Рівень бідності в Молдові в 1999 р. становив 55,4 % (тобто таке населення мало межу купівельної спроможності на день в 2,15 дол. США). Негативно впливає на фінансовий розвиток домогосподарств Молдови надмірна диференціація в доходах населення. Про це, наприклад, може свідчити поховання керівника всіх циган Молдови М. Черарі, який помер у 1998 р. і чиї похорони стали одним із найрозкішніших та найбагатших заходів року.
Крім того, за даними зарубіжних ЗМІ, весь більш-менш економічно привабливий бізнес консолідовано у руках О. Вороні-на, сина президента Молдови і лідера комуністів країни.
На початку XX ст., за офіційними даними, в країні була піднята пенсія на 82 %, на 65 % - зарплата у бюджетній сфері, яка в середньому по країні становила 50-60 дол. США. І процес цей триває. Темпи зростання в промисловості сягають 18 %,
Відбулося відродження легкої промисловості, у цю галузь надійшли німецькі й італійські інвестиції. Запрацювали на повну потужність консервні заводи - виробляють екологічно чисту продукцію, що мас попит у Європі. У Молдови оптимальні відносини з міжнародними фінансовими інституціями, хоча саме їй доводиться віддавати 1,6 млрд дол. США зовнішнього боргу, які перейшли країні "у спадок".
У Молдові є певні соціальні фактори, які викликають протести. Більшість пенсіонерів задоволені комуністами при владі хоча б тому, що нормалізувалася виплата пенсій, їх розмір навіть дещо збільшилися, але такі настрої переважають в сільській місцевості. А в містах, де більш відчутне зростання цін, люди невдоволені станом у країні.
Зросли темпи міграції. За даними експертів, 400-450 тис. молдован, які виїхали на роботу за кордон, забезпечують країні два річні бюджети. Виїжджають ті, хто вдома не може реалізувати свої сили, адже влада пригнічує будь-яку ініціативу з самого початку, всюди контроль поліцейських, бюрократичних податково-репресивних органів.
За умов економічної кризи трудова міграція стала масовим явищем, непідвладним контролю і регулюванню державою. Тобто, більшість трудових мігрантів - нелегальні, держава при цьому фактично не втручається у ситуацію.
Такий стан призвів до того, що, наприклад, у Молдові, у другій половині 1990-х років, коли країна зіштовхнулася з масовою трудовою міграцією населення, виїзд молдавського населення й інтеграція державних структур у єдиний міграційний простір були двома самостійними, практично не пов'язаними процесами. Мігранти входять до загальноєвропейських міграційних процесів нелегально, не очікуючи підтримки від державних структур. Водночас державні міграційні структури, закладаючи основи міграційної політики, орієнтуються на роботу з легальними трудовими мігрантами.
Із 2001 р. молдавські міграційні структури прагнуть у своїй діяльності допомогти не тільки легальним, а й нелегальним трудовим мігрантам. Більш того, активізація діяльності щодо захисту трудових мігрантів за кордонами країни покликана сприяти підвищенню іміджу держави і серед нелегальних трудових мігрантів.
Останніми роками активізувалася робота Молдови з укладання двосторонніх договорів у галузі трудової міграції. Республікою були ініційовані і проводяться роботи з підписання міждержавної угоди з Португалією, міжурядової угоди з Італією, ведуться переговори з цих питань з Іспанією, Грецією. При цьому, увага акцентується на легалізації наявних трудових мігрантів за межами країн.
Починає формуватися практика підписання угод у галузі трудової міграції на рівні регіонів, адміністративних одиниць. Так, зокрема, у 2000-2002 рр. укладені угоди між молдавськими партнерами і деякими областями Італії в сфері тимчасового працевлаштування молдавських медсестер, будівельників, зварників тощо. Підписані конкретні договори з працевлаштування молдавських трудових мігрантів з партнерами у Чехії, Кувейті, інших країнах. Здійснюється розроблення спільних програм із підготовки фахівців, які б давали б змогу вивчити мову країни працевлаштування і що передбачали подальше працевлаштування за кордоном.
З 2002 р. італійський уряд виділяє Молдові кількасот робочих місць (для мігрантів із країн, що не належать до Європейського Союзу). На 2004 р. італійський уряд надав Молдові квоту в 1700 осіб. При цьому вперше така квота не перекривається за рахунок молдавських трудових мігрантів, що вже працюють в Італії.
Департамент міграції Республіки Молдова звернувся до відповідних структур Російської Федерації з пропозицією про виділення 35-50 тис. робочих місць для молдавських трудових мігрантів. З аналогічними пропозиціями звернення надійшли до Італії, Португалії, Кувейту та інших країн.
Крім департаменту (Агентства з працевлаштування молдавських громадян за кордоном), нині в країні є 48 фірм, що мають право працевлаштовувати громадян за кордоном. Обов'язкові вимоги - це наявність договору з відповідною країною та укладення індивідуального трудового договору з працівником. На сьогодні договори оформляються переважно в Італію (робота на будівництві, у сфері обслуговування, молодшим медичним персоналом, догляд за людьми похилого віку), Іспанію (робота водієм), Ізраїль, Кіпр.
Економічна ситуація у невизнаній Придністровській Молдавській Республіці погіршується. Підприємства, які постачають продукцію на експорт (половина від усіх існуючих працюють на півсили і складають товари). Робітники перебувають у вимушених відпустках. Знову під загрозою виплати зарплату бюджетній сфері. Така ситуація, за прогнозами придністровської сторони, може призвести до нового протистояння жителів невизнаної республіки з Молдовою.
На початку березня 2006 р. Україна запровадила нові митні правила для сусіднього Придністров'я. Тепер, щоб вивезти з Придністровської Молдавської Республіки будь-який вантаж, придністровцям потрібно оформляти документи в Молдові. Декларації митниць Придністров'я в Україні більше не визнають, а це означає, що митні збори залишатимуться не в м. Тирасполі, а в м. Кишиневі. І хоча Молдова запевняє придністровців, що повертатиме їм кошти, останні не вірять таким обіцянкам і вимагають гарантій від якоїсь із сторін - учасниць переговорного процесу, найперше від України або Росії. Поки що таких зобов'язань жодна з країн на себе не бере, а експорт продукції тим часом, за даними Придністров'я, скоротився майже на 60 %. Частина підприємств взагалі лише складує свій товар. Все це призвело до істотного зменшення наповнення бюджету. Протягом двох місяців до Державної скарбниці Придністровської Молдавської Республіки вдалося зібрати лише 16 % запланованої суми. А для виплати зарплати у бюджетній сфері у квітні 2006 р. довелося використати кошти державного резерву.
Однин із найбільших промислових центрів Придністровської Молдавської Республіки - м. Рибниця, який до введення нових правил переміщення товарів на кордоні з Україною був бездотаційний. У місті відомий в Європі високою якістю сталі металургійний комбінат замість тризмінної роботи перейшов на однозмінну, решту часу лише підтримують вогонь у печах. Так само складує продукцію цементний комбінат, для цього на ньому освоїли сучасну технологію тривалого (до двох років) зберігання цементу. Не експортує свої вироби і завод з виробництва насосів. Лише металургійний комбінат наповнював бюджет міста на 62 %. Щоб не втратити споживачів, придністровці підписали з ними додаткові документи, як додатки чинних угод: вони зобов'язуються у повному обсязі виконати взяті зобов'язання. Підприємства чекають змін на краще у митному оформленні вантажів. Доходи жителів міста дуже невисокі (середній розмір пенсій - 50 дол. США; зарплати - 80 дол. США). Продукти харчування, переважно, українського виробництва.
Зате комунальні послуги дешевші порівняно з нашою країною. За двокімнатну квартиру її власник сплачує протягом місяця приблизно 10 дол. США. Це пов'язано насамперед з тим, що природний газ Придністровська Молдавська Республіка отримує за значно нижчою ціною, ніж Україна. У промислових центрах у квартирах городян є гаряча вода, але невисокий рівень життя почав різко погіршуватися останніми роками. Причиною стали все ті самі непорозуміння.
Керівництво підприємств хвилює те, як підтримати робітників, котрі опинилися у вимушених відпустках. Без допомоги ззовні вони не зможуть відновити роботу потім. Така допомога надходить з Росії. Неурядові фонди Російської Федерації вже перерахували для потреб республіки 10 млн дол. США. Ці кошти планують використати для підтримки тих робітників, які опинилися без роботи не з власної волі. Попередньо, за неофіційними даними, виплачуватимуть по 50 дол. США на місяць на одного робітника. Визначення розміру допомоги ґрунтувалося на розрахунку прожиткового мінімуму, який нині в Україні становить зазначену суму.
Окремі міста Росії вже опікуються конкретними містами на Придністров'я. Крім коштів, сюди постачають також продукти харчування. Якщо економічна ситуація погіршуватиметься й надалі, це може призвести до нового протистояння між двома частинами країни. Мимоволі у конфлікт буде втягнено й Україну, адже зміна митних правил запроваджена саме нашою країною.