Українське цивільне право - Ромовська З.В. -
Не завдавати шкоди

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. З ст. 13 Конституції України); використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян (ч. 7 ст. 41 Конституції України); власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 5 ст. 319 ЦК); використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. З ст. 1 ЗК).

Попри певну термінологічну неузгодженість між цими нормами, можна сказати, що у кожній з них йдеться про покладення на власника загального обов'язку - не завдавати шкоди ні правам громадян, ні інтересам суспільства. Щоправда, обійдено юридичну особу, на права якої як власника так само має поширюватися названий вище обов'язок.

Бути слугою іншої особи

За цією дещо інтригуючою фразою приховані норми глави 32 "Право користування чужим майном", згідно з якими власник зобов'язаний поступитися своїми інтересами задля задоволення інтересів іншої особи: члена сім'ї, сусіда тощо, які мають право користуватися його майном, тобто мають сервітут (лат. - означає бути рабом, невільником, нести повинність, бути підпорядкованим).

Відповідно до поширеної думки, сервітут є правом обмеженого користування чужим майном: певною мірою, з певною метою, у встановлених межах.

Сервітути є особистими і земельними. У першому випадку право користування чужим майном "прив'язане" до конкретної особи, тому не може бути передане комусь іншому ні за договором, ні за спадкуванням. У другому - це право "прив'язане" до речі, а тому слідує за нею у разі передання права власності на неї іншій особі.

К. С. мешкає в будинку, який належить його батькові - Р. С. Останній мешкає разом з дружиною в іншому будинку, збудованому за час шлюбу. Згодом К.С.,з дозволу батька, вселив у будинок свою дружину-Т. Л . Впродовж трьох років у них народилося двоє дітей, однак невдовзі шлюбні стосунки між К. С. та Т. Л. припинилися. Постало питання про житлові права Т.Л. та дітей.

Т. Л. ніколи не була членом сім'ї Р. С, оскільки з ним спільно не проживала. Т. Л. була дружиною К.С., якому батько передав будинок у безоплатне користування, з умовою оплати лише комунальних послуг. Тобто, К.С. володіє і користується будинком за договором позички, а не за сервітутом, оскільки з моменту поселення у цей будинок він юридично перестав бути членом сім'ї батька. Т. Л. має статус такого ж договірного користувача. Оскільки строк цього договору не визначено, він може бути розірваний за вимогою власника будь-коли.

Ситуацію, проте, ускладнить наявність онуків, адже, згідно зі статтею 265 СК, баба, дід мають ряд обов'язків перед ними. Тому виселити внуків, якщо їхні мати, батько не мають можливості оселитися в іншому помешканні, їм не вдасться за силою закону і за силою справедливості.

Т.Л. має статус тимчасового мешканця, оскільки не була ні членом сім'ї власника будинку, ні наймачем. Однак її не можна відлучити від малолітніх дітей. Це значить, що на найближче майбутнє усі вони і надалі проживатимуть у будинку Р. С. Останній міг би хіба що справляти з Т.Л. квартирну плату.

Сервітут може бути припинений за наявності однієї з підстав, визначених у статті 406 ЦК. Найперше такий наслідок настане у разі об'єднання в одній особі власника і володільця сервітутом. Це може статися, наприклад, тоді, коли останній прийняв спадщину як спадкоємець власника. Володілець сервітуту може відмовитися від нього. Така відмова, залежно від "ваги" права, може бути усною або письмовою. Для відмови від подальшого використання сервітуту за заповідальним відказом щодо житлового будинку, потрібне письмове її підтвердження.

Л. та О. разом з двома маленькими дітьми мешкали в будинку матері О. У зв'язку із погіршенням стосунків з чоловіком, Л. з дітьми виїхала з будинку. Виникло питання: чи втратили діти право користування будинком своєї бабусі?

У цій ситуації зміна місця проживання дітей не може вважатися актом відмови від сервітуту, адже, відповідно до статті 71 ЦК, для відмови від права дитини потрібна згода органу опіки та піклування. Це означає, що діти зберегли за собою сервітут, а тому мають право повернутися у житло, в якому вони перед цим мешкали.

Строковий сервітут припиниться зі спливом встановленого строку.

Найбільш проблемним виявилося застосування четвертої підстави - припинення обставини, яка була підставою для виникнення сервітуту.

Чи може, наприклад, розірвання шлюбу припинити право колишньої дружини на проживання у квартирі, що належала чоловікові до реєстрації шлюбу? Дехто відповідав на це запитання ствердно, нехтуючи тим, що житловий сервітут виникає не із факту реєстрації шлюбу, а із факту вселення особи в помешкання як члена сім'ї. Тому розірвання шлюбу не припинить у колишньої дружини права користування ним.

"То ж як: вона житиме і далі в моєму будинку?! Але ж я одружився вдруге!" Такі обурення можна нерідко почути. Проте в опонента є серйозні контраргументи.

Почати можна з християнської настанови про відповідальність перед тими, кого ми взяли до себе, тобто про обов'язки перед ними. Істотне значення матиме і конституційна норма про недоторканність житла, у сенсі недопустимості примусового виселення, крім випадків, передбачених законом.

Підставою припинення сервітуту, як зазначено у пункті 5 частини 1 статті 406 ЦК, є невикористання його протягом трьох років поспіль.

За вчинення злочину Т., який проживав у помешканні своїх батьків, був засуджений на п'ять років позбавлення волі. Чи втратить він право користування житлом?

Для вирішення цієї ситуації слід, передусім, взяти до уваги норму частини 2 статті 405 ЦК, за якою член сім'ї власника житла втрачає право на користування ним у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено законом або домовленістю між ним і власником.

Засудження до позбавлення волі не можна вважати неповажною причиною відсутності. А це дає підставу стверджувати, що вищеназвана норма статті 405 ЦК до таких ситуацій застосована бути не може. Отже, залишається для роздумів частина 2 статті 405 ЦК. У ній невикористання житла не пов'язується з причиною. Це має означати, що відсутність понад три роки припинить право Т. на користування житлом своїх батьків. До того ж, не в момент набуття вироком законної сили, а в момент спливу 3-річного строку.

Ця норма, відповідаючи інтересам власника житлового будинку, продукує безхатченків. Та, оскільки, відповідно до статті 8 Конституції України, верховенство права діє і визнається в Україні, у Т. залишиться шанс домагатися судового захисту, якщо його вимоги будуть справедливими.

Чи можна продати житловий сервітут сторонній особі?

Відповідь на це запитання має бути заперечною, оскільки цей сервітут є особистим майновим правом конкретної особи. З позиції інтересів власника, заміна володільця сервітуту іншою особою є недопустимою.

Чи можна продати сервітут власникові будинку або, іншими словами, чи може власник житлового будинку викупити сервітут у особи, яка ним володіє?

Ствердна відповідь на ці запитання грунтується, насамперед, на засаді розумності. Вона випливає також із свободи договору та із того, що предметом договору купівлі-продажу може бути майнове право. Отже, купивши сервітут, наприклад, у колишньої дружини, власник звільниться від обтяження свого права. Водночас, колишня дружина одержить матеріальну можливість для придбання особистого житла.

За допомогою таких договорів усуватиметься джерело можливих конфліктів між власником та колишніми членами його сім'ї. Тому вони мають і юридичне, і моральне підґрунтя.

Між власником і володільцем сервітуту може бути укладено й інший договір, приміром, про припинення сервітуту взамін на інше майнове право - право власності на автомобіль, інше житло чи авторські права. Відмовою від сервітуту може бути погашено обов'язок володільця цього права перед власником майна, що виник з договору позики чи у зв'язку із заподіянням шкоди.

Бути слугою іншої особи
Інші обов'язки
Сплата податків
Підкорення владі
5. Ризики власника
ГЛАВА 6. ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
1. Загальні зауваги
Особисте здійснення
Представництво у відносинах власності
Розумність здійснення