Цивільний процес України - Харитонов Є.О. -
8. Забезпечення позову

Забезпечення позову — це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Судова практика, на відміну від наукової, визначає забезпечення позову як сукупність процесуальних дій. які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог (преамбула постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 p. Х° 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову").

Позивач, звертаючись до суду з позовом, може вимагати від суду певних гарантій того, що у випадку ухвалення рішення у справі на його користь це рішення можна буде виконати в примусовому порядку, якщо відповідач буде ухилятися від добровільного Його виконання. Тому суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову.

Між тим, в літературі висловлюється думка про те, що вжиття заходів забезпечення позову не надає відповідачу достатніх гарантій їх правомірності (зокрема при порушенні справи про банкрутство і запровадженні процедури зовнішнього управління), оскільки порушується загальноправовий принцип "audi alteram partem" (вислуховувати 2 сторони), і відсутні процесуально-правові гарантії для реалізації права на справедливий і публічний розгляд справи (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зазначається також, що забезпеченням позову порушуються принципи змагальності, рівноправності і гласності судочинства, а, власне, порядок забезпечення позову, що існує, не містить механізму, який би перешкоджав зловживанням у ході застосування заходів забезпечення позову.

Однак такі застереження спростовуються тим, що принцип рівноправності міститься у процесуальному законодавстві, і якщо воно дозволяє суду інколи ухвалювати рішення чи вживати заходів забезпечення на одностороннє прохання позивача, без заслуховування і навіть без виклику відповідача, то ці випадки, що пояснюються особливим умовами, є лише уявними порушеннями принципу рівноправності сторін, оскільки відповідач не позбавлений права оскаржувати ухвали суду. Тому, враховуючи надзвичайно важливе значення для судової практики інституту забезпечення позову, суди мають застосовувати його у чіткій відповідності до процедури, визначеної процесуальним законом. Отже, забезпечення позову можливе теоретично та практично.

Важливо наголосити, що від забезпечення позову слід відрізняти:

1) забезпечувальні заходи щодо зберігання речей, що є предметом спору. Це новий для вітчизняного права різновид зберігання, який був відомий ще за часів римського права як секвестр (від лат. — sequestrum). Зміст секвестру полягає в тому, що особи, між якими виник спір, на час його вирішення (судом або за згодою сторін), зобов'язані передати спірну річ третій особі — секвестратору, а останній, у свою чергу, повинен її згодом повернути тому, на користь кого буде вирішено спір. Зокрема, положення ч. 1 ст. 976 ЦК передбачають 2 види секвестрів: договірний та судовий;

2) забезпечення виконання зобов'язань, що регулюються главою 49 ЦК та іншими актами цивільного законодавства. Так, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК);

3) способи забезпечення доказів, які передбачені ст. 133 ЦПК. зокрема допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням тощо;

4) забезпечення виконання рішення суду (ст. 217 ЦПК). Відповідно до цієї норми суд, який ухвалив рішення, може не лише визначити порядок і строк його виконання, а також забезпечити його виконання (наприклад, на підставі Закону "Про виконавче провадження" або з врахуванням положень Указу Президента України від 24 березня 2008 р. № 261/2008 "Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів").

Суб'єктом права вимагати забезпечення позову може бути як особа, яка пред'явила позов до суду, так і будь-яка інша особа, яка бере участь у справі, а саме: 1) позивач; 2) відповідач, який пред'явив зустрічний позов; 3) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору; 4) органи та особи, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Проте слід мати на увазі, що відповідна заява останньої групи осіб має бути у будь-який спосіб підтверджена особою, в інтересах якої вони діють, оскільки відшкодування можливих збитків від його забезпечення відповідно до ст. 155 ЦПК здійснюється лише за рахунок цієї особи (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову").

Запроваджено норму щодо змісту заяви про забезпечення позову. Так, відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено:

1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, тобто об'єктивні обставини та (або) припущення щодо обставин, що мають реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тобто вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду;

2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. До речі, вживання в цьому випадку терміна "вид" можна розглядати як своєрідне упорядкування субординації з визначеними ст. 4 ЦПК способами захисту, які застосовуються судом. Види забезпечення позову наведені в ч. 1 ст. 152 ЦПК.

Щодо змісту заяви про забезпечення позову, суб'єкт права вимагати виконання таких дій зобов'язаний вказати не лише вид забезпечення позову, який він вважає за доцільне застосувати, а й навести належні мотиви щодо застосування саме цього заходу;

3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Зазначені відомості залежать від характеру спірних правовідносин, виду забезпечення позову, стадії розгляду справи, на якій вони застосовуються, та від інших обставин, які належать до істотних в контексті позитивного вирішення такої заяви.

Відповідно до ч. З ст. 151 ЦПК забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи. Хоча у переважній більшості випадків заходи забезпечення позову вживаються під час попереднього судового засідання (п. 7 ч. 6 ст. 130 ЦПК). Але якщо заява про це надійшла до суду апеляційної інстанції або її не вирішив суд першої інстанції, то заява про забезпечення позову допускається на стадії апеляційного провадження. Однак, оскільки, на відміну від п. 7 ч. 1 ст. 301 ЦПК, у гл. 2 розділу V ЦПК не передбачено забезпечення позову на стадії касаційного провадження, у разі надходження відповідної заяви її повертають заявникові (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову").

За загальним правилом звернення до суду, як вбачається із норм ЦПК, заява про забезпечення позову подається одночасно із позовною заявою. Про це також зазначається в Методичних рекомендаціях щодо забезпечення позову, затв. наказом Державного комітету України по водному господарству від 22 вересня 2004 р. № 245.

Водночас норми ч. 4 ст. 151 ЦПК допускають вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, якщо це потрібно для запобігання порушенню права інтелектуальної власності. До такої заяви додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної власності і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. До заяви додаються також її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову (частини 3, 4 ст. 151 ЦПК). Отже, лише у зазначених випадках може подаватися заява про забезпечення позову до подання позовної заяви.

У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом 3 днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову (ч. 5 ст. 151 ЦПК).

Види забезпечення позову
Розгляд заяви про забезпечення позову
Глава 17. Відкриття провадження у справі
1. Відкриття провадження у справі
2. Позовна заява і заява про відкриття провадження у справах наказного і окремого провадження
3. Правові наслідки відкриття провадження у цивільній справі
Глава 18. Провадження у справі до судового розгляду
1. Поняття, мета та завдання провадження у справі до судового розгляду
2. Процесуальний порядок провадження у справі до судового розгляду
Глава 19. Судовий розгляд