Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Організаційно-правові засади створення і діяльності в Україні радянської судової системи

Внаслідок жовтневого перевороту 1917 р. попередній судоустрій Російської імперії був, як одна із "форм класового панування поміщиків і капіталістів", скасований і замінений "революційним правосуддям" (декрет про суд РСФРР від 24 листопада 1917 р.). Надалі такий підхід до судоустрою разом з радянською державністю поширився і на Україну. Отож, принципи організації нового радянського суду в Україні були копією принципів і підходів, впроваджуваних у РСФРР.

Першим актом Народного Секретаріату про суд була постанова "Про запровадження народного суду на Україні" (4 січня 1918 р.), якою був передбачений розпуск усіх чинних на той час судових установ: окружних судів, судових палат, військових і морських судів, комерційного суду в Одесі, волосних і мирових судів. Ліквідовувалися також інститути прокурорського нагляду, слідчих, нотаріусів, присяжної і приватної адвокатури. Проведення цих заходів покладалось на місцеві Ради, які встановили спеціальні посади особливих комісарів.

Замість попередньої судової системи формувались народні суди - дільничні, повітові та міські. Усі ці суди були судами першої інстанції. До складу кожного з названих судів входило десять суддів, з них були два постійних і вісім чергових. Справи розглядалися у складі одного постійного та чотирьох чергових суддів. Дільничні народні суди розглядали справи, в яких покарання обмежувалося позбавленням волі на один рік або штрафом у п'ять тис. рублів та стягненням на користь потерпілої сторони майна на суму, яка не перевищувала суми штрафу. Якщо міра покарання передбачалася більшою, справа передавалася на розгляд повітового чи міського суду. За названою виїде постановою апеляційний та касаційній) порядки перегляду справ в Україні вважалися зайвими. Вироки і рішення дільничних, повітових і міських судів були остаточними і підлягали негайному виконанню, що, безумовно, було кричущим порушенням прав людини.

Протягом другого радянського періоду в організації судоустрою більшовики удосконалили свої підходи. Тимчасове Положення про народні суди і революційні трибунали УСРР (14 лютого 1919 р.) створило дві самостійні судові системи: народні суди, ради народних судів та революційні трибунали.

Згідно з названим положенням, за прикладом РСФРР, в Україні відмовилися від судів повітових і міських, було організовано єдиний народний суд. Для вирішення справ у народному суді, крім постійного народного судді, залучалися засідателі, які обиралися у містах радами депутатів, а в повітах - виконкомами. Згідно з новим Положенням про народні суди (26 жовтня 1920 р.) судді, обрані радами на місцях, затверджувалися і могли бути достроково відкликані губвиконкомами. До кандидатів у народні судді висувалися певні умови: вони повинні були мати обов'язковий стаж політичної роботи, відповідну теоретичну й практичну підготовку.

Народному судді з шістьма народними засідателями були підсудні справи про посягання на життя людини, зґвалтування, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, розбій, грабіж, підробка документів тощо. Народному судді з двома народними засідателями були підсудні решта кримінальних справ, а також визначені постановою окремі цивільні справи. Одноосібно народний суддя вирішував усі цивільні справи. Для розслідування справ, підсудних народному судові, вводилися народні слідчі, які обиралися в такому ж порядку, як і народні судді, строком на один рік. Однак народні судді й самі могли провадити слідство на свій розсуд.

Впроваджувався касаційний порядок оскарження вироків і рішень народних судів. Як касаційна інстанція для народних судів створювалися повітові Ради народних суддів. За постановою Раднаркому УСРР "Про народний суд" (26 жовтня 1920 р.) ради народних суддів повинні були створюватись вже у губерніях.

Структурним елементом судової системи, що складалась з народних судів та рад народних суддів, стало створення на підставі постанови ВУЦВК відділу Верховного судового контролю (17 квітня 1919 p.). Як орган судового управління, названий відділ мав право проводити ревізії діяльності всіх судів УСРР, вимагати від них потрібних відомостей, давати всім судовим установам республіки керівні вказівки з питань застосування права, передавати до і суду винних у порушенні кримінальних і кримінально-процесуальних законів, а також винних у порушенні роз'яснень і вказівок відділу Верховного судового контролю.

Проте народні суди й ради народних суддів в УСРР, як і в РРФСР, не відігравали серйозної ролі у здійсненні правосуддя. На цей факт звертали увагу навіть радянські історики права (І. Галаган): їх підсудність була надто обмеженою й поступалася на користь революційних трибуналів.

На території України діяли революційні трибунали - губернські, окружні, військові, військово-транспортні та інші. Створені на основі прийнятого ще Народним Секретарством у судових справах спеціального положення "Про порядок створення на території України робітничих і селянських повітових і міських трибуналів, їхні завдання і функції" (23 січня 1918 р.), революційні трибунали розглядали справи особливої важливості (мародерство, саботаж, зловживання владою тощо), свої вироки виносили, керуючись "революційним сумлінням та революційною правосвідомістю". До складу революційного трибуналу входили: голова, два його заступники та члени (зазвичай - 12), обрані радами робітничих, селянських і солдатських депутатів строком на шість місяців. Справи розглядалися головою або одним із його заступників і чотирма членами трибуналу у порядку жеребкування. Дізнання і попереднє слідство здійснювали слідчі комісії (створювалися при трибуналах) силами народних слідчих. Вони мали право проводити огляди, обшуки, виїмки у всіх державних і приватних установах, викликати на допит, затримувати обвинувачених тощо. Особам, затриманим за підозрою щодо скоєння злочину, слідчі зобов'язані були пред'явити обвинувачення упродовж 48 годин.

Вироки спочатку оскарженню не підлягали, але від часу створення у складі наркомату юстиції (НКЮ) на підставі декрету РНК УСРР (16 квітня 1919 р.) Верховного касаційного суду як суду другої інстанції для революційних трибуналів УСРР обвинувачені в справах, підсудних революційним трибуналам, одержали можливість оскаржувати вироки трибуналів. Не підлягали касаційному оскарженню лише вироки Верховного революційного трибуналу, створеного декретом Раднаркому УСРР при ВУЦВК (15 квітня 1919 р.). Цей трибунал розглядав по першій інстанції лише справи, підсудні трибуналам і направлені йому на розгляд ВУЦВК, Президією ВУЦВК, Раднаркомом і НКЮ УСРР. Декретом Раднаркому УСРР (22 квітня 1921 р.) Верховний касаційний суд НКЮ УСРР був перетворений на Верховний касаційний трибунал при ВУЦВК. А за Положенням від 31 травня 1921 р. Верховний касаційний суд став не лише касаційною інстанцією для революційних трибуналів УСРР, але й органом управління для революційних військових і військово-транспортних трибуналів УСРР. Ще однієї реорганізації касаційні суди зазнали 10 серпня 1921 р., коли Верховний касаційний трибунал і Верховний трибунал при ВУЦВК декретом ВУЦВК були ліквідовані і на їх базі створено Єдиний Верховний трибунал при ВУЦВК (в Росії аналогічний трибунал було створено у червні і921 р.).

Єдиний Верховний трибунал засновувався як суд першої інстанції, касаційна і наглядова інстанція для революційних трибуналів усіх видів. Відповідно до цього структурно він складався із судового, касаційного, військового і військово-транспортного відділів та Пленуму. Останньому належали чи не найбільші повноваження. Зокрема, Пленум трибуналу мав право в порядку нагляду затребувати будь-яку справу із трибуналів УСРР, зупинити виконання вироку, змінити міру покарання, скасувати вирок і передати справу на новий розгляд.

Загальний нагляд за дотриманням т. зв. революційної законності покладався на НКЮ та його органи на місцях - губернські відділи та повітові бюро юстиції.

Отже, організаційно-правовими засадами створення і діяльності в Україні радянської судової системи стали чинні в РСФРР принципи і підходи щодо організації і розуміння судоустрою. Інститут суду для більшовиків був однією з форм "революційного правосуддя" й знаряддям поширення та впровадження в Україні основ радянського суспільно-політичного устрою. Замість попередньої судової системи як "форми класового панування поміщиків і капіталістів" більшовики створили фактично дві самостійні судові системи, народні суди, ради народних судів з обмеженою підсудністю та революційні трибунали. Зокрема, останні вирізнялися широкою підсудністю, розглядали справи особливої важливості, а вироки виносили, керуючий "революційним сумлінням та революційною правосвідомістю".

Формування в Україні радянської міліції
Формування в Україні інших радянських каральних структур (органів державної Безпеки) та спеціальних військових формувань
Питання суверенітету УСРР в контексті правових взаємовідносин між радянськими Україною і Росією
"Воєнно-політичний союз" як правова форма відтворення Російської імперії
"Доба договірних відносин": взаємовідносини між УСРР і РСФРР
Союзний договір 1922 p.: історико-правова оцінка
Закріплення в Україні радянської державності і права (1923-1929 рр.)
Організаційно-правові засади реалізації "нової економічної політики" як засобу врегулювання соціально-економічних відносин
Державно-правовий статус УСРР у складі Союзу РСР
Особливості розвитку адміністративно-політичного устрою УСРР
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru