Соціологія культури - Юрій М.Ф. - 2.10. Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

Новий час – це період не тільки подальшого виштовхування на задній план християнської релігії й експансії раціоналізму "в особі" точних (природничих) наук та інженерії, але і становлення єдиної європейської культури. Створюються спільні умови життя, подібні національні картини світу й інститути, найважливішим з яких поступово стає право. Уявлення про Розум, Свободу, Мораль покликані висловити нове відчуття людини в лоні єдиної європейської культури.

Уже в епоху Відродження постало кардинальне запитання: чи можлива самостійна поведінка (свобода особи), чи не ілюзія це. Можливо, людина настільки обумовлена обставинами і власною природою, що й поведінка завжди детермінована; розуміє вона це чи ні. Інша проблема, усвідомлена трохи пізніше, полягала в тому, що потрібно було зрозуміти, у яких стосунках самостійна поведінка знаходиться з соціумом і культурою. Було очевидно, що не будь-яка свобода йде на користь і здоров'я, деякі форми свободи людини діяли на культуру руйнівно.

Можна сказати, що у новоєвропейській філософії багато в чому під впливом теорій природного права й у руслі ідей лібералізму (Гроцій, Гоббс, С. Пуфендор, Дж.Локк) складається поняття свободи як політико-правової автономії громадянина. У такому розумінні свобода протиставляється нестримності і безмежній самостійності бажань... Свобода, розуміння якої обмежене тільки уявленням про особисту незалежність, самовільність і непідзаконність, легко, "вільно" проявляє себе в безвідповідальності, байдужості, егоїзмі, небезпечному анархічному бунтарстві — скасуванні будь-якого закону, що стоїть над індивідом, а в перспективі і тиранією, тобто самочинним зведенням одиничною волею в ранг закону для інших.

Канту "Основоположенні до метафізики і вдач" і "Критиці практичного розуму" намічає вирішення обох питань. При цьому він виходить з переконання, що свобода особи тоді руйнівна для культури, коли людина перестає орієнтуватися на "вічні закони розуму", під яким розуміється, з одного боку, остання владна інстанція, обережно ідентифікована Кантом з Богом, з другого боку — діяльність і мислення самих людей (у цьому розумінні виходить, що розум діє за допомогою людей, а останніх, але не як окремих емпіричних індивідів, а як членів людства, веде розум). Однак, як зрозуміти практично, чи орієнтуємося ми на розум, чи нам це тільки здається? Для цього, відповідає Кант, є дві речі — критика і метод. Тобто якщо людина буде критично ставитися до себе й інших, а також міркувати як діяти слушно, нарешті, якщо вона буде вислуховувати розум (згідно з обов'язком, підкоряючись моралі), то в цьому випадку вона буде вільною і стає особистістю.

"Дві речі, - пише Кант, - наповняють душу завжди новим, тим більше сильним подивом і благоговінням, чим частіше і триваліше ми міркуємо про них - це зоряне небо наді мною і моральний закон у мені… Другий починається з мого невидимого Я, з моєї особистості, і представляє мене у світі… безкінечно піднімає мою цінність як через мою особистість, у якій моральний закон відкриває мені життя, незалежне від тваринної природи...Мораль почалася з благородної властивості людської природи, розвиток і культивування якої обіцяли в майбутньому безкінечну користь, і закінчилась — мрійністю і марновірством... Але після того, як була, хоча і пізно, пущена в хід максима — заздалегідь гарненько обмірковувати всі кроки, які розум має намір зробити, і робити їх, тільки керуючись заздалегідь добре продуманим методом, судження про світобудову отримало зовсім інший напрямок і приводило до незрівнянно успішніших результатів... Йти цим шляхом і у вивченні моральних задатків нашої природи—у цьому зазначений приклад може бути дуже повчальним для нас і дати надію на подібний же благий успіх... Одним словом, наука (критично випробувана і методично апробована) — це вузькі ворота, які ведуть до навчання мудрості... охоронницею науки завжди повинна залишатися філософія".

Як можна осмислити це рішення? По-перше, Кант підтверджує, що поняття особистості, яке, він, по суті, уперше визначає, пов'язано із самостійною поведінкою ("свободою", "незалежністю від механізму всієї природи"). По-друге, особистість, за Кантом, — це не тільки свобода, але й обмеження її, тобто підпорядкування самостійної поведінки розуму і моралі, за якими проглядаються європейська філософія, право і благополуччя європейського людства. Але людство, розум і свободу Кант розуміє як однозначні та єдині, цілком відповідно до відчуття єдиної європейської культури.

2.11. Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності
2.12. Езотерична особистість
2.13. Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"
Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури
3.1. Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності
3.2. Інтертекстуальність культури
3.3. Культура як "диференційована єдність"
3.4. Багатомірність саморефлексії культури
Розділ 4. Буття людини в культурі
4.1. Інституціоналізація життєвого досвіду
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru