Цивільне право України - Харитонов Є.О. -
Глава 8. Юридичні особи

1. Поняття і ознаки юридичної особи

ЦК не дає визначення поняття юридичної особи. Натомість ст. 80 ЦК, котра називається "Поняття юридичної особи", містить вказівку на деякі характерні риси цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Таким чином, маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:

1) це - "організація", тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення;

2) вона мас бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права і обов'язки від свого імені;

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.

Поміж цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями.

Для аналізу поняття юридичної особи мають бути враховані і зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну особу від інших соціальних утворень, зокрема, різноманітних об'єднань, філій і представництв, які не є суб'єктами цивільного права. Тому перелік ознак юридичної особи має виглядати таким чином:

1) наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення - організації;

2) наявність у цієї організації відокремленого майна;

3) зазначена організація створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;

4) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність);

5) ця організація самостійно несе відповідальність за своїми цивільними зобов'язаннями;

6) зазначена організація може бути позивачем і відповідачем у суді.

Зупинимося на цих ознаках детальніше.

І. Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення - організації. Традиційно у цивілістичній літературі ця ознака юридичної особи іменувалася як вимога "організаційної єдності". Організаційна єдність виражається у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їхнього функціонування тощо.

Організаційна єдність закріпляються у статуті юридичної особи, її установчих документах або у акті органу влади про створення юридичної особи публічного права. Наприклад, наявність статуту є обов'язковою вимогою для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю (ст.ст. 143, 151, 154 ЦК, ст.13 Закону України "Про акціонерні товариства").

Крім того, щодо окремих видів юридичних осіб закон передбачає обов'язкові правила щодо організації їхньої внутрішньої структури та порядку функціонування її органів управління.

Наприклад, ст. 97 ЦК встановлює, що управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, вказана норма містить загальні норми, які визначають обов'язковість організаційної єдності цього виду юридичних осіб, встановлюючи для них 2 рівні органів управління товариством. Перший рівень - це виший орган управління; другий - виконавчий.

Загальні збори учасників товариства є вищим органом управління товариства незалежно від його виду.

Стаття 98 ЦК визначає компетенцію загальних зборів учасників товариства, вказуючи, що вони мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу, а також визначаючи засади голосування в них учасників товариства.

Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду. Закон не містить виключень з цього права. Це означає, що учасник товариства має право оскаржити будь-яке рішення, навіть таке, яке не стосується безпосередньо його, але може порушувати його майнові і немайнові права як учасника товариства.

2. Майнова самостійність юридичної особи припускає наявність у юридичної особи майна, що виділене і враховується окремо від майна засновників цієї юридичної особи та від майна інших власників.

Для різних видів юридичних осіб їхня майнова відокремленість має різні прояви. Так, майнова відокремленість державних підприємств проявляється через інститут права господарського відання. Згідно із ст. 136 ГК України це право включає в себе можливість володіння, користування і розпорядження майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законодавством.

Для державних установ як некомерційних організацій, що фінансуються з державного бюджету, правовий режим закріпленого за ними майна визначається більш вузьким правом оперативного управління. Відповідно до ст. 137 ГК України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником для здійснення некомерційної господарської діяльності у межах, встановлених законодавством, а також власником майна.

Що стосується інших видів юридичних осіб (приватні підприємства, колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства, господарські об'єднання тощо), то їхня майнова відокремленість виражається у праві власності.

Разом з тим майно юридичної особи може не обмежуватись майновими об'єктами а полягати ще й в наявності зобов'язальних майнових прав. Крім того, деякі юридичні особи не мають майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління. Все їхнє майно може складатися з грошових внесків на банківських рахунках, а займані ними приміщення знаходитись у володінні на умовах договору оренди.

3. Важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї цивільної правоздатності і дієздатності (правосуб'єктності) або здатності брати участь у цивільному обігу від свого імені.

Юридична особа від власного імені самостійно розпоряджається своїм майном, набуває цивільних прав та обов'язків (зокрема, укладає договори, вступає у зобов'язання) і здійснює їх. Така діяльність від власного імені у цивільному обігу слугує зовнішнім вираженням самостійності правосуб'єктності юридичної особи.

Забезпеченню індивідуалізації юридичної особи, можливості її участі у цивільному обігу слугує найменування юридичної особи, котре дозволяє одразу визначити основні ознаки організації - чи є вона підприємницькою, комерційною або непідприємницькою, на яких засадах грунтується її відповідальність перед контрагентами за договорами тощо.

Відповідно до правил, встановлених у ст. 90 ЦК, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.

Крім того, найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності, а юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування, яке може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Фірмове найменування як засіб індивідуалізації його власника є об'єктом виключного права і може бути використане тільки за згодою носія цього права.

Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування.

Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій.

4. Результатом майнової відокремленості юридичної особи та її участі від свого імені у цивільному обігу є визнання за нею здатності відповідати за прийнятими на себе зобов'язаннями.

Зокрема, ст. 96 ЦК закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Ця відповідальність застосовується незалежно від того, до яких видів і фондів належить це майно, є воно основними чи оборотними засобами. Не залежить це і від того, рухоме воно чи нерухоме, виражене у цінних паперах чи у грошових коштах тощо.

Положення щодо самостійної відповідальності юридичної особи а також окремі її обмеження містяться також у главі 8 ЦК, присвяченій визначенню правового становища окремих видів підприємницьких товариств.

Слід зазначити, що застосування принципу самостійної (відокремленої) майнової відповідальності юридичної особи має у деяких випадках особливості. Зокрема, він не поширюються на правовідносини, які виникли між засновниками та іншими особами до державної реєстрації товариства.

Відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до державної реєстрації, але у процесі створення товариства, несуть Його засновники.

Якщо після державної реєстрації юридичної особи дії засновників, які мали місце до реєстрації, були схвалені у відповідному порядку юридичною особою, то вона буде нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями, які виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такі повноваження. Якщо рішення про схвалення дій засновників прийняте або затверджене органом, який не має відповідних повноважень, його не можна вважати таким, що має юридичну силу.

Відповідальність юридичної особи (наприклад, казенного підприємства), що фінансується державою, обмежується коштами, які знаходяться у її оперативному управлінні. За умови недостатності таких коштів до субсидіарної відповідальності притягується держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство (ч. 7 ст. 77 ГК України).

5. Завершує характеристику юридичної особи така ознака, як її здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядаючи її як більш загальну властивість - можливість бути самостійним учасником цивільного обігу1. Однак правильним здається тлумачити її як самостійну ознаку, окремий прояв правосуб'єктності юридичної особи, оскільки в цьому випадку йдеться не тільки про реалізацію, але і про порядок захисту її цивільних прав. Власне, така позиція відображена і у ст. 80 ЦК.

Всі розглянуті ознаки тісно пов'язані між собою. Наявність відокремленого майна - матеріальна основа господарської самостійності і самостійної відповідальності юридичної особи; остання без матеріальної бази неможлива. У той же час самостійна відповідальність -- необхідна передумова реалізації юридичною особою наданої їй можливості від свого імені набувати майнових прав і обов'язків. Адже без такої відповідальності ці права і обов'язки не мали б практичного значення: саме у самостійній відповідальності відображається практичне значення прийняття і виконання обов'язків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майнова відокремленість мала б однобічний характер і не була б достатньо повною. Так само організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їхнього значення для реєстрації, а відтак, - конституювання юридичної особи.

У цивілістичній літературі час від часу постає питання щодо того, яка з цих ознак є головною у правовій характеристиці юридичної особи. Деякі науковці такою ознакою називають можливість участі юридичної особи у цивільних правовідносинах від свого імені1, інші вважають, що нею є наявність відокремленого майна, треті вказують як на визначальну ознаку на самостійну майнову відповідальність юридичної особи3.

Однак слід визнати, що ці спори мають, головним чином, теоретичну спрямованість, оскільки з погляду практичного усі ознаки юридичної особи є однаково важливими. На такій позицій стоїть і сучасна українська цивілістика4.

Інша річ, що в законодавчому визначенні юридичної особи акцентувалася організаційна єдність соціального утворення. Зокрема, як юридична особа розглядалася саме організація як така (або відповідний трудовий колектив), безвідносно навіть до її майнової відокремленості. Тобто, законодавець вольовим шляхом визнає юридичною особою те соціальне утворення, щодо якого вважає це необхідним.

Слід зазначити, що такий підхід має місце і зараз, хоча й полягає у дещо інших проявах. Наприклад, у такого виду юридичних осіб, як товариство з повною відповідальністю, з усіх ознак юридичної особи яскраво виражені тільки дві: участь у цивільному обігу від свого імені і участь у розгляді судових спорів як позивача і відповідача. Фактично законодавець, виходячи з міркувань доцільності, вольовим шляхом поширив на договірне об'єднання фізичних осіб положення про юридичні особи.

Такий підхід свідчить про те, що наявність або відсутність сукупності ознак юридичної особи не завжди є вирішальним чинником при визначенні можливості кваліфікації соціального утворення як юридичної особи.

Тому для того, щоб встановити причини і наслідки порушення загальних вимог до соціального утворення, яке може вважатися юридичною особою, необхідно встановити правову природу цієї категорії.

1. Поняття і ознаки юридичної особи
2. Суть юридичної особи
3. Правосуб'єктність юридичної особи
4. Класифікація юридичних осіб
5. Види (форми) юридичних осіб приватного права
6. Виникнення та припинення юридичних осіб
Глава 9. Участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
1. Загальні засади участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
3. Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах