Цивільний процес України - Харитонов Є.О. -
5. Процесуальне правонаступництво

Коли цивільний позов надходить до суду, не завжди можна одразу встановити, чи є позивач або відповідач належними в цій цивільній справі.

При розгляді цивільної справи у випадку, коли судом першої інстанції буде встановлено, що позов поданий не до тієї особи, яка мусить відповідати за цивільними вимогами, суд має право за згодою позивача допустити заміну первинного відповідача належним відповідачем.

Під поняттям належний відповідач розуміється особа, яка повинна відповідати за цивільним позовом. В свою чергу, неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення відповідного обов'язку.

Законодавцем покладений на суд обов'язок щодо перевірки сторін на їх процесуальну легітимність та визначення, чим підтверджується їх належність. Наприклад, у ст. 119 ЦПК передбачено, що позивач повинен у позовній цивільній заяві зазначити: ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, зміст позовних вимог і викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом, тощо.

Насамперед повинен виявити пильність для встановлення належного відповідача цивільний позивач. У випадку, якщо у цивільній справі буде винесено судове рішення щодо неналежного відповідача, якщо допустити, що він в ході процесу не був виявлений, то позивач у такій справі не отримає очікуваного правового результату, витратить багато свого часу, а також коштів.

Відповідно до ст. 33 ЦПК суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Формулювання ч. 1 цієї статті дозволяє зробити наступні висновки: по-перше, для залучення належного відповідача замість неналежного необхідно клопотанням позивача; по-друге, суд при, відповідній заміні не припиняє розгляд справи; по-третє, суд не має права відмовити у задоволенні відповідного клопотання; по-четверте, суд може залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Правило про залучення належного відповідача цілком розраховане лише на ініціативу позивача. Якщо він не буде згодний з заміною, суд не має права залучати іншого відповідача ані замість неналежного відповідача, ані як співвідповідача. Якщо відповідач дійсно неналежний, що буде доведено в ході розгляду справи, суд відмовляє у задоволенні позову.

Саме позивач як ніхто повинен бути заінтересований у точному виборі свого опонента та намагатись довести, що зазначений ним відповідач зобов'язаний виконати покладений на нього законом або договором обов'язок.

Якщо в цивільному процесі відбулася заміна відповідача, або до цивільної справи залучений співвідповідач, справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку. Законодавець подбав про належні сторони шляхом надання їм можливості самостійно набувати права та нести процесуальні обов'язки в цивільному процесі з самого його початку, а не відповідати за попередні процесуальні дії неналежних сторін.

5. Процесуальне правонаступництво

Процесуальне правонаступництво — це заміна однієї із сторін процесу іншою особою — правонаступником.

Відповідно до ст. 37 ЦПК. у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Обставинами, за яких відбувається процесуальне правонаступництво, є: 1) смерть фізичної особи; 2) припинення юридичної особи; 3) заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні; 4) інші випадки заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Процесуальне правонаступництво можливе на всіх стадіях цивільного процесу.

У цивільному праві розрізняють універсальне та сингулярне правонаступництво. Універсальне правонаступництво (тобто перехід всіх правомочностей до іншої особи) має місце у тих випадках, коли перехід прав та обов'язків однієї юридичної особи до іншої відбувається у порядку реорганізації, а між фізичними особами — у порядку спадкування. Сингулярне правонаступництво передбачає, що сторона своє право уступає у конкретному матеріальному правовідношенні. У процесуальних правовідносинах має місце, як правило, сингулярне правонаступництво, оскільки передаються або права, або обов'язки.

Не слід плутати процесуальне правонаступництво та заміну неналежного відповідача, оскільки процесуальні дії, виконані останнім, не мають наслідків для належного відповідача.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язковими для особи, яку він замінив.

Глава 5. Треті особи у цивільному процесі
1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
Глава 6. Участь у цивільному процесі органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
1. Суб'єкти та форми участі у цивільному процесі
2. Участь прокурора в цивільному процесі
3. Участь у цивільному процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб як захисників прав, свобод та інтересів інших осіб
Глава 7. Представництво у цивільному процесі
1. Поняття представництва у цивільному процесі
2. Процесуальне становище представника у цивільному процесі