагога.

Негайний вступ у спілкування. Проникнення в ізольований внутрішній світ клієнта як чуйного, турботливого друга. Використовувати для цього питання, які засвідчують співчутливість соціального педагога, його надзвичайну зацікавленість долею потерпілого. Дати можливість відчуженій людині виговоритися самій, вилити свої почуття.

Допомога потенційному самогубцеві в ідентифікації його проблеми, визначенні характеру та джерел її поглиблення, виклик на відвертість. Орієнтація на сприйняття душевних страждань як на звичайний необхідний компонент палітри людських почуттів.

Ступінь потенційного ризику оцінювати на основі визначення ступеня детальності розробленого плану самогубства.

Не залишати потенційну жертву одну у випадку ситуації високого суїцидального ризику. Чекати поки не з'явиться допомога. У випадку необхідності зателефонувати на станцію швидкої допомоги.

Враховувати, що для людей із суїцидальними тенденціями надійними джерелами допомоги є священики і сімейні лікарі.

У випадку відмови від зустрічі з лікарем використати можливості сімейної терапії (турботливе ставлення членів сім'ї до потерпілого, конструктивне визначення комфортніших умов життя в сім'ї).

Коли ситуація залишається безнадійною, докласти зусиль для госпіталізації потерпілого у психіатричну лікарню.

Після проходження критичної ситуації продовжити спостереження за клієнтом, пам'ятаючи, що половина суїцидантів повертається до спроб самогубства упродовж трьох місяців після початку психологічної кризи.

Виявляти день самогубства за поведінкою потерпілих, які напередодні нього часто кидаються просити вибачення у всіх, кого образили.

Інколи в юності мають місце спроби самогубства, пов'язані з вибором партнера.

...Без неї він світ уявити не міг.

Без неї - не сонце, а - місячний ріг.

Без неї медово не пахла трава,

І ніч - чарівниця була нежива.

Коли ж зрозумів, що вона не для нього,

Відчув, як у прірву зірвалась дорога.

(С.С.Пальчевський)

У більшості випадків юні далеко не прагнуть "холодного сну могили", швидше за все це Лермонтовське бажання "навіки так заснуть, щоб життя дрімали в грудях сили". Юнаки і дівчата накладають руки на себе з потаємним бажанням повернутися у світ, в якому умови для вирішення їх проблем докорінно зміняться на краще. Однак у цих випадках продовжує існувати висока ступінь ризику загибелі або каліцтва молодої людини. Тому до таких спроб самогубства потрібно ставитися цілком серйозно.

Працюючи з цими людьми, соціальному педагогу, насамперед, необхідно отримати якомога більшубільше інформацію про проблему, яка призвела до гнітючих думок та невиправданого рішення. Слід створити умови для того, щоб клієнт виговорився. Це полегшить його страждання. З іншого боку, можлива поява інформації, яка виведе на людину, що уже пережила щось подібне і здобула необхідний досвід, яким може поділитися. Це допоможе постраждалому зрозуміти, що він не одинокий у своїй проблемі, яка у більшості випадків піддається успішному розв'язанню.

У ході знайомства із суттю проблеми потрібно визначити можливість та доцільність створення мережі соціальної підтримки постраждалого, тобто підключення для допомоги йому групи найближчих людей.

Однак, зважаючи на те, що "підвалини" внутрішнього психологічного "дому" клієнта у таких випадках, як правило, зрушені, необхідно поступово починати необхідний "ремонт" на основі нових навіювальних установок антикризових суґестивних комплексів.

В основі першої із них повинна лежати думка про те, що людина не має права забрати в самої себе життя, оскільки не вона його собі давала. Цей гріх з давніх-давен не прощали ні люди, ні церква. Самогубців хоронили за межами кладовища, як людей безвідповідальних не тільки за рідних та близьких, а й за самих себе.

В основу інших можна покласти вислови відомих у світі, авторитетних людей:

- Великі нещастя не бувають тривалими, а малі не варті уваги.

(Англійський письменник та природодослідник Джон Леббок (1834-1913).

- Любіть ближніх своїх, як самих себе, але, насамперед, станьте тими, хто любить самого себе, любить великою любов'ю, любить великим презирством!

(Німецький філософ і поет Фрідріх Ніцше (1844-1900)

- Кохання дає тільки себе і бере тільки від себе. Кохання нічим не володіє і не хоче щоб хто-небудь володів ним. Тому, що кохання задовольняється тільки коханням... І не думай, що ти можеш керувати шляхами кохання, тому що кохання, якщо вважатиме тебе за гідного, саме скеровуватиме твій шлях.

(Ліванський філософ і художник Халіль Джебран Джебран (1883-1931)

- Кохати - означає жити життям того, кого кохаєш... Кохання є саме життя, але не життя нерозумне, страдницьке і гнучке, а життя благодатне і безкінечне.

(Російський письменник Л.М.Толстой (1828-1910)

- Пристрасть не знає ніяких інших обов'язків, крім життя для себе, а кохання не забуває, що у нього є обов'язки перед іншими, і швидше пожертвує собою, ніж відмовиться від них.

(Німецький письменник Фрідріх Шпільгаген (1829-1911)

На основі подібних висловів необхідно добитися переведення концентрації уваги постраждалого з почуття безвихідності на шлях поглибленого усвідомлення причинно-наслідкових зв'язків кризової ситуації, яка в окремих випадках стає точкою біфуркації для людини як складно організованої системи і створює можливості для розширення масштабів огляду як внутрішнього, так і зовнішнього світу.

До спроби самогубства нерідко призводять і такі випадки: ... Її у підвал жартома заманили, Бо начебто клуб там юнацький відкрили, І в затхлій пітьмі біля вогких вуглів Їй світ перекреслила черга самців. Той світ, де набухлі зелені бутони Зібрались розквітнуть в бентежні півони.

(С.С.Пальчевський)

За умови зустрічі з жертвою подібної ситуації необхідно насамперед потурбуватися про негайне надання лікарської допомоги. Обов'язковим тут буде втручання психотерапевта.

Основою для формування сугестивних комплексів духовного і фізичного видужування доцільними будуть такі висловлювання відомих людей:

- Померти-справа швидка і легка, жити значно важче... Страждання роблять сильного сильнішим.

(Німецький письменник Ліон Фейхтвангер (1884 -1958)

- Щасливий той, хто в чорні дні збереже чистоту серця.

(Бельгійський письменник Шарль де Костре (1827-1879)

- Найтемніше в передсвітанковий час.

(Англійський письменник і державний діяч Бенджамін Дизраелі (1804-1881)

Наступна, третя фаза життєвого циклу, згідно з теорією інтенційного розвитку людини Ш.Бюлера, продовжується від двадцяти до сорока п'яти років. Це період зрілості особистості. Її літо. Як правило, у цей час ставляться чіткі цілі, досягається стабільність на професійному рівні та в особистому житті. Створюється сім'я. Народжуються та виховуються діти. У випадку вчасного старту започатковується і триває акмє-найактивніший творчий період.

У класифікації психологів В.Ф.Моргуна та Н.Ю.Ткачової ця фаза відповідає початковому періоду зрілості - молодості (24-30 років), переходу до розквіту (близько 30 років), власне розквіту - "золотому віку" людини (31-40 років) та частково зрілості (40-55 років) - вершинному періоду професійної майстерності.

У вказаній послідовності дослідники психологічно характеризують ці періоди так:

а) як час пошуків себе, вироблення індивідуальності, переходу до другого, "осілого" періоду молодості, можливої свідомої зміни професії, якщо попередній вибір не виправдав себе;

б) як період великої кризи в житті людини, коли її уявлення про нього розходяться з дійсністю; перебудови всієї особистості як наслідок недостатнього розуміння складних процесів життя та допущених у попередній період помилок;

в) як час найвищої працездатності й віддачі, вершини творчості, сімейної стабільності, першої появи запитання "Що залишу людям?";

г) як період вершини професійної майстерності, появи потреби передачі досвіду, організації колективної творчості, виникнення питання сенсу життя у специфічній формі підбиття підсумків прожитого, можливого виникнення кризи, пов'язаної із змінами соціальної ситуації та віковою перебудовою організму.

Звичайно, будь-які подібні поділи доволі умовні, але вони здатні слугувати вихідною орієнтувальною основою для планування запобігання кризам людського життя, час настання і характер яких розглядаються, зрозуміло, теж доволі узагальнено на основі найтиповіших проявів.

Чи не найважливішим для третьої фази життєвого циклу людини є повноцінний розвиток власного творчого потенціалу, що й започатковує акме. Універсальність людини як соціальної істоти полягає у надзвичайно широких можливостях прояву її творчих здібностей. Сьогодні не існує таких сфер життєдіяльності особистості, де б був би неможливим творчий процес. Усталену класифікацію видів творчості, яка охоплює літературну, музичну, образотворчу, наукову, технічну, сучасна психологія доповнює ігровою, управлінською, військовою, комунікативною, побутовою ("домашньою", ситуаційною ("житейською") (В.О.Моляко).

Однак людині для того щоб відчувати впевненість у вибраній сфері життєдіяльності та творчому самовияві, їхній організації, необхідний певний критерій, згідно з яким можна було б оцінювати правильність обраного життєвого шляху. Йдеться про певну опорну реальність, яка б була основною для побудови правильного образу світу. Якраз такий зміст психолог О.В.Губенко вкладає в категорію верифікаційних орієнтацій особистості, які, на його думку, детермінують діяльність людини через такий причинно-наслідковий ланцюжок: верифікаційні орієнтації-впевненість у виборі- вибір - мотив, мета-вчинок.

Термін "верифікація" (пізньолат. verificatio -доведення, підтвердження) застосовується у філософській літературі для позначення процесу встановлення істинності наукових тверджень шляхом їхньої емпіричної перевірки.

У цій теорії, як ми вважаємо, цілком правомірно криза людського життя в періоди молодості та зрілості найчастіше пов'язується із верифікаційною кризою, коли внаслідок життєвих розчарувань людина втрачає довіру до звичної верифікаційної опори. У цьому випадку вона починає шукати нову опорну реальність, яка б забезпечувала надійною інформацією. Таким чином, відбувається верифікаційний стрибок-підйом із нижчої опори до вищої.

Розглянемо можливі кризові ситуації людини у світлі класифікації опорних реальностей, розробленої О.В.Губенком, та ступеня автентичної спрямованості особистості.

Першою опорною реальністю може бути власне "Я" людини. Зародження і розвиток кризових явищ у цьому випадку пов'язується з гіпертрофічним розвитком егоїзму з його зверхністю і непроникливістю до впливів об'єктивного, рабством власних пристрастей і примх, із ситуативністю та нестабільністю психічних станів, настроїв, думок; з втратою почуття реальності, що зумовлює неврози та інші психопатологічні стани. Розвиток егоцентризму в цьому випадку пояснюється відмовою постраждалого від вищих духовних цінностей, які на початку автентично спрямованого шляху були для нього сенсоутворювальним центром. Згодом цей центр змістився на особистість клієнта. За влучним висловом О.В.Губенка: "... Таке нарцистичне самоспоглядання замикає психічне на самому собі, залишаючи психіку і свідомість без підживлювальних імпульсів об'єктивного" (Губенко О.В. Духовні передумови творчої активності // Практична психологія та соціальна робота. - № 10. - 2001. - С. 38).

... І він ночами працював.

Від поглядів чужих ховав

Свій труд, який укравши сон,

Повинен був піднять на трон...

Перечити було - боронь:

В очах спалахував вогонь.

(С.С.Пальчевський)

Стратегія запобігання цій кризовій ситуації. Звільнення психіки клієнта від поневолення чуттєвістю. Вироблення широких поглядів на світ, які запобігаютьють вузькоемпіричному рівню оцінок. Орієнтація на власне автентичне "Я", позбавлене вузькопрагматичних інтересів. Звільнення власного ідеального "Я" від "тиску" на свідомість кон'юнктурних зовнішніх обставин. Виховання особистісної стійкості, яка, з одного боку, протистоїть тенденції закріпачення усередненими стандартами стереотипів, а з іншого боку, спрямовується у сферу творчої діяльності, в її процес, а не в матеріальні вузькопрагматичні наслідки його. Орієнтація клієнта на вимірювання ним власних досягнень низкою успіхів в ієрархії референтних груп.

Відповідні тактики запобігання кризі:

Допомога клієнту в конкретизації внутрішньоінтенційної спрямованості та шляхів її розвитку. Доведення йому необхідності "свіжого вітру біфуркацій" для розвитку власного ідеального "Я". Залучення на основі цього до оцінки результатів його творчої праці відповідного рівня референтних груп. Допомога клієнту в розширенні власної самооцінки на основі використання принципу доповнюваності Нільсона Бора. Поступове переведення підопічного на режим самопошуку нових ситуацій випробування власного "Я-творець" з метою корекції, розвитку та збагачення його на основі принципу доповнюваності Нільсона Бора.

Відкритий Нільсоном Бором принцип доповнюваності спочатку застосовувався в теорії квантової механіки, але згодом був узагальнений як методологічний принцип, який мав велике значення не тільки для науки, а й для вирішення багатьох світоглядних проблем. Суть цього принципу за Верне-ром Гейзенбергом можна сформулювати так: "Коли ми маємо висловлювання, в якому міститься глибока істина, то і протилежне йому висловлювання може містити в собі іншу глибоку істину". Тобто йдеться про розгляд протилежних висловлювань та взаємовиключаючих властивостей об'єктів, що їм відповідають, у різних відношеннях, способах їх розгляду, умовах виміру властивостей. Таким чином, принцип доповнюваності розглядається як нова формапоєднання різних поглядів, які спираються на протилежні вихідні ідеї.

Другою опорною реальністю або верифікаційною опорою може бути чуттєва реальність. Вона розвиває загострене тактичне чуття, але обумовлює низький розвиток стратегічного мислення, здатного до системного охоплення дійсності. Людина такої опорної реальності нерідко хитрує, буває підступною. Її мислення в основному віддзеркалює існуюче. Це мислення конформіста, який, зливаючись із середовищем, не здатний набути власного обличчя. Часто такими бувають залежні люди, в яких обмежені можливості для економічної, соціальної та духовної ініціатив.

Автентична спрямованість їх перебуває на початковому етапі, оскільки вони віддані стихії навколишнього їх світу, в основному матеріального, і не спроможні не тільки цілеспрямувати рух до самого себе "справжнього", а й належним чином визначити власну інтенційну спрямованість.

... Ріка життя круті пороги

Йому наставила, як роги.

І він на крихітнім човні

Долав свої нехитрі дні.

Лякався. Пильно веслував.

Звивався. Часто хитрував.

За плином, спіненим, гарячим,

Себе і берега не бачив.

(С.С.Пальчевський)

Кризові ситуації у таких людей найчастіше мають кон'юнктурний характер і виникають на побутовому рівні. Розвинуті тактичні здібності дозволяють принести тимчасові матеріальні успіхи, і водночас, віддаляють людину від її внутрішньоінтенційної сутності. Якраз останнє у поєднанні з можливими тактичними невдачами та негараздами здатне спричинити під кінець третьої фази життєвого циклу серйозну життєву кризу. Настає час усвідомлення стихійності та дріб'язковості прожитих років, розчарувань і відчуття безцільності подальшого життя, зниження вимогливості до себе.

Стратегія подолання кризи. Опора на досягнуті успіхи. Організація можливої матеріальної допомоги з метою розв'язання найнеобхідніших тактичних завдань. Надання моральної підтримки з метою зміни верифікаційної опори за рахунок збагачення її вищими духовними цінностями.

Тактичні основи подолання кризи. Допомогти клієнту позбутися шкідливих звичок, які часто супроводжують кризу; скласти оперативний план самодопомоги, засобами навіювання сформувати установку на його виконання. Посприяти в налагодженні взаємостосунків у сім'ї. Підвести під план дій відповідну верифікаційну опору. Продовжити формування внутрішнього психологічного "дому" постраждалого у ході допомоги йому в розв'язанні можливих внутріособистісних конфліктів на основі діалогової взаємодії з рідними або близькими людьми, літературними чи кіно-героями, Богом.

Третьою верифікаційною опорою О.В.Губенко визначає соціальне оточення. Людині із такою опорною реальністю властива довіра до інформації, яка надходить від соціального оточення, а також до соціальних традицій ("так наші батьки жили і нам наказували"). Важливу життєорганізуючу роль відіграють усереднені стандарти загальноприйнятих стереотипів у думках, почуттях, діях, вчинках, матеріальних засобах. Підвищена сугестивність зумовлює наслідувальну поведінку, а внутрішня інтелектуально-духовна пасивність -високу полезалежність.

Такі люди, на думку О.В.Губенка, складають "ядро" будь-якої сталої групи, бо за своєю природою, браком самодостатності не належать собі, а "розчиняються" в більшості. Вони можуть бути і лідерами, але другої "шеренги", наслідувачами, тінями, "копіями" харизматичних лідерів, тобто тих, кому вистачає оригінальності та самостійності створювати нове. Складають їхній "почт", тих "сірих корисностей", без яких не обійдеться жодна згуртована людська спільнота.

Серйозна кризова ситуація у прихильників такої опорної реальності, насамперед, пов'язується з втратою її.

...Він був як гвинтик у комбайні.

Усередині, а не крайній.

Кріпить вузли надійно вмів,

Та загубивсь і ... поржавів.

(С.С.Пальчевський)

Стратегія подолання кризи. Вивчення доцільності повернення до верифікаційної опори в складі попереднього соціального оточення. Виявлення можливостей "гри на себе" за умови здатності та внутрішньої готовності клієнта переорієнтуватися з усереднених стереотипів загальноприйнятих стандартів на власні "потенціали".

Відповідні стратегії тактики передбачатимуть: емпіричне вивчення кризової ситуації, виявлення можливостей її подолання на основі попередньої верифікаційної опори. За умови відсутності її розпочати формування психологічної установки на корекцію чи зміну опорної реальності. На основі цього приступити до складання плану самодопомоги з урахуванням власної інтенційної спрямованості клієнта і наявних можливостей. Допомогти досягнути первинного успіху в первинних референтних групах. Налаштувати на формування доцільного рефлексу цілі та відповідного йому рефлексу свободи.

Четвертою верифікаційною опорою є орієнтація на оточуючих. Самооцінка таких людей найповнішим чином залежить від інших. Що вони подумають, скажуть, зроблять? Якою буде їхня оцінка дій та прийнятих рішень? Заради схвалення оточуючих розігрується своєрідний театр для глядачів. Марнословство, честолюбство, демонстративність-характерні риси прихильників цієї опорної реальності, які, за висловом російського філософа Ф.Степуна, своє буття прирівнюють до думки про них оточуючих.

...Їй так було нелегко жити,

Гніздо у буйнім полі вити,

Коли усе, що ще літало,

У те гніздечко зазирало.

(С.С.Пальчевський)

Кризові ситуації життя у цьому випадку пов'язані з яскраво вираженою протилежною стосовно автентизму спрямованістю людини. Оскільки прагнення таких людей до кар'єри базуються найчастіше не на основі внутрішньоінтенційної спрямованості чи відповідних здібностях, а на сприятливих ситуативних можливостях, то зрив у кар'єрі чи втрата таких можливостей стає справжньою трагедією. У протилежному випадку представники цієї опорної реальності відзначаються високою виконавською дисципліною, оскільки не претендують на оригінальність і творчість у вирішенні поставлених завдань.

Стратегія подолання кризової ситуації зводиться, з одного боку, до погодження реальних можливостей людини з її уявленнями про самопредставлення в соціумі, а з іншого, до навіювання психологічних установок на зміну методики самооцінки і відповідної їй опорної реальності.

Відповідні цій стратегії тактики передбачають переведення уваги клієнта із зовнішнього життя на внутрішнє. Найшвидше це досягається за рахунок залучення до "справи душі", організації самопредставлення у відповідній референтній групі. Формування навіювальних установок на основі таких висловів відомих людей:

- У житті потрібно намагатися обганяти не інших, а самого себе. (Американський релігійний діяч Молтбі Дейвенпорт Бебкок (1858-1901)

- Щастя - не якийсь Божий дар, а досягнення, якого людина добивається своєю внутрішньою плодотворністю.

(Німецький психолог і соціолог Еріх Фром (1900-1980)

П'ятою верифікаційною опорою в теорії О.В.Губенка є орієнтація на ідеал, який стоїть вище як від особистості, так і від суспільства. Вона дозволяє подолати владу соціуму, перемогти конформізм та поневолення власним егоїстичним "Я". Ідеалістична орієнтація звільняє людину від влади чуттєвого світу та утилітаризму мотивацій. Допомагає дивитися, за образним висловом О.В.Губенка, очима мрій крізь чуттєвий світ, як крізь завісу, вбачаючи за ним світло істини. Свідомість певним чином автономізується стосовно матеріальних стимулів та потреб. Людина стає безкорисливою, націленою на власне процес діяльності, а не на його утилітарні результати.

Криза життя у прихильників цієї опори найчастіше пов'язується з негативними аспектами ідеалістичної верифікаційної орієнтації. За умови, коли особистісний ідеалізм починає супроводжуватися зверхністю або презирством до всього, що не відповідає ідеалові, поступово починається зародження фанатизму та жорстокості, атрибутами яких в історії були вогнища для спалення, гільйотини та колючі дроти. Нині - терористичні акти. Намагання фанатиків насильницькими методами нав'язувати свої соціальні ідеали народам спричинювало появу ідеократії - екстремістської форми реалізації суспільного ідеалу. Таким чином, ідеалізм, який втрачає опору високих гуманістичних цінностей, перетворюється на різновид соціального божевілля з ознаками параной, що доволі часто призводить їхніх носіїв до загибелі в ім'я ідеї.

У цих випадках криза має своєрідний зворотний характер. Вона, як правило, супроводжує перші симптоми духовного "одужання" людини, повернення її в лоно загальнолюдських цінностей, звільнення з полону ідеократії. Це складний і тривалий процес, який набуває саморуху під впливом реальних ситуацій життя, спостережень, випадковостей.

До визначених О.В.Губенком верифікаційних опор ми схильні додати ще одну-шосту. Такою опорною реальністю може бути власне автентичне "Я" людини. Не те "Я", яке вже згадувалося як таке, що призводить до гіпертрофічного розвитку егоїзму, а "Я" як результат внутрішньоінтенційної спрямованості людини. Така людина, згідно з екзистенціалізмом І.Хайдеггера, завдяки згаданій верифікаційній опорі звільнилася від полону загальноприйнятих усереднених стандартів і стала на шлях пробудження в собі потенційних, до певного часу дрімаючих "екзистенціалів" справжнього, суто людського існування. Їй вдалося осягнути унікальність та неповторну власну самобутність. Вона уже встигла жахнутися думки, що могла б із певних причин пройти мимо себе справжньої і потрапити у сферу самовідчуження. Їй уже вдалося відчути солодкий смак найвищої насолоди у світі - насолоди творчої праці, якою проростає дорогоцінна зернинка внутрішньоінтенційної спрямованості. Така людина позбавлена гіпертрофічного розвитку егоїзму тому, що, як радив Ф.Ніцше, поряд з тим, що любить себе "великою любов'ю", любить "великим презирством". Любов тут спрямована до себе потенційного, як до палаючої дороговказної зорі, а презирство, як до тут-і-тепер реального себе, якому інколи не вдається чи то в малому, чи то у великому уникнути відчуження від самого себе "справжнього". Таке "велике презирство", навпаки, не відгороджує особистість від людей, а вимушує йти до них знову і знову, аби "випробувати себе ще раз", оскільки поза ними це випробування неможливе. Відхід же від вищих духовних цінностей у переважній більшості випадків суперечить внутрішньоінтенційній сутності людини.

Кризові ситуації в людей автентичної спрямованості найчастіше пов'язані із зривами на шляху до "самого себе". Як попереджував І.Хайдеггер, шлях "до себе"можна й не пройти, бо це потребує зосередженості, енергії, наполегливості, які при цьому винагороджуються лише у тих, хто має надійні філософські "ключі" для правильного застосування згаданих якостей.

Стратегії запобігання кризовим ситуаціям : 1) синергетична; 2) стратегія внутрішньої свободи як умови активізації автентичної спрямованості людини; 3) стратегія подолання розриву між стадіями творчої фантазії.

Синергетична стратегія розглядає клієнта як складно організовану систему з дивним аттрактором і можливістю передбачення руху її лише на окремих ділянках. Коригування такого руху або доцільне втручання в нього можливі лише за умови розуміння і дотримування таких положень, вимог та умов:

1) будь-які зусилля підкоригувати рух системи "підуть у пісок", якщо суперечитимуть внутрішнім тенденціям розвитку її і нав'язуватимуться їй зовні;

2) головне не сила, а правильна архітектура впливу, уміння, на думку С.Курдюмова, з метою збудження внутрішніх тенденцій самоорганізації системи вчасно і в потрібному місці "уколоти" її (ввести відповідну флюктуацію), попередньо вивчивши потенційні можливості цієї системи і способи їх стимуляції;

3) пам'ятати, що збагачення середовища дії клієнта, відповідно, впливає на збагачення діючих флюктуацій та кількості варіантів розвитку системи;

4) систему необхідно орієнтувати на відкритість, хоч це може призводити до пересилення розмиваючого початка над створюючим, що запобігає формуванню у клієнта сугестивної установки на протидію цьому процесу;

5) розглядати "хаос" як чинник, що має здатність "виводити" систему в нову точку біфуркації, яка розширює "масштаби бачення" і спрямовує до нового аттрактора;

6) у ході руху системи розглядати "зло" як чинник "виїдання" зайвого;

7) розглядати різні шляхи руху системи як результат різних біфуркацій за умови зміни констант середовища;

8) враховувати, що в незмінному середовищі результатом саморозвитку системи може стати деградація форм;

9) важливим є спостереження, відповідно до якого "свіжий вітер біфуркацій" виникає на стику різних сфер діяльності людини;

10) тільки далекі від рівноваги системи здатні до саморозвитку, усталеність - глухий кут для еволюції;

11) розвиток системи, йдучи через нестійкість і біфуркації, найчастіше визначається випадковістю;

12) таємниця надшвидкого розвитку системи, його прискорювача криється у механізмі нелінійного позитивного зворотного зв'язку, коли негативний зворотний зв'язок дає стабілізуючий ефект, примушуючи систему повернутися до стану рівноваги, то позитивний, ведучи систему до втрати рівноваги, до "розкачування", зумовлює прискорений розвиток (активність людини різко зростає, досвід швидко збагачується, коли вона потрапляє у сферу хаосу і небезпек).

Синергетичну стратегію запобігання кризовій ситуації доповнює синергетична методологія соціально-педагогічної діяльності з метою запобігання кризі. Суть її, як уже частково згадувалося, полягає в тому, що кожний результат соціально-педагогічного впливу на клієнта потребує негайного аналізу в плані його співставлення з метою цього впливу. Причому коли такий результат приходить у суттєву суперечність із метою впливу, це означає, що даний соціально-педагогічний вплив як створююча сила вийшов за свою межу і перетворився в руйнівний і що це потребує суттєвих коректив не тільки його, а й тієї мети, яка його визначає. і життя людей автентичної спрямованості - стратегія внутрішньої свободи як умови активізації автентичного спрямування людини.

Як відомо, автентичне спрямування особистості найчастіше проходить через її творчу діяльність: наукову, технічну, літературну, музичну, ігрову, побутову, військову, управлінську, комунікативну, ситуаційну. Криза життя творчих людей, насамперед, пов'язана із зривом акме - найактивнішого творчого періоду. Причиною цього є втрата з певних причин почуття внутрішньої свободи як підґрунтя творчого потенціалу. У дослідженні О.В.Губенка ознаками такої внутрішньої свободи є:

1) внутрішня активність (відсутність звички звинувачувати інших у власних негараздах та споживацьких установок на отримання задоволення без докладання істотних зусиль, пошуки виходу із скрутного становища за рахунок власних зусиль, готовність до переборення труднощів і перешкод);

2) інтрапунитивні реакції, пов'язані з покладанням відповідальності за наслідки своєї діяльності на себе, наявність внутрішнього (інтернального) контролю напротивагу зовнішньому (екстернальному);

3) вираженість у духовно-психічній структурі особистості високих загальнолюдських цінностей, завдяки чому свідомість звільняється від тиску конформних групових установок;

4) розширення обрію свідомості та формування системи конгруентного мислення, які дозволяють бачити власні інтереси у довготривалій перспективі та гармонійному поєднанні із суспільними інтересами;

5) вміння долати інтелектуальні шаблони та стереотипи, творчо використовувати здобуті знання у нестандартних ситуаціях;

6) здатність до самообмеження як визначального чинника розвитку і саморозвитку людини.

Люди високого творчого потенціалу, входячи у творчу працю, як у "загальмоване жадання" (за Гегелем) так чи інакше виводять себе на рівень цих взаємопов'язаних ознак. Однак слаборозвинута здатність до самообмеження або втрата інколи навіть на певний період контролю над нею призводить до серйозної життєвої кризи. Відмова від соціально-моральних та релігійних норм і табу, які зберігають нервово-психічну енергію та каналізують її у суспільно-корисне русло, трансформуючи в трудову діяльність та творчу активність, призводить до розсіювання цієї енергії в соціумі, що стає для її власника джерелом неврозів, деградації до нижчих рівнів психічного життя, творчої атрофації.

"Мораль, етичний закон, самообмеження,-пише О.В.Губенко,-виконують негентропійну функцію, підвищуючи рівень організації психіки та діяльності, спрямовуючи енергію на вищі види активності, сприяючи саморозвитку та самодетермінації, нарощуючи рівень психічної і духовної енергетики. Відкидання моральних та сексуальних табу, ерозія внутрішнього етичного закону в людині призводять до зниження біологічної, індивідуально-психологічної' та масово-соціальної енергетики" (Губенко О.В. Внутрішня свобода як умова активізації творчого потенціалу особистості // Практична психологія та соціальна робота. - 2003. - № 10. - С.2).

Стратегічні напрями діяльності соціального педагога у цьому випадку, відповідно до представленої теорії О.В.Губенка, необхідно концентрувати на гальмуванні жадань та потягів клієнта. Це зробить можливим самодистанціювання його, тобто розщеплення психічного на "Я", яке себе споглядає та самоусвідомлює, та на "суб-Я" - неусвідомлену імпульсивно-афективну сферу, яку треба опанувати. Активність клієнта у цьому випадку спрямовуватиметься на контроль та перетворення самого себе. Стає можливою також самотрансценденція-подолання себе, вихід за власні межі, свобода від самого себе, що дозволяє любити себе, за висловом Ф.Ніцше, "великим презирством" і здобути, за висловом Віктора Франка, свободу ставати іншим.

Третя стратегія запобігання кризи життя автентично спрямованої людини - стратегія подолання розриву між стадіями творчої фантазії та дії. Стосовно творчого процесу відомий вислів російського вченого і винахідника К.Е.Ціолковського, згідно з яким у будь-якій технічній творчій справі спочатку обов'язково ідуть: думка, фантазія, казка. За ними виступає науковий розрахунок і, врешті-решт, виконання коронує думку. Якщо цей технологічний "ланцюжок" розривається після "фантазії" і "казки" або ж навіть після "наукового розрахунку" і таким чином втрачається зв'язок між стадіями уяви і дії, це або переростає у глибоку приховану від посторонніх трагедію людської особистості, або призводить людину до безвідповідальної манилівської мрійливості чи обломівської бездіяльності. У випадку ж, коли нехтується "фантазія" і "казка", виникає феномен бездуховної "прямої дії", націленої на досягнення успіху будь-якою ціною.

У всіх цих випадках стратегічний напрям подолання кризи полягає в допомозі клієнту ліквідувати розрив у технологічному "ланцюжку" по лінії задуму - виконання.

Тактичні основи діяльності доцільно вибудовувати згідно з психолого-педагогічною технологією формування рефлексу цілі та відповідного йому рефлексу свободи, що розглядається у підрозділі 1.3.

Четверта фаза життєвого циклу особистості та її інтенційного розвитку, за Ш.Бюлером, триває від сорока п'яти років до шістдесяти п'яти і пов'язана з підбиттям кожною людиною підсумків минулої діяльності, переглядом цілей із урахуванням свого професійного статусу. У цей час затяжні кризи пов'язуються із невдачами "справи життя", з відчуттям того, що час, відведений на неї, закінчується, хоч у деяких видах творчої діяльності (наприклад, науковій, літературній, образотворчій) він триває. Породжує незвичні почуття вихід на пенсію. Тому соціальному педагогу в роботі з людьми старших вікових груп необхідно спрямовувати свою діяльність, насамперед, на залучення своїх клієнтів до суспільно-корисної праці, до громадського життя колективу, в якому вони тривалий час працювали.

У цю фазу життєвого циклу особистості в багатьох автентично спрямованих людей з'являється бажання найповнішої завершальної самореалізації. Причиною цього стає відчуття плинності часу, його незворотності.

Відходять потихесеньку від нас ...

Відходять близькі, рідні та кохані.

І повертаємось з кладовища не раз,

Пройшовши з ними шлях, сумний, останній...

(С.С.Пальчевський)

Кризи, пов'язані з втратами близьких людей, у цю фазу життя зустрічаються майже в кожного. Нерідко вони на тривалий час переривають творчий період діяльності особистості. В розвитку терапії важкої втрати однією з найважливіших є психодинамічна модель, розроблена на основі праць З.Фройда та його послідовників. Згідно з нею формування найважливіших стосунків відбувається в перші роки життя індивіда, коли виникає прихильність до батьків, які постійно слідкують за системою життєзабезпечення. Пізніше людина шукає ще когось, хто міг би розуміти завжди і в усьому, доповнюючи особистість до завершеного цілого. Тому коли помирає близька людина, особливо, коли у стосунках із нею мав місце конфлікт, людина, яка залишається в житті, відчуває себе обездоленою. Формується відчуття відрізаного шматка. У зв'язку з цим розрізняють так зване нормальне горе і патологічне.

Нормальна модель переживання горя важкої втрати, відповідно до опису американського психіатра Елізабет Кюблер-Росс, яка три

2.3. Робота соціального педагога з молодим подружжям та дітьми раннього дитячого і дошкільного віку
Технологія роботи соціального педагога в сім'ї
2.4. Робота соціального педагога в загальноосвітніх навчальних закладах
Стратегія зовнішньої соціально-педагогічної діяльності загальноосвітнього навчального закладу
Стратегія управління соціально-педагогічною діяльністю загальноосвітнього навчального закладу
Методика планування діяльності соціального педагога в загальноосвітньому навчальному закладі
Технологія соціальної паспортизації класу
Методика співпраці соціального педагога з опорним пунктом громадськості та міліції
2.5. Особливості соціально-педагогічної роботи з підлітками, схильними до правопорушень, та з дітьми шкільного віку із неблагополучних сімей у мікрорайонах, навчальних закладах інтернатного типу, притулках і дитячих будинках
Технологія соціально-педагогічної роботи соціального педагога у притулку для дітей та підлітків