Концепції сучасного природознавства - Карпов Я. С. -
2.5.2.5 Античний атомізм

Античний атомізм Левкіппа (550-440 pp. до н.е.) і Демокріта (460-370 pp. до н.е.) оформився в цілісну філософсько-наукову доктрину наприкінці V — у першій половині IV ст. до н.е. Система атомізму — одне з найбільш значних інтелектуальних досягнень античної культури. Його характеризували як широта охоплюваного кола проблем, так і глибина основних філософських принципів, досить строго й послідовно обґрунтованих у процесі теоретичного осмислення найрізноманітніших явищ.

Універсальність, методологічна глибина й логічна послідовність атомістичного вчення були головними причинами того, що воно справило істотний вплив на подальший розвиток як самої філософії, так і конкретно-наукового знання. Разом з тим одна з найважливіших рис атомізму полягала в надзвичайно простому, але дуже ефективному і, що особливо важливо, універсальному методі пояснення й інтерпретації найрізноманітніших явищ. Спираючись на мінімум гранично загальних і простих теоретичних засобів (поняття атома, порожнечі й властивого атомам руху), вона претендувала не тільки на універсальне теоретичне пояснення устрою Всесвіту в цілому, але й на тлумачення й пояснення різних його частин із властивими їм особливими явищами.

Основи філософського вчення атомізму

Буквальний переклад давньогрецького слова "атом" — неподільний, такий, який не можна розчленувати. Відповідно, під атомами, розуміли дрібні першотіла, які не підлягають подальшому поділу. Число атомів та різноманітність їхніх форм нескінченно великі. Поєднання атомів утворюють нескінченну різноманітність видимих тіл, речей. Унаслідок своєї неподільності атоми незнищенні, вічні і, що особливо важливо, здатні до вічного руху. Вони, як говорив Демокріт, "трясуться" в усіх напрямках. Цей рух атомів і є, в кінцевому підсумку, причиною як виникнення, так і руйнування наявних речей.

Що стосується природи "порожнечі", то у свідченнях античних авторів вона трактується по-різному.

У загальному розумінні взаємопов'язаність атомів і "порожнечі" виявляється в тому, що "порожнеча" є простором (майбутнім "умістилищем", за Ньютоном), в якому й завдяки якому здійснюється різноманітний рух різних за формою і величиною атомів. Результатом цього руху є, з одного боку, агрегація атомів у складні тіла, які ми сприймаємо завдяки органам чуття, а з іншого боку — поділ, розпадання складних тіл на первинні, незнищенні, далі вже неподільні атоми. Це поєднання атомів у складні тіла та їх поділ на прості складові опосередковується "порожнечею", завдяки якій і відбуваються відповідні рухи атомів.

Таким чином, у контексті принципів атомізму виявляється, що будь-яка зміна, виникнення й знищення (у тому числі й біологічний ріст і розвиток) є результатами механічного процесу, механічного руху (просторового переміщення) у власному значенні слова, а будь-які цілісності (у тому числі й істоти живої природи) є лише механічними конгломератами зовнішнім способом поєднаних, зчеплених між собою самостійних атомів. У цьому полягає, з одного боку, істотне достоїнство доктрини атомізму, оскільки вона гранично простим й універсальним способом пояснює як структуру будь-якої цілісності, так і будь-яку зміну взагалі. Але саме в цьому виявляється й істотний недолік даної доктрини, що полягає в неправомірній редукції усіх форм руху до чисто механічної форми руху — простого просторового переміщення, у неправомірній редукції вищих структурно організованих цілісностей до найпростіших їх складових — атомів — шляхом елементарного аналітичного розчленовування перших.

Увівши поняття "порожнечі", Левкіпп і Демокріт витлумачили рух як просторове переміщення атомів, зміну їх положення один відносно одного. Вони вважали рух вічним, таким, що не має початку. При цьому не виділяли який-небудь переважний у порівнянні з іншими напрямок руху, вважаючи, що атоми "трясуться" в усіх напрямках. У свою чергу, Левкіпп і Демокріт залишили осторонь питання про причину руху, його сутність; яким чином він виникає у кожному конкретному випадку.

Найважливіше місце в первинному античному атомізмі посідає принцип детермінізму, сформульований Левкіппом. Відповідно до цього принципу, все існуюче у світі є причино обумовленим, тобто має природну причину свого виникнення, існування, руйнування. Під причинним зв'язком Левкіпп і Демокріт розуміли природну необхідність, тобто необхідну природну залежність того чи іншого явища або речі від попереднього в часі іншого явища або речі. Вони були переконані, що абсолютно для всього (крім, звичайно, атомів і порожнечі, а також руху атомів) існуючого у світі є свої причини і немає нічого безпричинного, тобто випадкового. Випадковість є не чим іншим, як незнанням істинної причини, тобто недоліком нашого пізнання, а не істотною характеристикою самої реальності.

Гранична простота та ясність основних принципів атомізму зумовили його тривалий вплив на подальший розвиток філософської думки аж до XX ст. Атомізм постійно привертав до себе увагу як філософів, так і вчених. Це пов'язано насамперед із тим, що він давав природно-причинне пояснення найрізноманітніших природних явищ.

Атомістична наука

Виходячи зі своїх універсальних принципів щодо атомів і порожнечі та пов'язаного з ними принципу детермінізму, атомісти намагалися обґрунтувати умовивідну космологію, астрономічну теорію, сформулювати теоретичні уявлення про виникнення й сутність життя, розробити атомістичну психологію і теорію пізнання.

Ці ж принципи покладено в основу атомістичного обґрунтування математики, механіки, теорії музики, поезії і мови. І хоч у деяких окремих сферах (наприклад, у трактуванні природи держави) відсутнє таке послідовне застосування атомістичних принципів, а в ряді інших галузей спосіб їх застосування не можна вважати задовільним, однак вражає уяву сама грандіозність спроби пояснити все існуюче на основі таких найпростіших начал, як атом і порожнеча.

Розглядаючи атомістичну космогонію і космологію, Демокріт говорить про існування нескінченного числа світів, останню основу яких складають атоми, що рухаються, і порожнеча. Причину утворення цих світів він вбачає у "вихорі", що утворюється в результаті скупчення великої кількості атомів у певному місці. У цьому вихровому русі атоми зіштовхуються один з одним і, хаотично кружляючи, відокремлюються один від одного так, що подібні сполучаються з подібними. Причини стійкості небесних тіл, що утворилися в результаті вихрового руху, і їх наступне руйнування Демокріт вбачав у зчепленні й сплетінні тіл. Він вважає, що вони зчеплені оди з одним і перебувають незмінно разом лише доти, поки яка-небудь більш сильна необхідність, що прийшла з навколишнього світу, не розкидає їх і не розсіє в різні боки.

2.5.2.6 Учення Арістотеля
2.5.2.7 Александрійська наукова школа
2.5.2.8 Геоцентрична система Птолемея
2.5.2.9 Спад у розвитку античної науки
2.6 Наука середніх віків
2.6.1 Основна характеристика епохи середньовіччя
2.6.2 Наука на середньовічному сході
2.6.3 Наука в середньовічній Європі
2.6.4 Висновок
2.7 Природознавство в епоху Відродження