Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - 3.1.10. Якими рисами характеризується динаміка розвитку й структура економіки країн з транзитивною економікою?

Як вже зазначалося, докорінна ламка економічних основ в процесі реформування супроводжувалася глибоким падінням обсягів виробництва, соціально-економічною кризою. Вихід з кризового становища в різних країнах відбувався неодночасно; першими з нього вийшли країни, що раніше розпочали реформування. Україна однією з останніх подолала спад виробництва. На економічний розвиток країн СНД, особливо Росії та України, негативний вплив мала валютно-фінансова криза в серпні 1998 р., яка розпочалася в Південно-Східній Азії. Ця криза спровокувала "втечу капіталу" з наших країн.

Ось якою була динаміка економічного розвитку деяких країн з перехідною економікою в 90-х роках.

Таблиця 1.38. Динаміка ВВП, у відсотках до попереднього року

З даних таблиці видно, що країни так званої "Вишеградської четвірки" (Польща та Угорщина) в 90-х роках вже мали позитивний приріст ВВП, подолавши труднощі перехідного періоду ще в 1989-1992 рр. Економіка інших країн ЦСЄ (Болгарія, Румунія) розвивалася повільніше й нерівно; в цих країнах умови перебудови економіки й пов'язані з ними проблемами подібні до країн СНД. Азіатські республіки Закавказзя й Середньої Азії після найглибшого падіння обсягів виробництва в 1991-1993 рр. поступово вирівнювали свою економіку, починаючи з другої половини 90-х років; проте дореформені рівні виробництва тут ще не досягнуто. Найскладніша ситуація з відбудовою господарства мала місце в Молдові й Україні; перелом на краще тут розпочався лише з 2000 року.

Наслідком економічних зрушень початку перехідного періоду стало істотне падіння абсолютних розмірів ВВП в усіх країнах, окрім Китаю. Відновлення дореформеного рівня відбулося в Польщі в 1994 році, трохи пізніше - в Чехії, Словаччині, Угорщині й Словенії. Решта країн не досягла рівня ВВП, що був напередодні реформ. Так, в 2000 р. сукупний ВВП країн СНД становив лише 66%, а продукція промисловості - 60% від рівня 1991 року. Відповідні значення для сільського господарства становили 72%, роздрібного товарообороту - 76%, платіжних послуг - 32% перевезень вантажів - 24%. Інвестиції в основний капітал скоротилися до 33% від рівня 1991 року.

Таблиця 1.39. ВВП країн з перехідною економікою, млрд. дол. (за купівельною спроможністю валют), 2000 р.

Наведені цифри свідчать про досить низький рівень душового показника ВВП в країнах з перехідною економікою; це є ознакою недорозвинутості економіки й невисокого рівня життя населення. Можна порівняти: найнижчий душовий показник ВВП серед розвинутих країн має Португалія -15800 дол.; найвищий показник серед країн з перехідною економікою має Чехія - 12900 тис. Отже, навіть відносно благополучні постсоціалістичні країни не дотягують до рівня "найбіднішої" розвинутої країни.

За економічним потенціалом, характером реформування й відносним рівнем розвитку зарубіжні країни з перехідною економікою можна розподілити на такі групи:

1. Китай, Росія - держави з величезними природними й людськими ресурсами, зі значним виробничим потенціалом і великими абсолютними розмірами ВВП;

2. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія - країни ЦСЄ, які просунулися найдальше шляхом реформування; мають відносно високий рівень ВВП надушу населення (8500-12900 дол.);

3. Естонія, Латвія, Литва - пострадянські республіки, що не входять до СНД; серед колишніх республік СРСР мають найбільш позитивні результати реформування і середній рівень ВВП на душу населення (7200-10000 дол.);

4. Румунія, Болгарія, Хорватія, Сербія й Чорногорія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія - країни ЦСЄ з менш розвинутою економікою й низьким душовим рівнем ВВП (від 1700 дол. в Боснії та Герцеговині до 6200 дол. в Болгарії);

5. Білорусь та Казахстан - країни СНД з середнім економічним потенціалом та душовим рівнем ВВП дещо нижче середнього (5000-7500 дол.);

6. Грузія, Азербайджан, Вірменія, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан, Молдова - країни СНД з невисоким рівнем економічного розвитку й низьким душовим показником ВВП (1500-4600 дол.);

7. В'єтнам і Монголія - азіатські країни зі значними природними ресурсами, але з дуже низьким душовим показником ВВП (1780-1950 дол.). Коротко розглянемо особливості окремих груп країн.

Китай і Росію зближує великий і різноманітний потенціал природних ресурсів, значні (особливо в Китаї) резерви робочої сили, в тому числі (особливо в Росії) висококваліфікованої, потужна індустріальна база, великі обсіли сільськогосподарського виробництва. Обидві країни мають розвинений авіакосмічний комплекс, військово-промисловий комплекс, науково-технічну базу, ядерну зброю. Водночас рівень продуктивності праці, рівень життя населення значно поступаються досягненням розвинутих країн.

Поряд зі спільними рисами в економіці Китаю і Росії є суттєві розбіжності. Головна з них полягає в тому, що Китай протягом останніх двох десятиліть демонстрував надзвичайно високі темпи економічного росту, в той час як в Росії у 80-х роках спостерігалася стагнація, а в 90-х роках - глибоке економічне потрясіння, криза, яка відкинула її на декілька десятиліть назад. За розрахунками ВВП, здійсненими на основі купівельної спроможності валют (а не за поточними курсами, як звичайно), Китай вже посідає друге місце в світі після США, випереджаючи Японію на 1 трлн. доларів. Росія за цим показником має десяте місце. Відповідно до світового валового продукту (СВП) частка Китаю становить 10,4%, частка Росії - 2,6%.

Поступаючись Китаю за чисельністю населення і обсягом виробництва, Росія має перевагу в природно-ресурсній базі. Маючи найбільшу в світі площу території, Росія зосереджує 13% світових розвіданих запасів нафти, 36% природного газу, 12% вугілля. Сьогодні її частка у світовому видобутку нафти становить 15%, газу - 31%, вугілля - 12%. Загальна вартість балансових запасів корисних копалин Росії оцінюється у 28,6 трлн. доларів, а прогнозні запаси - в 3-4 рази більше. Росія має велику площу сільськогосподарських угідь і обсяжні лісові простори. Науково-технічний потенціал Росії, що створювався протягом більш як півстоліття, сьогодні поки що розвиненіший і сучасніший за китайський. Росія швидше пройшла стадію індустріалізації і має структуру економіки, що наближається до постіндустріальних країн. Це видно з таблиці:

Таблиця 1.40. Структура ВВП Росії й Китаю в 2000 р.,в%.

Щоправда, в Росії в 90-х роках відбулося масове закриття промислових підприємств і скорочення виробництва, особливо обробних галузей, і це в певній мірі відбилося на зниженні частки промисловості у ВВП. Поступово Росія відновляє свій економічний потенціал, але в найближчі роки вона чи вряд досягне рівня 90-го року і скоротить відстань від Китаю та розвинутих країн. Втім, великі запаси паливних ресурсів та інших стратегічних корисних копалин, поки що міцні позиції на світовому ринку зброї і деяких видів авіакосмічної продукції забезпечують Росії приток іноземної валюти, що сприяє відбудові господарства.

Росія й Китай є найбільшими й економічно найсильнішими державами серед країн з перехідною економікою. Докладніше про них буде йти мова у додатку 5.

В країнах Центральної і Східної Європи радикальні реформи розпочалися в 1989-1991 рр.

Сприятлива динаміка макроекономічних показників більшості країн ЦСЄ свідчить про реальні наслідки реформ в цих країнах. Характерними для цих країн стають пожвавлення, економічне піднесення, швидкі темпи розвитку зовнішньої торгівлі. До речі, важливими чинниками економічного зростання стають внутрішній попит і внутрішні інвестиції.

Слід також відзначити істотний внесок у процес зростання приватного сектора, частка якого помітно зросла. Зокрема, якщо до реформування приватний сектор становив в економіці Болгарії 3%, то в середині 1990-х років він досяг 25%. В економіці Польщі частка приватного сектору збільшилася з 30% до двох третин.

Змінюється структура економіки країн ЦСЄ. Якщо раніш національні економіки цих країн орієнтувались на сільське господарство, видобуток сировини і виробництво товарів низького ступеню наукоємкості, то в ході реформування істотно зростає частка готової конкурентоспроможної продукції промисловості на рівні світових високих стандартів технології. Якщо, наприклад, експорт Росії в цей період складався на 90% з сировини, то експорт Чехії на 90% - з промислової продукції, більша частина якої - це наукомістка продукція. Швидкими темпами розвиваються в регіоні туризм (Чехія, Угорщина, Болгарія), інші складові нематеріальної сфери. Визнання успіху країн ЦСЄ у проведенні ринкового реформування економіки є прийняття в 1995-1996 рр. Чехії, Угорщини та Польщі до ОЕСР, а в 2004 році - до ЄС.

Уявлення про структуру економіки країн ЦСЄ дає наведена таблиця.

За характером структури національних економік згаданої групи країн їх справедливо відносять до постіндустріальних держав. Особливо вражають показники щодо частки нематеріального виробництва. Вона в наведеній таблиці є досить значна, особливо в Словаччині.

Промисловість країн цієї групи характеризується незначною часткою видобувних галузей. Обробна промисловість ще з часів соціалістичного періоду була досить непогано розвинута, особливо металургія, машинобудування, хімічна, нафтопереробна та фармацевтична. Найбільш характерною в цьому плані є Словенія.

Таблиця 1.41. Структура ВВП провідних країн ЦСЄ в 2000 р. (%)

За характером структури національних економік згаданої групи країн їх справедливо відносять до постіндустріальних держав. Особливо вражають показники щодо частки нематеріального виробництва. Вона в наведеній таблиці є досить значна, особливо в Словаччині;.

Промисловість країн цієї групи характеризується незначною часткою видобувних галузей. Обробна промисловість ще з часів соціалістичного періоду була досить непогано розвинута, особливо металургія, машинобудування, хімічна , нафтопереробна та фармацевтична. Найбільш характерною в цьому плані є Словенія.

В ході перетворень відбулись істотні зрушення в структурі промисловості. Зокрема, була проведена помітна конверсія національної економіки Словаччини, до 70% всієї промисловості якої становив військово-промисловий комплекс. У відповідності до вимог світового ринку наукомістке виробництво, зокрема, електронна й електротехнічна промисловість зробили новий крок у своєму розвитку в Угорщині і Чехії. Транспортне машинобудування і автомобілебудування отримало новий поштовх у своєму розвитку в Угорщині, Чехії, Польщі. Спостерігається розвиток легкої промисловості (виробництво текстилю, одягу, взуття). Одним з найбільш конкурентоспроможних експортних секторів економіки цих країн залишається харчова промисловість, продукція якої надходить на ринок країн Західної Європи та країн СНД.

У сфері нематеріального виробництва найбільші доходи дають туризм та фінансові послуги.

Всі країни групи, що розглядається, мають розвинуту систему транспортних комунікацій, яка інтегрована в загальноєвропейську систему транспортних зв'язків. У сфері енергетики відчувається певна залежність від імпорту (зокрема, з Росії). Більшість електроенергії Польщі виробляється на вугільних електростанціях, які завдають великої шкоди навколишньому середовищу.

Можна сказати, що макроекономічні показники країн групи відзначаються своєю стабільністю. Про це свідчать дані наведені нижче в таблиці.

Таблиця 1.42. Основні макроекономічні показники провідних країн ЦСЄ в 2000 р.

Отже, макроекономічні показники країн ЦСЄ вирізняються стабільністю. Більшості з цих країн притаманним є стійке піднесення економіки. Успішність економічних перетворень, стабільність народного господарства, відносно невисока вартість робочої сили, політична стабільність та інше створюють сприятливу атмосферу для припливу іноземного капіталу, що знову ж таки слугує могутнім імпульсом для соціально-економічного прогресу, прискорення процесу інтегрування цих країн в європейські та світові структури. В цих країнах діють численні філії і дочірні компанії провідних світових ТНК. Щодо припливу іноземного капіталу в ці країни лідером є Польща.

Країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва) знаходяться на другому місці після Вишеградської групи і Словенії залежно від ступеня ринкових перетворень. Ці країни також відрізняються високою політичною стабільністю, демократичним характером реформування всієї системи суспільних відносин.

Свого часу країни Балтії спеціалізувалися на реекспорті російської сировини на Захід через свої морські порти. Експорт нафти і металу, зокрема, на початку 1990-х років становив 30-45% всього експорту Естонії і Литви. Латвія надавала і продовжує надавати офшорні послуги російським підприємцям, внаслідок чого приблизно половина всіх банківських депозитів країни належить російським резидентам.

Триваюче нині економічне піднесення в цих країнах пов'язане не лише із зовнішніми чинниками, але й з збільшенням внутрішнього попиту та інвестицій. Реформи, які зазнали поразки у більшості колишніх республік СРСР, в країнах Балтії дали очікувані результати.

Швидко і продумано була здійснена приватизація. Зокрема, програма масової приватизації передбачала передачу у приватну власність всіх колишніх державних монополій за винятком Італійської АЄС, яка виробляла 60% електроенергії країни. До 2000 р. практично вже не повинно було залишатись державних підприємств за винятком тих, збереження яких в руках держави визнавалось життєво необхідним. В Естонії на середину 1990-х років приватизація практично повністю завершена в промисловості, фінансовому секторі та у сфері послуг. Нині частка приватного сектора у ВВП країни становить майже 70%.

Характеристика структури економіки країн Балтії представлена в наведеній таблиці.

Таблиця 1.43.. Структура ВВП країн Балтії, 2000р., %

Дані наведеної таблиці показують, що сільське господарство відіграє в цих країнах більшу роль, ніж в країнах Вишеградської групи і Словенії.

Однак структура промисловості нагадує аналогічну структуру промисловості провідних країн ЦСЄ: незначна питома вага видобувних галузей; в обробній промисловості пріоритетними є машинобудування, особливо транспортне (виробництво залізничного рухомого складу в Латвії, суднобудування в Литві), нафтохімічна, виробництво електроустаткування, продукції електронної промисловості тощо. В той же час наукомісткість продукції промисловості цих країн поки що є невеликою.

Взагалі в інфраструктурі країн Балтії робляться значні капіталовкладення. Зокрема, передбачено будівництво тунелю між Таллінном і Гельсінкі, швидкісних автомобільних і залізничних шляхів, реконструкція портів і аеропортів. Енергоресурсами в цілому забезпечена лише Литва, на території якої знаходиться АЕС. А Латвія і Естонія досить сильно залежать від імпорту енергоресурсів, на які припадає майже 50% всього імпорту цих країн.

Зовнішня торгівля країн Балтії орієнтується на ЄС, в основному на Фінляндію і Швецію. Налагоджені зовнішньоекономічні зв'язки з Північно-Західним регіоном Росії, а також з Україною.,.

Уявлення про основні макроекономічні параметри розвитку країн Балтії дає наведена нижче таблиця.

Дані наведеної таблиці свідчать, що країни Балтії мають досить високі темпи економічного зростання. Особливо це стосується Естонії. Такі високі темпи досягнуто завдяки чіткому і послідовному курсу справді ринкового реформування економіки, завдяки рішучості і одностайності команд реформаторів. Саме курс на повну відкритість і лібералізацію економіки приваблює в Естонію численні інвестиції, особливо фінські й шведські.

Таблиця 1.44. Основні макроекономічні показники розвитку країн Балтії, 2000 р.

Реформування економіки країн Балтії здійснюється не без труднощів. Зокрема, існує проблема з безробіттям, недостатньо високим за загальноєвропейськими масштабами є рівень життя. Проте економіка цих країн реально відроджується. Майже приборкана інфляція, досягнуто стабільності національних валют, зростають доходи населення. Стабільними є фінансові показники.

Економіка менш розвинутих країн ЦСЄ (Болгарія, Румунія, Сербія, Хорватія, Македонія, Албанія, Боснія та Герцеговина) поступається своїми показниками. Економічні перетворення в цих країнах просуваються достатньо повільно, а Хорватія, Сербія, Македонія, Боснія та Герцеговина навіть пережили громадянську війну, яка безперечно не сприяла активному здійсненню реформування економіки, всіх сторін суспільного життя. Реформи в Хорватії розпочались в 1993 р. Була проведена "шокова терапія", але проведенню радикальних економічних реформ серйозно перешкоджала громадянська війна, оскільки невистачило коштів на структурну перебудову промисловості.

Які характерні риси притаманні цим країнам?

Такими рисами є:

* повільні темпи приватизації;

❖ низький рівень життя населення і пов'язане з цим скорочення внутрішнього попиту як одного з чинників економічного зростання;

* скорочення виробництва, зокрема, зупинка збиткових державних підприємств;

o нестача фінансових коштів у підприємств;

Головними проблемами для цих країн є:

o подолання зубожіння населення;

❖ підвищення якості життя;

o активізація приватного сектора економіки, частка якого в промисловому виробництві поки що залишається вкрай низькою. До громадянської війни Хорватія була досить розвинута у промисловому відношенні республікою колишньої Югославії Тут діяли підприємства хімічної промисловості з виробництва пластиків, металургійні й машинобудівні заводи, підприємства целюлозно-паперової промисловості. Частка туристичних послуг Хорватії в усій Югославії до 1990-х років становила 82%.

Таблиця 1.45. Структура ВВП менш розвинутих країн ЦСЄ, 2000 р., %

В цілому економіки цих країн є переважно аграрно-індустріальними. Військові події 1999 р. збройних сил НЛТО проти Югославії завдали сільському господарству цих країн значних збитків. Справа в тому, що внаслідок військових дій виникла екологічна катастрофа на Балканах, оскільки після бомбардування авіацією НАТО югославських хімічних і нафтопереробних заводів, виливання на поверхню ґрунту відпрацьованого авіаційного палива, а також скидання невикористаних при бомбардуванні боєприпасів при поверненні на авіабази, поверхня землі, води і повітряний басейни виявилась надто ушкодженими.

Для Румунії і Болгарії характерним є розвиток видобувних галузей промисловості. Тут видобуваються нафта, вугілля, кольорові метали. З видобувними галузями пов'язана важка промисловість, діють досить потужні металургійні та хімічні комбінати. Болгарія спеціалізується на виробництві косметики, фармацевтичної продукції. Велике значення для національних економік цих країн має легка і текстильна промисловість. Болгарія є четвертим у світі виробником вина.

Однак у сфері послуг Болгарія і Румунія поки що явно недостатньо розвинуті країни, хоча мають чималий потенціал для цього. Слід гадати, що в контексті вирішення проблеми подальшою включення до інтеграційних процесів в Європі і у світі ці країни активізують свої зусилля в напрямку ефективної реалізації своїх порівняльних переваг. Інфраструктура Румунії і Болгарії поступається місцем іншим країнам ЦСЄ. В транспортній системі значну роль відіграють морський і річковий транспорт. Енергетика великою мірою залежить від імпорту енергоносіїв.

Наведені в наступній таблиці макроекономічні показники дають уявлення про стан соціально-економічного розвитку менш розвинутої підгрупи держав ЦСЄ.

Економічно найвідсталішими країнами ЦСЄ є Албанія, Сербія та Чорногорія, Македонія, Боснія та Герцеговина. Дана підгрупа країн є найбіднішою в Європі. Саме ці країни характеризуються як такі, котрі є найнеспокійнішим регіоном. Періодично тут вибухають військові конфлікти.

Таблиця 1.46. Основні макроекономічні показники менш розвинутих країн ЦСЄ в 2000 р., %.

Албанія справедливо може бути названою трохи більше десяти років країною практично замкнутою з натуральним господарством з типовим тоталітарним режимом. З 1991 р. розпочалось реформування економіки.

Економіка Албанії є аграрно-індустріальною. Зовнішньоторговельні зв'язки обмежуються практично стосунками її з Італією, Туреччиною та Грецією.

І все ж навіть за цих надзвичайно важким економічних і політичних умов економічні реформи в названих країнах просуваються. Про це свідчать здійснювана приватизація, жорстка монетарна політика, лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, введення конвертованості національних грошових одиниць. Багато в чому відродження регіону залежатиме від допомоги Західної Європи і США цим країнам.

Розглянемо коротко динаміку й структуру зарубіжних країн СНД. Тривала економічна криза протягом майже десятиліття (90-ті роки) відкинула економіку колишніх радянських республік далеко назад. Якщо частка СРСР у світовому промисловому виробництві у 80-х роках становила 20%, то сьогодні на країни СНД (включно Україну й Росію) припадає тільки 10% промислового виробництва світу. Наприкінці 90-х років сукупний ВВП цих країн дорівнював лише 55% від обсягу кінця 80-х років. Частка СНД у світовій торгівлі знизилася до 2%, причому країни регіону перетворилися на постачальників в основному палива, мінеральної сировини й напівфабрикатів [54.С.453].

Лише з початком нового століття в динаміці економічного розвитку країн СНД з'явилися позитивні тенденції. Після проведення грошових реформ знизилася інфляція. Спостерігається поступове відродження промисловості, хоча в основному за рахунок сировинних галузей. Приватизація промислових підприємств не дала відчутного зростання виробництва, на яке сподівалися. Сфера послуг, зокрема торгівля, розвиваються більш успішно. Переломилася тенденція в русі обсягів ВВП, його динаміка від негативних позначок в 90-х роках стала позитивною.

Таблиця 1.47. Показники розвитку країн СНД (2000р.)

Внаслідок економічної кризи, пов'язаної з соціально-економічно/о перебудовою, в усіх країнах СНД відбувається швидке й глибоке розшарування населення за рівнем доходів. Значна маса людей опинилася за межею бідності; в багатьох країнах регіону вона становить навіть більшу частину населення.

Таблиця 1.48. Населення нижче межі бідності (2000 р., %)

В таких складних умовах відбувається галузева перебудова економіки країн СНД. Як вже зазначалося, ця група країн на світовому ринку сьогодні виступає як продавець сировинних товарів; це відповідає реальним зрушенням, які характеризують економічну структуру країн. Обробна промисловість в значній мірі виявилася неконкурентоспроможною не тільки на світових, але й на внутрішніх ринках й на терені СНД. Сировина й напівфабрикати все більше посилюють свою частку в структурі економіки.

Проте не всі країни СНД мають достатні запаси сировинних ресурсів. Мінеральними ресурсами, що мають експортне значення, забезпечені: Росія (практично всі види мінеральної сировини й палива), Казахстан (руди кольорових і чорних металів, нафта), Туркменістан і Узбекистан (газ), Азербайджан (нафта), Україна (руди чорних металів). Інші країни не мають таких покладів мінеральних ресурсів, які 6 могли визначити експортну орієнтацію. Щодо земельних ресурсів (фактор розвитку АПК), то вони мають найбільш суттєве значення в економіці Росії, України, Казахстану, Білорусі, Молдови й Узбекистану. Але орієнтація на "ресурсну економіку" не має позитивних перспектив у довгостроковому плані. Без розвитку обробної промисловості, в першу чергу, високотехнологічних галузей країни СНД не зможуть увійти в коло розвинутих країн. Необхідно терміново використати ту матеріальну науково-дослідну базу, яка ще збереглася, й висококваліфіковані кадри для відновлення й подальшого розвитку наукомістких видів виробництва. Найбільші перспективи в цьому мають Росія, Україна і Білорусь.

Таблиця 1.49. Галузева структура ВВП країн СНД (2000 p., %)

Аналіз таблиці виявляє деякі особливості галузевої структури економіки пострадянських держав. По-перше, частка сільського господарства в усіх країнах, за винятком хіба що Росії, занадто висока, значно вища, ніж у розвинутих держав; особливо це стосується Вірменії, Киргизстану, Молдови й Узбекистану. По-друге, досить високою виявляється частка послуг. Проте як перше, так і друге явище - це наслідок глибокого падіння промислового виробництва в 90-ті роки, а не відповідного розвитку АПК чи сфери послуг. Отже, поки ще не можна говорити про вступ країн СНД до пості індустріальної стадії розвитку. Якщо позитивна тенденція з відродженням промисловості, що визначилася в 2000-2001 роках, триватиме й надалі, то галузева структура ВВП зміниться на її користь вже в поточному десятилітті.

Докладніше щодо характеристики країн з перехідною економікою дивись додаток 5.