Екологія і організація природоохоронної діяльності - Шматько В.Г. - Охорона земельних ресурсів та ґрунтів

Літосфера складається з осадкових, вивержених і метаморфічних порід і являє собою зовнішню тверду оболонку Землі. На її поверхні проживає людина та більшість рослинних та тваринних організмів. Товщина літосфери різна: під океанами 5-100 км, а на континенті 25-200 км. В літосфері періодично відбуваються різні екологічні процеси (зсуви, селі, виверження вулканів, землетруси, обвали, ерозії земної поверхні та інші), які формують різні екологічні ситуації і призводять до екологічних катастроф.

Таким чином літосфера являє собою місце проживання людей та значної кількості рослин і тварин, забезпечує їм умови проживання та є джерелом отримання корисних копалин.

Площа суші на Землі становить близько 148 млн. кв. км., з неї 10% зайнято льодовиками Антарктиди та Гренландії. Приблизне розподілення решти території наведено на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Розподіл суші Землі

Землі сільськогосподарського призначення являють собою найціннішу частину земельних ресурсів, яка забезпечує людство продуктами харчування.

Ліси являються основними поглиначами вуглекислого газу та виробниками кисню, постачальниками деревини та продуктів для харчування і фармацевтичної промисловості. Вони охороняють Землю від пилових і газових забруднень, ерозії ґрунтів, суховіїв і т.п. поділяються ліси за своїм призначенням на три групи (табл. 1.3).

Таблиця 1.3. Поділ лісів на групи в залежності від призначення

Інші землі - це в основному землі малопридатні і непридатні для сільськогосподарського освоєння (пустелі, гори, тундра, яри та інші), а також заселенні й забудовані території.

Людська діяльність на землі призводить до зміни територій розподілення суші. Великі втрати земельних ресурсів сільськогосподарського та лісного призначення пов'язані з транспортним, промисловим та цивільним будівництвом, видобуванням корисних копалин і будівництвом військових споруд.

Охорона земельних ресурсів та ґрунтів

Ґрунти - органо-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла й світла.

Україна займає третину загальної території центральної Європи і є власницею майже 40% світової площі чорноземів - найродючіших ґрунтів суходолу. Однак невиважена інтенсифікація землеробства в умовах екстенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва та необґрунтований розвиток добувної промисловості за умов адміністративно-командного управління економікою призвели до того, що сучасний стан використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. А воно ґрунтується на визначенні суспільної потреби у продуктах харчування, житлі, соціальних благах, екології довкілля. Однак і досі земля - єдиний природний ресурс, використання якого практично не лімітується. Ігнорування правил раціонального природокористування та особливостей розвитку агропромислового сектора - одна з основних причин кризового стану земельного фонду України та його використання.

Територія регіонів України ділиться натри фунтово-кліматичні зони:

- лісова на півночі і заході країни з кислими Й підзолистими ґрунтами та найбільшим річним рівнем опадів;

- лісостепова в центрі (45% чорноземів);

- степова на півдні України (82% чорноземів).

Ґрунти лісової зони мають багато різновидів. Найпоширеніші дерново-підзолисті та піщані - із великою водопроникністю і дуже низькою вологоємністю, піддатливі дефляції. Найбільш родючі з цієї групи дерново-підзолисті супіщані і суглинкові ґрунти. За грунтово-геологічних та кліматичних умов лісової зони впроваджувати тут осушення можна тільки після екологічної експертизи. У цій зоні треба вести постійний контроль за збереженням, дозуванням та внесенням мінеральних добрив і пестицидів, оскільки вони швидко вимиваються з ґрунтової товщі, потрапляють у ґрунтові води, водойми, річки.

На другому місці за поширенням дернові ґрунти, які формувалися на легких за механічним складом бідних без карбонатних давньоалювіальних відкладах.

У заплавах річок ґрунти лучні супіщаного й суглинкового механічного складу. Для низовин характерні болотні (лучно-болотні, мулисто-болотні) ґрунти. їхня велика вологоємність визначає гідрологічний режим і зумовлює ймовірність річкового стоку.

Дернові грунти та чорноземи займають невеликі площі цієї зони.

Ґрунти лісостепової зони (найбільш рівні ділянки) вкривають чорноземи. Важливою екологічною проблемою, пов'язаної з ґрунтами цієї зони, є водна ерозія. Еродовані фунти внаслідок втрати гумусу та руйнування структури ущільнюються, в них зменшується шпаруватість, водопроникність, відтак збільшується поверхневий стік. Крім того, ерозія збільшує розчленованість території ярами, спричиняє висушування вододільних просторів. Продукти ерозії відкладаються в балках, річкових долинах, що призводить до замулення річок, підтоплення територій та їх заболочування. Система землеробства на цих ґрунтах повинна бути ґрунтозахисною.

Друге місце за поширенням у лісостеповій зоні займають чорноземи опідзолені, темно-сірі опідзолені та сірі опідзолені ґрунти.

У низинних місцях зустрічаються грунти болотного ряду (лучно-болотні, мулисто-болотні і торф'янисто-болотні), а також дерново-підзолисті. Внаслідок ерозійного впливу в лісостеповій зоні сформувалися значні площі намитих ґрунтів, які відрізняються від звичайних аналогів потужнішим профілем за рахунок наносу дрібнозему, змитого з прилеглих територій.

Найпоширеніші ґрунти степової зони - чорноземи звичайні на лесах та червоно-бурих глинах. Переважна їх більшість має суглинковий механічний склад. Значно менші площі під ґрунтами на нещільних нелісових материнських породах - пісках, супісках, крейдяно-мергельних, завдяки яким зменшується поверхневий стік, отже, послаблюються процеси ерозії.

Лучно-чорноземні ґрунти зони являють собою перехідну категорію між чорноземами і лучними ґрунтами. На півдні значно поширені каштанові фунти щільної структури.

Відповідно до цільового призначення й використання землі України розподіляються на такі категорії:

- землі сільськогосподарського призначення;

- землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

- землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборонного та іншого використання;

- землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- землі лісового фонду;

- землі водного фонду;

- землі запасу.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії є прерогативою органів землеустрою.

Без врахування площ природних кормових угідь частка земель, що кваліфікується як "непорушені трудовою діяльністю", становить 27,4% (наприклад, у Канаді - 65%, в Росії - 47%). Розораність території, хоча останнім часом дещо зменшилась, надзвичайно висока - 57,5% (у США - 15,8%, у Німеччині, Франції, Великобританії - до 32%).

Розширюються площі земель промисловості, водночас дещо скоротилися площі земель з підпорядкування Міністерства оборони. У середньому ж щороку для несільськогосподарських потреб вилучається близько 4 тис. га сільгоспугідь, із яких майже 3 тис. га ріллі.

Повну інформацію про землю та організацію її раціонального використання, охорону та регулювання земельних відносин містить державний земельний кадастр, який ведеться за рахунок коштів державного й місцевих бюджетів.

Земельний кадастр - це система відомостей і документів щодо правового режиму земель, розподілу між землевласниками і землекористувачами за категоріями земель, їх якісною характеристикою і народногосподарською цінністю. Ведення кадастру забезпечується топографо-геодезичними, картографічними, ґрунтовими, геоботанічними та іншими обстеженнями й розвідками. Основним його складовим є реєстрація землевласників і землекористувачів, облік кількості та якості земель, їх економічна оцінка.

Реєстрація землевласників, землекористувачів і договорів на оренду землі означає оформлення прав юридичних і фізичних осіб на володіння, користування й оренду відповідних орендних ділянок.

Кількісний облік земельних ресурсів передбачає постійне системне ведення й оновлення інформаційних даних по окремих категоріях землекористувачів щодо наявності і трансформації земельного фонду й правопорядку його використання.

Облік якості землі накопичує інформацію про забезпеченість фунту поживними речовинами, кислотність, схильність до водної й вітрової ерозії, про рельєф і конфігурацію земельних ділянок, глибину орного шару, залягання ґрунтових вод тощо.

За даними обліку якості землі здійснюється бонітування (якісна оцінка землі): на підставі найважливіших природних властивостей (ознак) фунтів, від яких залежить урожайність, виділяють ґрунтові відміни, фунтові класи й агровиробничі групи за їх природною якістю й господарською цінністю для вирощування певних сільськогосподарських культур. Така систематизація - це відносна оцінка видів ґрунтів як природного тіла за сумою відповідних властивостей (вміст гумусу, поживних елементів, температурний і водний режими, конфігурація й особливості рельєфу тощо) і оцінюється в балах (показник бонітету).

Державний земельний кадастр України налічує 15,5 млн. га особливо цінних продуктивних земель, з них чорноземи - одне з основних природних багатств держави - становлять 11,9 млн. га (76,8%). Разом з тим незбалансоване внесення органічних добрив, перевантаженість посівів просапними культурами, низька питома частка багаторічних трав за високої розораності фунтів (до 80%), тривале екстенсивне використання чорноземів та інших земель зумовили прогресуючу деградацію ґрунтів.

Негативна дія сільськогосподарської техніки на фунти проявляється в погіршенні водного, повітряного та поживного режимів, фізичних якостей землі.

Наприклад, трактор "Бєларусь", працюючи на сухих зонах, утворює на кожному гектарі по 13-14 т пилу, що і без чорних бур спричиняє щорічно втрату мільярдів тонн родючого шару фунту. Ущільнення фунту колесами важких тракторів і комбайнів набуло загрозливих розмірів і веде до різкого зниження родючості фунту.

Внаслідок ущільнення зменшується інфільтрація опадів, збільшується стік талих і дощових вод, спостерігається застій води в замкнутих низинах. Усе це підвищує потенціальну загрозу прояву водоерозійних процесів.

Однією з основних ознак деградації земель в Україні є ерозія ґрунтів. Щороку площа еродованих земель збільшується на 80-100 тис. га.

З продуктами ерозії щороку виносяться сотні тисяч тонн поживних речовин, втрати яких компенсуються внесенням добрив тільки на 20-25%. Найбільш уражені водною ерозією землі в південно-східному та центральному регіонах держави. Частка змитих сільськогосподарських угідь у Луганській області сягнула 84%, Донецькій - 62%, Одеській, Кіровоградській, Харківській - 49%. інтенсивно яружною ерозією уражено 18% території України (Хмельницька, Вінницька, Чернівецька, Одеська, Київська, Черкаська, Кіровоградська області та Автономна Республіка Крим).

На 17% території відбуваються процеси підтоплення (особливо на Поліссі). 80% зрошуваних земель зазнають техногенного підтоплення, а вторинним засоленням вражено 11 -25% земель.

З введенням в експлуатацію Дніпровського каскаду рівень води в Дніпрі підвищився від 2 до 15 м, спричинивши в зоні водосховищ затоплення заплав річок перших надзаплавних, а місцями й вищих терас, також порушилася рівновага схилів по лінії водного зрізу. Сучасна площа дніпровських водосховищ охоплює майже 700 тис. га. Значна частина цієї території до затоплення використовувалась як високопродуктивні сільськогосподарські (265 тис. га) та лісові (270 тис. га) угіддя. Близько 150 тис. га водосховищ -мілководдя. На прилеглих до водосховищ територіях підтоплені не менш як 60 тис. га сільськогосподарських угідь. У береговій зоні штучних водоймищ Дніпровського каскаду відбувається активний процес переформування берегів. Площа земель, зруйнованих дією хвиль, перевищила 6 тис. га., а за прогнозом - через 50 років експлуатації водоймищ може збільшитись у двічі.

На 30% території України активізувалися процеси карстоутворення, у тому числі на 27% проявився відкритий карст. Найбільш уражені цими процесами Волинська, Тернопільська, Вінницька, Миколаївська області та Автономна Республіка Крим.

На 50% освоєних площ схилів розвиваються зсуви, надто в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Одеській, Харківській областях та Автономній Республіці Крим, де дією зсувів порушено 40-50% території. У районах активної господарської діяльності (Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька та інші промислово-міські агломерації) зафіксовано 13,8 тис. зсувів і 2,5 тис. карстово-суфозійних об'єктів.

В Івано-Франківській та Закарпатській областях, на 70% гірських водозборів Криму, переважно в низькогір'ї, поширені селеві процеси, дією яких уражено 3-25% території.

Характерними негативними явищами в районах розміщення об'єктів гірничодобувної промисловості є переосушення, засолення, зрушення гірських порід і просадно над гірничими виробками. У Кривбасі величина просідання земної поверхні над гірничими виробками сягає 3-3,5 м, а в заплаві р. Самари та її притоків (Західний Донбас) сягає 2,7-5,6 м. Інтенсивне просідання поверхні землі зафіксоване на площі 700 тис. га, тільки у Лисичанську налічується 400 полишених гірничих розробок, біля яких утворюються нові провалля, що загрожують місту. В басейні р. Самари підтоплені вже 10 тис. будівель і 340 гідроспоруд.

Техногенне втручання у природний розвиток Чорноморського та Азовського узбережжя повсюдно супроводжується активізацією абразії (руйнування берегів), відтак втратою землі і значними матеріальними збитками для цих територій, що мають високу екологічну й рекреаційну цінність.

Згідно з державним земельним кадастром України, серед сільськогосподарських угідь 1,8 млн. га засолених земель, 2,8 млн. га - солонцюватих, 11,8 млн. га - кислих, 2,2 млн. га - перезволожених, 2,0 млн. га - заболочених, 0,47 млн. га - кам'янистих та 12,8 млн. га - змитих (рис. 1.4). Але в кадастрі немає будь-яких даних про дегуміфікацію, переущільнення, декальцифікацію, деструктуризацію, змитість, вторинне засолення, незбалансованість фізичних і хімічних властивостей, техногенну забрудненість, втрату біогенності ґрунтів.

Рис. 1.4. Обсяг сільгоспугідь із негативним впливом на родючість

Найзагрозливіший стан сільськогосподарських угідь у Кіровоградській, Донецькій, Харківській, Луганській, Чернігівській, і Полтавській областях та в Автономній Республіці Крим. У Кіровоградській області, наприклад, із 2 млн. га сільгоспугідь І млн. га - змиті землі, а в Полтавській області із 2,2 млн. га сільгоспугідь 0,7 млн. га - засолені та солонцюваті, 0,9 млн. га - кислі. На рис. 1.4 приведений обсяг сільськогосподарських угідь з негативним впливом на родючість.

Застосування мінеральних добрив з підвищенням норми внесення, особливо неочищених низької якості, а також захоплення отрутохімікатами широкої дії, значна частина яких повільно розкладається і має здатність до концентрації в живих організмах, зробило сільськогосподарське виробництво небезпечним для здоров'я людини. Отруйні речовини (канцерогенні, мутагенні, алергійні) нагромаджуються в продуктах харчування, ґрунтових водах у кількостях, які в десятки і сотні разів перевищують санітарно допустимі норми.

Катастрофа 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції зумовила створення в Україні ситуації, що за своїм змістом наближається до глобальної екологічної кризи. Внаслідок катастрофи порушився сталий устрій та господарська діяльність в 77 районах України, а загальна площа найбільш забруднених сільськогосподарських угідь сягнула 4,6 млн. га.

Техногенний та антропогенний вплив на земельні угіддя в кожному регіоні України різний. Його обов'язково потрібно враховувати при розробці перспектив розвитку аграрного сектора економіки та стратегічному плануванні.