Соціологія - Танчин I.3. - 6.3.3. Феномен напівміської культури

Напівміська культура — це особлива формація культури, яка відповідає проміжному типові свідомості — між сільською і міською. Дослідником цього феномену на пострадянському просторі є Григорій Каганов. Усі суттєві властивості напівміської культури визначаються саме її проміжним станом — вона протистоїть як першій, так і другій. Як уже зазначалось, процес індустріалізації в нашій країні відбувався дуже інтенсивно протягом тривалого відрізку часу, навіть у 60—70-х рр. тільки кожен третій новий мешканець міста був спадковим городянином. Вихідці із села відривалися від звичної культурної традиції, звичного життєвого укладу, але не ставали ще повноцінними городянами. І якщо старше покоління таких переселенців виросло у селі і ще зберігає, як правило, сільський побут і сільську свідомість, то їхні діти, мимоволі ставали тим проміжним, ні міським, ні сільським ґрунтом, на якому виростає напівміська культурна формація.

Велике місто, на кожному кроці відкриваючи городянину вибір із різних можливостей, передбачає вироблення у нього саме індивідуальної реакції, індивідуальну варіацію загальної норми. Місто відточує індивідуальність. Саме навпаки — діє традиція сільська: вона виховує у людині не індивідуальні, а групові реакції — "бути як усі". Напівміський стереотип поведінки — шукати групу, влитися в неї. Він характеризується безумовним визнанням примату колективу над індивідом — приналежність до "району", "земляцтва", "компанії" визначає стиль поведінки індивіда.

У селі не існує "нічийого простору". Усі знають кому належить той або інший шматок землі, те або інше майно. У місті власника майна ідентифікувати важче: кому належить лавка в парку або трамвай, чи вуличний ліхтар? Отож, коли люди із напівміською психологією руйнують, ламають, забруднюють міське середовище, вони поводять себе так тому, що не можуть ідентифікувати конкретного власника цих речей і намагаються позначити свій контроль над "нічиїм простором". Типовий приклад: напис "Тут був..." у парку на лавці чи на стіні будинку. У селі робота індивіда очевидна і зрозуміла: людина косить траву, оре землю чи пасе худобу — це видно всім. Але у місті, на думку людини, яка не розуміє міського способу життя, люди зайняті чим завгодно, але тільки не роботою — день у розпалі, а маса людей зайнята невідомо чим: кудись їдуть, прогулюються, сидять у кафе — їхня робота не очевидна. Тому напівгородянин доходить висновку, що місто — це місце де люди не працюють, де постійно триває свято. А із сільського досвіду йому відомо, що те, що у будень заборонено — у свята дозволено. Тому можна і навіть потрібно випити, як це заведено у селі на свята. А, якщо свято постійно, то і випивати треба постійно.

Для того, щоб по-справжньому опанувати місто, засвоїти справжню міську, а не напівміську культуру, необхідна копітка праця, як окремих людей, так і суспільних інститутів, які мали б полегшувати входження людей у складний простір міського життя і культури. Йдеться як про освіту і виховання людей, так і про розвиток інститутів приватної власності та місцевого самоврядування.

6.3.4. Урбанізм в Україні

В Україні частка міського населення у загальній кількості мешканців за період з 1959 по 1996 рік збільшилася з 46 % до 68 %. Причому питома вага міського населення в Україні з 1991 р. утримується приблизно на тому самому рівні — 67,8— 68 %. За попередніми даними загальноукраїнського перепису населення, який відбувся у грудні 200і р., кількість міського населення становить 32 млн. 538 тис, сільського — 15 млн. 878 тис, що ще раз підтверджує, що процес урбанізації в Україні, в принципі, завершений. Таким чином, дві третини населення України сьогодні є міськими мешканцями.

Існують два джерела приросту міського населення: природний приріст і міграційні процеси. В Україні головним джерелом є саме останнє: у 60—70-х рр. тільки кожен третій новий мешканець міста був спадковим городянином. З 1981 р. внесок міграцій у формування корпусу нових городян почав трохи зменшуватися, поступаючись природному приросту, але вже у 1987р. ці два джерела приросту міського населення знову міняються місцями. А з 1994 р. почався процес депопуляції українських міст: безробіття спонукає мешканців міст переселятися у село або виїжджати за кордон на заробітки чи на постійне місце проживання.

Нині найбільш урбанізованими є Донецька область (90,4 % міських мешканців), Луганська (86,3 %) та Дніпропетровська області (84%).

В Україні статус міста мають 454 населених пункти. Відповідно до даних всеукраїнського перепису населення, у грудні 2001 р. в Україні було 100 міст із кількістю населення, яке перевищує 50 тис. осіб. П'ять із них мають статус мільйонерів, тобто у них проживає більше мільйона осіб. Це — Київ (2,6 млн. мешканців), Харків (1,47 млн.), Дніпропетровськ (1,064 млн.), Одеса (1029 млн.) і Донецьк (1016 млн.). Ще чотири — із населенням від 500 тис. до і млн. осіб (Запоріжжя (814 тис), Львів (732 тис), Кривий Ріг (667 тис), Миколаїв (514 тис), а у 37 містах проживає від1і00 до 500 тис осіб.

Причому половина міщан проживають у скупченнях, які складаються з багатьох міст — агломераціях. Таких агломерацій в Україні нараховується 20, і вони поділяються таким чином:

6 — найбільших (Київська, Донецька, Харківська, Дніпропетровська, Львівська, Одеська) із загальною кількістю населення понад 12 млн. осіб;

6 — великих (Криворізька, Горлівська, Луганська, Краматорська, Маріупольська, Стахановська), де проживають понад 5 млн. осіб;

8 — малих (Сімферопольська, Миколаївська, Херсонська, Краснолуцька, Кременчуцька, Лисичанська, Нікопольська, Торезька) із населенням понад 4 млн. осіб.

За функціональною типологією розрізняють:

· багатофункціональні адміністративні й великі соціально-економічні центри. Це найбільші міста й обласні центри. Таких міст виділяють 32;

· міста з переважанням промислових функцій, у яких зайнятість у помисловості перевищує середній по країні рівень — 136;

· міста з переважанням промислових і транспортних функцій, у яких понад 30 % населення зайнято у промисловості, понад 20 % — у транспорті — 43;

· міста з великим значенням транспортних функцій. Рівень зайнятості у промисловості у них нижчий, ніж в середньому по країні, а у транспорті — понад 30 % — 9;

· міста з промисловими і рекреаційними функціями — 7;

· міста-рекреаційні центри — 9;

· організаційно-господарські і культурно-побутові центри місцевого значення, центри аграрно-промислового комплексу — 216;

· міста без населення — Прип'ять і Чорнобиль;

· місто-спальня — Славутич.

Контрольні питання та завдання

1. Що вивчає соціологія, міста?

2. Коли виникли перші міста?

3. Дайте визначення "міста".

4. Які характерні риси відрізняли міста стародавніх часів та Середньовіччя від сучасних міст?

5. Що таке "урбанізація"? Чим вона зумовлена?

6. в. У чому полягає провідна роль міста у суспільному прогресі?

7. Яких Ви знаєте науковців, що вивчали соціальне життя міст?

8. Назвіть основні теорії розвитку міст і охарактеризуйте їх.

9. Назвіть основні фактори, що впливають на розвиток

10. міста.

11. Чим відрізняються модерністський і постмодерністський підходи до розуміння ролі і вигляду сучасних міст?

12. Розкрийте особливості міського способу життя.

13. Що таке "напівміська культура"?

14. Наведіть приклади проявів напівміської культури у вашому місті.

15. Що належить зробити, на Вашу думку, щоб позбутися

16. напівміської культури?

16. Виділіть найголовніші характерні риси процесу урбанізму в Україні.