Концепції сучасного природознавства - Бобильов Ю.П. -
Додаток 1. Біблійні уявлення і розвиток природознавства

Примирити біблійну картину творення з еволюційними поглядами сучасної науки недуже складно, якщо провести між ними чітку межу. Біблія символічно виражає зв'язок природного світу з Творцем, а наука безпосередньо описує природу, абстрагуючись від існування цього зв'язку. Але чи не втрачає від цього сама наука? Думка про те, що природний світ не існував споконвічно, але був створений Творцем низкою послідовних актів творення, стимулює глибокі наукові ідеї. У космології вона привела до відкриття "антропного принципу", відповідно до якого закони природи і весь Всесвіт улаштовані так, начебто вони були спеціально створені для появи людини. Невеликі зміни в законах мікросвіту зробили б неможливою появу атомів. Існуючі закони електричної взаємодії дозволили виникнути складним молекулярним структурам. Закон всесвітнього тяжіння гарантує виникнення і стійкість Сонячної системи, яка забезпечує потрібні кліматичні умови Землі.

Звичайно, визнання вченими "антропного принципу" не означає їхньої впевненості в тому, що світ було створено, а лише в тому, що досліджуваний наукою Всесвіт влаштовано так, ніби він створювався спеціально для того, щоб у ньому могла існувати людина.

Цей факт допускає різні світоглядні інтерпретації. Тут і відкривається цікава можливість перейти до принципово нових відносин між релігією і природознавством. Замість суперництва виникає співробітництво, яке можна пояснити такою аналогією. Палеонтологія дала величезний емпіричний матеріал, який можна інтерпретувати як сліди еволюційного процесу життя. Подібно до цього природознавство нагромадило гігантський запас відомостей про будову фізичного світу і життя на Землі, який можна інтерпретувати як сліди Божественного акту творення.

Антропний принцип у космології – це лише перша ластівка в можливому ряді таких уявлень. Уся справа в тому, що в глибині відкритих безпосередньому спостереженню феноменів наука дозволяє знайти фундаментальні сутності. Ці сутності становлять реальність, зовсім не схожу на те, що безпосередньо бачить спостерігач. Класичне природознавство ще намагалося пояснити світ "видимих" явищ через наочні уявлення: взаємодія атомів, мислимих як звичайні частки мініатюрних розмірів, або рух матеріальних субстанцій (теплород чи ефір), схожих за своїми властивостями на рідину або газ.

Сучасна наука відмовилася від принципу подібності "глибинної" і спостережуваної реальності. Сучасна фізика шукає пояснення в математичних структурах, позбавлених наочної інтерпретації (нескінченновимірні простори, структури симетрій тощо). Біолог пояснює появу органічних форм через властивості генетичного коду, який записаний в молекулярній будові ДНК і несе інформацію про ці форми.

Глибинна ("невидима") реальність ніби несе в собі "задум Творця", що виявляється у феноменах, доступних спостереженню. Учений ставить собі за мету не просто пояснити одні явища через інші, але зрозуміти цей "задум". Для цього потрібні уява, здатність конструювати об'єкти, властивості яких зовсім не схожі на властивості речей, відкритих у безпосередньому досвіді.

Знов-таки, не важливо, чи вірить даний конкретний дослідник в існування Творця. Об'єктивна логіка розвитку науки змушує вченого діяти так, начебто він розгадує задум Творця, щоб зрозуміти феномен природи. Учений може тут змістити акцент: намагаючись зрозуміти деякий феномен, він реконструює фундаментальну реальність, що обумовила його, як відбитий слід акту творення.

Так, наприклад, концепція еволюції за Л. С. Бергом дозволяє порушувати питання про розшифровку еволюційної програми перетворення генотипу як деякої вихідної інформації, що виникає в акті творення життя. З даної точки зору цікаво не стільки пояснити сам процес еволюції, скільки зрозуміти фактори, що визначають різноманіття живих форм. Тому самостійний інтерес здобувають систематика, морфологія, генетика й ембріологія, що дозволяють знайти фундаментальні механізми, які лежать в основі еволюційного розвитку життя на Землі.

Час і вічність. Акт творення відрізняється від еволюційного процесу не тільки своєю одноразовістю, але й тим, що створення світу відбувається у вічності, а еволюція триває в часі. Вічність – це зовсім не нескінченно триваючий час, але відсутність часу, подолання його. У вічності немає понять "раніше" і "пізніше", "коротше" і "довше". Сам час був створений разом зі світом. Тому безглузде питання про те, скільки у дійсності тривав кожен із шести днів творення. Однак якщо в цей "день" був ініційований певний етап еволюційного процесу, то тривалість етапу правомірно намагатися оцінити. Не можна говорити про те, що перший день мав місце раніше другого чи п'ятого, тому що і той і інший відбулися не в часі, але у вічності. Нумерація цих днів характеризує скоріше їх логічну, а не часову послідовність.

Можна було б говорити про шість рівнів або "пластів" вічності, у лоні якої зародився час. Про подію, що відбувається у вічності, не можна сказати "вона була" чи "вона буде". Ця подія є завжди–перебуває вічно. Послідовність днів творення – це тільки спроба символічного співвідношення шести рівнів акту творення, як початкової точки відліку історичного часу (Ю. О. Шрейдер).

Якщо дні творення інтерпретувати не як події на тимчасовій осі, але як пласти вічності, то ми прийдемо до уявлення про те, що ця часова вісь розташовується ніби всередині цих пластів. Вічність не тільки передує історичному часові, але й замикає часову вісь (Ю. О. Шрейдер).

Така інтерпретація має певну опору в Апокаліпсисі, що оповідає про кінець земної історії. Якщо творення світу завершується створенням людини, то історія має своїм безпосереднім фіналом суд над людиною, а етапи кінця світу, як свідчить одкровення святого Іоанна Богослова, допускають зіставлення принаймні з трьома з етапів творення світу, але йдуть у зворотному порядку.

Усе це ще раз підкреслює, що уявлення про створення світу і його еволюційний розвиток в принципі не конкурують, але доповнюють один одного. Перше з них розглядає світ у перспективі вічності, що допускає лише символічний опис, а друге – у перспективі історичного часу, яка вимагає наукового пояснення. Проблема полягає у правильному співвіднесенні обох перспектив для розуміння природних феноменів.

Висновок. Типи наукової раціональності
Додаток 2. Інформаційна модель фізичного світу
Додаток 3. Криза інфекційного підходу. Еволюційний підхід до лікування ран
Література
Іменний покажчик
Передмова
Розділ 1. ПРИРОДОЗНАВСТВО, НАУКА, НАУКОВИЙ МЕТОД, ПІЗНАННЯ І ЙОГО СТРУКТУРА
1.1 Що таке природознавство. Види природничих наук, предмет та мета вивчення. Класифікація методів наукового пізнання
1.2 Загальнонаукові методи емпіричного пізнання
1.2.1 Спостереження