Філософія - Подольська Є.А. - Матерія і дух: межі протилежності

Що є первинним: поняття матерії чи світогляд? Це питання не менш важливе ніж питання: Що первинне: матерія чи свідомість?

Поняття матерії не надається людині а ргіогі, до досвіду, не з нього, як поняття, починається формування світогляду, та й не у кожному індивідуальному світогляді воно наявне. Але ж оскільки воно є, то виступає результатом самостійного світорозуміння. Провідним у формуванні світогляду людини, а значить, і поняття матерії є життєвий досвід індивіда, його почуття, переживання, розуміння зовнішнього світу у зв'язку зі своїм власним, особистим буттям. Саме через досвід заломлюються, відбиваються у свідомості знання про світ, про ставлення до світу, що людина отримує з філософії, релігії, науки, літератури. Матерія як поняття - це насамперед результат внутрішньоособистого осмислення світу і його особистих оцінок.

Питання про сутність поняття матерії надзвичайно важливе для більш-менш розвинутого, а тим більше філософського світогляду. І хоча існують багато точок зору на природу і сутність руху, простору, часу, на закономірності розвитку всіх форм і видів матерії, все ж є певна єдність за деякими важливішими параметрами. Ця загальнозначущість підґрунтя формується і закріплюється насамперед орієнтацією на людський досвід, на принцип науковості при його асиміляції. З цієї позиції можна уникнути як зайвого релятивізму поняття матерії, так і уніфікації, стандартизації.

"Матерію" і матеріалізм нерідко уявляють як щось бездуховне, пасивне. Звідси матеріалістів сприймають як тих, що недооцінюють, насилують дух, облишені духовності. Самі ж матеріалісти провокують таку думку, бо надмірно відрізняють матерію від духу. У зв'язку з нападками ідеалізму на матерію Л. Шестов у "Мандруваннях по душах" зауважив, що насправді матерія -найпокірніша, підвладна людині сутність, усе лихо, вся трагедія людства не в ній, а в ідеях. А тому "з ідеями і тільки ідеями треба боротися тому, хто хоче подолати неправду світу" [40].

Нерідко філософи, особливо в радянський період, розгублено, з панічним настроєм "працювали" над виробленням єдино вірного, майже директивного поняття матерії, бо їх не задовольняла ситуація, що існує близько сотні різних визначень. Аналогічна ситуація складалась і з поняттями "філософія", "суперечність", "розвиток", "причина", "система", "якість" тощо. Спрямованість думки, коли свідомість працює на виключення різноманітності у сфері дефініцій, веде у безвихідь. Гегель з подібного приводу писав "Правильність... визначення... залежать від характеру тих сприймань, які послугували його вихідним пунктом, і від тих точок зору, з яких його давали. Чим багатший предмет, який підлягає визначенню, тобто, чим більше сторін він надає для розгляду, тим більш різними виявляються дефініції, що надаються йому" [8]. Саме розуміння цієї обставини дає можливість виявляти і посилювати загальнозначущі сторони і в підході до розуміння матерії у наші дні.

Серед множини означень матерії важливо обрати те, яке необхідне для застосування в тих або інших пізнавальних ситуаціях. Складність полягає в тому, щоб виявити, яке з них є вихідним. Досить широко обгрунтована пізнавальна ефективність розуміння матерії як об'єктивної реальності, що існує незалежно від людської свідомості і відображується нею. Суттєвим доповненням може стати підхід до даного поняття через уявлення про сутність світогляду і його основне питання.

Вихідний пункт світогляду невіддільний від особливостей людського існування, від потреби людини в осмисленні свого місця у світі. Для індивіда весь світ виявляється розколотим на дві частини: на моє "Я" і останнє "не-Я", включаючи природу, суспільство, інших людей. Питання про ставлення людини до світу є основним питанням усякого світогляду. Він конкретизується в інших питаннях: Що таке щастя? Що таке світ у цілому? Чи можливе безсмертя? У чому сенс життя? Що таке краса, любов, добро, зло? Ці та інші питання розгортаються у систему відповідей на них, у переконання людини, у ставлення її до світу. Світогляд людини побудований на суперечливості взаємовідносин його внутрішнього світу зі світом зовнішнім. Весь час відштовхування "не-Я" пов'язано з потягом до єдності, бажання тотожності з "не-Я" породжує його заперечення.

У індивідуальній свідомості "Я" віддзеркалює "не-Я". Якщо у біології і космології людина - одне з явищ серед багатьох інших, то у світогляді "Я" і "Світ" зіставляються одне з одним. Тому хоча поняття "добро", "істина", "справедливість" не є загальними у формально-логічному плані, вони несуть велике філософське навантаження, а багато інших, що відображують загальне у формах руху матерії ("речовина", "поле", "тяжіння" та ін.), не мають філософського статусу.

У центрі світогляду - проблема людини, призначення світогляду забезпечення людини самими загальними поняттями, ідеями, уявленнями про цінності, що регулюють її стосунки із зовнішнім світом. Коли людина втрачає життя, вона губить і світ. І в цьому плані найважливішим у розумінні матерії є філософський пласт, хоча поняття речовини та її властивостей теж включаються в нього.

Визначаючи матерію, мислителі використовують поняття "свідомість", розуміючи її як узагальнююче і цілеспрямоване відображення дійсності, передбачення результатів дії, "розумне регулювання і самоконтроль". Однак все це стосується свідомості людини як індивідуума, але ж підхід до "матерії" через індивідуально-людську свідомість треба доповнювати уявленнями про колективну, соціально-групову, класову і суспільну свідомість.

Дуже важливою у загальносвітоглядному плані є проблема співвідношення понять "людина" і "світ". При цьому "світ" для суспільної свідомості - це природа і суспільне буття, а для "людини" - і суспільна свідомість теж. Звичайно, сучасне уявлення про свідомість містить у собі ідеї про "електронний мозок", "штучний інтелект", форми мислення іншопланетного характеру. Отже, сучасні філософи розробляють проблему свідомості у її граничному узагальненому вигляді і коригують у зв'язку з цим традиційні визначення матерії.

Вирішуючи основне питання філософії, мислителі співвідносять поняття "матерії" не тільки із "свідомістю", але й з "мисленням". Цим самим звужується поняття "свідомість", адже, крім раціонального, у неї треба включати і чуттєве відображення: чуття, сприймання, уявлення. Сюди залучається і сфера людських емоцій, переживань. Отже, поняття "матерії" можна співвідносити з психікою взагалі як свідомим і несвідомим (включаючи підсвідоме).

Можливе визначення матерії через поняття духу (духовного взагалі). Категорії "Я", "свідомість", "дух" протистоять "не-Я", досить повно висловлюють гносеологічний характер визначення матерії.

У чому ж полягає абсолютна протилежність матерії і свідомості? По-перше, у гносеологічних образах (чуттєвих і понятійних) немає самих матеріальних предметів, речовини. Гносеологічні образи самостійні, це особлива суб'єктивна реальність. По-друге, завдяки творчій природі свідомості люди створюють образи, які не мають прямих прототипів у матеріальній дійсності, але потім можуть набути матеріального статусу. По-третє, є залежність індивідуальної свідомості від матеріального буття, розуміння кінцевості, смертності усього матеріального. У свідомості виявляється вороже ставлення до матеріального буття, непримиреність з кінцевістю конкретно-сущого. Таким є філософсько-гносеологічне визначення матерії.

З філософсько-онтологічної точки зору, матерія є субстанція. У XVII ст. англійський філософ Дж. Берклі виступив проти поняття матерії як речовинної основи (субстанції) тіл. Для нього існувала одна духовна субстанція. Він вважав, що від духу "ми безумовно і досить залежні", у ньому "ми живемо, рухаємось і існуємо"; дух "творить все у всьому". Джордж Берклі писав, що "буття духу, нескінченно мудрого, благого і всемогутнього, надмірно достатнє для пояснення усіх явищ природи. Що ж стосується закляклої, невідчу-ваючої матерії, то ніщо, що сприймається мною, не має до неї ніякого відношення" [5].

Конфронтація монізму ідеалістичного і монізму матеріалістичного характерна для всієї історії філософії. Нерідко вона супроводжувалась і виходом до сцени філософського плюралізму. Саме у зв'язку з цим важливий матеріалістичний субстан-ціалізм. Як "самостійну" тлумачив Спіноза субстанцію, бо вона "існує сама у собі і виявляється сама через себе... уявлення чого не потребує в уявленні іншої речі, з якої воно повинно було б утворюватись" [34]. Оскільки матерія вважалась єдиною субстанцією, то уявлення про Бога як пояснювального принципу було недопустиме.

Пізніше термін "субстанція" стали тлумачити як "те, що лежить у підґрунті", "сутність", незмінну основу мінливих явищ, носія якостей. Але визначились два підходи: перший: субстанція - основа конкретної різноманітності, основа атрибутів матерії, будівельний матеріал; друга: термін "субстанція" - застарілий спосіб навішувати властивості як щось окреме від субстанцій, а тому потрібно відмовитись від нього і закріпити за матерією лише гносеологічний зміст.

Отже, трактування субстанції лише як основи конкретних речей веде до нових конфронтацій навіть серед прибічників матеріалістичного світогляду. Згадаємо, що Б. Спіноза підкреслював нерозривний зв'язок основи речей і їх конкретної різноманітності у межах субстанції, до якої він включав модуси та атрибути. Субстанція виявляє активний, самовідтворюючий характер, вона вічна в часі і нескінченна у просторі. Отже, сам Спіноза зруйнував уявлення про надприродний першопорядок природи і про субстанцію як тільки "підґрунтя" окремих речей.

Крім таких атрибутів, як відображення і рух (взаємодія, причинність, детермінація), матерії притаманні інші -простір, час, системність. Матерія здатна породжувати будь-які форми відображення, включаючи свідомість. "Мислячий дух" існує лише на високоорганізованій субстратній основі. На відміну від гносеологічного аспекту тут має місце відношення не причини і наслідку, а органа і його функцій. Тут протилежність матерії і свідомості відносна.

Підхід до матерії через поняття "субстанція" дозволяє розгорнути її атрибути, модуси і більш чітко встановити демаркацію з ідеалістичним субстанціалізмом. Крім того, виявляється нерозривний зв'язок онтологічного аспекту матерії з уявленнями спеціальних наук про її структуру, види матерії. Акцент при цьому робиться не на протиставленні, а на єдності.

Постановка питання про матерію як субстанцію стимулює розробку загальнонаукових понять, адже неможливо розкрити причинність без розуміння фізичних взаємодій ("речовина", "енергія" та інші). Щоб розкрити філософські поняття "буття", "існування", "реальність", необхідно спиратись на науки про природу.

Гносеологічний і субстанціальний аспекти поняття матерії не виключають, а доповнюють одне одного. Уявлення про матерію як об'єктивну реальність, що існує зовні і не залежно від людської свідомості, не тільки містить у собі момент зв'язку цієї реальності із свідомістю, акцентуючи увагу на вторинності свідомості, а і включає в себе установку на дослідження різних модифікацій об'єктивної реальності, що ведуть до породження свідомості. З іншого боку, у матерії-субстанцїї закладена протилежність матерії "усвідомлюючої" і матерії "не усвідомлюючої". Провідним, звичайно, є гносеологічний аспект, але він не здатний охопити усю різноманітність поняття матерії, бо відволікається від усього останнього. Щоб імпліцитне, що міститься у предметі у прихованому, приглушеному вигляді, стало експліцитним, тобто явним, розгорнутим, необхідно від гносеологічної сторони поняття матерії перейти до субстанціональної. Якщо гносеологічна сторона є вихідною, "початковою", то субстанціальна базовою.

Субстанціальний зміст поняття матерії має дві форми: природну і соціально-практичну, яка містить у собі не тільки "технічну реальність", усі результати практики попередніх етапів соціального розвитку, але й практику, що розгортається у наші дні.

Людина здатна змінювати склад елементів і структуру матеріальних (природних і соціальних) систем, пізнавати їх, хоча і не завжди адекватно. Практика як матеріальний процес виводиться з об'єктивно-природних процесів, а тому ця форма матерії вторинна.

У взаємовідношенні суб'єктивного і об'єктивного у структурі практики визначним є об'єктивне. Практика "дає" суб'єкту природу в тому розумінні, що за межами практики не може розкриватися її сутність. Людський параметр надихає матерію: людина виявляє можливості, пізнає їх, оцінює і використовує. Отже, практика - це специфічна можливість перетворення можливості у дійсність. Завдяки пізнанню властивостей і законів природи людина відкриває нові можливості і ставить нові цілі. Створення таких "нових можливостей" відбувається тільки завдяки тим можливостям, що притаманні природній матерії.

У практичній діяльності і в процесі творчості людина розкриває свою сутність, стає подібною матерії, ніби зливається з нею, "підвищуючись до неї", завдяки чому "знімається попередня гносеологічна та і життєво-світоглядна абсолютна протилежність "Я" і "не-Я". Практика задає людський кут зору на природу, накладає на неї інтереси людини. У практиці природне соціалізується.

Деякі мислителі стверджують, що "матеріальне породжує ідеальне, але не навпаки". Але ж матеріальне не може прямо і безпосередньо створювати ідеальне, адже у самому матеріальному є тільки можливості, а при їх відображенні виникає "чиста копія" того, що вже є в об'єкті. Ідеальне породжується тільки свідомістю, тільки завдяки творчості, у процесі духовно-конструктивної діяльності. Ідеальне як модель, проект майбутнього матеріального є первинним відносно матеріалізованого продукту практичної діяльності. Матеріальне є опредмечене ідеальне. Тут має місце не відношення М1=ОМ1, а М1→ОМ1→ Т→ ОМ2 →М2 (М1 вихідний матеріальний об'єкт; ОМ1 - образ цього об'єкта; Т - творчість, у процесі якої конструюється образ ОМ2). Отже, слід чіткіше розмежовувати поняття "матерія" - "матеріальне", "свідомість" - "ідеальне".

Крім онтологічної і гносеологічної сторін, в основному питанні філософії останнім часом справедливо виявляють соціально-аксіологічний, ціннісний аспект. Тлумачення основного питання філософії Енгельсом вірне, бо в ньому відображено підґрунтя для полярності головних світоглядних орієнтацій - матеріалізму та ідеалізму, пізнавального реалізму та агностицизму. Але це питання не може бути вужчим від основного питання світогляду (якщо філософія претендує на те, щоб бути дійсним світоглядом). Основне ж питання світогляду - як ставиться людина до світу? Або: яке місце людини у світі? Отже фокус світогляду сановить система людина - світ, або дух - природа. Сама ж система людина - світ розчленовується на дві субстратні підсистеми (людина і світ) і чотири підсистеми релятивного типу (онтологічну, гносеологічну, аксіологічну і праксеологічну). Отже, є необхідність у складі основного питання філософії виділяти аксіологічний і праксеологічний (духовно-практичний) аспекти. При цьому, гносеологічно абсолютна протилежність матерії і свідомості знімається онтологічною і предметно-практичною відносністю цих протилежностей.

Аналогічне характерно і для аксіологічного аспекту їх співвідношення. Емоції, наприклад, складають одну з важливіших структур духовного світу людини і забезпечують її ціннісно-оціночне ставлення до світу, зовсім не виступають протилежними об'єкту і матерії в цілому.

Таким чином, існує певна межа протилежності матерії і духу. Ігнорування цієї межі оскуднює ту історичну форму матеріалізму, яка спрямована до духовності, її розкриття і ствердження у світі. Таке положення не відміняє протилежності матеріалізму та ідеалізму, а тільки створює більш сприятливі умови для їх полеміки. Матерія у своєму дійсному субстанціальному аспекті включає у себе людину в усій її духовній різноманітності. Можна навіть сказати, що оскільки людина - частина матерії, то матерія містить у собі і духовність. З цим пов'язані і загальнолюдські виміри філософії.

Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв'язок та розвиток
Принципи діалектичного осмислення буття
Основні закони діалектики, їх світоглядне та методологічне значення
Категорії як загальні форми відображення буття, його пізнання і перетворення
Розділ восьмий. Сутність і структура пізнавального процесу
Пізнаваність світу і його законів
Практика - критерій істини, основа і ціль пізнання. Види практики
Єдність чуттєвого і раціонального моментів пізнання
Творчість і інтуіція
Проблема істини у філософії і науковому пізнанні
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru