Цивільний процес України - Харитонов Є.О. -
1. Поняття представництва у цивільному процесі

1. Поняття представництва у цивільному процесі

Відповідно до ст. 38 ЦПК сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Поняття "представництво" можна розглядати у 3 значеннях: як цивільний процесуальний інститут; як правовідносини за участю представника; як діяльність представника.

Погляди вчених на це питання можна поділити на 2 основні концепції: "дії (діяльність)" і "правовідношення", залежно від відповіді на питання про те, є представництво діяльністю чи правовідносинами, у межах яких відбувається ця діяльність.

Відповідно до першого підходу, який підтримують А.Ф. Клейман, А.Ф. Козлов, I.A. Павлунік, І.В. Решетнікова, Ю.С. Червоний та інші, під представництвом розуміється сукупність здійснюваних представником процесуальних дій. Представництво — це процесуальна діяльність представника в межах наданих йому повноважень від імені та в інтересах іншої особи. З дореволюційних вчених K.J. Малишев визначав представництво як заміну однієї особи іншою, коли представник діє в процесі замість особи, яку представляє, таким чином, наслідки його діяльності несе остання.

Прибічники іншого підходу до визначення представництва у цивільному процесі вважають його правовідношенням, з огляду на яке одна особа здійснює у межах своїх повноважень процесуальні дії від імені й в інтересах іншої особи (цю думку висловлювали Е.В. Васьковський, А.Х. Гольмстен, С.Н. Абрамов, І.М. Ільїнська, Л.Ф. Лесницька, В.В. Комаров, Я.А. Розенберг, В.І. Тертишніков, М.С. Шакарян та інші).

Ці, на перший погляд полярні точки зору, мають багато спільного. Спір викликає питання про те, що виникає раніше — діяльність представника зі здійснення повноваження та вступ його у правовідносини, чи першим виникає правовідношення представництва, в межах якого здійснюється та чи інша представницька діяльність. Внутрішня суть такого явища, як представництво при цьому залишається незмінною — здійснення повноваження представником.

ЦК дав таке визначення представництва: це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК). Таким чином, вперше на законодавчому рівні визнано, що представництво — це правовідношення. А вже в межах цього правовідношення представником здійснюється певна діяльність, яка полягає у вчиненні правочинів від імені особи, яку представляють.

З легального визначення цивільного представництва можна зробити важливий висновок для цивільного процесу: оскільки відносини між представником і судом (третьою особою у цивільному праві) не включаються до складу представницьких правовідносин, ці відносини не є представницькими. Йдеться лише про участь представника як суб'єкта представницьких відносин (які вичерпуються лише внутрішніми відносинами) у інших відносинах. Так, відносини представника і суду — це не продовження представницьких відносин, а самостійні відносини, які не можна розглядати у контексті представницьких. Невипадково ЦПК не вживає у назвах статей, що стосуються представника, терміна "представництво". Наприклад, ст. 38 ЦПК називається "Участь у справі представника", а не "Представництво У суді".

Усі питання взаємовідносин між представником та особою, яку він представляє, регулюються нормами матеріального права. У ЦП К містяться лише вимоги щодо виду та порядку оформлення документів, якими представник перед судом має підтвердити свої повноваження, чи способу надання представникові певних повноважень.

Однак для того, щоб представник зміг взяти участь у процесі, він повинен вступити у правовідносини з судом. Участь у справі представника реалізується саме через правовідносини представника і суду.

Таким чином, вступаючи у процес, представник вступає у процесуальні відносини з судом, однак ці відносини є не представницькими, а засобом реалізації повноважень представника. Тому неможливо говорити про представницькі відносини у процесі, оскільки вони взагалі в ньому не виникають, а можна говорити лише про участь у справі представника, який вступає у відносини з судом з метою реалізації своїх повноважень. І з цього боку участь у справі представника — це, звісно, діяльність з метою реалізації повноважень представника, що відбувається в межах правовідносин представника і суду.

Таким чином, між судовим представником та особою, яку представляють, процесуальних відносин не виникає. Вони мають іншу галузеву належність, а відтак —- не можуть бути складовою цивільних процесуальних відносин за участю представника.

Правовідносини, які складаються між особою, яку представляють, і представником, є лише передумовою для участі представника у цивільному процесі. Вони разом з юридичними процесуальними діями, які здійснюються представником, що спрямовані на легітимацію його як суб'єкта правовідносин із судом, є передумовою процесуального правовідношення, суб'єктами якого є представник і суд.

Відносини за участю представника у цивільному процесі — це відносини між представником і судом.

Таким чином, представництво в цивільному процесі — це процесуальна діяльність, яка відбувається у межах правовідношення між представником та судом, однієї особи (представника) від імені та в інтересах іншої особи (яка бере участь у справі), що здійснюється з метою захисту та охорони прав, свобод та інтересів у суді особи, яку представляють, і надання допомоги суду в установленні дійсних прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі.

Словосполучення "від імені особи, яку представляють", що застосоване у визначенні цивільного процесуального представництва, певним чином відрізняється від розуміння аналогічного терміна у цивільному праві. У цивільному праві дії від імені іншої особи, разом з іншим означають дії, що породжують безпосередній правовий результат для особи, яку представляють. У цивільному процесі дії представника безпосереднього результату для особи, яку представляють, не мають. Представник у цивільному процесі вступає у відносини із судом, а тому його дії для суду мають безпосередній результат. І тільки за допомогою суду особа, яку представляють, отримує ті чи інші права чи обов'язки.

Представництво як інститут цивільного процесуального права — це сукупність процесуальних норм, що регулюють правовідносини.

Характерні ознаки процесуального представництва:

— представництво — не здійснення представником процесуальних дій у суді, яке відбувається в межах правовідносин представника і суду;

— учасниками процесуальних правовідносин за участю представника є 2 сторони: представник та суд;

— представник виступає від імені особи, яку представляє;

— представник діє в інтересах особи, яку представляє (за загальним правилом представник не є суб'єктом спірного матеріального правовідношення. крім випадку, коли співучасники доручили ведення справи одному з них);

— діяльність представника в інтересах і від імені особи, яку він представляє, полягає у вчиненні процесуальних дій;

— правова позиція представника не може суперечити правовій позиції особи, яку він представляє, якщо ця особа не є недієздатною;

— представник діє в обсязі повноважень, що йому надані законом та особою, яку він представляє (у випадку, якщо воля цієї особи відома і має юридичне значення);

— юридична заінтересованість представника має процесуальний характер;

— через представника можуть діяти будь-які правоздатні особи, що беруть участь у справі, крім прокурора (прокурор відповідно до своєї професійної компетенції виступає у процесі без представника. При цьому слід враховувати, що під поняттям "прокурор" відповідно до ст. 56 Закону "Про прокуратуру" слід розуміти помічників, старших помічників прокурора та інших осіб, які діють у межах своєї компетенції).

Основною метою процесуального представництва є захист та охорона прав, свобод та інтересів осіб, які беруть участь у справі. А надання правової допомоги (ця мета часто зазначається у процесуальній літературі) є самостійною процесуальною діяльністю, що здійснюється особою, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги (ст. 56 ЦПК).

До цілей процесуального представництва належать також реалізація представником процесуальних прав та обов'язків особи, яку представляють, та надання допомоги суду у встановленні дійсних прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі. Остання мета стосується представництва адвокатами (ще римське право вбачало в адвокаті особу, що має при здійсненні своїх функцій певні суспільні обов'язки). Держава не має законодавчої можливості вимагати надання допомоги суду іншими представниками, але ч. З ст. 27 ЦПК передбачає, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, що опосередковано спрямовано на досягнення зазначеної мети.

Об'єктом правовідносин між представником і судом треба вважати захист, охорону (в окремому провадженні) порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави у цивільному процесі.

Змістом процесуальних відносин між судом і представником є права та обов'язки представників і суду та їхні дії. Обсяг прав, якими наділяється добровільний представник, визначається повноваженнями, якими наділили його закон та довіритель. За ЦПК представник має право на здійснення всіх процесуальних дій від імені особи, яку він представляє, а довіритель має право лише обмежити повноваження представника.

Інститут представництва застосовується не до всіх процесуальних відносин. Він має суворо визначені, установлені законом межі.

З огляду на це, процесуальне законодавство:

— обмежує коло суб'єктів представництва. Не всі учасники цивільного судочинства можуть мати представника у справі, та не будь-яка особа може бути представником у цивільній справі в суді;

— процесуальне представництво можливе при розгляді не всіх цивільних справ.

Згідно з ч. 1 ст. 38 ЦПК представництво неможливе у справах про усиновлення. Особи, які є заявниками у справах про усиновлення, у разі винесення рішення про усиновлення заявниками дитини юридично стають її батьками. Це накладає на них великий моральний та правовий обов'язок з виховання усиновленої дитини. Тому обмеження процесуального представництва, що запроваджене законодавцем, для цієї категорії справ здається цілком виправданим. Крім того, особиста участь у справі усиновлювачів дає змогу суду певною мірою упевнитися в особі усиновлювача, її надійності, особливо якщо це стосується іноземних громадян.

Участь у справі разом із представником особи, яку представляють.

Наявність представника у справі в принципі повинно надавати можливість стороні особисто не брати участь у процесі. Однак у деяких категоріях цивільних справ для їхнього правильного вирішення дуже важливими є особисті пояснення сторін і третіх осіб по суті спору, що не можуть бути замінені поясненнями представників, тому суд згідно з п. 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК може викликати позивача або відповідача для особистих пояснень і тоді, коли у справі беруть участь їхні представники.

Виходячи з усталеної практики, суд викликає сторони для надання особистих пояснень у справах про розірвання шлюбу, встановлення батьківства, позбавлення батьківських прав, поновлення на роботі, про захист чести та гідності. У цьому випадку представник надає юридичну допомогу особі, яку представляє, при розгляді справи.

Представництво від імені юридичних осіб необхідно відрізняти від ведення справ юридичних осіб їх органами. У доктрині цивільного та цивільного процесуального права переважає думка, що дії органу юридичної особи — це суть дії самої юридичної особи. Однак існує й інша позиція, згідно з якою органи юридичних осіб належать до представників у власному розумінні цього слова, яка має тепер певне нормативне підґрунтя у положеннях ЦК та ЦПК. Згідно зі ст. 38 ЦПК юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Стаття 92 ЦК передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону або установчих документів, а ч. З ст. 92 ЦК при цьому встановлює: орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати повноважень. Таке формулювання підкреслювало представницький характер дій, який можна вивести з тлумачення зазначених норм, адже діяльність органів юридичної особи розглядається так само, як і діяльність представника.

На представницький характер дій органів юридичних осіб вказує також п. 2 ч. 1 ст. 42 ЦПК, який передбачає, що повноваження представників мають бути посвідчені довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника. Тобто керівник юридичної особи вважається, разом із представником за довіреністю, представником юридичної особи.

Однак визнання органу юридичної особи її представником теоретично невірне, оскільки неминуче призводить до висновку про відсутність повної процесуальної дієздатності у юридичних осіб. Органи юридичної особи є його частиною і не є самостійним суб'єктом права. Саме тому для участі органу юридичної особи у процесі довіреність не вимагається. Без своїх органів юридична особа не здатна була б діяти як суб'єкт права.

Крім того. ч. 1 ст. 29 ЦПК указує, то юридична особа наділяється повною дієздатністю, тобто здатністю своїми діями здійснювати права і виконувати обов'язки. Звідси випливає, що компетентний орган юридичної особи, яка бере участь у справі, не має самостійного процесуального становища, тому що його процесуальні дії — це дії самої юридичної особи.

Вважається, що деякі юридичні особи через свою організаційну структуру також не можуть безпосередньо вести свої справи в цивільному процесі, хоча і не позбавлені дієздатності — юридичні особи, очолювані колегіальними органами управління (правліннями, загальними збори членів, зборами уповноважених). Хоча сучасне процесуальне законодавство прямо не забороняє участь у процесі від імені юридичної особи його колегіального виконавчого органу, але зі змісту п. 2 ч. 1 ст. 42 ЦПК випливає, що від імені юридичної особи можуть виступати особи за довіреністю та її керівник (одноособовий орган). Про колегіальний орган юридичної особи не йдеться, а ч. З ст. 38 ЦПК передбачає, що юридичних осіб представляють їхні органи без вказівки на одноособові органи.

Участь у справі одного із членів колегіального органу варто розглядати як участь не юридичної особи, а його представника. Член колегіального органу юридичної особи сам по собі не може замінити цей орган у суді. Повноваження на ведення справи в суді він має не за посадою, а здобуває їх не інакше, як за рішенням колегіального органу.

Що стосується участі у процесі організацій, що не мають статусу юридичної особи, наприклад, органу опіки і піклування, то вони завжди виступають у процесі через представників.

Представництво від імені держави у цивільному процесі.

Держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства. Держава не може безпосередньо здійснювати в суді свої права, її інтереси потребують захисту представниками. Це можуть бути прокурор або інші органи державної влади та управління. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції. Так, у митних відносинах державу представляє представник митних органів, у податкових — податкових органів.

Іноді важко виявити відповідача у спорах про відшкодування шкоди, що виникла в результаті незаконних дій посадових осіб державних органів. Особливістю зобов'язання відшкодування за шкоду, заподіяну службовими особами державних органів, є те, що шкода відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, а не особою, дії чи бездіяльність якої призвели до настання шкоди у юридичної чи фізичної особи.

Коли держава виявляється на місці особи, що має відшкодовувати шкоду, вона вимушена виступати "проти себе". Заходи примусу повинні бути застосовані не щодо держави, а спрямовані на конкретний державний орган або іншу особу, уповноважену виступати від її імені, що випливає з особливої форми представництва держави в цивільному обороті, множинності осіб, які виступають від її імені.

Тому питання про визначення особи, яка має право представляти інтереси держави в цивільному обороті і здатна фактично виконати те, що зазначене в судовому рішенні, має велике значення. У цьому випадку особа, чиї права порушені, не може безпосередньо звернутися до держави і вимушена шукати уповноваженого представника (відповідний орган або особу), щоб пред'явити відповідні вимоги.

Слід відзначити, що при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків органи держави повинні діяти виключно в межах компетенції. Компетенцією є коло повноважень, а також напрями діяльності та функції конкретного органу державної влади які визначаються нормативно-правовим актом. Так, безпосередньо обслуговування державного бюджету здійснюється державним казначейством (ст. 48 Бюджетного кодексу України (БК), а загальна організація виконання державного бюджету покладається на Міністерство фінансів України.

Тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати представники відповідних фінансових органів, тобто державне казначейство, фінансові управління, районні фінансові відділи тощо, однак законодавство чітких орієнтирів з цього питання не дає.

У зв'язку з відсутністю єдиного універсального відповідача, що виступає від імені держави, було б вірно закріпити в законодавчому порядку можливість пред'явлення позову безпосередньо до держави Україна, з подальшим обов'язком суду визначити належний орган або особу, до компетенції якої належить обов'язок виконання заявленої позивачем вимоги.

Допуск до процесу представника осіб, зазначених у ст. 38 ЦПК, це обов'язок, а не право суду в разі наявності належним чином оформлених повноважень, оскільки особи, яких представляють, мають конституційне право на правову допомогу та цивільне процесуальне право брати участь у процесі через представника.

2. Процесуальне становище представника у цивільному процесі
Повноваження представника в суді
3. Підстави виникнення представництва у цивільному процесі. Види представництва у цивільному процесі
Особливості необхідного (законного) представництва
Особливості добровільного представництва
4. Документи, що посвідчують повноваження представників
Глава 8. Інші учасники цивільного процесу
1. Поняття "інших учасників процесу"
2. Особи, які допомагають при розгляді та вирішенні цивільної справи по суті
3. Особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення цивільного процесу