Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 3. Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань

Наведене вище визначення цивільно-правової відповідальності може бути використане як базове для визначення окремих її видів. Зокрема, слід звернути увагу на існування договірної і недоговірної відповідальності. Перша з них має місце у разі неналежного виконання або невиконання договору. Друга - настає у випадках завдання шкоди незалежно від існування договору між тим, хто заподіяв шкоду, і потерпілим.

У свою чергу, в рамках загальної категорії цивільно-правової відповідальності за невиконання і неналежне виконання договірних зобов'язань, можна розрізняти кілька її видів.

1. Залежно від виду порушення договору, договірну відповідальність можна поділити на відповідальність за невиконання і відповідальність за неналежне виконання зобов'язань. У першому випадку йдеться про протиправну бездіяльність; у другому - про протиправну дію, яка виражається у недотриманні умов щодо належного виконання договору. Як показує вивчення практики вирішення спорів про неналежне виконання договорів за участю громадян, часто неналежне виконання договору пов'язане з недотриманням вимог про предмет договору і про строк його виконання. Крім того, в низці випадків має місце виконання зобов'язання неналежній особі.

Однак найчастіше відповідальність за неналежне виконання зобов'язань пов'язана з простроченням виконання договору. Наслідки прострочення боржника передбачені ст. 612 ЦК, кредитора - ст. 613 ЦК. Відповідно до ст. 612 боржник, що прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, заподіяні простроченням, і за випадкову неможливість виконання, що настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Боржник не вважається таким, що прострочив, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У свою чергу кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства або випливають із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у разі його відмови повернути борговий документ або видати розписку боржникові (ч. 4 ст. 545 ЦК).

Прострочення кредитора дає боржнику право на відшкодування заподіяних простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликане умислом або необережністю його самого або тих осіб, на яких в силу закону або доручення кредитора було покладене прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних підставах.

За грошовим зобов'язанням боржник не зобов'язаний сплачувати проценти за час прострочення кредитора.

2. Залежно від розподілу відповідальності між кількома боржниками в зобов'язаннях з множинністю осіб розрізняють часткову, солідарну та субсидіарну відповідальність.

Слід зазначити, що іноді класифікація відповідальності в зобов'язаннях з множинністю осіб проводиться з інших підстав. Так, розрізняють часткову та солідарну відповідальність; основну і субсидіарну (додаткову).

Хоч, здавалося б, у першому і другому випадках названі схожі типи відповідальності, але другий підхід здається більш вдалим, оскільки дозволяє підкреслити як специфічні риси субсидіарної відповідальності, так і характер зобов'язань, у яких вона виникає.

Почнемо розгляд з часткової та солідарної відповідальності.

Частковою у цивільному праві визнається відповідальність, яка покладається на 2 чи більше осіб, кожна з яких відповідає перед кредитором в рівних частинах, якщо інше не встановлене законом або договором.

Часткова відповідальність є у цивільному праві загальним правилом, що випливає зі ст. 541 ЦК, яка передбачає, що солідарні обов'язки (а отже, - і солідарна відповідальність) виникають, якщо вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання.

Таким чином, солідарна відповідальність, тобто така, де кредитор має прано вимагати від будь-якого з боржників виконання обов'язку в повному обсязі, так само як і санкції до кожного з боржників можуть бути застосовані у повному обсязі, має бути прямо передбачена законом або договором. При цьому в договорі вона має бути виражена у ясній формі.

Слід зазначити, що на практиці договірне встановлення солідарної відповідальності зустрічається нечасто і, як правило, в тих випадках, коли така вимога до договору встановлюється законом.

Наприклад, солідарна відповідальність установлюється сторонами засновницького договору про створення повного товариства. Однак вимога такої умови в засновницькому договорі випливає зі ст. 66 Закону "Про господарські товариства", в якій повне господарське товариство визначається як товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Іноді норма про солідарну відповідальність формулюється диспозитивно. Наприклад, ст. 554 ЦК передбачає, що у разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність. Крім того, як передбачено ч. З цієї ж статті ЦК, особи, що разом поручилися, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Таким чином, загальним правилом відповідальності у випадках поруки є солідарність відповідальності основного боржника і поручителя. Разом з тим угодою про поруку може бути передбачена часткова або субсидіарна відповідальність поручителя.

Перейдемо до питання про основну і додаткову (субсидіарну) відповідальність.

Основною відповідальністю в цивільному праві визнається відповідальність боржника, що виникає на підставі загальних приписів закону. Це є загальним правилом відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. Разом з тим для повнішого захисту інтересів кредитора іноді встановлюється додаткова (субсидіарна) відповідальність, яка характеризується тим, що вона:

1) настає тільки у випадках, прямо передбачених законом або договором;

2) є покладанням додаткової відповідальності, що передбачає наявність основної відповідальності, яку несе основна відповідальна особа;

3) покладається на осіб, які не несуть безпосередньо основної відповідальності перед кредитором;

4) не може перевищувати обсягу основної відповідальності. Субсидіарно відповідальна особа, що задовольнила вимогу кредитора, в передбачених законом випадках має право регрес мої вимоги до основної відповідальної особи;

5) може бути обмежена законом (або відповідно до нього договором) в часі або пов'язана законом з наявністю певних умов.

3. Залежно від обсягу виділяється повна і обмежена відповідальність. При цьому загальним правилом є відповідальність боржника в повному обсязі. Однак за окремими видами зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідальність за їх невиконання або за неналежне виконання.

Обмеження відповідальності можливо як законом, так і угодою сторін, але з дотриманням певних вимог (так, між соціалістичними організаціями обмеження відповідальності не допускалося їх угодою, якщо розмір відповідальності для цього виду зобов'язань точно визначався законом). Звідси можна зробити висновок, що в усіх інших випадках сторони можуть встановлювати для себе обмежену відповідальність.

У літературі як випадок обмеження відповідальності боржника називають зменшення обсягу відповідальності останнього, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання сталося не тільки з його вини, але і з вини кредитора (вже згадувана змішана вина).

4. Крім вже названих вище, можуть бути також виділені такі види відповідальності, як відповідальність за свої дії і відповідальність за дії інших осіб.

Прихильники такої класифікації, зазначивши, що загальне правило полягає в тому, що заходи відповідальності покладаються на того, хто порушив зобов'язання, разом з тим, вказують, що для низки випадків передбачені винятки з цього правила. Суть їх в найбільш загальній формі може бути виражено так: в передбачених законом випадках за невиконання або неналежне виконання зобов'язання однією особою заходи цивільно-правової майнової відповідальності можуть бути покладені на іншу.

У 1ДК відсутня окрема норма, що встановлює таке правило. Однак у ст. 528 ЦК, що регулює виконання обов'язку третьою особою, міститься положення про те, що в разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою, цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Така позиція знайшла відображення і в цивілістичній літературі, де відповідальність за дії третьої особи розглядається як випадок відповідальності за невинувате невиконання зобов'язань.

Загалом, розмежування відповідальності за свої власні дії й за дії іншої особи, на яку покладене виконання зобов'язання, уявляється цілком виправданим. Деякі випадки такого покладання відповідальності випливають із закону. Наприклад, ст. 240 ЦК передбачає, що представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто; він може передати свої повноваження частково або в повному обсязі іншій особі тільки у випадках, якщо він уповноважений на те договором або примушений до того силою обставин з метою охорони інтересів довірителя.

Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про замісника. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Наведене правило встановлює не тільки особливий порядок передоручення за договором доручення, але і те, що за недотримання вимог ч. 2 ст. 240 ЦК повірений відповідає за дії заступника як за свої власні, а вина заступника розглядається як власна вина повіреного.

Якщо вибір заступника був зроблений сумлінно, вважається, що зобов'язання з договору доручення виконане належним чином і для повіреного негативні наслідки не настають.

4. Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань
5. Підстави звільнення від відповідальності
Глава 23. Категорія договору в цивільному праві
1. Поняття договору
2. Види договорів
3. Категорія господарського (підприємницького) договору
4. Зміст (умови) договору
5. Укладення, зміна та розірвання договорів
Розділ V. ОКРЕМІ ВИДИ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
Глава 24. Договори про оплату передачу майна
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru