Риторика - Олійник О.Б. -
6.1. Загальне поняття про мову і її культуру

"Форма, в яку одягнені думки оратора, збуджує увагу й захоплення натовпу".

(Ф. Честерфілд)

6.1. Загальне поняття про мову і її культуру.

6.2. Літературна мова.

6.3. Вимова. Орфоепія. Просодія.

6.4. Техніка мови.

6.5. Стиль вимови і мова руху тіла.

6.1. Загальне поняття про мову і її культуру

Значення терміна "мова" потрібно розглядати під трьома кутами зору. По-перше, це мова як процес, діяльність (втрата мови в результаті хвороби), по-друге, мова як продукт (запис мови мешканки села "Приозерне"). І по-третє, мова як ораторське мистецтво.

Термін "культура мови" можна застосовувати до будь-якого з цих трьох випадків.

У першому випадку під культурою мови матимуться на увазі вільне та безпомилкове володіння вимовними механізмами, готовність пам'яті, що забезпечує миттєвий і точний вибір потрібного слова, відсутність дефектів вимови, розвиток мовленнєвого дихання і голосу, багата і підпорядкована логічним законам розумова основа мови тощо. Вимоги цієї групи лише побічно пов'язані з системою і засобами мови і тому, як правило, не розглядаються лінгвістами - авторами книг з культури української мови.

У другому випадку значення терміну "культура мови" звернене до вибору і використання засобів мови: фонетичних, граматичних, лексичних.

У третьому випадку культуру ораторської мови можна розуміти як дотримання законів жанру, вирішення поставлених в промові проблем.

Термін "культура мови" в середовищі непрофесіоналів, тобто рядових членів суспільства (мовного колективу), розуміється в широкому сенсі слова: суб'єкт не робить мовних помилок (на листі - орфографічних), говорить вільно і зрозуміло, іноді виразно та красиво, володіє голосом й інтонаціями, дотримується етикету, ввічливий. Створюється своєрідний мовний портрет мовної особи, володіння іноземними мовами збагачує портрет такої особи. У середовищі ж професіоналів (філологів) "культура мови — розділ мовознавства, що досліджує проблеми нормалізації з метою вдосконалення мови як знаряддя культури" (Л.І. Шпаків). У мові багато коливань, варіантів, змін норм. Мова постійно оновлюється, виникають нові слова, нові значення старих слів, нові структури, навіть нові афікси, запозичуються іншомовні норми. По мові судять про культурний рівень особи та всього суспільства. Адже в мовних формах завжди виражалися грані культури людини. Вербалізм прийнято критикувати, але не можна відкинути той факт, що мовне оформлення знання є якнайкращою формою навчання. Надзвичайно різноманітні структури масової комунікації - засоби масової інформації, їх роль у житті суспільства, в розвитку культури неможливо переоцінити, і вся вона здійснюється теж в мові. Іншими словами, говорити потрібно не лише про культуру, а й про мовні форми культури.

Успіху теорії і практики культури мови в XX ст. сприяла її приналежність до сімейства лінгвістичних наук. Вона знайшла теоретичні основи, сприяла стабілізації норм літературної мови, створенню і використанню десятків типів словників, в яких зафіксовані різні відтінки значень слів, їх поєднань.

Під культурою мови розуміється сукупність якостей, що якнайкраще виливають на адресата, враховуючи конкретну обстановку і звісно ж, поставлене завдання. До таких якостей належать:

— багатство (різноманітність) мови

— її чистота

— виразність

— ясність і зрозумілість

— точність і правильність.

Основою культури мови є літературна мова - вища форма національної мови. У науковій лінгвістичній літературі виділені основні ознаки літературної мови. До них належать:

— спрацьованість;

— стійкість (стабільність);

— обов'язковість для всіх носіїв мови;

— нормованість;

— наявність функціональних стилів. Точність — необхідна якість мови

Точність як ознака культури мови визначається умінням чітко і ясно мислити, знанням предмета мови та законів української мови. Точність мови найчастіше пов'язана з точністю слововживання, правильним використанням багатозначних слів, синонімів, антонімів, омонімів. Відбираючи лексичні засоби, рекомендується враховувати такі чинники:

— значення слова;

— його багатозначність;

— сполучуваність з іншими словами;

— емоційно-експресивне забарвлення;

— стилістичну характеристику;

— сферу вживання;

— граматичне оформлення, особливість афіксів. Чистота мови

Чистота мови - відсутність у ній зайвих слів, - зокрема, слів-"па-разитів". Звичайно, в мові таких слів немає. Вони з'являються через недоречне вживання, адже, багато у кого є "улюблені слівця": так би мовити, значить, ось, власне кажучи, бачте, зрозуміло, так, розумієте тощо. Це справляє дуже неприємне враження.

Ясність, зрозумілість - Істотні ознаки культури мови.

Серед вимог, що ставляться до мови того, хто говорить, виділяється загальнозрозумілість. М.М. Сперансысий у "Правилах вищого красномовства" наголошував, що говорити так, аби нас не розуміли, "є безглуздість, що перевершує всі заходи безглуздостей".

Дотримання цієї вимоги надзвичайно важливе, оскільки пов'язане з дієвістю, ефективністю усного слова.

На думку дослідників, загальнозрозумілість мови визначається, насамперед, відбором мовних засобів, а саме: необхідністю обмежити використання слів, що знаходяться "на периферії словарного складу мови" і не володіють якістю комунікативної загальнозначущості.

Правильність —найважливіша ознака культури мови

Правильність мови визначається дотриманням норм, властивих літературній мові.

Що ж таке норма? Які норми бувають? У чому їх особливість? Як норми народжуються? Ось питання, на які необхідно дати відповідь.

Норма — правила використання мовних засобів у певний період розвитку літературної мови.

Норма - одноманітне, зразкове, загальновизнане використання елементів мови ( слів, словосполучень, пропозицій).

Норма обов'язкова як для усної, так і для письмової мови.

Розрізняють такі норми:

Орфоепічну (вимова)

Орфографічну (написання)

Словотворчу

Лексичну

Морфологічну

Синтаксичну

Виразність мови

М. В. Ломоносов, блискучий оратор свого часу, теоретик ораторського мистецтва, писав: "Красномовство є мистецтво про всяку дану матерію червоно говорити і тим преклоняти інших до свого ".

У цьому визначенні називається характерна ознака красномовства і наголошується, що говорити "червоно" (образно, виразно, емоційно) важливо для того, щоб із більшою силою впливати на слухачів.

Виразність мови підсилює ефективність випадання: яскрава мова викликає інтерес у слухачів, підгримує увагу до предмета розмови, впливає не тільки на розум, а й на відчуття, уяву слухачів.

Б. Н. Головін називає низку умов, від яких залежить виразність мови окремої людини. До них він відносить:

— самостійність мислення, діяльності свідомості автора мови;

— байдужість, інтерес автора промови до того, про що він говорить або пише, і до тих, для кого він говорить або пише;

— хороше знання мови, його виразних можливостей;

— хороше знання властивостей та особливостей мовних стилів;

— систематичне й усвідомлене тренування мовних навиків;

— уміння контролювати свою мову, помічати, що в ній виразно, а що шаблонно і сіро;

— свідомий намір автора промови говорити та писати виразно, психологічна цільова установка на виразність.

6.2. Літературна мова
6.3. Вимова. Орфоепія. Просодія.
6.4. Техніка мови. Компоненти техніки мови
6.5. Стиль вимови і мова руху тіла
Теми для обговорення
Завдання. Тренінги. Ігри
Завдання для самостійної роботи
Мудрість від мудрих
Тема 7 РОДИ І ВИДИ РИТОРИКИ
7.1. Види красномовства. Типологія
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru