Риторика - Олійник О.Б. -
7.8. Ділове мовлення

Мова формувалася під змістовним, етичним, стилістичним впливом головної книги - Біблії і особливо Євангелія, псалмів, молитов, літургійних текстів.

Більшість хрестоматій містила розділи (понад 50 сторінок), надруковані церковнослав'янскою мовою.

У XX ст. залишилося мало людей, які знають церковнослав'янську мову, окрім духівництва, мова якого навіть у сьогодні відрізняється своєрідністю манери, вимовою, частково лексикою та фразеологією.

У духовно-етичній мові славянізми поєднувалися з народно-поетичною мовою, прислів'ями, старовинними піснями, думами, частково - літературою VIII - початку IX ст.

Особливості духовно-етичної мови:

1) мова некваплива, без підвищених тонів, розмірена, ритмічна, позбавлена емоційних вибухів, розсудлива, рідше - повчальна;

2) відмінно відпрацьована лексика з ненаголошеною, проте помірною артикуляцією звуків, .ледве помітною схильністю до окання;

3) порівняно часте цитування відомих у народі біблеїзмів, крилатих слів з Євангелія та інших християнських книг, причому ці цитати, як правило, органічно вплітаються в авторський текст того, хто говорить;

4) синтаксис мови чіткий, речення не дуже великі, зазвичай інтонаційно завершені.

У духовно-етичній мові дотримуються вимоги культури мови, норми. Вона зорієнтована на світські критерії, але в окремих випадках використовуються специфічні форми.

У духовних, богословських навчальних закладах увага приділяється постановці голосу, співу, інтонаціям, тембру, заучуванню на пам'ять величезної кількості текстів і їх виразному читанню, а також готовності пам'яті в певний момент "згадати" потрібні крилаті слова.

Особливе місце в духовному житті віруючих належить сповіді, тобто таїнству, до якого навряд чи можна застосовувати слово "красномовство". Сповідь - це саморозкриття, розкаяння, каяття, самоочищення через правдиве визнання в поганих вчинках, думках, намірах. Це - школа правдивості, щирості, морального очищення і особи, і всього суспільства.

7.8. Ділове мовлення

Ділове мовлення переважає в діяльності людей, які працюють в державних міністерствах, муніципалітетах і департаментах.

Ці категорії людей тяжіють до інформаційних аспектів мови, теорії та практики мовленнєвої комунікації. На першому плані для них:

1) інтереси справи, логіка, юридична логіка коректність;

2) партнеру ділових відносинах - це об'єкт мови (усної, письмової), від якого залежить успіх справи, і він повинен відчувати задоволення;

3) ініціатор спілкування має "управляти"розмовою;

4) той, хто говорить, має знати позиції кожного із присутніх і свою мову спрямовувати не лише конкретно всім, а й кожному окремо;

5) той, хто говорить, не повинен забувати, що лише конкретно він перебуває в невигідному становищі, адже він само розкривається перед тим, хто його слухає. Той, хто говорить, ризикує, а той, хто слухає, має можливість зважити свою подальшу поведінку;

6) аналізуючи мову того, хто говорить, той, хто слухає повинен вирішити такі завдання: чому можна вірити - чому не можна; чи прихований в мові того хто говорить, інший сенс, якщо так, то в чому він полягає; які із запропонованих умов йому вигідні, як ініціатор перемовин, тобто той, хто говорить, до нього ставиться.

Обидва учасники перемовин повинні встигнути чітко виділити інформацію в мові один одного, оцінити її з погляду новизни, достовірності, перспектив використання, вірогідної ефективності цього використання. Причому всі перелічені завдання мають бути вирішені в умовах дефіциту часу і в супроводі ввічливих усмішок.

Усе це потребує знань із психології людини, менеджменту, маркетингу, реклами, теорії управління, аналітичних умінь і прогнозування. Зазвичай у дідовому спілкуванні виділяються такі етапи: попередній, прогностичний, юридичний, етап підсумкового зважування і, нарешті, ухвалення рішення, підписання акта (контракту, договору).

Мова службової документації повинна відповідати традиціям офіційно-ділового стилю літературної мови. Важливі особливості офіційно-ділового стилю - це точність і мовний стандарт. Ці ознаки помітні в оформленні ділових паперів: характері композиції, розташу-

вання частин тексту, поділ на абзаци, рубрикація, шрифт тощо. Характеристики ділового тексту:

1) чітка цільова установка;

2) чітке визначення предмета обговорення;

3) зазначення учасниками ділового контакту дати, часу та місця;

4) дотримання юридичних норм;

5) однозначність термінів і формулювань;

6) відмова від алегорій, метафор, образотворчих засобів, які можуть завадити до точному розумінню текстів, суворе дотримання норм літературної мови, офіційно-ділового стилю.

7.9. Побутове спілкування
Теми для обговорення
Завдання. Тренінги. Ігри
Мудрість від мудрих
Тема 8 РИТОРИКА. ЛОГІКА
8.1. Діалектика - джерело категорій мови
8.2. Культура думки. Логіка мови
8.3. Аргументація і логіка
Теми для обговорення
Словникова скринька