Естетика - Мовчан В.С. - 13.6. Діалектика форми і змісту в мистецтві

Теорія художньої форми спирається на загально філософське осмислені цього поняття. Окреслимо деякі найсуттєвіші його аспекти. Формотворенні покладене у фундамент життя. Усі речі та явища світу мають визначень доцільні у собі форми існування. Основою життєвості природи є естетичні визначеність її предметних форм. Уперше поняття "форма" запроваджує в давньогрецькій філософії, набуваючи естетичного забарвлення в атом стичних ідеях досократиків (Геракліт, Демокріт, Левкіпп). Предметний сприймається як наслідок формуючої сили ідеї, що надає матерії визначеної у собі, оформленого буття. Дійсність як така, зазначає О. Лосєв, тлумачиться атомістами як "деяка художня тканина, що виникає на основі певного пер" плетення атомів" [10, с. 152]. У натурфілософії атомістів знаходимо початок ідеї самоорганізації систем матеріального світу (Демокріт). Усесвіт поста естетично визначеним цілим. У філософії Платона світ форм — це світ ідеї Матерія — нульове ніщо. У взаємодії матерії і форми народжується розмаїття чуттєво явлених речей. Формі при цьому належить провідна роль. Предмети втілення ідеї — лише "копія" справжнього світу. Арістотель визначає форм як поняття, тотожне "ідеї" Платона, вирізняючи три рівні форм (сутностей нижчі (предмети чуттєвого світу); вищі ("чисті форми"), поняття, тотожні "ідеї" у Платона; найвища ("перводвигун") — поза матеріальна, джерело всього Космосу. Ідеї Платона та Арістотеля стали вихідними у подальшій розроби естетичної теорії художньої форми, діалектичного зв'язку змісту і форми.

Закони самоорганізації матерії, що чинні в об'єктивному світі, виступають законом свідомої діяльності людини. Формотворення є діяльністю надання визначеної у собі життєвості об'єктам, що уособлюють потребу та творче уміння людини. Особливим видом формування є художня творчість. Це діяльність творення доцільної, визначеної у собі форми, що відображає внутрішнє життя об'єкта. Самоцінне значення такої діяльності — у самоцінності буття прекрасних об'єктів, що уособлюють ідею досконалості.

У художньому формуванні розрізняють поняття "матеріал мистецтва і "матерія образу". Матеріал мистецтва, або зображальний матеріал, — ц матеріальні засоби творення образу (близьке до поняття "матерія", "ніщо" З Арістотелем). Залежно від виду мистецтва, це звуки, фарби, слова тощо. Матерія образу — це предмет втілення, тобто зміст зображеного (ідеї). Прообразом його є реальний світ. Розкриваючи взаємозв'язок природи об'єкт: зображення (ідея) та зображального матеріалу (матерія), Ф. Шіллер пише "...Матеріал (природа зображального) мусить розчинитися у формі (зображуваного), тіло — в ідеї, дійсність — у видимості" [20, с. 56].

У справжньому творі матеріал ніде не промовляє від себе. Він цілком підпорядкований ідеї (тобто узгоджений з природою об'єкта зображення) Лише за такої умови твір буде справді художнім. Ідея у названому значення постає організуючим началом художньої діяльності, позаяк є умовою цілісності твору. Логіка цілісності зумовлена якостями об'єкта зображення. Цікаве обґрунтування цієї думки знаходимо у "Нотатках щодо вправляння пензлем" уже згадуваного китайського художника Цзин Хао.

Випадкове сполучення рис в об'єкті руйнує цілісність твору, уподібнює його монстру, що відштовхує своєю потворністю. Приклад твору-монстра наводить Еліан (II ст.) у "Барвистих оповідях". Геніальний грецький скульптор Поліклет вирізьбив дві статуї на один і той самий сюжет: одну — за смаками натовпу (враховуючи побажання кожного), а іншу — за заковами мистецтва. Виставлені на суд глядачів, вони отримали різну оцінку: одна — схвалення, а інша — загальні насмішки. Тоді скульптор сказав: "Статуя, з якої ви кепкуєте, створена вами, а та, якою захоплюєтесь, — мною". Отже, натовп у своїх порадах виходив із правди факту — з натуралізму форми, а митець — із законів художнього цілого. Цікаво, що Л. Виготський центральною проблемою психології мистецтва вважає "здолання матеріалу художньою формою" [б, с. 17]. Йдеться про підпорядкування матеріалу мистецтва законам творчості, а змісту твору — законам форми. Тут ми вступаємо у сферу усвідомлення вирішальної ролі формуючої здатності творчого мислення та уяви. Справа в тому, що художня форма не тотожна об'єктивній визначеності предметних форм дійсності. Художність мистецтва не має нічого спільного з відображенням так званої правди факту. Образ — лише ідеальна модель буття предметності, наданої їй митцем. Г. Гегель щодо цього наголошує: "Предмети зачаровують нас не тому, що вони такі природні, а тому, що вони так природно зроблені (курсив авт. — В. М.)" [7, т. 1, с. 173].

Художня форма доречна, якщо створює органічну цілісність життєвості предмета зображення. Тому правомірно говорити про форму в мистецтві у двох вимірах: зовнішню і внутрішню. Зовнішня — це художня форма, що визначилася й усталилась як специфічний спосіб буття ідеальної реальності у формах цілісності у певному матеріалі мистецтва (залежно від його виду). Внутрішня — це форма саме даного твору, зумовлена його об'єктивною логікою. Ознакою її краси Ф. Шіллер бачить те, що вона "сама себе пояснює", не вдаючись до понять [20, с. 39—40]. Цікаво у цьому зв'язку вибудувати асоціацію, посилаючись на М. Бердяєва, який наголошує, що тіло людини є перш за все форма, а не матерія: "Парадоксально можна було б сказати, що тіло є дух... Форма тіла належить особі й успадковує вічність (курсив авт. — В. М.)" [2, с. 161]. Отже, людське тіло — спосіб вияву внутрішньої життєвості духу. Властива тілу вертикальна постава, ритм і пластичність рухів, що організовані принципом міри, одухотворений вираз обличчя — зовнішня форма — джерело випромінення духовної (внутрішньої) сутності. Остання визначена у собі і як видова специфіка життя (вид "Людина розумна"), і як індивідуальна його неповторність (Особа).

Внутрішня форма тотожна поняттю "зміст" і застосовується для зручності естетичного аналізу художнього твору. Ця відповідність відображена у мові. У грецькій мові поняття "зміст" означає "утримую разом". Аналогічно в українській "зміст" — це суміщення, об'єднання; у російській "содержание" — взаємне утримування компонентів, на відміну від поняття "содержимое тобто заповнення певної форми деяким чужим його природі змістом (скажімо глечик, наповнений водою).

Змістовне наповнення образу є творенням його меж. Звідси слово "обра означає "обріз", відмежування даного явища від інших. Зміст — це уіціл нення вміщеного, надання йому визначеності, оформленості. Саме названі принцип самоорганізації твору логікою взаємних зв'язків і є фактичним змістом твору (С. Ейзенштейн). Художній зміст — цілісність, сформовано з первинного матеріалу дійсності, що організований логікою художнього цілого залежно від виду мистецтва, його художньої мови, конкретних способів втілення, індивідуальністю митця. Тому поняття цілісність тотожне у мистецтві поняттю досконалість.

У художньому творі виділяються два рівні змісту. Перший зумовлений специфікою мистецтва, а саме: воно є духовною діяльністю творення досконалої життєвості у художніх образах. Другий — рівень конкретної твору, що вкладається у поняття "сюжет", "фабула". У німецькій мої щодо змісту мистецтва вживається два поняття. Перше — "духовний зміст (Gehalt) — для означення мистецтва як специфічного виду духовної діяльності Друге — позначує зміст у звичному розумінні: наповненість сюжетних ліній перебіг подій тощо (Inhalt) [4, с. 278]. Духовний зміст постає організуючої силою всього творчого процесу (загальні закони художнього формування) "Внутрішній зміст" конкретного твору є індивідуально-неповторним виявом всезагального. У такому їх зв'язку знову виникає момент взаємопереход; форми і змісту. Г. Гегель характеризує його так: "Змістом мистецтва є ідея а його формою — чуттєве, образне втілення" [7, т. 1, с. 75]. Йдеться не про будь який їхній зв'язок, а про "вільне, примирене ціле". Узгодженість внутрішньо сутності (ідея) з формою явлення — це закон, що його "річ сама собі дикту і якому одночасно підпорядковується" [20, с. 47]. Усталеність художніх форм як наслідок їх історичного само становлення — засіб закріплення змісту.

Відтак, художня форма є активним засобом організації людських переживань при сприйманні художніх творів. Визначеність художньої форми наданої оформленості почуттям, укладаючи їх у цілісність, узгоджену з логікою роз гортання життєвості образної тканини твору в її межах. Скажімо, поети чий і твір ми переживаємо інакше, ніж прозовий, музичний — інакше, ніж живописний тощо. Більш того, у межах конкретного виду мистецтва, наприклад музики, співпереживання, організоване "легким" жанром (естрадна пісня і "серйозним" (ораторія), якісно різняться за масштабом, глибиною та характером вияву.

Отже, художня форма — це духовний феномен, що збирає й організує в цілісність чуттєво-образну тканину художньої мови твору. Художній зміст — щ ідеальний образ дійсності у специфічному — ідеальному способі втілення у межах твору як внутрішньо організованої форми. Гармонійність взаємодії форми та змісту є умовою існування художності як сутнісної визначеності мистецтва.

Список літератури

1. Аверинцев С. Софія-Логос: Словник. — К.: Дух і літера, 2004.

2. Бердяев Н. Самопознание. — М.: ДЭМ, 1990.

3. Бычков В. Эстетика поздней античности. — М.: Наука, 1981.

4. Вейдле В. Умирание искусства // Самосознание европейской культуры XX века. — М.: Политиздат, 1991.

5. Выготский Л. Психология искусства. — М.: Искусство, 1965.

6. Гачев Г. Жизнь художественного сознания: В 2 ч. — М.: Искусство, 1972. — Ч. 1.

7. Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4 т. — М.: Искусство, 1969—1971.

8. Кант И. Критика способности суждения // Основы метафизики нравственности. — М.: Мысль, 1990.

9. Леонардо да Винчи. Избранные произведения. — Мн.: Харвест; М.: АСТ, 2000.

10. Лосев А. Античная философия истории. — М.: Наука, 1977.

11. Лосев А. Дерзание духа. — М.: Политиздат, 1988.

12. Лосев А. Диалектика мифа // Философия. Мифология. Культура. — М.: Политиздат, 1991.

13. Лосев А. Проблема символа и реалистическое искусство. — М.: Искусство, 1976.

14. Лотман Ю. Символ в системе культуры // Тр. по знаковым системам: Уч. зап. Тартуск. ун-та. — 1987. — Вып. 754.

15. Мастера искусства об искусстве: В 7 т. — М.: Искусство, 1965. — Т. 1.

16. Потебня А. Эстетика и поэтика. — М.: Искусство, 1976.

17. Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2 т. — К.: Наук, думка, 1973. — Т. 2.

18. Флоренский П. У водоразделов мысли. — М.: Правда, 1990. — Т. 2.

19. Шеллинг Ф. Философия искусства. — М.: Мысль, 1966.

20. Шіллер Ф. Естетика. — К.: Мистецтво, 1974.

21. Юнг К. Избранное. — Мн.: Попурри, 1998.

Запитання для самоперевірки

1. Розкрийте зміст поняття "твір мистецтва як художнє ціле".

2. Визначте критерії цінності художнього твору.

3. Визначте поняття "самоорганізація" щодо художнього твору.

4. Поясніть, чому художня реальність є дійсною лише як світ краси.

5. Поясніть зміст понять "предмет мистецтва" - "матеріал мистецтва , розкрийте їх зв'язок.

6. Розкрийте зв'язок понять "художня реальність" — "одухотворена реальність".

7. Поясніть вплив матеріалу художнього формування на художні якості твору.

8. Визначте основний предмет мистецтва: обґрунтуйте думку.

9. Розкрийте відмінності понять "образ" і "художній образ".

10. Охарактеризуйте особливості художньо-образної мови мистецтва

11. Розкрийте багатство структурних рівнів художнього образу.

12. Розкрийте основні етапи становлення художньої образності мистецтва.

13. Визначте зв'язок образної мови мистецтва і його видової специфіки

14. Розкрийте зміст понять "символ" та "художній символ".

15. Охарактеризуйте теорію символу в естетиці Г. Гегеля.

16. Розкрийте зміст понять "типізована образність" — "індивідуалізована образність", доведіть їх зв'язок.

17. Доведіть, що художня форма не тотожна предметним формам дійсності.

18. Розкрийте зміст понять "внутрішня форма" — "зовнішня форма у творі мистецтва.

19. Визначте й охарактеризуйте два рівні змісту художнього твору.