Географія - Олійник Я.Б. -
59. АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

59.1. Сутність і особливості формування

АПК — це поєднання на території взаємопов'язаних підприємств, що беруть участь у виробництві, переробці та збуті сільськогосподарської продукції, а також пов'язані з ними обслуговуючі підприємства. Вони покликані забезпечувати потреби населення у продуктах харчування, в окремих видах продукції легкої промисловості (лляні, бавовняні тканини, вовна та вироби з неї, шкіра і шкіряні вироби), деякими медичними препаратами. АЛ К формуються на основі агропромислової інтеграції, яка зближує та поєднує сільськогосподарські й пов'язані з ними переробні, торговельні та інші підприємства. Вона зумовлює диференціацію, спеціалізацію, кооперування й концентрацію агропромислового процесу. Агропромислова інтеграція поділяється на горизонтальну і вертикальну. Горизонтальна інтеграція розвивається переважно в сільському господарстві у процесі виробництва однорідної продукції (молоко, зерно, цукрові буряки тощо). Вертикальна інтеграція поєднує виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції.

Агропромислова інтеграція має економічне та соціальне значення. Вона дає змогу ефективно використовувати агровиробничий потенціал території та сприяє підвищенню ефективності виробництва і водночас створює умови для поліпшення соціально-економічної ситуації в сільській місцевості, впливає на розселення і створення сприятливих умов для життя людей.

На основі розвитку агропромислової інтеграції формуються різноманітні форми АПК: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, комбінати, акціонерні товариства, малі підприємства, селянські (фермерські) господарства, науково-виробничі об'єднання, агроторго-вельні фірми тощо.

59.2. Галузева структура АПК

АПК має складну галузеву структуру. Вона виражає галузевий поділ праці у процесі агропромислового виробництва, дає певну узагальнену характеристику за складом галузей і виробництв. До основних сфер АПК належать:

1) сільське господарство;

2) промисловість, що переробляє сільськогосподарську сировину;

3) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та пов'язаних із ним галузей промисловості;

4) заготівля, транспортування та збут сільськогосподарських продуктів;

5) підготовка кадрів, управління, науково-дослідні та проектні роботи і т. ін.

Кожна зі сфер відіграє певну роль в АПК. Сільське господарство є основою АП К. Воно є сферою матеріального виробництва, призначення якої — виробництво рослинницької й тваринницької продукції з метою одержання продовольства для населення і сировини для промисловості.

Промисловість із переробки сільськогосподарської сировини об'єднує харчову та галузі легкої, що пов'язані з сільським господарством. Харчова промисловість характеризується складною структурою — понад 20 галузей із численними спеціалізованими виробництвами, загальна ознака яких — призначення продукції. Серед галузей легкої до АПК належать лляна, бавовняна, конопле-джутова, вовняна, шовкова.

Виробництво засобів виробництва в АПК Криє в собі виробництво різних сільськогосподарських машин, засобів транспортування, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, мікробіологічних препаратів, тари тощо.

59.3. Вплив природних і соціально-економічних чинників на розвиток АПК

АПК — складне господарське утворення, яке формується під впливом сукупності чинників. Вони поділяються на дві основні групи: природні та соціально-економічні. Серед природних чинників вирізняються земельні, водні, лісові, харчові, фауністичні (мисливські, рибні, медоносні), агрохімічні. Вони найбільше впливають на розвиток сировинної ланки АПК, зокрема на технологію сільськогосподарських робіт, структуру виробничих фондів і капітальних вкладень, стійкість рівня урожайності, затрат праці та засобів на одиницю продукції. Природні чинники визначають природну продуктивність праці в сільському господарстві. Рельєф місцевості зумовлює вибір місця для розміщення тваринницьких ферм і комплексів, переробних підприємств. Орографічні особливості визначають рівень механізації робіт у рослинництві, структуру сільськогосподарських угідь, характер польового та природного кормовиробництва.

Агрокліматичні ресурси — це вид кліматичних ресурсів, що впливають на вирощування сільськогосподарських культур та їхню природну продуктивність (світло-, тепло- й вологозабезпеченість певної території). Це передовсім тривалість дня, кількість годин сонячного світла, сума активних температур, кіл ькість опадів, тривалість вегетаційного періоду.

Особливості рельєфу та кліматичних умов зумовлюють певну структуру і тип грунтового покриву. Це впливає на спеціалізацію сільського господарства та сукупність необхідних заходів щодо його охорони й підвищення родючості. Територіальні відмінності ґрунтового покриву зумовлюють особливості розміщення окремих сільськогосподарських культур і формування зональності в розвиткові АПК (наприклад, функціонування буряко-цукрового подкомплексу).

Соціально-економічні чинники охоплюють: демографічну ситуацію, рівень розвитку соціального і транспортного потенціалу, стан використання економіко-географічного потенціалу.

Найважливішу роль у демографічній ситуації відіграють народонаселення, трудоресурсний потенціал і система розселення. Розвиток і виникнення міст, зростання в них населення зумовлюють прискорений розвиток виробництва і промислової переробки насамперед малотранспортабельних продуктів харчування. Залежно відлюдності міських поселень і характеру системи розселення змінюється їхній вплив на територіальну організацію об'єктів АПК. Для невеликих міст, розміщених за межами міських агломерацій, переробні підприємства є містоутворювальними. Міські агломерації — важливий чинник функціонування спеціалізованих АПК з виробництва мало-транспортабельної продукції.

Потреби у трудових ресурсах визначаються структурою та спеціалізацією сільськогосподарської та переробної ланок АПК. Успішне функціонування переробних підприємств потребує певного мінімуму трудових ресурсів. Трудові ресурси зайняті також в інших ланках АПК. Серед галузей сільського господарства найбільш трудомісткі — вирощування цукрових буряків та овочівництво.

Територіальна організація сільського господарства значною мірою залежить від чисельності сільського населення, його концентрації, статевовікової структури, питомої ваги трудових ресурсів. Більшість сільських поселень виступає ядром формування окремих типів сільськогосподарських підприємств.

Транспортний потенціал об'єднує транспортні умови і транспортні засоби. До транспортних умов належать транспортні магістралі. Особливу роль у формуванні АПК відіграє автомобільний транспорт. Наявність і тип автомобільних доріг, які з'єднують сільськогосподарські, переробні й торговельні підприємства, їхня густота значною мірою визначають ефективність розвитку зв'язків в АПК.

До транспортних засобів відносять сукупність спеціалізованих видів транспорту (молоковози, рефрижератори, спеціалізовані машини з перевезення риби, борошна, інших продуктів харчування).

Економіко-географічне положення характеризує розміщення окремих об'єктів АПК. Навколо великих міст формується приміська сільськогосподарська зона, в якій переважає виробництво малотранспортабельних видів сільськогосподарської продукції, підприємства вторинної переробки і розгалужена торговельна сітка. У віддаленіших районах розвиваються спеціалізовані АПК, що виробляють більш транспортабельні види продукції (бурякоцукровий, мол04-но-промисловнй з виробництва масла й сиру та ін.).


59.4. Сільське господарство — основна ланка АПК

Сільське господарство — важлива та основна ланка АПК. Воно виробляє рослинницьку і тваринницьку продукцію з метою одержання продовольства для населення та сировини для промисловості. Сільське господарство має свої особливості: економічні процеси відтворення в ньому тісно переплітаються з природними. Тому сільськогосподарське виробництво великою мірою залежить від природних умов (грунти, клімат тошо).

Головним засобом виробництва у сільському господарстві є земля, яка докорінно відрізняється від інших засобів виробництва (наприклад, машин, будівель)тим, шо за правильного її використання, високої культури рослинництва родючість ґрунту не тільки не знижується, а й неперервно підвищується.

Деякі засоби виробництва в сільському господарстві використовуються лише протягом короткого часу, а не цілорічно. Багато виробничих процесів у сільському господарстві, а надто в рослинництві, залежить від пори року, що зумовлює сезонний характер сільськогосподарського виробництва. За цих умов особливого значення набуває фактор часу, що вимагає виконання виробничих процесів в оптимальні строки. Особливістю сільськогосподарського виробництва є також те, що значна частина продукції, виробленої в рослинництві й тваринництві, не набуває товарної форми і залишається в сільському господарстві для виробничих потреб (насіння, корми тощо).

59.5. Галузева структура сільського господарства

Сільське господарство — вирощування сільськогосподарських культур і розведення сільськогосподарських тварин для одержання продукції рослинництва і тваринництва; одна з основних галузей матеріального виробництва. На відміну від інших сфер виробництва, сільське господарство ведеться на значних площах і територіально розосереджене; в ньому використовуються земля (основний засіб виробництва), світло, тепло, вода й живі організ-ми — рослини й тварини. Основні галузі сільського господарства — рослинництво і тваринництво, що охоплюють групи дрібніших галузей (в рослинництві — рільництво, овочівництво, садівництво, виноградарство, лісівництво та ін.; у тваринництві — скотарство, вівчарство, свинарство, птахівництво, конярство та ін.). Своєю чергою, рослинництво і тваринництво диференціюються за групами культур, видами тварин і т. ін.

Рослинництво — 1) вирощування культурних рослин (сільськогосподарських культур) для виробництва рослинницької продукції — одна з основних галузей сільського господарства. Забезпечує населення продуктами харчування, тваринництво — кормами, чимало галузей промисловості (харчову, комбікормову, текстильну, фармацевтичну, парфумерну та ін.) сировиною. Тісно пов'язане з тваринництвом. За способом виробництва охоплює: рільництво, овочівництво, садівництво, баштанництво, ягідництво, виноградарство, луківництво, квітництво, лісівництво; 2) наука про культурні рослини і методи їх вирощування для одержання високих стійких урожаїв, розділ агрономії.

Тваринництво — розведення сільськогосподарських тварин. Воно забезпечує населення продуктами харчування (молоко, масло, м'ясо, сало, яйця та ін.), легку і харчову промисловість — сировиною (вовна, шкури, м'ясо, молоко та ін.), дає живу тяглову силу (коні, воли, осли, мули, буйволи, верблюди, олені), деякі корми (кісткове борошно та ін.), лікарські засоби (гормони, сироватки) та органічні добрива. Тваринництво поділяється на галузі: скотарство, свинарство, вівчарство, козівництво, конярство, верблюдівництво, птахівництво, рибництво, бджолярство, кролівництво, звірівництво, оленярство, собаківництво, шовківництво, ослівництво. Розрізняють тваринництво екстенсивне (зростання продукції завдяки збільшенню стада, пасовищ і т. ін.) та інтенсивне (додаткові вкладення засобів і праці для підвищення продуктивності стада). Системи утримування: пасовищна, стійлова, стійлово-пасовищна і стійлово-табірна. У кочових (напівкочових) народів поширене кочове (напівкочове) тваринництво.

59.6. Принципи розміщення та географія основних галузей рослинництва

До складу рослинництва входять: рільництво (вирощування зернових, технічних, кормових, овоче-баштанних культур і картоплі), плодівництво, виноградарство, квітництво, луківництво.

Зернове господарство переважає в рівнинних степових і лісостепових зонах із чорноземними й каштановими ґрунтами. До зернових культур належать: власне продовольчі хлібні (пшениця й жито); продовольчі круп'яні (гречка, просо, рис); фуражні (ячмінь, овес, кукурудза, зернобобові).

Технічні культури мають різноманітне господарське значення: прядивні (бавовник, льон-довгунець, коноплі, джут, кенаф); цукроноси (цукрові буряки й цукрова тростина); олійні (соняшник, льон-кучерявець, соя, гірчиця, арахіс, ріпак); ефіроолійні (троянда, коріандр, м'ята); лікарські (валеріана, горицвіт); тютюн, махорка, хміль.

Бавовник вирощують переважно на поливних землях у пустелях і напівпустелях. Найкращі умови для льону-довгунця — заплавні, а також окультурені суглинкові чи супіщані сірі та підзолисті ґрунти. Найбільші посіви конопель — у лісостеповій зоні. Кенаф — тепло- й вологолюбна рослина, що добре проростає на жирних ґрунтах.

Цукрові буряки є вибагливими до родючості ґрунтів, тому їх вирощують на чорноземах, а також на темно-каштанових ґрунтах. Найкращими ґрунтами для соняшника є типові чорноземи, темно-каштанові, сірі лісові суглинки і перегнійно-карбонати і ґрунти. Сою вирощують на чорноземах, особливо супіщаних і суглинкових. Льон-кучерявець вирощують скрізь, де росте соняшник, але в дуже посушливих місцевостях він заступає посіви соняшнику. Гірчицю висівають у степах і напівпустелях.

Найкращими ґрунтами під хміль є темно-сірі та сірі лісові грунти легкого й середнього механічного складу, опідзолені чорноземи. Тютюн проростає здебільшого у спеціалізованих сівозмінах на сірих і темно-сірих опідзо-лених ґрунтах, опідзолених чорноземах.

Овочівництво — вирощування овочевих культур, у тому числі баштанних. Існує овочівництво відкритого (для одержання овочів і насіння у відповідні сезонні періоди) та закритого (у позасезонний час) грунту. Вирощування овочевих культур поширене повсюдно, проте тяжіє до міст і промислових центрів (для запобігання великих втрат під час транспортування), а також до центрів їх переробки (консервування, сушіння, виробництво соків тощо).

Для розвитку картоплярства найбільш придатний пухкий грунт із доброю повітропроникністю. Найкраще росте картопля на легких середньозв'язаних супіщаних або суглинкових ґрунтах; добрі врожаї дає на осушених окультурених торфових грунтах, чорноземах.

Плодівництво охоплює: садівництво (вирощування зерняткових, кісточкових і горіхоплідних дерев), ягідництво, субтропічне садівництво, виноградарство, виробництво спеціальних культур. На розміщення плодівництва впливають мікрокліматичні особливості місцевості та характер ґрунтів. Вони краще ростуть на схилах і потребують добре дренованих грунтів, що зумовлює їх розміщення на територіях із вираженим горбистим рельєфом.

Виноградарство розвивається на різних ґрунтах, окрім заболочених та дуже засолених. Певні сорти винограду потребують відповідних типів ґрунтів. Так, на вапнякових ґрунтах вирощують сорти винограду для виготовлення шампанських вин, на чорноземах і каштанових ґрунтах — столові сорти й сорти, з яких виготовляють коньяк.


59.7. Принципи розміщення та географія основних галузей тваринництва

Основними галузями тваринництва є: скотарство, свинарство, вівчарство, козівництво, конярство, верблюдівництво, птахівництво, рибництво, бджолярство, кролівництво, звірівництво, оленярство, шовківництво.

Скотарство—найважливіша галузь продуктивного тваринництва, що являє собою розведення великої рогатої худоби для одержання м'яса, молока, шкур і т. д., а також використання ЇЇ як робочої худоби. Із коров'ячого молока виробляють близько 90 % усіх молочних продуктів, що споживаються населенням земної кулі. Основні напрями скотарства: молочне, молочно-м'ясне, м'ясо-молочне і м'ясне. Молочне скотарство переважає в приміських зонах і високоспеціалізованих молочних поясах. М'ясне скотарство розвинуте в сухих і теплих районах, де розміщені природні угіддя.

Свинарство — галузь із розведення свиней для одержання м'яса, сала, а також сировини для промисловості (шкури, щетина і т. ін.). Має важливе господарське значення (дає понад третину світової продукції м'яса) завдяки високій забійній масі (до 85 % живої), плодючості, скоростиглості свиней, здатності до акліматизації. Сучасні напрями свинарства: м'ясне, беконне, м'ясо-сальне і сальне.

Воно поширене в районах фуражного й зернового господарства, картоплярства і промислової переробки сільськогосподарської сировини з великою кількістю відходів.

Птахівництво — розведення сільськогосподарських птахів, головно курей, меншою мірою — гусей, качок, індиків та ін. Основні напрямки — яєчний та м'ясний, побічна продукція — пух, пір'я. Розвивається повсюдно, особливо інтенсивно поблизу міст і промислових центрів. Інтенсивне птахівництво забезпечує ритмічне виробництво яєць і м'яса на промисловій основі: штучне виведення молодняка з яєць в інкубаторах, впрошування м'ясного молодняка, забій та обробка тушок на бройлерних фабриках, переробка й реалізація продукції тощо.

Переважає в районах споживання продукції, зокрема навколо великих міст.

Вівчарство — розведення овець із метою одержання продуктів харчування й сировини для легкої та харчової промисловості (м'ясо, молоко, жир, вовна, овчина, смушки, шкури та ін.). Напрямки: тонкорунне (у країнах із посушливим кліматом і багатими пасовищами); напівтонкорунне, напівгрубововняне; грубововняне, а також м'ясо-вовняне (в районах із м'якшим кліматом), м'ясо-вовняно-молочне, шубне, смушкове (каракуль) та ін.

Рибництво — галузь із розведення риби, збільшення й поліпшення якості рибних запасів у природних водоймах (здебільшого лосось, сиг, сьомга, осетрові, сазан, щука, судак) або в спеціальних штучних ставках (ставкове рибництво — короп, товстолобик, амур, карась, лин, щука, сом, вугор).

Верблюдівництво — галузь із розведення та використання верблюдів. Розвинена в зоні пустель, напівпустель і сухих степів.

Шовківництво продукує шовкові кокони, що використовуються для виробництва натурального шовку. Розвинуте в районах вирощування бавовнику, плодівництва, виноградарства.

Кролівництво постачає шкурки (хутро), м'ясо й цінний пух; найбільше розвивається в підсобному особистому господарстві населення.

Бджільництво виробляє мед, бджолиний віск, бджолину отруту, маточне молоко і прополіс. Розмішується в районах поширення дикорослих культурних (із нектаром) і комахозапилювальних рослин.


59.8. Харчова промисловість, її значення і галузева структура

Харчова промисловість — сукупність галузей промисловості, що постачають продукти харчування, мило, тютюнові, парфумерно-косметичні вироби та ін. Харчова промисловість охоплює три основні групи галузей: харчосмакову, м'ясо-молочну й рибну. Вона об'єднує понад 40 підгалузей і виробництв, що поділяються на добувні (рибна, соляна, виробництво мінеральних вод, переробка дикорослих культур) та обробні. З-поміж галузей вирізняються ті, що виробляють готові харчові продукти, безпосередньо споживані населенням, та галузі (скажімо, борошномельна, олійно-жирова), які виробляють продукцію, що зазнає подальшої переробки і водночас може бути предметом особистого споживання.

Використовуючи сировину рослинного і тваринного походження, харчова промисловість є тісно пов'язаною з сільським, рибним, китобійним та іншими промислами. Особливе значення має зв'язок із сільським господарством.

До харчосмакової промисловості належать галузі: цукрова, хлібопекарна, борошномельно-круп'яна, кондитерська, макаронна, олійно-жирова, парфумерно-косметична, спиртова, лікеро-горілчана, виноробна, пивоварна, виробництво безалкогольних напоїв, дріжджова, крохмале-патокова, плодоовочева, соляна, тютюново-махоркова.

59.9. Принципи розміщення та географія основних галузей харчової промисловості

Залежно від характеру розміщення вирізняють дві групи галузей. Перша об'єднує галузі, що працюють на довізній сировині й не пов'язані безпосередньо з сировинною базою. Вони розміщуються в портах, столичних центрах, залізничних вузлах (маргаринова, хлібопекарна, пивоварна, кондитерська, макаронна, молочна та ін.). До другої групи належать галузі, зорієнтовані на сировину з високими нормами її витрат (цукрова, маслоробна, молочноконсервна, олійно-жирова, крохмале-патокова). Деякі галузі розміщуються з урахуванням сировини й споживача (м'ясна, борошномельна, тютюнова).

Наближення харчової промисловості до сировинних баз і місць споживання харчової продукції досягається в окремих галузях на основі спеціалізації підприємств за стадіями технологічного процесу. При цьому первинна обробка сільськогосподарської сировини розміщується поблизу його джерел, а виробництво готових виробів — у центрах їх споживання. Такс територіальне розчленування технологічного процесу можна спостерігати в тютюновій (ферментаційні й тютюнові фабрики), чайній (чайні й чаєрозважувальні фабрики), виноробній (заводи первинного і вторинного виноробства) та інших галузях харчової промисловості.

60. ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС
ПРОГРАМА З ГЕОГРАФІЇ ДЛЯ ВСТУПНИКІВ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ПРО АВТОРІВ