Економіка розвитку - Царенко О.М. - § 1. Система розвитку сільськогосподарського виробництва

§ 1. Система розвитку сільськогосподарського виробництва

Науково обґрунтована система ведення сільського господарства охоплює всі сторони найбільш раціональної організації сільськогосподарського виробництва, заснованого на приватній власності на землю та досягненнях науково-технічної революції і передового досвіду.

Під системою розвитку сільського господарства як важливою складовою частиною вирішення проблеми забезпечення населення держави продуктами слід розуміти комплекс організаційних, економічних і технологічних заходів по раціональному використанню сільськогосподарських угідь - землі, водойм, лісів. Необхідною умовою є забезпечення оптимального рівня їх використання і збереження відповідно до конкретних земельних, природних і економічних умов виробництва, які в комплексі створюють умови подальшого нарощування виробництва валової і товарної продукції з одиниці земельної площі при мінімальних витратах праці і коштів.

Сільське господарство України є стратегічною і найбільш ефективною галуззю народного господарства. Продукти сільського господарства - завжди ліквідний товар, оскільки вони складають основу продовольчої безпеки держави.

Розвиток сільського господарства відбувається на основі підвищення родючості землі внаслідок впровадження механізмів економічної ефективності виробництва. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції, зміцнюється матеріально-технічна база галузі.

Ефективність виробництва залежить не тільки від рівня знову створеної вартості, а й від обґрунтованої реалізації, розподілу, споживання і нагромадження.

Результат виробництва на рівні сільгосппідприємства виражається в обсязі валової продукції, валового доходу, чистого та валового прибутків. Зіставлення розміру затрат з витратами ресурсів відбувається на рівні ефективності виробництва продукції, яка залежить від спеціалізації і розміщення сільгосппідприємств.

Відповідно до ґрунтово-кліматичних умов в Україні здавна склалася чітка територіальна спеціалізація і розміщення землеробства і тваринництва. Наприклад, у Сумській області, яка розміщена в зоні Лісостепу, сільське господарство має зерновий і цукровий напрямок, тваринництво - молочний. В південних районах високий рівень розвитку має вирощування буряку і на цій основі виробництво цукру, у ряді районів півночі товарне значення має також картоплярство. Напрямок спеціалізації сільського господарства ще з давніх часів визначив розвиток відповідної переробної промисловості.

Провідними ланками системи ведення сільського господарства є землеробство і тваринництво. Землеробство застосовує науково обґрунтований комплекс заходів з раціональної організації території господарств, раціональних сівозмін і систем обробки ґрунту, використання добрив, гербіцидів для боротьби з хворобами, бур'янами і шкідниками сільськогосподарських культур, рівня організації насінництва. Тваринництво використовує раціональні способи розведення і відгодівлі тварин, запобігання їх захворюваності й ін.

Таким чином, науково обґрунтована система ведення господарства передбачає комплексний підхід до розробки заходів з розвитку сільськогосподарського виробництва, правильне поєднання і раціональне ведення провідних галузей рослинництва і тваринництва з урахуванням кліматичних і економічних умов. Завдання полягає в збільшенні виробництва продукції і зниженні її собівартості, підвищенні ефективності всіх галузей і господарства в цілому.

Такий підхід до обґрунтування і послідовного здійснення системи ведення сільського господарства потребує забезпечення збалансованого з потребами сільськогосподарського виробництва розвитку всіх інших ланок АПК. Зокрема, дуже важливо, щоб промисловість виробляла, а відповідні організації продавали сільськогосподарським підприємствам не просто техніку для обробітку землі, збору урожаю тощо, а потрібні для господарства комплекти машин, що відповідають спеціалізації господарств, мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин та ін. Не менш важливо також збалансувати з рівнем сільськогосподарського виробництва потужності переробних підприємств, обсяги заготівель, а також ємності для збереження сировини і продуктів переробки.

Внаслідок різноманіття ґрунтово-кліматичних і економічних умов виробництва, неоднорідності напрямків і рівнів розвитку сільгосппідприємств система ведення господарства не може бути єдиною для районів і навіть для господарств; та й адміністративними методами домогтися цього неможливо. Однак це не виключає необхідності розробки узагальнюючих районних, обласних і зональних систем ведення сільського господарства, а також типових систем землеробства і тваринництва для визначення рекомендацій розвитку сільгосппідприємств. Такі системи мають охоплювати всі сторони діяльності, що мають кінцевою метою забезпечення продовольчими товарами потреб держави та гарантування її продовольчої безпеки. Ось для цього і необхідно постійно працювати над розробкою системи ведення сільського господарства і, відповідно, вдосконалювати структуру агропромислового комплексу, економічний механізм і систему керування як сільським господарством, так і агропромисловим комплексом у цілому.

Кожна ланка системи повинна відображати її особливості організаційно-економічного і технологічного порядку, а всі ланки взаємопов'язані між собою виробничими відносинами. Раціональна система ведення господарства вимагає розвитку обслуговуючих і переробних підприємств, поліпшення матеріально-технічного постачання, організації збуту готової продукції. Успішне її освоєння пов'язане з раціональним вирішенням організаційно-економічної частини систем землеробства і тваринництва, а також інших ланок, які безпосередньо впливають на ефективне використання наявних основних виробничих фондів і нових капітальних вкладень.

До речі, розвиваючи ефективне сільськогосподарське виробництво, не можна забувати про матеріальні критерії розвитку, серед яких перше місце належить торгівлі продуктами. Мається на увазі не тільки торгівля з країнами близького і далекого зарубіжжя, а насамперед розвиток нашого українського аграрного ринку, для чого слід було б передбачити:

1) послідовне проведення робіт зі створення сучасної інфраструктури аграрного ринку України, включаючи інформаційну систему, товарні біржі й оптові ринки, системи страхування торговельних операцій та інші інститути ринку;

розробку і здійснення програми по розвитку продуктових сегментів, насамперед, зернового, цукрового, плодоовочевого, масложирового і м'ясомолочного, а також ринку матеріально-технічних ресурсів;

вироблення механізмів державного регулювання торгівлі. Особливо це стосується державної підтримки виробників сільськогосподарської сировини і продовольчої продукції;

забезпечення фінансування й організації міждержавних наукових розробок з аналізу і прогнозування аграрного ринку.

Натомість економічний механізм регулювання процесів формування і розвитку українського аграрного ринку передбачає необхідність зміни критеріїв цінової, податкової, кредитної політики та системи страхування в АПК.

Виходячи з потреб економічного механізму, слід передбачити також підтримку таких напрямків, як селекція і насінництво, племінна справа, захист рослин, проведення меліоративних, ветеринарних, санітарних та інших заходів.

Поряд з цим необхідно передбачити інвестування найбільш перспективних програм і проектів, що передбачають збільшення виробництва зерна, м'ясомолочної та іншої сільськогосподарської продукції і на цій основі забезпечення населення продовольчими товарами.