Землеробство - Гудзь В.П. - Обробіток буферних і кулісних парів

Буферні пари - це система чергування смуг із сільськогосподарських культур і міжсмугового простору в стані чорного пару. При цьому 75-85% площі знаходиться під чорним паром і 15-25% під зайнятим.

Основне призначення буферних смуг - розсіювати воду, що збігає, зменшувати її швидкість, осаджувати змулений у воді дрібнозем. Захисна дія смуг з парозайма-ючими культурами залежить від багатьох факторів, насамперед від особливостей вирощуваних культур, густоти, зімкнутості стеблестою, агротехнічних заходів.

Вимогам вологозберігаючої технології вирощування озимої пшениці на повно-профільних чорноземах після збирання культури в буферних смугах найбільше відповідає безполицевий обробіток на глибину 10-12см комбінованими агрегатами або важким гірським культиватором КРГ-3,6 в агрегаті з голчастими боронами БИГ-3А.

На середньоеродованих і сильно розпорошених ґрунтах ефективніше збільшення глибини основного обробітку до 20-22 см плугами (ПЛН-6-35), обладнаними одноярусними безполицевими корпусами КБ-35, або вузькосмуговий (через 40 см) обробіток з утворенням гофрованого дна борозни діагональними розпушувачами

ПРН-31000.

При використанні цих знарядь ґрунт рівномірно і добре кришиться, розпилений верхній шар не залишається на поверхні, як за мілкого обробітку дисковими і плос-корізними знаряддями, а просіюється вглиб. Післяжнивні рештки завдяки вузьким стоякам робочих органів рівномірно розподіляються по поверхні, ґрунт стає струк-турнішим у посівному шарі і стійкішим проти ерозії під час злив, не запливає і краще вбирає воду.

Якщо для вузькосмугового обробітку ґрунту під пшеницю в зайнятому пару використовують чизельні плуги ПЧ-2,5, АПЧ-4,5, тоді для якісного розпушення верхнього шару, вирівнювання поверхні поля і часткового подрібнення довгостеблових рослинних решток на них слід начіплювати ПСТ-2,5 і ПСТ-4,5.

Щілювання під озиму пшеницю в буферних парах здійснюють одночасно з поверхневим на 10-12 см обробітком ґрунту. Це важливо для регулювання вологозабезпеченості ґрунту як у верхніх, так і в нижніх шарах у боротьбі з водною ерозією.

При застосуванні буферних парів Інститут зернового господарства УААН рекомендує врахувати такі вимоги:

- ширину буферних смуг і відстань між ними треба встановлювати залежно від гранулометричного складу, фільтрувальної здатності й ерозійної стійкості ґрунту, довжини і форми схилу, ґрунтозахисної здатності вирощуваних культур у смугах;

- відстань між смугами в усіх випадках має бути меншою від критичної довжини схилу, небезпечної в ерозійному відношенні за відсутності захисного покриву. Вона обов'язково має бути однаковою по всій ширині й забезпечувати ефективне використання машин і знарядь при догляді за паром;

- ефективні буферні смуги з бобово-злакових сумішок на зелений корм. У чистому вигляді можна висівати горох на зерно;

- для забезпечення достатньо високої ґрунтозахисної ефективності культур у смугах норму висіву їх на слабозмитих ґрунтах необхідно збільшувати на 10%, на середньозмитих - на 15%. Якщо вирощують кукурудзу на зелений корм, тоді сіють тільки звичайним рядковим способом стерньовими сівалками СЗС-2,1М, СТС-2,1, МЗС-2,1ЛА.

Основний обробіток після збирання вирощуваних культур у буферних смугах повинен бути обов'язково ґрунтозахисним, і проводиться він не пізніше як за 1,5 місяця до сівби озимих.

Для захисту ґрунту від водної ерозії ефективне таке розміщення смуг, за якого поздовжній нахил їхніх меж не перевищує 1 °. Для цього межі смуг розміщують у вигляді паралельних прямих або кривих ліній, максимально наближених до напрямку горизонталей. У разі створення криволінійних буферних смуг необхідно, щоб радіус кривизни був зручним для роботи агрегатів, тобто не менше 60 м.

Виходячи із специфіки рельєфу Степу, протиерозійної стійкості ґрунтів і характеристики ерозійних процесів, буферний пар можна запроваджувати на схилах крутизною понад 1°. При крутизні схилів 1-2° буферні смуги на ґрунтах, важких за гранулометричним складом, мають чергуватися в пару через 70 м, середніх - 60 і легких - через 50 м. Ширину їх установлюють відповідно одному агрегату із трьох зернових сівалок СЗП-3,6 (10,8 м). При крутизні схилу 2-3° - відповідно через 50, 40 і 30 м і ширині, яка дорівнює двом проходам агрегату. Ділянки парового поля крутизною понад 3° слід відводити під зайнятий пар.

На ґрунтах, які зазнають сильної вітрової ерозії, для більшого снігозатримання впроваджують кулісні пари. У літньо-осінній період, навесні й на початку літа поле обробляють за типом чорного пару. Кулісні культури (коноплі, гірчицю, соняшник, сорго, кукурудзу та ін.) сіють за 1,5-2 місяці до сівби озимих культур, щоб висота рослин у кулісах становила не менше ніж 10-12 см. Найефективніші посіви куліс із південних конопель і гірчиці.

Найбільш поширені одно- і дворядні куліси, які розміщують перпендикулярно або під невеликим кутом до напрямку панівних вітрів, а на нерівних площах - упоперек схилів. Відстань між кулісами повинна бути кратною ширині захвату культиватора і не перевищувати 10-15-кратну висоту куліс. Як правило, між кулісами з кукурудзи, південних конопель і соняшнику залишають відстань 12-18, а гірчиці - 8-10 м. Обробіток ґрунту перед сівбою і сівбу кулісних рослин здійснюють агрегатом, що складається з трьох культиваторів і дворядної сівалки. Пізніше кулісний пар обробляють агрегатом з цих самих культиваторів, а щоб запобігти вирізуванню рослин, у кулісах з обох сторін агрегата знімають по 1-2 лапи. Озимі висівають упоперек куліс, хоч при цьому кулісні рослини частково пошкоджуються.