Землеробство - Гудзь В.П. -
Система удобрення

Гній як основний вид органічних добрив найбільший ефект дає протягом 3-4 років, тому в польових сівозмінах його вносять 2-4 рази за ротацію під високопродуктивні просапні культури - цукрові буряки, кукурудзу, картоплю, коноплі або їх попередник - озиму пшеницю в ланці з чорними і зайнятими парами. Норми застосування гною в кожному полі повинні бути не менша ніж 25-30 т/га. Органічні добрива найефективніше вносити під обробіток ґрунту плугами.

Повне мінеральне добриво на неугноєних полях діє, як правило, сильніше, ніж на угноєних. Тому гній у сівозмінах можна вносити під одні, мінеральні добрива - під інші культури, поєднуючи їх застосування в сівозміні в цілому. Для одержання найвищих урожаїв основних культур, вирощуваних за інтенсивними технологіями, їх треба забезпечити обома видами добрив і в цьому разі змішувати їх не слід.

За інтенсивних технологій вирощування цих культур передбачається внесення добрив у декілька строків згідно з біологічними потребами рослин: фосфорно-калійних переважно в основне допосівне удобрення й часткове застосування в основне удобрення азотних (під цукрові буряки, кукурудзу та інші ярі культури), а також внесення невеликими дозами (^0-15Р10-15К-15 або Р10-15) у припосівне удобрення та дво-триразове застосування азоту в підживлення (на озимих зернових культурах).

На опідзолених ґрунтах, а також на вилугованих чорноземах та чорноземах опід-золених у сівозмінах із широким набором культур, що потребують нейтральної реакції, вапно вносять під попередники або передпопередники культур, які найкраще реагують на вапнування. Для високобуферних чорноземів і сірих лісових ґрунтів, які містять понад 3% гумусу, дозу СаСО3 встановлюють за гідролітичною кислотністю.

Постійне застосування доз мінеральних добрив підсилює процес підкислення ґрунтів, тому до рекомендованих доз внесення вапна необхідно вносити поправки на нейтралізацію фізіологічної кислотності. Для нейтралізації центнера мінеральних добрив потрібна така кількість карбонату кальцію: хлористого амонію - 1,4 ц; сульфат амонію - 1,2; аміачної селітри - 0,75; карбаміду - 0,8; аміачної води - 0,4; аміаку безводного - 1,5 ц.

Гіпсування ефективне в районах з достатньою кількістю опадів понад 400 мм на рік на ґрунтах содового типу засолення. Гіпс краще вносити в парове поле або після посівів просапних культур, де проводили часті розпушування, що сприяє контакту меліоранта з ґрунтом.

Ефективність хімічної меліорації значно підвищується при поєднанні її з внесенням на солонцях 30 т/га гною.

Оптимальні рівні живлення для розвитку сільськогосподарських культур за вмістом рухомого фосфору та обмінного калію на лісових ґрунтах та чорноземах опідзо-лених становлять відповідно 11-16 і 16-19 мг і на засолених ґрунтах - 3 та 5 мг на 100 г ґрунту. Залежно від типу ґрунту і його гранулометричного складу можна підвищити вміст рухомого фосфору та обмінного калію на 1 мг у 100 г ґрунту при внесенні 60-120 кг/га діючої речовини фосфорних і 80-100 кг/га калійних добрив на фоні до 40 т/га гною. Для підвищення загального гумусу на 0,1% слід вносити не менше ніж 4-5 т/га сівозмінної площі підстилкового гною.

При плануванні основного внесення добрив необхідно виходити з погодних умов. Після посушливої другої половини літа і помірно вологої осені слід очікувати меншого винесення поживних речовин із ґрунту, що дає змогу розрахувати потреби фосфорних та калійних добрив у помірних нормах. При різких виражених посушливих умовах виходять з того, що частина поживних речовин ґрунту та добрив залишалась невикористаною і є перехідним фондом для врожаю наступного року. Тому можна зменшити розрахункову норму добрив приблизно на 20%. При одержанні високих врожаїв або перезволоженні в цей період треба очікувати зменшення кількості засвоюваних поживних речовин, тому розрахункову норму фосфорних та калійних добрив можна підвищити на 10-15%.

За кількістю опадів в осінньо-зимовий період (серпень-березень) визначають розміри ранньовесняних підживлень озимих азотними добривами. При сумі опадів за вказаний період до 170 мм (50-60% багаторічної норми) підживлення неефективні, в разі 240 мм (80% норми) -доцільні невисокі дози азоту, 280-320 мм - потреба в азотних добривах зростає і вони високоефективні.

Застосування підстилкового гною безпосередньо під озимі та ярі зернові, зернобобові, круп'яні культури в ланці сівозміни менш ефективне, ніж внесення його під просапні попередники цих культур.

В умовах центрального і східного Лісостепу при вирощуванні озимої пшениці загальна доза азоту не повинна перевищувати М90-120 незалежно від попередника і типу ґрунту. Найбільш економічно обґрунтованою для застосування під озиму пшеницю виявилася доза фосфорних добрив у кількості 40-60 кг/га з можливими збільшеннями її до 90 кг/га, з метою отримання врожаїв зерна 60-70 ц/га. Застосування калійних добрив у дозі понад 60 кг/га діючої речовини під озиму пшеницю після основних попередників економічно і екологічно недоцільне при середній забезпеченості ґрунтів калієм.

Азотні добрива потрібно вносити диференційовано, в основному в період весняно-літньої вегетації. Якщо в орному шарі міститься менше ніж 30 кг/га мінерального азоту (таке спостерігається на бідних ґрунтах після непарових попередників, які звільняють поле менш ніж за 25 днів до сівби), то частину азотних добрив (не більше ніж 30 кг/га) треба вносити до сівби озимини.

Перше підживлення азотними добривами проводять під час весняного лущення, щоб забезпечити озиму пшеницю азотом при переході рослин на третій етап органогенезу, коли диференціюються конус росту та закладаються основні параметри колосу. Норму азотних добрив розраховують як різницю нормативної витрати азоту та валовими запасами мінеральних форм його в шарі ґрунту 0-40 см на період осіннього припинення або весняного відновлення вегетації. Якщо норма першого підживлення перевищує 60 кг/га, то її ділять на дві частини і підживлюють у кінці другого (весняне відновлення вегетації) та на четвертому етапі органогенезу (перед виходом у трубку).

На надмірно розкущених посівах з великою кількістю стебел (понад 1200 штук на 1 м2) підживлення азотними добривами переносять на пізніші строки.

На полях після кращих попередників, де висіяні цінні та сильні сорти озимої пшениці, потрібне ще одне підживлення азотними добривами. Його проводять у середині сьомого (колос у піхві листка набух, але ще не з'явився) - до кінця дев'ятого (цвітіння пшениці) етапу органогенезу. Норма азоту в цей період становить близько 50 кг/га.

За ранньої весни підживлення краще проводити пізніше, щоб не стимулювати наростання вегетативної маси, і навпаки, в роки з пізньою весною - у раніші строки. Найефективніше рослини озимої пшениці використовують азот добрив, внесених на ІІІ, IV та VIII етапах органогенезу, особливо за сприятливих умов зволоження та на посівах, оброблених пестицидами та ретардантами. За узагальненими даними, в перше підживлення найкраще використовувати 30% норми азоту, у друге - 50, у третє - 20%.

Оптимальні за густотою посіву (500-550 рослин на 1 м2 і 1,0-1,5 синхроннороз-винених з осені пагонів для сортів Поліська 70, Іллічівська, Миронівська ювілейна, Киянка; 350-400 рослин на 1 м2 - два пагони для Миронівської 808) рослини озимої пшениці після добрих попередників і на родючих ґрунтах не потребують ранньовесняного підживлення азотом. При кількості рослин 250-350 на 1 м2 посіву для сортів типу Миронівської 808 і 380-450 для сортів, у яких коефіцієнт кущення менший, слід підживлювати азотом у дозі 20-30 кг/га. Сорти інтенсивного типу нового покоління (Поліська 90, Мирлебен, Миронівська 61, Скіф'янка, Спартанка та ін.) обов'язково слід підживлювати, як тільки вони вийшли із зими у фазі 2-3 листків або коли вони мають менше 1000 стебел на 1 м2 площі посіву. За нормального або надлишкового кущення перше підживлення треба починати на V-VI етапі органогенезу.

За умов недостатнього зволоження потрібне внесення азоту щодо етапів органогенезу озимої пшениці не має практично ніякої переваги перед одноразовим його застосуванням перед сівбою або внесенням перед сівбою в поєднанні з ранньовесняним підживленням. В умовах різкої нестачі вологи навесні, у період кущення - виходу у трубку, що часто спостерігається у східній частині та центральному Лісостепу, підживлення азотом на і VIII етапах органогенезу не має позитивного впливу на продуктивність рослин. За цих умов доцільне одноразове внесення азотних добрив восени до сівби або до сівби навесні по мерзлоталому ґрунту чи в прикореневому живленні. Проте слід мати на увазі, що чим гірший попередник, тим вища ефективність роздрібного внесення азотних добрив під озиму пшеницю.

Щоб одержати 30-40 ц/га зерна озимого жита на чорноземах типових треба вносити орієнтовно М40Р40К40 і сірих лісових ґрунтах - М60Р60К60.

Усю норму фосфорних і калійних добрив під озиме жито слід вносити до сівби під оранку або під передпосівну культивацію. Азотні добрива найбільш ефективно діють при внесенні в кілька строків протягом вегетації. Восени в більшості випадків для жита достатньо внести 20-30 кг/га азоту, а решту норми перенести на весняні підживлення. На початку вегетації залежно від густоти рослин, їх розвитку, запасів азоту в ґрунті вносять 30-50 кг/га. У фазі виходу в трубку роблять друге підживлення в нормі 30-60 кг/га, а у фазі колосіння - третє в нормі 20-40 кг/га.

При вирощуванні кукурудзи за інтенсивною технологією на чорноземах типових і чорноземах реградованих вносять М60-90 Р60К60, чорноземах опідзолених і темно-сірих лісових ґрунтах - Н60-90 Р60-90К60, сірих лісових ґрунтах - Н,0-120Р60К60-90. Для одержання урожаїв зерна до 70 ц/га норми мінеральних добрив на чорноземах опідзо-лених і темно-сірих лісових ґрунтах Н^^Р^К^^^, а сірих лісових - Н120Р90К150-180. На фоні гною норму фосфорно-калійних добрив можна зменшити на 20-0%. Якщо основне добриво під кукурудзу не внесено, доцільно невелику кількість туків дати в рядки під час сівби (НРК)15. На ґрунтах, де вміст рухомого фосфору становить 12-15 мг на 100 г ґрунту, основне фосфорне добриво застосовувати не обов'язково. У цьому випадку можна обмежитись лише рядковим внесенням. Перенесення частини добрив з основного удобрення в припосівне або в підживлення порівняно з одноразовим внесенням дає негативні результати. На легких ґрунтах, бідних на мінеральні форми азоту, перенесення частини азотних добрив (М30-60) з основного внесення в підживлення, особливо в умовах доброго вологозабезпечення, дає додатковий приріст урожаю.

Під ячмінь на чорноземах після удобрених просапних культур нераціонально підвищувати норму азотних добрив понад 40 кг/га азоту в усіх агроґрунтових провінціях Лісостепу, а після неудобрених та стерньових попередників треба збільшувати до 60 кг/га. Ефективність дії фосфорних добрив нижча, ніж азотних.

Оптимальна норма калійних добрив на чорноземах типових становить 40 кг/га, на опідзолених їх можна підвищувати до 60-90 кг/га залежно від забезпечення ґрунтів рухомими формами калію.

Після неудобрених попередників для одержання врожаю зерна ячменю 30-40 ц/га основне добриво доцільно вносити в нормі М40-60Р40-60К40 на чорноземах типових, М40-60 Р60-90К60 на чорноземах опідзолених і темно-сірих лісових ґрунтах та Н60-90Р60-90К60-90 на сірих лісових. Під пивоварні сорти норму азоту зменшують на 30-50%.

Якщо основне мінеральне добриво не внесено, то застосування його в рядки під час сівби на опідзолених ґрунтах по 10-15 кг/га НРК, а на чорноземах типових Р або Н10Р10 забезпечить їх високу ефективність. Після достатньо удобрених попередників (цукрових буряків, картоплі, кукурудзи), особливо в західному Лісостепу, під ячмінь раціонально вносити добриво в рядки у вищезазначених нормах.

Під овес гній вносити економічно невигідно. Ця культура добре використовує післядію гною, внесеного під просапні культури.

Овес добре використовує і післядію мінеральних добрив. Тому при розміщенні його після удобрених попередників можна обмежитися внесенням добрив лише в рядки (Н10-20Р10-20К10-20). При вирощуванні вівса за інтенсивною технологією рядкове удобрення обов'язкове і при удобренні його до сівби.

Просо добре реагує на безпосереднє внесення органічних та мінеральних добрив і на добрива, внесені під попередник. Орієнтовно потрібно вносити не більше ніж 20 т/га напівперепрілого гною. На більшості ґрунтів вносять під просо (НРК)40-60.

Без основного внесення добрив туки доцільно застосовувати в рядки під час сівби. На чорноземах опідзолених, темно-сірих та сірих лісових ґрунтах це повинно бути повне мінеральне добриво Н10Р10-15К10, на чорноземах типових - Н10Р10-15 або Р10-15. При розміщенні проса після удобрених попередників, наприклад, цукрових буряків, добрива можна вносити лише при сівбі в рядки.

Неудобрені широкорядні посіви проса одночасно з першим обробітком міжрядь за умов достатньої вологості ґрунту можна підживити туками з розрахунку М20Р20К20.

Під гречку гній не вносять, враховуючи, що вона позитивно реагує на його післядію. При розміщенні цієї культури після неудобреного попередника під неї вносять

N30-45Р45-60 К30-60, а після удобреного - лише в рядки ^^-К1^

При інтенсивній технології вирощування гречки рекомендується вносити такі норми добрив: у західному Лісостепу - ^0-45Р40-50К30, у центральному та лівобережному Лісостепу - N0-45Р45-60 К30-45 (менша норма після угноєних попередників, більша - після неугноєних).

Під час сівби в рядки вносять ^0Р10-15К10 у вигляді складних добрив. На широкорядних посівах під час другого міжрядного обробітку на початку цвітіння за необхідності гречку підживлюють повним мінеральним добривом у нормі ^РК)15-.

Під зернобобові культури орієнтовна норма основного добрива становить N0Р40-60К40-60. На чорноземах типових після удобрених попередників під горох, квасолю, чину, сочевицю азотні добрива можна не вносити, але насіння перед сівбою треба обробляти ризоторфіном. На чорноземах опідзолених, темно-сірих і сірих лісових ґрунтах рекомендується обов'язково вносити азот, оскільки на цих ґрунтах за рахунок азотфіксації можна задовольнити лише половину або три четверті загальної потреби рослин в азоті. Повне мінеральне добриво застосовують на всіх ґрунтах зони під кормові боби та сою.

За інтенсивної технології вирощування гороху і квасолі норми внесення мінеральних добрив становлять відповідно в західному Лісостепу N0-30Р30-60К30-60 і N30-45Р30-45К50-60, у центральному та Лівобережному Лісоступу - N20-30Р40-60К40-60 і N30-45Р30-40К45-60.

У підзоні достатнього зволоження гній (40 т/га) рекомендується вносити безпосередньо під цукрові буряки в усіх ланках сівозміни. У підзонах нестійкого та недостатнього зволоження гній (30 т/га) необхідно застосовувати також під цукрові буряки, що вирощуються в ланках з багаторічними травами та горохом. Додаткове внесення (20 т/га) під цукрові буряки в ланці сівозміни із зайнятим паром теж доцільне, особливо якщо планують одержати високий (400-500 ц/га) урожай. Рідкий гній можна вносити під оранку і по оранці, не збільшуючи норми його понад 250 кг/ га з розрахунку на азот.

У західних областях на чорноземах глибоких на фоні 30 га гною в ланці з паром, зайнятим кукурудзою, оптимальна норма основного мінерального удобрення становить 120 кг/га, а в ланці з травами - 80-120 кг/га. У підзоні нестійкого зволоження на чорноземах опідзолених у ланці із зайнятим паром під цукрові буряки основне удобрення вносять у нормі N90P120К105 у а в ланці з багаторічними травами - N60Р80К70.

На чорноземах опідзолених і типових у Лісостепу під цукрові буряки оптимальною дозою азотних добрив є N20. Внесення N50-240 в окремих випадках призводить до незначного підвищення врожаїв, але знижує якість коренеплодів та окупність добрив.

Якщо планують одержати врожаї коренеплодів цукрових буряків у кількості 300-350 ц/га, дози застосування фосфорних добрив на чорноземах опідзолених не повинні перевищувати 60 кг/га, а при 350-400 ц/га - 90 кг/га Р2О5. Внесення калійних добрив під цукрові буряки на чорноземах типових забезпечило практично однакові прирости врожаїв коренеплодів при підвищенні дози К2О від 60 до 240 кг/га. На чорноземах опідзолених найвищі прирости врожаю коренеплодів одержують у разі внесення 120 кг/га К2О.

7.2.3. Ведення землеробства в Степу
Агрокліматична характеристика зони Степу
Система сівозмін
Система обробітку ґрунту на зрошуваних землях
Система удобрення культур
Список рекомендованої літератури
ВСТУП
Частина I. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КРАЇНОЗНАВСТВА
Розділ 1. КРАЇНОЗНАВСТВО ЯК НАУКА
1.1. Об'єкт і предмет країнознавства