Бюджетна система - Федосов В.М. - Тема 8. СИСТЕМА ВИДАТКІВ БЮДЖЕТУ

Основні поняття та терміни

Державні видатки, видатки бюджету, структура видатків бюджету, видатки Державного бюджету України, бюджетне фінансування, видатки місцевих бюджетів, поточні видатки, капітальні видатки, розпорядники бюджетних коштів, планування видатків бюджету, програмно-цільовий метод складання бюджету, кошторисне планування, кошторис видатків бюджетної установи, план асигнувань, оперативно-сітьові показники, норми та нормативи.

8.1. Видатки бюджету: економічна сутність та напрями

Державні видатки - це грошові відносини, які складаються між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу й споживання частини вартості валового національного продукту, використання фондів фінансових ресурсів. Соціально-економічну сутність державних видатків визначають природа і функції держави (політичні, економічні, соціальні, екологічні).

Щоб здійснювати свої функції, державі потрібні фінансові ресурси. Для цього вона акумулює, а далі перерозподіляє значну частину вартості валового національного продукту в грошовій формі. Державні видатки в усіх розвинутих країнах швидко збільшуються, перевищуючи темпи зростання національного продукту. Цей процес, зумовлений розширенням і ускладненням державних функцій, свідчить про те, що значна частина національного продукту примусово вилучається і перерозподіляється державою, що місце державних видатків у сукупному споживанні стає дедалі вагомішим. При цьому чим більші масштаби перерозподілу сукупної вартості, тим сильніший вплив держави на виробництво і обмін національного продукту.

Динаміка частки державних видатків у ВВП країн із розвинутою ринковою економікою показує загальну тенденцію її зростання до середини 80-х років ХХ століття. Глибше й детальніше її вивчення за допомогою дискреційного і регресного методів аналізу дає картину зниження видатків наприкінці 70-х років

ХХ ст. Сумарна дисперсія, не пов'язана із середньорічним зростанням, відображає спрямованість фінансової політики урядів цих країн на певне обмеження державного втручання. Від середини 80-х років ХХ ст. ця політика проявилася у деякому скороченні темпів приросту державних видатків, а в окремі роки і в прямому падінні їх частки у ВВП. Структурна перебудова економіки під впливом науково-технічних досягнень і поглиблення процесу поділу праці на світовому рівні поставили нові фінансові завдання. Зокрема, для швидкого оновлення основного капіталу потрібні значні інвестиції як у нові, так і в традиційні галузі економіки. У цих умовах уряди розвинутих держав певною мірою відмовилися від кейнсіанської фінансової політики активного державного регулювання економіки і перейшли до неоконсервативної, що спричинило деяке зниження частки видатків держави у ВВП. Неоконсервативна модель державного регулювання заснована на зниженні норми оподаткування з метою заохочування приватної ініціативи та інвестицій, тому прямим наслідком її практичного застосування і є відповідне зниження державних видатків. Монетарні методи державного регулювання економіки через стримування інфляції на деякий час створили більш сприятливі умови не тільки для приватного підприємництва, а й для оздоровлення державних фінансів. Сьогодні уряди більшості країн використовують симбіоз кейнсіанських і неокласичних методів регулювання фінансово-економічного розвитку.

Слід розрізняти дефініції "державні видатки" та "видатки бюджету", які є складовими категоріально-понятійного апарату фінансової науки. Державні видатки - це економічна (фінансова) категорія, об' єктивне явище, а видатки бюджету - фінансове поняття, пов' язане з діяльністю держави, суб' єктивними діями держави. Державні видатки - ширша дефініція, ніж видатки бюджету. Вони включають як видатки бюджету, так і чисті витрати державних підприємств.

Узагальнення підходів до трактування поняття "видатки бюджету" наведене в табл. 8.1.

Видатки бюджету згідно зі ст. 2 Бюджетного кодексу України - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів із бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов' язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування¹.

Таблиця 8.1

УЗАГАЛЬНЕННЯ ПІДХОДІВ ДО ТРАКТУВАННЯ ПОНЯТТЯ "ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ (ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ)"

Склад і напрями використання бюджетних видатків визначаються характером досить різноманітних функцій держави. До складу видатків, пов'язаних із політичними функціями держави, входять: утримання армії, державного апарату управління і влади, посольств, консульств, сплата внесків до міжнародних організацій тощо. Вони становлять від 3 до 10 % валового національного продукту і від 10 до 25 % загальної суми бюджетних видатків розвинутих країн.

До складу видатків, пов' язаних з економічними функціями держави, входять бюджетні інвестиції в галузі економічної інфраструктури, субсидії приватному капіталу і державним корпораціям, видатки на зовнішньоекономічну діяльність тощо. Держава перетворилася на великого підприємця, споживача й інвестора, банкіра, позичальника й експортера капіталу. За допомогою видатків на капіталовкладення, які становлять від 5 до 30 % загального обсягу бюджетних затрат, держава досить активно впливає на норму нагромадження, її рівень та динаміку, чим значною мірою сприяє прискоренню темпів нагромадження капіталу й економічного зростання.

Сфера державної інвестиційної діяльності охоплює в провідних розвинутих країнах світу від 5 до 20 % валових капіталовкладень. Головним чином це функціонуючі галузі промисловості, для яких характерні значна капіталоємність і повільний кругооборот капіталу. Крім того, це нові галузі промисловості, економічна інфраструктура, екологія тощо. Зокрема, державні фінансові ресурси, які спрямовуються на розвиток інфраструктури, дають змогу приватному сектору користуватися відносно дешевшими послугами і товарами на одиницю продукції й цим підвищувати конкурентоспроможність та прибутковість. Отже, державні інвестиції й субсидії приватному сектору та промисловості на розвиток нових галузей чи експорт товарів сприяють поліпшенню можливостей виробництва та реалізації валового національного продукту, зростанню національного доходу.

Слід підкреслити і досить велике значення видатків на економіку для регулювання процесу розширеного відтворення і сфери міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. Механізм функціонування бюджетних видатків сприяє розвитку внутрішнього та розширенню зовнішніх ринків збуту. Зросло втручання держави й у сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну. Збільшився експорт державного капіталу, ще вагомішим стало його місце в загальному обсязі капіталу, що експортується. Зросла роль держави як гаранта вивозу приватного позичкового капіталу. Через численні державні компанії й організації, на які покладені функції страхування експортних кредитів, вона певною мірою контролює його формування і рух. Значна частина експорту кредитується державою на пільгових умовах, експортери товарів та послуг користуються досить широким колом вивізних премій. Таким чином, бюджетні видатки стали одним із головних інструментів концентрації та централізації капіталу, збільшення нагромаджень у національному доході. Ці фінансові ресурси втягуються в процес розширеного відтворення і в такий спосіб перетворюються в са-мозростаючу вартість - капітал.

Важливе місце в системі бюджетних видатків займають видатки на соціальні потреби - освіту, науку, охорону здоров'я і санітарне обслуговування, соціальне страхування і забезпечення тощо. У повоєнний період соціальні функції держави розширилися, що пов' язано з об'єктивними вимогами науково-технічного розвитку, зокрема економічними потребами відтворення і підготовки висококваліфікованої робочої сили. Держава розвиває старі й упроваджує нові форми соціального страхування, підвищує загальноосвітній рівень населення, розширює систему професійної підготовки.

За соціально-економічним змістом ця група видатків значною мірою являє собою частину вартості робочої сили і безпосередньо зумовлена необхідністю її відтворення. Науково-технічний розвиток впливає не тільки на засоби виробництва, вдосконалення речовинних структурних елементів основного капіталу, а й на робочу силу, об' єктивно підвищуючи вимоги до її професійної підготовки. Зростають продуктивна сила праці і вартість товару робоча сила. У зв' язку з цим питання про роль освіти в підвищенні темпів розвитку економіки дедалі більше привертає увагу західної економічної науки, з'являється новий термін - "інвестиції в людину". Видатки на освіту, на формування нового типу робітника, який має достатній рівень загальної та спеціальної професійної підготовки, сьогодні розглядаються як одна із форм капіталовкладень, що приносить дохід, і фінансуються значною мірою за рахунок держави. За даними американського економіста Т. Шульца, майже 1/3 національного доходу США одержується завдяки підвищенню рівня освіти.

Сучасна держава перетворилась на значного організатора й інвестора наукових досліджень. У країнах Заходу вона фінансує від 15 до 65 % витрат на науково-дослідні роботи та дослідно-конструкторські розробки. Широке фінансування наукових досліджень і їх упровадження у виробництво - якісно новий елемент державного господарювання, що сприяє інтенсифікації виробництва і підвищенню його ефективності. Існує пряма залежність між темпами економічного зростання і видатками держави на науку. У провідних країнах світу на наукові дослідження і розробки спрямовується від 2,5 до майже 4 % національного продукту.

Серед перших видатків, які з' явилися в бюджетах розвинутих країн, були видатки, пов'язані із санітарією міст. Розвиток фабрично-заводської промисловості викликав зростання міст із надзвичайним скупченням населення в так званих робітничих районах. Можливість поширення епідемій змусила державу виділяти кошти на санітарне обслуговування населення. Слід зазначити, що медичне обслуговування в країнах з розвинутою ринковою економікою перебуває в державному або приватному володінні. Це одна з поширених галузей приватного підприємництва. На державному утриманні, як правило, перебувають психіатричні й інфекційні лікарні та інші конче потрібні медико-соціальні установи. За рахунок бюджетних коштів фінансуються важливі загальнодержавні медичні програми, наприклад з боротьби зі СНІДом, раком, туберкульозом тощо.

Значні кошти спрямовуються з державної скарбниці на фінансування систем соціального страхування і забезпечення. Найпоширенішими їх видами є пенсії за віком, інвалідам, у разі втрати годувальника, втрати працездатності, допомога у зв' язку з безробіттям тощо.

У цілому видатки на соціальні потреби становлять від 10 до 15 % валового національного продукту і від 20 до 35 % загального обсягу державних видатків. Необхідно зазначити, що пріоритети окремих груп державних видатків обумовлюються історичними, національними, політичними, соціально-економічними та іншими факторами, комплекс яких постійно змінюється. Нині в США, Франції, Німеччині, Японії пріоритетними державними програмами, які фінансуються насамперед за рахунок казни, є НДДКР, охорона навколишнього середовища, освіта й професійна підготовка, розвиток соціально-економічної інфраструктури.

Брак інвестицій на дані цілі слід розглядати як важливий чинник підриву конкурентоспроможності національної економіки у світі.

За економічними ознаками з точки зору впливу на рух сукупного попиту і процес розширеного відтворення бюджетні видатки поділяються на: поточні - державне споживання (купівля товарів та послуг), виплати (перекази) населенню, перекази за кордон, державні субсидії; капітальні видатки - капітальні вкладення (у тому числі субсидії приватному сектору і перекази за кордон на капіталовкладення). Кожна група цих видатків по-різному впливає на процес відтворення. У країнах із розвинутими ринковими відносинами основну частину бюджетних видатків становить державне споживання та трансферти населенню. Сучасна розвинута держава є величезним споживачем, з участю якого реалізується понад 20 % валового національного продукту. Вона купує потрібні їй товари та послуги в приватному секторі, якому необхідно перетворити капітал з товарної форми в грошову. У цьому русі реалізується як авансований капітал, так і додаткова вартість. Цим держава сприяє реалізації національного продукту і розширенню ринку збуту.

Державне споживання поділяється на військове та цивільне. Військове включає насамперед закупівлю найновішої військової техніки та іншого армійського спорядження. Воно не пов' язане з безпосередніми потребами розширеного відтворення, але впливає на розвиток суміжних з військовими галузей виробництва. Вплив військового державного споживання на економіку має суперечливий характер. З одного боку, воно вливає в процес відтворення значні кошти, що певною мірою пом' якшує складну проблему безробіття, дає можливість корпораціям, котрі спеціалізуються на виробництві військової продукції, збільшувати нагромадження. З другого - воно значно деформує процес розширеного відтворення. Військове споживання в кінцевому підсумку завершується знищенням продукції як споживної вартості, що є розтрачанням валового національного продукту і рано чи пізно негативно впливає на темпи економічного зростання. Цивільне споживання пов'язане з потребами поточного утримання адміністративних будівель, шкіл, лікарень, наукових установ, тобто соціальної інфраструктури. У сучасних умовах воно значною мірою сприяє структурним зрушенням у суспільному виробництві, його технічній реконструкції, упровадженню наукових досягнень і в цілому стимулює темпи економічного зростання.

Другою за обсягом групою видатків є грошові перекази населенню (трансферти) заробітної плати, пенсій, допомоги. Значна їх частина пов' язана з виплатою пенсій та допомоги із соціального страхування з метою підтримання на певному рівні платоспроможного попиту тієї частини населення, яка за віком або за станом здоров' я є непрацездатною. Ці витрати держави сприяють реалізації валового національного продукту. До речі, видатки на приватне споживання в США на 10-12 % фінансуються з коштів федерального бюджету. У країнах ЄС приватне споживання формується більшою мірою, ніж у США, за рахунок трансфертів. У Франції, Бельгії, Німеччині частка трансфертів У приватному споживанні становить від 20 до 30 %.

Перекази іншим державам пов'язані головним чином з переказуванням державного капіталу урядовим установам за кордоном, платежами за зовнішніми позиками (або наданням кредитів), переказами грошей міжнародним організаціям, видатками на утримання воєнних баз і військового персоналу на іноземних територіях. Перекази іншим державам займають відносно незначне місце. Субсидії як безоплатний переказ грошових коштів приватному сектору можуть спрямовуватися на покриття збитків, але головна їх маса використовується для підвищення норми нагромадження. Особливе місце займають бюджетні інвестиції. Вони становлять досить значну частину загального обсягу державних витрат, зокрема в Японії і країнах Західної Європи. Фінансова політика цих країн щодо бюджетних інвестицій, субсидій і переказів за кордон для капіталовкладень безпосередньо впливає на розширене відтворення, підвищення норми нагромадження.

Таким чином, кожний із видів державних видатків безпосередньо стосується або ринку збуту, або фонду нагромадження і споживання, причому цей вплив з точки зору процесу відтворення може бути як позитивним, так і негативним. Співвідношення ж між окремими частинами видатків визначається об' єктивними факторами розвитку суспільства, пов'язаними із сучасним етапом науково-технічної революції, структурними зрушеннями в економіці, політичними й економічними умовами, які існують у тій чи іншій країні, розстановкою сил на світовій арені.

Державні видатки розподілені по ланках фінансової системи нерівномірно. Головна їх маса зосереджена в державному бюджеті, значна частина - в спеціальних фондах, менша - в місцевих фінансах. Кожна адміністративно-територіальна одиниця має свій бюджет. Сукупність бюджетів адміністративно-територіальних одиниць являє собою бюджетну систему. Статус окремих ланок бюджетної системи визначається компетенцією органів влади і залежить від державного устрою країни. Державний устрій впливає певним чином не лише на характер взаємовідносин між бюджетами різних адміністративно-територіальних одиниць, а й на всю організацію і техніку бюджетної справи. Відомі види державного устрою: унітарні держави (більшість країн Західної Європи) та федерації (США, Німеччина та ін.). Бюджетна система унітарної держави складається з двох ланок - бюджету центрального уряду (державного бюджету) і бюджетів органів місцевого самоврядування. Бюджетна система федеративної держави включає три ланки: федеральний, або союзний, бюджет, бюджети членів федерації та бюджети органів місцевого самоврядування.

Розподіл видатків визначається основним законом країни - Конституцією, а також спеціальним фінансовим законодавством. Відповідно до Конституції федерація виконує важливі зовнішні та внутрішні державні функції. На неї, як правило, покладається організація зовнішніх відносин, оборони країни, засобів зв'язку та транспорту. Так, конгрес США має право набирати й утримувати армію, формувати поліцію, засновувати суди, підпорядковані Верховному суду, поштові відділення та поштові шляхи, створювати й утримувати флот, карбувати монету. У Німеччині федерація має виключну законодавчу владу в таких питаннях, як зовнішні відносини, оборона, валюта, митна справа, залізниці та повітряне сполучення, пошта, телеграф, радіо, федеральне відомство кримінальної поліції. У спільній компетенції федерації та її членів звичайно перебувають соціальне забезпечення, організація освіти, сприяння промисловому виробництву і сільському господарству. Найголовніші політичні та економічні функції виконує центральний уряд. На федеральний бюджет покладаються видатки: військові, адміністративні - на утримання центральних урядових органів та глави держави, на фінансування зовнішніх відносин, регулювання державного боргу, субсидування окремих галузей економіки, інвестиції в економічну й соціальну інфраструктуру, охорону здоров' я тощо. Спостерігається тривала тенденція централізації державних видатків у федеральному бюджеті. Наприклад, у США на початку століття його частка в державних видатках була менш ніж 40 %, а тепер вона становить близько 70 %.

Досить широке коло видатків фінансується з бюджетів членів федерації: адміністративні - на утримання урядових органів штатів, земель, провінцій або інших адміністративних одиниць; на утримання поліції; соціальні видатки, що не входять до компетенції союзу; на утримання шосейних доріг; на погашення боргів членів федерації та сплату за ними процентів тощо. Дедалі більшого значення в бюджетах членів федерації набувають видатки на субсидування окремих підприємств і галузей господарства, фінансування економічної й соціальної інфраструктури.

Фінансова діяльність органів місцевого самоврядування формально автономна, але фактично переважну частину їхніх основних видатків (обсяг, структуру, цільове використання) визначає центральна адміністрація (федеральна або членів федерації). Органи місцевого самоврядування покликані задовольняти специфічні потреби певного міста, селища або сільської округи. Склад видатків місцевих органів влади зумовлюється їхніми функціями. З політичних функцій держави вони виконують функцію захисту приватної власності. За рахунок коштів місцевого бюджету фінансуються поліція, суд, прокуратура. Значна частина державних видатків, пов' язаних з економічними і соціальними функціями,- на організацію комунальних послуг (житлове та міське господарство, пожежну службу тощо), на капітальні вкладення в будівництво житла, доріг, підприємств комунального господарства, фінансування початкової та середньої освіти тощо - здійснюється органами місцевого самоврядування. На їхні видатки значною мірою впливають демографічні проблеми. Зростання населення в містах спричиняє збільшення асигнувань не тільки на житлове будівництво, а й на будівництво шкіл, лікарень та інших об' єктів, на фінансування заходів з охорони навколишнього середовища. Місцевими органами влади фінансується певне коло видатків, пов' язаних із регіональною політикою, загальнонаціональними потребами і підприємницькою діяльністю. Видатки місцевих бюджетів поділяються на поточні та капітальні.

Поточні видатки (адміністративні, на соціальні потреби, житлове і міське господарство, міський транспорт, водопровід і каналізацію тощо) пов' язані з повсякденною діяльністю місцевої влади. Серед них найбільшою є частка видатків на шкільну й професійну освіту (від 25 до 45 %). Вони мають чітко виражену тенденцію до збільшення, що зумовлюється розвитком науково-технічного прогресу і зростанням населення. Крім видатків на загальноосвітні школи, місцеві органи влади фінансують виробничо-технічні заклади, різні курси з перепідготовки робочої сили у зв' язку зі структурними змінами в економіці, а також культурно-освітні установи (бібліотеки, музеї). Основна частина видатків на охорону здоров' я припадає на місцеві фінанси. На місцеве самоврядування покладені видатки на санітарний нагляд і проведення профілактичних заходів. Медичні послуги населенню здебільшого надають приватні установи за досить високу плату. У ряді країн з місцевих бюджетів частково фінансуються державні лікувальні установи. Частина видатків (від 10 до 30 %) на соціальне страхування покривається також коштами місцевих фінансів. Основна ж сума видатків на соціальне страхування фінансується з позабюджетних фондів соціального страхування або з державного бюджету. За рахунок місцевих фінансів сплачується допомога інвалідам, літнім людям, утримуються будинки для них. У США з коштів місцевих бюджетів здійснюється страхування у зв' язку з безробіттям. На поточне утримання рухомого транспортного складу і комунальне господарство спрямовується від 15 до 26 % місцевих бюджетів. Частина поточних видатків місцевих органів влади (від 5 до 25 %) іде на утримання адміністративних органів, поліції, суду, прокуратури, а також цивільної оборони.

Капітальні видатки пов' язані насамперед із фінансуванням купівлі товарів виробничого призначення, будівництва, створення нових, реконструкції і технічного переоснащення діючих виробничих фондів, тобто вкладенням державних фінансових ресурсів в основний капітал. Частка капітальних видатків у місцевих бюджетах має бути вищою (20-30 %), ніж у державному (10-15 %). І це цілком природно. Адже значна частина будівництва в галузях економічної й соціальної інфраструктури фінансується за рахунок місцевих бюджетів. Склад і структура капітальних видатків місцевих органів влади, так само як і поточних, зумовлюються тими функціями, які вони виконують. Перше місце за обсягом видатків у більшості країн займає будівництво шкіл та професійно-технічних училищ (від 10 до майже 40 %). У деяких країнах (Велика Британія, Нідерланди) найбільшою є частка видатків на житлове і міське будівництво (4050 %). Важлива роль у системі місцевих фінансів належить видаткам на шляхове будівництво, водопровід, каналізацію та інші ланки місцевого господарства. Значною у видатках на капіталовкладення є частка витрат на купівлю землі під забудову житлових будинків, шкіл, доріг та інших муніципальних об' єктів.

Розвиток та ускладнення економічних і соціальних функцій держави ведуть до розширення позабюджетної урядової діяльності, появи і функціонування різноманітних спеціальних фондів - численних автономних і приєднаних бюджетів, позабюджетних цільових фондів, спеціальних кошторисів та рахунків, - які створюють для уряду можливість здійснювати видатки, що не вотуються парламентом. У зв' язку з цим у державних видатках країн з розвинутою ринковою економікою зростають витрати спеціальних фондів. У цих країнах налічується від 40 до 90 великих спеціальних фондів. У Японії за рахунок їхніх коштів фінансується понад 50 % державних видатків, у Великій Британії - близько третини, у Франції вони вже фактично зрівнялися з обсягом бюджету. Із спеціальних фондів фінансуються видатки на втручання держави в процес розширеного відтворення, на соціальні потреби, субсидії, кредити національним підприємствам, а також зовнішні позики країнам, що розвиваються. Спеціальні фонди класифікуються залежно від призначення на інвестиційні, соціального страхування, майнового й особистого страхування, кон' юнктурні (стабілізаційні), фонди кредитних установ, благодійні. Розвиток світогосподарських зв' язків привів до створення міждержавних фінансових і кредитних фондів.

Основна частина державних видатків фінансується з фондів, які перебувають у розпорядженні центрального уряду. Це найважливіші фонди - соціального страхування, стабілізаційні, інвестиційні, валютні тощо. Досить широке коло спеціальних фондів функціонує на рівні місцевих органів влади. Це переважно фонди комунальних підприємств, культурно-освітніх установ, а також фонди, пов' язані з виконанням певних економічних або соціальних програм. Найбільшими серед них є позичкові фонди. Наприклад, у Великій Британії такий фонд існує вже майже 100 років; його цільове призначення - фінансування капіталовкладень, а в окремих випадках - покриття касових розривів у місцевих бюджетах. Спеціальні фонди тісно пов' язані між собою, а також з усіма іншими ланками фінансової системи.

Отже, за формами здійснення затрат бюджету виокремлюють:

1) бюджетні інвестиції, які можуть бути у вигляді капіталовкладень, конкретних інвестиційних проектів, а також придбання акцій чи прав участі в управлінні підприємством;

2) бюджетні кредити - надання фінансової допомоги з бюджету суб' єктам господарювання на поворотній і платній (інколи безпроцентній) основі. Вони відрізняються від банківських кредитів порівняно невисоким рівнем процентних ставок;

3) кошторисне фінансування - функціонування бюджетних установ на підставі кошторису. Кошторис є основним фінансовим документом бюджетної установи, який на бюджетний період установлює повноваження на отримання надходжень і розподіляє бюджетні асигнування для виконання бюджетною установою своїх функцій і досягнення певних результатів;

4) державні трансферти - це невідплатні й безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не пов'язані з придбанням товарів чи послуг, наданням кредиту або виплатою непогашеного боргу.

Таким чином, в основі сучасного розуміння сутності бюджетних видатків мають бути суспільний вибір, альтернативні підходи, мотивації та інтереси людей, які приймають рішення: від рядових виборців до парламентаріїв і президента. В умовах розвинених демократичних засад обсяг бюджетних видатків визначається колективними рішеннями, які, у свою чергу, залежать від індивідуальних преференцій членів суспільства, оскільки держава - лише інструмент у руках суб' єктів демократичного політичного процесу, яка реалізує волю більшості у виборі бюджетно-політичних цілей. Отже, видатки бюджету повинні бути інструментом досягнення вищого критерію справедливості у розподілі державних благ з метою досягнення граничного рівня добробуту для кожного члена суспільства. Матеріальну основу видатків бюджету становлять грошові кошти, які спрямовуються урядом й іншими центральними органами влади та місцевим самоврядуванням на фінансування економічної діяльності, соціальної сфери і соціальних потреб населення, на державне управління, оборону та інші функції.