Риторика - Мацько Л. І. -
Період

Еліпс (від гр. elipsys — пропуск) — риторична фігура, що характеризується відсутністю одного чи обох головних членів речення, але вони легко компенсуються контекстом: На небі сонце — серед нив я (М. Коцюбинський); Гей! На коні! Всі—у путь! (П. Тичина); За ланом лан...; Село в снігах і стежка ані руш (Л. Костенко); Біля білої вежі чорне дерево. Спи. Ми самотні в безмежжі (Л. Костенко).

Залежно від того, який головний член речення відсутній і яке розташування наявних членів, еліпси бувають різних видів. Наприклад: Ниви у червні (М. Коцюбинський); У нього очі наче волошки в житі. А над ними з-під драного картузика волосся — білявими, житніми колосками. Це — Пилинко. А ще сорочечка, штанці на ньому із семірки, полатані-полатані. Бо бідняки. І хата ген та за тином розваленим така ж полатана і вбога. А за нею до левади—клаптик городу—курці ступити ніде... (А. Головко).

Еліпсація належить до явищ експресивного синтаксису. Виникло це явище в живому спілкуванні і стало ознакою розмовної мови. Художня мова використовує еліпси як засіб створення стилістичного ефекту напруженості ситуації, схвильованості мовлення, чіткості й динамізму. Наприклад: Я вранці — до конюшні, аж і коня немає; Враз до села — постріл (А. Головко); У ті степи неміряні, небачені, під небеса такої висоти! Тут землі щедрі. Тут річок без ліку. І через те отак тут споконвіку—життя і смерть на відстані стріли; Але в курганах скіфських—не монголи. На пекторалі — теж не Орієнт (Л. Костенко).

Період

Період (гр. periodos — коло, круговерть) —риторична фігура, в якій цілісна, завершена думка подається в ускладненому простому реченні, багаточленному складному реченні або кількох окремих реченнях, що структурно й інтонаційно поділяється на дві частини — члени періоду. Перший член (протазис — підвищення) характеризується нагромадженням інформації, поступовим підвищенням голосу до найвищої точки. Потім настає виразна пауза, завдяки якій звертається увага на зміст наступного члена періоду. Другий член періоду (апозис — зниження, або наступник) завершує думку різким спадом інтонації і поступовим зниженням тону голосу до рівня початку мовлення. У такий спосіб виходить ніби замкнене інтонаційне коло періоду:

Щоб красувався вбогий переліг

Нечувано багатим урожаєм,

Щоб гречка розливалася, як сніг,

Пшениця слалась маревом безкраїм,

Щоб кукурудза в строгому ладу

Підкорювала все нові простори,

Щоб жайворонки пісню молоду

Підносили над колосисте море,

Щоб хліб, як сонце, сяяв на столі

У кожній хаті, домі та колибі... II

Уклін земний працівникам землі!

Вам, сіячі, плугатарі, спасибі!

(М. Рильський)

Період з двох членів називають двочленним (гр. dikolos), а період з трьох членів — тричленним (гр. trikolos). Кожний член періоду може мати кілька колон (менших частинна один-два віршових рядки).

Період належить до найдавніших фігур античної риторики. Великим майстром періодів був давньогрецький ритор і оратор Горгій, тому цей період у риториці називають горгієвською фігурою. Місткий за змістом, вишуканий за формою і самобутній інтонаційно, період поширився у публіцистиці, поезії, художній прозі.

Члени періоду можна назвати засновком і висновком. За кількістю конструкцій, що входять до них, вони різні, але зміст їх та інтонація створюють враження єдності й рівноваги цих частин. Фінал періоду називається клаузулою, він замикає кільце періоду. Нагромадження інформації в протазисі (частіше) і в аподозисі (рідше) досягається повторами і паралелізмами синтаксичних конструкцій, тому період має свою змістову, структурно-синтаксичну і ритмомелодійну архітектоніку. Для періоду важливого значення набуває саме звучання тексту, бо виникла ця фігура у Давній Греції, в епоху культури живого вишколеного слова, яка потребувала гармонії думки, змісту, граматичної будови, ритму і мелодії звучання. Тому період частіше використовується у поезії і свідчить про майстерність автора:

Якби знав я чари, що спиняють хмари,

Що два серця можуть ізвести до пари,

Що ламають пута, де душа закута,

Що в поживу ними зміниться отрута! II

То тебе би, мила, обдала їх сила,

Всі би в твоїм серці іскри погасила,

Всі думки й бажання за одним ударом.

Лиш одна любов би вибухла пожаром,

Обняла б достоту всю твою істоту,

Мислі б всі пожерла, всю твою турботу, II

Тільки мій там образ і ясніє й гріє...

Фантастичні думи! Фантастичні мрії!

(Іван Франко)

Коли весна рожева пролетить

І землю всю вбере і заквітчає,

Коли зелений гай ласкаво зашумить

І стоголосо заспіває,

Коли весні зрадіє світ увесь

1 заблищить в щасливій долі,

І ти одна в квітках і травах, в полі десь,

Серед весни, краси і волі

Не зможеш більше серце зупинить,

Що в грудях буде битись, мов шалене.

І скрикнеш, // — знай, не долетить

Уже твій скрик тоді до мене.

(О. Олесь)

У прозовий текст період вносить ритмомелодійні риси віршової мови і тим самим додає їй тієї якості, про яку писав ще Арістотель: форма прозового тексту не повинна бути ані зритмізованою, ані позбавленою ритму. Зритмізована форма видається слухачеві штучною і одночасно він очікує її, тому проза має бути ритмічною, але тільки до певної міри.

Далека красо моя! Щасливий я, II що народився на твоєму березі, що пиву незабутні роки твою м яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часам униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах (О. Довженко).

Ранніми веснами, коли на заболоченому Поліссі ще не бралися сіяти, коли на Сулі, на Пслі та на Ворсклі, розпускаючись першим найніжнішим цвітом, сяяли білі вишневі садки, —// над відкритими степами Півдня проносились страхітливі чорні бурі (О. Гончар).

За семантико-семантичними відношеннями між частинами періоду, системою ізоколон періодична структура може отримувати окрему характеристику як семантичний вид періоду. Такі відношення можуть бути означальними, часовими, предикатними, причиновими, протиставними, порівняльними, умовними та ін.

Період означальний:

Хто біг крізь тьму в атаку,

Кого не міг спинить гармат охриплий крип,

Хто бачив на снігу крові багряні маки, //—

Той брат мені навік.

(В. Сосюра)

Період часовий:

Після довгого літнього дня, коли сонце сідає, а розпечена земля поволі скидає з себе золоті шати, коли на бліде, втомлене днем небо з являються крадькома несміливі зорі, в останньому промінні сонця справляє грища мушва, а дивном яке, злото-рожеве повітря приймає віддаль бузкові тони і робить простори ще ширшими і ще глибшими, II — Маланка з Гафійкою волочать курною дорогою утому тіла й приємне почуття закінченого дня (М Коцюбинський).

Період предикатний:

Знай, Батьківщина — // це ріка, що серед поля, поза селом, ген попід лісом, тихо плине, це в саді нашому дерева, зілля, квіти, це на ланах пшениця золотокоса, це той, що віє з піль пахучий теплий вітер, це на левадах скошена трава в покосах, це наші всі пісні і молитви щоденні, це рідна мова — скарб, якого ти не згубиш, це небо синє вдень, а серед ночі темне, це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш (Б.-І. Антонин).

Період причиновий:

її [стерню] ще не витіпала негода, не зчорнила бита дощами земля, а тому вона аж світиться, аж сміється, II — і добрий од неї йде дух, хлібний, дух достиглого збіжжя (Є. Гуцало).

Період протиставний:

Нехай ботаніки розв'язують питання

Про різнобарвний лист у пору опадання,

Про ці розливи фарб, про пишну цю красу, //—

Я в серці з юних літ до скону пронесу

Це листя трепетне на полі голубому,

Ці барви пушкінські, цю урочисту втому,

Це горде золото, що падає у прах,

Ці прожилки тонкі на кленових листах,

На листі дубовім ці лінії різьблені,

Цю суміш смішливу найяскравіших плям,

Цю смерть, увінчану таким живим життям. (М. Рильський)

Період порівняльний:

Слово — це діамант: то сяє й сміється, то обернеться мутною сльозою, то виблискує яскраво-гнівно або ласкаво, спокійніше з добротою, то спалахне, мов зірка провідна, яка народжує надії, мрії, сподівання, або веселкою заграє і так бадьоро запалає, неначе вабить, і кличе, і навіть надихає (Г. Косинка).

Період умовний:

Коли в бою спиню свою ходу і на промерзлу землю упаду, мов для обіймів розпростерши руки, коли на дальніх пагорбах мене вогка земля навіки поглине II—як знак любові, відданості й злуки, у віщім сні, моїм останнім сні, на серці похололому нетлінно лежатиме неспаленим в огні шматок землі твоєї, Україно! (Л. Первомайський).

Нехай у грудях ти чудове серце маєш

І серце те усіх звабля.

Бо всіх до нього ти ласкаво пригортаєш,

Та коли ти Вкраїни не кохаєш, //—

Ти не моя!

(М. Вороний)

Період може включати в себе кільцевий повтор, що формує рамку строфи чи тексту. Такий період називають обрамленим:

Речі прості і чисті люблю я:

Серце для друзів відкрите,

Розум до інших уважний,

Працю, що світ звеселяє,

Потиск руки мозолястої,

Сині світанки над водами,

Шум у лісі зелений і шум золотий,

Спів солов"їний і пісню людську,

Скромну шипшину і горду троянду,

Мужність і вірність,

Народ і народи //—

Я люблю.

(М. Рильський)

Оберненим періодом є такі ритмічно організовані синтаксичні структури, в яких висновок, узагальнена частина, міститься на початку речення, перед градацією. Наприклад:

На рідні землі сіячі вертають, //

Щоб сіяти святе зерно своє,

Щоб знов заграло українське поле

Врожаєм щастя, зродженим навік,

Щоб знов засяло сонце світлочоле

На вольних водах українських рік.

(М. Бажан)

Як риторична фігура період може будуватися на структурі простого речення, але такий ритмомелодійний період не є поширеним явищем, навіть у поезії. Наприклад:

За кожну п'ядь землі, за кожен зойк дитяти,

За сльози матерів, за рідну братню кров

З нас кожен — чуєте? — // себе віддать готов...

(М. Рильський)

АКЦІЯ
Інтонування
Техніка дихання і техніка мовлення
Композиційні частини промови
Образ оратора
Образ аудиторії. Подолання опору аудиторії
Риторичний ідеал
ВИДИ КРАСНОМОВСТВА
Основні роди, види і жанри красномовства
Похвальні промови
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru