Екологія і організація природоохоронної діяльності - Шматько В.Г. - ПЕРЕДМОВА

Природні ресурси є важливим елементом національного багатства кожної країни як з погляну екології, так і генетики, соціології, економіки, медицини, етики, естетики, культури. Сприятливі природнокліматичні умови і географічне положення України зумовлюють її високий природний потенціал. Ефективне використання власних природних ресурсів і охорони навколишнього середовища - це об'єктивна передумова подальшого розвитку національного господарства.

Предметом дослідження екології є детальне вивчення за допомогою кількісних методів основ структури та функціонування природних та створених людиною систем. Жива природа, що оточує нас, - це не безладне, випадкове поєднання живих істот. Вона є стійкою організованою системою органічного світу, що склалася в процесі його еволюції.

Серед основних завдань екології можна виділити наступні:

- дослідження особливостей організації життя, в тому числі у зв'язку з антропогенним, що є результатом людської діяльності, впливом на природні системи;

- створення наукової основи раціональної експлуатації біологічних і мінеральних ресурсів;

- прогнозування змін природи під впливом діяльності людини;

- збереження середовища існування людини.

Термін екологія вперше вжив у 1866 році німецький вчений Е. Геккель. Він походить від грецьких слів oikos, що означає дім, помешкання, місце перебування та logos - наука. Так Геккель назвав науку, що вивчає організацію та функціонування надорганізмових систем різних рівнів: видів, популяцій, біоценозів (спільнот), екосистем (біогеоценозів) та біосфери.

Екологія - це наука про взаємини живих організмів ї утворених ними співтовариств між собою і навколишнім середовищем.

Вона вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня. Сьогодні вона сформувалась в принципово нову інтегровану дисципліну, що зв'язує фізичні і біологічні явища й утворює міст між природними і суспільними науками.

Проте, продовжує існувати дві точки зору на характер екології як науки. Одна з них затверджує її як біологічну науку, друга, з огляду на те значення, що екологія придбала в сучасному світі, її положення на стику багатьох галузей знань, вважає, що екологія - це міждисциплінарна наука, що виражає наукові основи природокористування.

Системи, що містять живі компоненти (біологічні чи системи біосистеми) відповідно до своєї ієрархії (ієрархія - розташування по ступінях) мисляться на таких рівнях (зверху вниз): співтовариство - популяція - організм - орган - клітка - ген. Екологія вивчає головним чином ті системи, що розташовані вище рівня орган (організм - популяція - співтовариство). При цьому: популяція - означає групу осіб одного виду, що населяють визначену територію; співтовариство (називане ще біотичне суспільство) містить у собі всі популяції, що займають дану ділянку. У співтоваристві ми виділяємо: рослини, живі організми, гриби, мікроорганізми.

Співтовариство і неживе середовище функціонують спільно, утворюючи екологічну систему або екосистему. Сама велика біологічна система - це біосфера. Вона включає всі живі організми Землі, що знаходяться у взаємодії з фізичним середовищем Землі як єдине ціле, щоб підтримувати цю систему в стані стійкої рівноваги, одержуючи потік енергії від Сонця, і перевипромінюючі цю енергію в космічний простір.

Кожен рівень в ієрархії біологічних систем взаємозалежний з іншими рівнями. Організм, ізольований від популяції не в змозі жити довго. Не може існувати співтовариство, якщо в ньому не проходить кругообіг речовин і в нього не надходить енергія.

По рівнях обслуговування біологічні ієрархії розрізняють розділи екології: аутекологія - екологічна дисципліна, що вивчає взаємини організму (виду, особи) з навколишнім середовищем; синекологія - розділ екології, що досліджує взаємини популяцій, співтовариств і екосистем із середовищем.

Щоб не допустити руйнування навколишнього природного середовища, надмірної експлуатації природних ресурсів, щоб зберегти біологічне розмаїття і забезпечити пріоритет екології в усіх видах господарської діяльності, потрібне державне регулювання екологічних проблем.

Екологічна концепція розбудови держави передбачає наявність відповідного механізму її реалізації, до якого належать: реальний економічний суверенітет, правове екологічне регулювання виробництва, створення ефективних засобів екологічного моніторингу та експертизи, налагодження дійової системи екологічної освіти тощо.

Забезпечення екологічних пріоритетів має ставати все більш важливим елементом соціального прогресу. Ці пріоритети поступово повинні набувати характеру абсолютних цінностей. Будь-яке економічне рішення, що порушує науково обґрунтовані медичні, екологічні та інші вимоги до навколишнього середовища, є в принципі неприйнятим. Економічний розвиток, ощадливе природокористування й екологічна безпека пов'язані одне з одним. Лише усвідомивши це, суспільство здатне поліпшити своє життя та забезпечити умови для життєдіяльності майбутніх поколінь.

Отже, сучасне тлумачення терміна "екологія" як галузі знань полягає в розгляді та розкритті закономірностей розвитку організмів, предметів, компонентів спільнот та спільнот загалом у взаємодіях в системах біогеоценозів, нообіогеоценозів, біосфері з точки зори суб'єкта або об'єкта (живого або за участю живого), який є центральним в цієї системі.

У деяких випадках до екології відносять суміжні прикладні та напівприкладні галузі знань, головним чином пов'язані з енварон-ментологією - комплексною дисципліною про оточуюче людину середовище, головним чином природне, про його якість та його охорону. Термін "екологія" починають ототожнювати з дисципліною "Охорона природи" або "Охорона навколишнього природного середовища". Однак ці дисципліни традиційно базуються на введенні заборон та регламентацій, а не на загальній раціоналізації природокористування.

Зараз активно ведуться дослідження щодо встановлення меж допустимих навантажень на природне середовище, відшукуються шляхи подолання об'єктивних лімітів природокористування. Ця галузь також не належить безпосередньо до екології, а до еконології - наукової дисципліни, що досліджує еконол. Еконол (економіка + екологія) - позначення сукупності явищ, що включають суспільство як соціально-економічне ціле (але перш за все економіку та технологію) і природні ресурси, що перебувають у позитивному зворотному зв'язку при правильному розвитку і у негативному зворотному зв'язку при нераціональному природокористуванні.

У зв'язку з неоднозначністю терміна "екологія" висловлюються побоювання щодо повної девальвації сенсу екології як біологічної науки. Але такі побоювання не мають підстави, оскільки не назва науки визначає її зміст, а предмет дослідження.

При функціонуванні промислових підприємств інженерно-технічним працівникам доводиться мати справу не з екологією, а з охороною навколишнього середовища. Охорона навколишнього середовища - система заходів, скерованих на підтримку взаємодії людини та навколишнього середовища, що забезпечують збереження та відновлення природних багатств, раціональне використання природних ресурсів, попередження безпосереднього або опосередкованого впливу результатів діяльності суспільства на природу та здоров'я людини.

Державна політика в галузі охорони природи полягає у розробці необхідних заходів щодо охорони та науково обґрунтованого раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного та тваринного світу, збереження чистоти повітря та води, забезпечення відтворюваності природних ресурсів та поліпшення оточуючого людину середовища.

Сьогодні потрібне впровадження екологічних принципів у природничонаукове і гуманітарне знання; людину і природу варто розглядати в єдності цілісної системи "суспільство - природа", іншими словами, екологізація науки виступає як концептуальна основа стратегії стабільного розвитку суспільства.