Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 6. Володіння і право володіння чужим майном

6.1. Володіння як самостійне речове право

Ведучи мову про володіння як правову категорію, слід розрізняти "право володіння" як елемент права власності і як вид права на чужі речі (відповідно до концепції ЦК), і "володіння" як особливе (окреме) речове право.

Володіння як самостійне речове право становить фактичне володіння речами, поєднане з наміром володіти цими речами для себе.

Таким чином, володіння включає 2 елементи: об'єктивний (фактичне володіння майном) і суб'єктивний (намір володіти ним для себе).

При цьому фактичне володіння речами має бути стабільним (тобто існувати протягом достатньо тривалого часу) і безперервним. Слід зазначити, що це поняття тлумачиться вельми широко. Зокрема, в цивілістиці з часів римського права традиційно вважається, що фактичне володіння речами має місце не тільки тоді, коли річ безпосередньо знаходиться у володільця, але й у будь-якому випадку, коли володілець не втрачає контроль над об'єктом володіння.

Намір володіти річчю для себе виражає посесійну волю особи (її волю як посесора, володільця).

Разом з тим невірним є ототожнення ставлення посесійного і власницького. Посесійному ставленню (ставленню особи як володільця до речі) властивий, як вже зазначалося, намір "володіти річчю для себе", але не намір "вважати її своєю власністю". У другому випадку особа вважає себе не просто володільцем, але власником речі. У сукупності із законним володінням річчю намір (воля) вважати себе власником речі має давати в результаті не володіння (посідання), а право власності.

Крім того, слід зазначити, що оцінюється (або має оцінюватися) ставлення особи не до будь-якого, а лише до законного володіння речами.

Для того, і лоб визначити значення цього факту, звернемося до характеристики видів володіння.

Передусім володіння поділяється на законне і незаконне. Законне володіння - те, яке має правову підставу (титул). Незаконне володіння не має під собою достатньої правової основи. У свою чергу воно поділяється на добросовісне і недобросовісне.

Добросовісний незаконний володілець не знає і не повинен знати про незаконність володіння річчю. Недобросовісний незаконний власник знає або повинен знати про те, що володіє річчю незаконно.

Власне кажучи, лише законне і незаконне добросовісне володіння підпадають під поняття "володіння" як інститут речового права.

Незаконне недобросовісне володіння річчю є не правовим інститутом, а всього лише фіксацією факту порушення права власності (спроби привласнення чужого майна).

У своїх основних характеристиках володіння нагадує право власності: суб'єктами володіння можуть бути ті ж особи, що можуть бути власниками; його об'єктом є майно, яке може стати об'єктом права власності.

Разом з тим ці дві категорії не можна плутати. Право власності становить вид прав на речі, виражає стан присвоєння майна. Володіння - відображає фактичний стан речей, а не право на речі.

Підкреслюючи ці відмінності, римські юристи виробили короткі, але точні формули для характеристики них понять: право власності - "я маю право на річ", володіння - "я маю річ". Відповідно відрізняється і їх зміст, а також підстави виникнення.

Змістом права власності є правомочності володіння, користування, розпорядження майном. Зміст володіння полягає у можливості володіння, користування і розпорядження річчю. При цьому всі названі можливості тлумачаться як фактичні стани і не оцінюються як суб'єктивні права.

Володіння може виникнути:

1) внаслідок заволодіння майном (первинне встановлення володіння, встановлення володіння уперше);

2) внаслідок передачі володіння майном однією особою іншій (похідне володіння).

Володіння припиняється втратою одного з елементів - об'єктивного (втрата фактичного володіння майном) або суб'єктивного (відмова від володіння, тобто припинення наміру володіти майном для себе).

Захист законного володіння здійснюється таким же чином за допомогою тих же позовів, що і право власності.

Захист незаконного добросовісного володіння від третіх осіб здійснюється таким же чином, як захист права власності, а від власника - можливістю протиставлення позову заперечень про добросовісність і відплатність придбання володіння.

Спеціальні можливості захисту законного володіння від недобросовісного незаконного володільця встановлені ст. 400 ЦК, яка передбачає, що недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно не лише власнику, але будь-якій особі, яка має на нього інше право відповідно до договору або закону або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку, зацікавлена особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Отже, кожна особа, яка не є власником майна, але була його законним або й незаконним, але добросовісним володільцем, може захистити своє право володіння шляхом витребування майна під незаконного недобросовісного володільця. Право на витребування майна зберігається протягом позовної давності, якщо раніше не припинилась правова підстава (титул) для подання таких вимог.

6.1. Володіння як самостійне речове право
6.2. Право володіння чужим майном
Глава 19. Право інтелектуальної власності
1 Поняття та види інтелектуальної власності
2. Право інтелектуальної власності як вид речового права
3. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуальної власності
4. Зміст права інтелектуальної власності
5. Здійснення права інтелектуальної власності
6. Захист права інтелектуальної власності
Розділ IV. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru