Вексельна справа - Демківський А.В. - Уніфікація міжнародно визнаних принципів вексельного права

Вексельне право, основоположні елементи якого виникли ще у XII ст., розвивалося під загальним впливом удосконалення товарно-грошових відносин та обміну. Разом із тим у різних країнах йому були властиві суттєві відмінності, викликані неоднаковим тлумаченням норм вексельних законів — навіть у державах, пов'язаних тривалими взаємовідносинами. Такі відмінності впродовж багатьох віків набули досить значних масштабів і стали гальмувати розвиток міжнародних економічних та культурних зв'язків. Це непокоїло багатьох економістів і правий-ків та підштовхувало їх до взаємодії у прагненні виправити становище.

З метою вдосконалення відносин вексельного права ще у 1870 р. було проведено кілька міжнародних конференцій. Намагання врегулювати розбіжності у тлумаченні вексельних норм тривали і впродовж наступних років. Особливо плідними вони стали тоді, коли почали проводитися у межах правового поля Ліги Націй. Провідною для формування міжнародно визнаних норм вексельного права стала Женевська конференція 1930 р., яка прийняла три вексельні конвенції.

Першим і найважливішим зі згаданих документів стала Конвенція № 358. Вона виробила й затвердила Уніфікований закон про переказні та прості векселі, що був викладений у Додатку № 1 до цієї Конвенції англійською та французькою мовами. Спільне розуміння правових засад простого і переказного векселя у той час виявили 20 країн. У Додатку № 2 вони зобов'язалися ввести до національних законодавств спеціальні положення, які у разі потреби регулюватимуть відносини платежу за переказним векселем на їхніх територіях, уточнюватимуть форму авалю, курс національної валюти, форму протесту, особливості акцепту тощо.

Згодом до вказаної Конвенції приєдналися інші країни, утворивши так звану Женевську систему вексельного права. Радянський Союз підписав положення Женевських конвенцій 25 листопада 1936 р., а Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р. на всій території країни було введено "Положення про переказний і простий вексель", яке майже дослівно передає текст Уніфікованого закону. Але прагнення зробити цей документ максимально доступним для тодішнього рівня освіти населення, не допустити різного тлумачення одних і тих же норм призвело до надмірно спрощеного викладу. Нині зроблено новий науково обгрунтований переклад, який суттєво уточнює окремі моменти й ширше використовує міжнародно визнану спеціальну термінологію.

Після проголошення незалежності своє визнання положень Женевської конференції підтвердила й Україна, прийнявши Закон "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. А сам факт відновлення вексельного обігу в Україні засвідчено Постановою Верховної Ради "Про застосування векселів у господарському обороті України" від 17 червня 1992 р. Наступні законодавчі акти створили необхідне правове поле для початку функціонування векселя як провідного інструменту фінансово-господарського життя, сприяли розробці механізму його використання, ефективну взаємодію складових якого має забезпечити нормативна база Закону України "Про обіг векселів в Україні".

До сучасної Женевської системи вексельного права входять Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Японія. На місці СРСР утворилося 15 незалежних держав, котрі також визнали своє правонаступ-ництво як країни, що приєдналися до даної системи. Ще ряд країн безпосередньо не приєдналися до Женевської конвенції, але, спираючись на її основоположні засади, напрацювали і ввели вдію свої національні вексельні закони. Тому їх можна також вважати учасниками вказаної системи. Це Алжир, Аргентина, Афганістан, Болгарія, Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Ватикан, Габон, Гаїті, Гвінея, Ефіопія, Заїр, Індонезія, Йорданія, Ірак, Ісландія, Камбоджа, Камерун, Конго, Коста-Рика, Кот-дЧвуар, Кувейт, Лаос, Ліван, Мавританія, Мадагаскар, Малі, Марокко, Нігер, Нідерланди, Антільські Острови, Парагвай, Пг-ру, Південна Корея, Руанда, Румунія, Саудівська Аравія, Сенегал, Сирія, Словаччина, Суринам, Того, Туніс, Туреччина, Центрально-Африканська Республіка, Чехія, республіки колишньої Югославії.

Цей перелік свідчить, що з великих країн світу до Женевської Конвенції не приєдналися лише Велика Британія і США. Спираючись на англійський закон про переказні векселі (Bill of Exchange Act) від 18 серпня 1882 p., вони разом з іншими країнами утворили англійсько-американську систему вексельного права.

До країн, що грунтують свої національні вексельні закони на цій системі, входять Австралія, Багамські Острови, Бермудські Острови, Ботсвана, Бірма, Велика Британія, Вірджинські Острови, Гана, Гренада, Гонконг, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Ірландія, Канада, Кенія, Кіпр, Колумбія, Лесото, Малайзія, Нова Зеландія, Намібія, Нігерія, Пакистан, Пуерто-Ріко, Свазіленд,й Судан, США, Танзанія, Уганда, Фіджі, Філіппіни, Шри-Ланка, Південно-Афри-канська Республіка, Ямайка.

Самостійну групу утворюють держави, чиє вексельне законодавство не входить ні до Женевської, ні до англійсько-американської систем вексельного права.

Це такі країни, як Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Єгипет, Іран, Іспанія,

Колумбія, Куба, Ліхтенштейн, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Сан-Марино, Таїланд, Тайвань, Уругвай, Чилі. Вексельне право в цих країнах є складовою торговельного права.

Водночас існують країни, які мають власні норми вексельного права, що суттєво відрізняються від правил інших систем. А в деяких державах вексельний обіг узагалі не діє, тому вексель, надісланий сюди, може бути визнаний недійсним. Ці особливості важливо знати всім учасникам міжнародних економічних відносин, аби повністю враховувати ті специфічні нормативні акти, що впливатимуть на виконання вексельних угод.

Практика міжнародних розрахунків зобов'язує чітко уявляти собі розбіжності між найдосконалішими й найпотужнішими вексельними системами світу — Женевською та англійсько-американською. Основними з них є такі.

По-перше, різне тлумачення чинників визнання недійсності векселя. Зокрема, якщо за Женевським Уніфікованим законом відсутність будь-якого з восьми обов'язкових реквізитів є підставою для визнання документа недієздатним як переказний вексель, то англійський закон про переказні векселі вимагає наявності лише таких елементів: безумовного наказу сплатити певну грошову суму; терміну платежу; найменування платника; найменування отримувача або зазначення, що вексель сплачується пред'явникові; підпису векселедавця (трасанта). За англійським законом вексель вважається дійсним навіть тоді, коли він не має "вексельної мітки", недатований, не вказує місця пред'явлення або місця платежу.

По-друге, неоднакове визнання меж оборотності векселя. Згідно з Уніфікованим законом, оборотність визнається за будь-яким векселем, а за англійсько-американською системою навіть вексель із застереженнями, що забороняють його передання, буде дійсним між сторонами, але не може бути оборотним.

По-третє, у Женевській системі прийнято, що трасант, виставляючи вексель, може скласти з себе відповідальність за акцепт, але будь-які застереження з метою складання з себе відповідальності за платіж уважаються недієздатними. За англійсько-американським законодавством трасант має право скласти з себе відповідальність і за акцепт, і за платіж.

По-четверте, неузгодженість визнання недійсності векселя у випадках виявлення фальшивих підписів. За Уніфікованим законом фальшиві підписи або підписи недієздатних чи вигаданих осіб не позбавляють дієздатності підписів інших векселезобов'язаних, тому добросовісна оплата боржником такого векселя законному кредиторові є правильною. Англійсько-американська система передбачає інше. Підроблений або неповноважний індосамент визнається цілком недійсним, а внаслідок цього власник такого векселя не є законним векселетримачем, тому сплата йому визначеної суми не позбавляє боржника від його вексельного зобов'язання.

По-п 'яте, якщо за Женевською системою зазначення у векселі процентної ставки допускається тільки у векселях із терміном платежу після пред'явлення і у визначений строк після пред'явлення, а в будь-якому іншому векселі вважається недійсним, то в англійсько-американській системі застереження про сплату процентів може бути у будь-якому векселі.

По-шосте, фактично визнаючи загальні вимоги до точного визначення терміну платежу, англійсько-американське законодавство дозволяє виставляти векселі терміном після настання або у визначений час від настання якоїсь певної події, що має відбутися. Такими, наприклад, є векселі, виписані терміном "Після настання навігації" або "На час проведення щорічного ярмарку", та ін.

За Женевською Конвенцією переказний вексель, що підлягає оплаті у визначений час від пред'явлення, має бути презентований до акцепту протягом року від дня видачі. Англійсько-американська система не передбачає конкретності, вказуючи для таких векселів "розумний термін".

По-сьоме, певні відмінності в оплаті векселів. Женевська система вимагає оплату векселя у тій же валюті, якою виражена вексельна сума, а у випадку, коли дана валюта не має обігу, борг може сплачуватися місцевою валютою за курсом на день настання терміну платежу або на день платежу, якщо прострочено вексель. Англійським законом передбачено оплату у фунтах стерлінгів, а американським — оплату доларами за чековим курсом, що діє на день терміну платежу за векселем.

По-восьме, неоднакове ставлення до пред явницьких векселів. Женевська Конвенція не допускає існування таких векселів, тому в кожному дієздатному векселі слід указувати найменування особи чи наказу того, кому потрібно здійснити платіж. Англійсько-американська система передбачає обіг векселів на пред'явника. Як різновид пере-казного векселя остання розглядає і чек, що не визнається Женевською системою.

По-дев 'яте, різні терміни здійснення протесту. Якщо за Уніфікованим законом протест здійснюється у наступний день після ненадходження платежу або впродовж двох наступних робочих днів, то за англійсько-американським правом протест можна вчинити лише у день ненадходження платежу. Цим же правом не визнається авалювання векселів, а процентна ставка може вказуватися у будь-якому векселі.

По-десяте, розбіжність у тлумаченні термінів позовної давності. Зокрема, у Великій Британії діє шестирічний термін позовної давності від дня виникнення прав позову, у США терміни позовної давності різняться навіть в окремих штатах, але не перевищують шести років. Женевська система передбачає припинення позовних вимог до акцептанта після збігу трьох років від настання строку платежу. Водночас в обох системах вексельного права загальними закономірностями були й залишаються вдосконалення вексельних відносин, напрацювання такого досвіду і законодавчого Його нормування, які забезпечують динамічне зростання високоорганізованої ринкової економіки.

Усунений колізій між національними вексельними законами

Термін "колізії" у даному випадку означає розбіжність або суперечність положень вексельних законів, що регулюють однакові суспільні відносини в різних країнах. Виникнення таких колізій об'єктивно пов'язане з національною специфікою і традиціями. В тексті векселя враховується безліч юридичних аспектів договірних відносин, які відображають тривалий історичний процес становлення вексельного обігу в кожній країні, його законодавчого оформлення і врахування необхідності однозначного тлумачення положень вексельних угод.

Колізії вексельного права виникають через те, що з моменту видачі й до погашення векселі вільно переходять від однієї особи до іншої не лише в межах окремої країни, а й на території різних держав, стаючи міжнародними фінансовими документами, що обслуговують потреби міжнародних економічних відносин і культурних зв'язків. Неоднакове тлумачення зобов'язань і прав учасників вексельного процесу породжує непорозуміння, які покликана усувати Женевська Конвенція № 359.

З метою врегулювання проблем правового забезпечення вексельного обігу ця Конвенція містить комплекс норм колізійного права, котрі вказують, який вексельний закон і якої держави має застосовуватися у вирішенні кожного міжнародного казусу. При цьому положення про переказні та прості векселі однозначно тлумачаться в країнах, що визнали Женевську систему вексельного права, і в тих, що не приєдналися до неї. Таким чином, дана конвенція уніфікує правила та принципи повсюдного застосування низки основоположних колізійних норм.

По-перше, конвенція забезпечує однакове розуміння векселездатності — активної та пасивної. Активна векселе-здатність означає можливість набувати права за векселем, в тому числі володіти функцією кредитора — набувача векселя. За нормами Женевської системи активна векселездатність охоплює права кредитора і зобов'язання боржника. Вона не може обмежуватися з будь-яких причин. Ось чому положення українського вексельного законодавства до прийняття закону України "Про обіг векселів в Україні" про виключне вексельне право юридичних осіб і заборону векселездатності фізичних осіб було несумісним не лише з міжнародним вексельним правом, а й із нормами цивільного права.

Пасивна векселездатність виражається у можливості й праві брати на себе вексельні зобов'язання. Переважно вона сягає масштабів цивільної дієздатності будь-якої фізичної чи юридичної особи. Але її дії з тих або інших причин, що випливають з національних особливостей цивільної правоздатності, можуть обмежуватися. Наприклад, у світі діє загальна формула: зобов'язуватися у векселях здатний той, хто володіє правом зобов'язуватися договірно. За англійсько-американською системою векселездатність тісно пов'язана з громадянством. Зокрема, правоздатність фізичних осіб визначається законом до-міциляції, а юридичних осіб — законом "ділової осілості". Тобто світове законодавство спирається на загальновизнану формулу: вексельні зобов'язання здатний брати кожний громадянин, який володіє правом брати договірні зобов'язання. Звідси, повторимо, векселездатність фізичних осіб визначається громадянством, а юридичних — місцем реєстрації.

Слід наголосити, що і світове законодавство допускає певні обмеження. Насамперед це обмеження зобов'язань іноземців, які взяті ними на території дії чужого вексельного закону, але, з одного боку, не мають значення для векселездатності, що діє на основі закону його країни, а з іншого — невідомі чужому вексельному законові. Отож, український підприємець, що видав вексель, трасуючи його до Канади, не може ґрунтуватися на своїй вексельній неспроможності за українським законодавством при розгляді справи у канадському суді, тому що в Канаді вона невідома.

По-друге, важливою є проблема узгодження форми вексельного зобов 'язання. За Женевською Конвенцією перевага у дієздатності вексельного зобов'язання надається законодавству місця складання й видачі векселя, місцям здійснення індосування, акцепту, посередництва та інших вексельних дій, що письмово засвідчені на векселі. Тобто перевага надається законодавству тієї країни, під дією якого боржник бере на себе вексельне зобов'язання. Приміром, для векселя, що переказується з Великої Британії до України, серед обов'язкових реквізитів не обов'язковою є вказівка на місце виписування, тому що цього не вимагає англійський вексельний закон. Але якби вексель було виписано в Україні й трасовано до Великої Британії, то, за нормами українського законодавства, таку інформацію слід було обов'язково вмістити, оскільки цим визначається правова дієздатність векселя. Водночас вексель, трасований з Великої Британії до України і акцептований не на лицевому боці, що є нормальним для вимог англійського закону, в Україні може визнаватися неакцептован ним, тому що наше законодавство передбачає акцептування лише у спеціально відведеному місці на лицевому боці векселя. І навпаки, вексель, акцептований за українськими правилами і трасований до Великої Британії, визнається там дійсним.

По-третє, врегульовано сам зміст тексту вексельного зобов'язання. Його дієздатність визначається законодавством місця виконання даного вексельного зобов'язання. Тобто, як зазначалося, перевага надається законодавству тієї країни, де дане вексельне зобов'язання має виконуватися. Приміром, вексель із терміном погашення через два місяці від складання трасується з Канади до України і містить у своєму тексті умову про сплату процентів. Така умова недієздатна в Україні, і власник не отримає процентів, оскільки це суперечить Положенню "Про переказний і простий вексель".

По-четверте, уточнено дії, пов'язані з охороною прав вексельного зобов'язання. І у цьому випадку пріоритет надається законам тієї країни, в якій дане зобов'язання має виконуватися. Необхідність і форма охоронних дій визначаються: а) тим, як і коли потрібно здійснити презентацію до акцепту і платежу; б) тим, що і як слід зробити у разі неакцепту і неплатежу; в) тим, чи потрібні протест і повідомлення векселезобов'язаних осіб про те, хто і в якій формі має здійснити опротестування; г) тим, що і як треба зробити у випадку втрати або викрадення векселя. Скажімо, якщо вексель трасовано з одного місця у Великій Британії до іншого, а потім індосовано до України, то векселетримачеві для збереження своїх прав вимоги від усіх надпису-вачів згідно з британським законом про переказний вексель не потрібно вчиняти протест.

По-п яте, встановлено термін давності векселя. Він залежить від законодавства місця прийняття вексельного зобов'язання. Наприклад, давність переказного векселя, трасованого з Великої Британії до Росії, потім переказаного в Україну, а далі в Німеччину, визначається так: для трасанта — згідно з вимогами британського закону; для першого індосанта — за українським законом; для другого індосанта — за німецьким; для акцептанта — за російським законом.

По-шосте, врегульовано вексельний процес. Проблеми підсудності, порядку процесуальних дій, виконання рішень та інші суд вирішує виключно на основі національного закону. Це стосується також процедури вексельного процесу, що визначається законом місця виконання вексельних дій. Швидкоплинність, формалізм і суворість вексельного процесу значною мірою ще не притаманні Україні, оскільки не вироблено достатньо дієвої системи вексельного процесуального права. А віднесення цих проблем до цивільного законодавства не сприяє ні справедливості, ні надійності та швидкості задоволення вимог векселетримачів.

Джерелами вексельного права спочатку були звичаї, потім — закони і звичаї, а нині існує лише вексельний закон, який закріпив їх у судовій практиці. Положення цього закону не можуть усуватися, замінюватися, їхня дія не може бути припинена. Вексельний закон, так би мовити, сам себе пояснює. Йому властивий прецептивний (настановний) характер, який виключає інше тлумачення норм і вказує на таке правило: заборонено все, що не дозволене. Допускається лише тлумачення самого вексельного факту, тобто встановлення його ознак.

Тривале затягування прийняття Закону України "Про обіг векселів в Україні" фактично блокувало й повнокровний вексельний обіг у державі. Нині становище поступово виправляється. Разом із тим практика диктує необхідність здійснення таких заходів:

• надійно гарантувати швидкоплинність і суворість вексельного стягнення. Цьому вже сприяє законодавчий акт про віднесення векселя до числа документів прямої дії;

• виробити нормативно забезпечену процедуру спрощеного судочинства без права відповідача на опротестування І без перенесення розгляду вексельної справи до цивільної судової установи;

• виключити відмову у забезпеченні вексельного позову. Запровадити арешт майна відповідача, якщо він не висунув суттєвих заперечень. Такими можуть бути повідомлення про підробку підпису, про неправоздатність відповідача укладати вексельні угоди або про сплату ним вексельного боргу;

• створити інститут попереднього виконання судових рішень, тобто до терміну їх можливого оскарження чи вирішення справи у касаційній інстанції.

Контрольні запитання та завдання

► Дайте визначення векселя та розкрийте його переваги.

► Що таке вексельний обіг та яка його інфраструктура?

► Які вимоги щодо дотримання законності форми слід ураховувати, виписуючи векселі?

► Що е предметом векселя?

► Що таке вексельне законодавство? Назвіть його складові елементи.

► Які підстави розбіжності між місцем платежу і місцем перебування платника?

► Для чого ведеться реєстр векселів?

► Чи е дійсним вексель, в якому не вказано строк платежу?

► Як дізнається платник про те, кому, скільки і коли він зобов'язаний сплатити за векселем?

► Що треба робити, коли вексельна сума вказана в такій валюті, що має різний курс в країні видачі векселя і в країні платежу?

► Коли вексель стає погашеним і вилучається з обігу?

► Як можна використати вексель, що отриманий кредитором як плата за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги?

► Яким нормативним документом заборонено оформлення передоплати векселями?

► Обгрунтуйте об'єктивну потребу уніфікації норм вексельного права у міжнародних розрахунках. Які розбіжності між національними вексельними законами врегулювала Женевська Конвенція № 359?

► Під вексель строком погашення через 90 днів поставлено партію товару вартістю 6 млн гривень. Яку суму платежу має вказати векселедавець, якщо продавець за надання кредиту встановив ставку у 72% річних? За яких умов вексельний розрахунок стане прибутковим для боржника та кредитора?

► Партія товару, поставлена проти векселя, коштує 15 млн гривень. Яку суму платежу повинен вказати векселедавець, якщо термін платежу настає через 72 дні, а ставку за наданий кредит продавець установив у розмірі 30% річних?

► Вексель на суму 180 тис. гривень, що виписаний терміном 90 днів, дисконтовано до банку за ЗО днів до його погашення. Облікова ставка банку становить 25% річних. Визначте, яку суму отримає кредитор унаслідок дострокового врахування цього векселя.

■ Виберіть правильну відповідь.

Що таке вексель?

а) боргове зобов'язання;

б) наказовий фінансовий документ,

в) абстрактне письмово оформлене боргове зобов'язання законодавчо встановленої форми, в основі якого лежить сукупність економічних і правових відносин комерційного кредиту;

г) різновид іменного цінного паперу.

Який вексель визнається дієздатним з позицій дотримання форми?

а) якщо реквізити, розташовані на його лицевому боці, відповідають вимогам вексельного права;

б) це фінансовий документ з обов'язковими реквізитами на лицевому боці та з додатком усіх написів і позначок, уміщених на звороті та алонжі;

в) якщо у векселі наявні обов'язкові реквізити, що відображають суттєві сторони документа.

Хто може бути векселедавцем?

а) особа, яка видала вексель;

б) особа, що акцептувала вексельне зобов'язання;

в) юридична особа, яка володіє активною і пасивною векселездатністю;

г) будь-яка юридична І фізична особа, що видала вексель та не позбавлена прав брати зобов'язання і відповідати за них.